Обʼєктивні методи обстеження пацієнта у клініці внутрішніх хвороб.

Тема: Методи обстеження пацієнта медичною сестрою в клініці внутрішніх хвороб

І. Постановка навчальних цілей та їх мотивація

Для ефективного планування медсестринських втручань та їх реалізації необхідно добре оволодіти етапами мед сестринського процесу, навичками виявлення проблем пацієнта, об’єктивними методами обстеження пацієнта.

ІІ. Практичні навички та професійні вміння

1. Провести розпитування пацієнта та його рідних: визначити проблеми пацієнта- фізіологічні, соціальні, психологічні (дійсні та супутні, пріоритетні, потенційні).

2. Провести медсестринське обстеження пацієнта: огляд пацієнта - оцінка його загального стану, свідомості, положення в ліжку, загальний огляд пацієнта та окремих систем і органів.

3. Дати медсестринську оцінку стану пацієнта та сформулювати первинний медсестринський діагноз.

4. Провести антропометрію.

5. Провести підрахунок пульсу, дати характеристику і занести дані в температурний лист.

6. Провести підрахунок частоти дихальних рухів (ЧДР).

7. Виміряти температури тіла, записати результати у температурний листок.

8. Виміряти артеріальний тиск, записати результати у температурний листок.

9. Занести дані сестринського обстеження в медсестринську історію хвороби пацієнта.

Спостереження за диханням і підрахунок дихальних рухів

1. Пам’ятайте, що пацієнт може невимушено затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.

2. Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не віднімаючи руки від променевої артерії – тоді хворий буде впевнений, що в нього рахують пульс.

3. Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко вловити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою хворого йому на груди (при грудному типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) й протягом 30 сек. або 1 хв. рахуйте кількість вдихів.

4. Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки та передньої черевної стінки зі сторони.

5. Отримані дані позначте в температурному листку, з’єднуючи відповідні крапки синім олівцем.

Частота дихання у здорової людини у стані спокою коливається від 16 до 20 дихальних рухів за 1 хв.

Дослідження пульсу

1. Психологічно підготуйте пацієнта до маніпуляцій.

2. Вимийте, висушіть та зігрійте свої руки.

3. Розмістіть руки пацієнта на рівні серця в положенні, середнім між супінацією та пронацією.

4. Визначення пульсу проводьте одночасно на двох руках.

5. Пульс на правій руці пацієнта досліджуйте лівою рукою, на лівій—правою.

6. Візьміть руку досліджуваного в ділянці променезап'ясткового суглоба великим пальцем іззовні та знизу, а пучками ІV середнього та вказівного пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої поверхні променевої кістки.

7. У разі однакових властивостей пульсу на обох руках досліджування продовжуйте на одній руці.

8. Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення та напруження.

9. Для визначення частоти пульсу підрахунок проводьте протягом 1 хв.

10. При доброму наповненні пульсу ви відчуєте під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі.

Запис показників частоти пульсу в температурний листок:

Частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії (орієнтуючись на шкалу “П” – пульс у температурному листку, при частоті пульсу від 50 до 100 “ціна” поділки в температурному листі - 2, а при частоті пульсу більше 100 - 4).

Вимірювання температури тіла та догляд за хворими з гарячкою

Оснащення:

1. медичний термометр;

2. температурний листок.

Послідовність дій під час виконання процедури

Вимірювання температури тіла в пахвовій ямці та паховій складці :

1.Перевірте рівень ртуті в термометрі. Якщо ртуть не опустилася до поділки 34 °С, струсіть кілька разів термометр і знову провірте, чи вся ртуть опустилась у резервуар.

2. Запропонуйте хворому підняти руку. Якщо шкіра під пахвою волога, витріть її рушником, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими.

3.. У глибину пахвової ямки помістіть кінець термометра з резервуаром ртуті й запропонуйте хворому притулити зігнуту в ліктьовому суглобі руку до тіла і тримати термометр 8—10 хв.

Під час вимірювання температури хворий лежить або сидить. Ослабленим і хворим, які перебувають у непритомному стані, підніміть руку, поставте термометр і під час вимірювання підтримуйте руку в потрібному положенні.

4. Результати занесіть у температурний листок, а термометр продезінфікуйте.

Дезінфекція медичних термометрів:

1.Після використання термометрів замочіть їх у 1% розчині хлораміну на 30 хв.або в 3% розчині перекису водню на 80 хв, потім промийте водою та протріть насухо.

2. Після вимірювання температури в прямій кишці медичний термометр замочіть у 3% розчині хлораміну на 1 год, при необхідності знежирте, промийте водою й висушіть серветкою.

Догляд за хворими з гарячкою

Послідовність дій під час догляду за хворим з гарячкою

Догляд за хворим, у якого підвищена температура (стадія підвищення температури):

1. Укладіть хворого в ліжко.

2. Добре закутайте ковдрою.

3. До кінцівок прикладіть грілки.

4. Дайте хворому випити гарячого молока з медом або чаю з малиною, калиною чи липовим цвітом.

Догляд за хворим, у якого висока температури тіла тримається досить довго

(стадія збереження температури):

1. Для послаблення головного болю на лоб покладіть холодну примочку (можна додати 1 столову ложку оцту на 1 склянку холодної води).

2. Годуйте хворого 6—7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, вітамінізованою, рідкою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картопляне пюре, молоко, сметана, кефір, фрукти, ягоди).

3. Для виведення токсичних продуктів з організму давайте хворому пити часто, але невеликими порціями. Це може бути відвар шипшини, молоко з медом або гідрокарбонатом натрію, овочеві, фруктові та ягідні соки, а також лужна мінеральна вода.

4. Після прийому їжі запропонуйте хворому прополоскати рот перевареною водою. Кілька разів на день допоможіть йому здійснити туалет ротової порожнини. Тріщини на губах змащуйте обліпиховою олією. Можна використати також 10% розчин бури в гліцерині.

5. Здійснюйте часткову обробку шкіри, своєчасно змінюйте білизну, особливо у разі посиленого потовиділення.

6. Проводьте профілактику пролежнів, запалення легенів. Стежте, щоб хворий тривалий час не залишався в одному й тому положенні, особливо лежачи на спині. Повертайте його в ліжку, можна надати йому положення напівсидячи.

7. Провітрюйте приміщення, але не робіть протягів. Під час провітрювання вкрийте хворого ковдрою, а голову прикрийте рушником або шапочкою.

Протягом усього гарячкового періоду хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму.

Догляд за хворим, який перебуває в стані марення, галюцинацій:

1. Якщо з'явилися перші ознаки стану марення, сповістіть про це лікаря та збільшіть пильність під час догляду за таким хворим.

2. Створіть для нього повну тишу та, якщо це можливо, встановіть індивідуальний пост.

3. Якщо є можливість, ізолюйте хворого.

4. Зафіксуйте хворого у ліжку за допомогою спеціальних поясів.

5. За призначенням лікаря введіть хворому медикаменти: внутрішньом'язово 50% розчин анальгіну- 2 мл; 1% розчин димедролу- 1-2 мл; 2,5% розчин аміназину - 2 мл.

6. Використайте фізичні методи зниження температури тіла (холодні примочки та обкутування, міхур з льодом до голови), грілки з холодною водою на сонні й стегнові артерії. В умовах підвищення температури тіла понад 38- 38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після введення хіміотерапевтичних засобів, які знімають спазм судин шкіри та впливають на центри терморегуляції, інакше охолодження буде посилювати теплопродукцію й збільшувати гіпертермію.

Запам'ятайте! Треба бути дуже уважними до хворого, котрий перебуває в стані марення та галюцинацій, тому що такий хворий може травмувати себе й оточуючих.

Догляд за хворим, у якого настало зниження темперутури тіла, продовжуйте здійснювати так, як і тоді, коли температура утримувалася на високому рівні. Уважно стежте за діяльністю серцево-судинної системи пацієнта при критичному зниженні високої температури тіла. При значному потовиділенні своєчасно здійснюйте часткову обробку шкіри хворого та змінюйте натільну й постільну білизну.

Типи гарячок, залежно від денних коливань температури:

1. Гарячка постійного типу: температура тіла встановлюється на високих цифрах (39—40 °С), добові коливання температури тіла невеликі (не більше ніж 1 °С). Спостерігається в разі крупозної пневмонії, черевного тифу.

2. Гарячка послаблювального, ремітуючого типу: висока температура тіла з коливаннями протягом доби від 1 до 2 °С без зниження ранкової температури до нормального рівня. Характерна для гнійних інфекцій.

3. Гарячка переміжного, інтермітуючого типу: спостерігається короткочасне раптове підвищення температури до 39—40 °С і швидке її зниження до нормального рівня. Повторюється через 1—2—3 дні, характерна для малярії.

4. Гарячка гектичного типу: характеризується дуже великими (до 3—4 °С) коливаннями добової температури тіла з різким падінням до норми та навіть нижче. Ці коливання супроводжуються значним потовиділенням, виснажуючою слабкістю. Спостерігається така гарячка при сепсисі.

5. Хвилеподібна гарячка: тривалі періоди підвищення температури змінюються періодами нормальної температури тіла. Характерна для лімфогранулематозу, бруцельозу.

6. Гарячка зворотного типу: спостерігається раптове підвищення температури до 39—40 °С і вище. Така температура тримається кілька днів, потім раптово знижується до норми, а через декілька днів настає новий період гарячки з наступним зниженням температури. Характерна для поворотного тифу.

7. Гарячка неправильного типу: добові коливання температури тіла різнорідні, різної тривалості. Спостерігається при ревматизмі, дизентерії, грипі, сепсисі.

8. Гарячка спотвореного типу: ранкова температура вища від вечірньої. Характерна для туберкульозу, сепсису.

До об’єктивних методів обстеження хворого відноситься:

1. Загальний огляд хворого ( inspectio ).

2. Пальпація ( palpatio ).

3. Перкусія ( percussio ).

4. Аускультація (auscultatio ).

Об’єктивне обстеження (status praesens) проводиться за певним планом. Спочатку проводять загальний огляд хворого, потім пальпацію (обмацування), перкусію (вистукування), аускультацію (вислуховування). Спочатку вивчають стан системи дихання, кровообігу, травлення, сечовидільної системи, лімфатичні вузли, ендокринні залози.

Загальний огляд потрібно проводити при денному освітленні ( штучне освітлення маскує жовтяницю), хворого необхідно оглядати і в горизонтальному і вертикальному положенні.

На основі повного обстеження хворого оцінюють його загальний стан. Розрізняють задовільний, середньої тяжкості, тяжкий і надміру тяжкий стан. Оцінка загального стану хворого грунтується на комплексній оцінці його свідомості, рухової активності, положення в ліжку.

Оцінка стану свідомості.

Свідомість ( сorscientia ) - може бути ясна і порушена.

Ясна – якщо хворий адекватно відповідає на питання, орієнтується в місцевості, часі і в своїй особі.

Розрізняють такі види порушення свідомості: ступорозний стан, сопор, кома, делірій, сутінковий стан свідомості.

Ступорозний стан – це стан оглушення, хворий погано орієнтується в оточуючому просторі, повільно із запізненням відповідає на запитання.

Найчастіше ступорозний стан свідомості є ознакою вживання наркотичних засобів, отруєння алкоголем, контузії.

Сопорозний стан – це стан сплячки, з якого хворий виходить на короткий час при голосному окрику, може стогнати, неусвідомлено відкривати очі на біль, різкий звук.

Це може бути при різних отруєннях алкоголем, наркотичними і снодійними засобами, в початковій стадії уремії, при печінковій недостатності, при ураженні мозкових оболонок.. Сопор може передувати розвиткові коми і тоді оцінюється як передкоматозний стан.

Кома – повне виключення свідомості з повною втратою сприйняття довкілля і самого себе з вираженими неврологічними і вегетативними розладами. Відсутні реакції на зовнішні подразники, рефлекси відсутні, розлади життєво-важливих функцій.

Залежно від патогенезу виділяють алкогольну кому ( при тяжкому отруєнні алкоголем), апоплексичну кому внаслідок крововиливу в головний мозок (геморагічний інсульт), гіпоглікемічну кому після введення інсуліну, діабетичну кому при значному підвищенні цукру в крові, печінкову кому, уремічну кому при порушенні функції нирок.

Якщо дозволяє стан хворого, то краще починати огляд у вертикальному положенні його. Саме тоді можна виявити деформацію грудино-ключичних зчленувань, зміни хребта, а саме:

• сколіоз – викривлення хребта вбік;

• кіфоз – викривлення хребта назад;

• лордоз - надмірне випрямлення хребта.

Звертають увагу на положення хворого в ліжку, яке може бути активним, пасивним чи вимушеним.

Активним називається таке положення в ліжку, коли хворий у змозі його змінити, обслужити себе ( поправити ковдру, сісти в ліжку ).

Пасивне положення – це коли хворий нерухомий, не може самостійно змінити прийняту позу навіть якщо вона незручна: голова глибоко втиснена в подушки або сповзла з них, кінцівки безсило звисають. Найчастіше це є ознакою розладів свідомості, лихоманки або виявляється у знесилених болем хворих. Пасивне положення хворого – ознака тяжкого стану його.

Вимушене положення хворий займає для полегшення страждань ( задишки, болю).

Будова тіла, конституція (constitutio - устрій) - сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму.

Згідно класифікації М.В.Черноруцького існує три типи конституції :

• нормостенічний

• гіперстенічний

• астенічний.

Визначення типу конституції дозволяє правильно оцінити топографічне розміщення органів, функції систем організму, прогнозувати певну схильність до захворювань.

Для об'єктивізації оцінки конституційного типу та пропорційності бу­дови тіла використовують такі показники або індекси:

Люди, які належать до астенічного типу, відрізняються такими особливос­тями: поздовжні розміри тіла переважають над поперечними, кінцівки перева­жають над тулубом, грудна клітка над животом. Обличчя вузьке, шия тонка і довга, грудна клітка вузька і плоска, підшкірна основа розвинута слабо, шкіра стоншена і суха. Серце і паренхіматозні органи відносно малих розмірів, ле­гені видовжені, діафрагма розміщена низько. Артеріальний тиск частіше зни­жений. Виявляється гіпофункція надниркових залоз і статевих залоз, гіпер­функція щитоподібної залози і гіпофіза. В крові низький рівень (у межах норми) холестерину, кальцію, сечової кислоти, глюкози.

У людей з гіперстенічним типом конституції виявляються протилежні ознаки: вони кремезні, череп невисокий, обличчя округле і широке, шия тов­ста і коротка, короткі кінцівки, живіт переважає над грудною кліткою. Роз­винуті м’язи, достатньо виражена підшкірна основа. Частіше виявляється підвищений артеріальний тиск. Виявляється гіпофункція щитоподібної за­лози, підсилення функції статевих і надниркових залоз. В крові виявляється підвищений вміст еритроцитів, гемоглобіну, холестерину.

Нормостеніки відрізняються пропорційністю і вище зазначені ознаки наближуються до середніх величин.

Огляд шкіри.

Потрібно визначити колір, еластичність, вологість, висипку, рубці. Шкірна висипка має значення при інфекційних захворюваннях. Розвиток підшкірно-жирового шару може бути нормальний, підвищений, знижений, розподілений рівномірно або нерівномірно. Крайня ступінь схуднення називається кахексією.

Набряки: розрізняють місцевий набряк при місцевому порушенні кровообігу і загальний набряк, пов’язаний із захворюваннями серця, нирок. Колір шкіри залежить від низки чинників: ступінь розвитку судинної сітки, наповнення її кров’ю, хімічний і морфологічний склад крові, товщина шкіри. В нормі шкіра у людей має рожеве або блідо-рожеве забарвлення. Бліде забарвлення шкіри спостерігається: під час розвитку анемій, у разі спазму судин, за наявності аортальних вад серця, що розвиваються внаслідок недостатнього кровонаповнення периферичних артеріол. У разі збільшення в крові рівня еритроцитів і вмісту гемоглобіну шкіра і слизові оболонки набувають червоного кольору з багровим відтінком. Почервоніння шкіри може виникнути внаслідок розширення судин шкіри під час гарячки, психоемоційних реакцій та впливу судинорозширюючих засобів.

Синюха або ціаноз. Розрізняють загальний і місцевий ціаноз ( обмежений ). Причиною виникнення загального ціанозу шкіри може бути порушення артеріалізації крові в легенях (центральний ціаноз) або застій її в периферичних венах і капілярах, які призводять до більшої, ніж у нормі віддачі кисню тканинам та накопичення відновленого гемоглобіну (периферичний ціаноз). Центральний ціаноз розвивається у разі розвитку запалення легенів, хронічних легеневих захворювань ( обструктивний бронхіт, емфізема легенів, пневмосклероз), набряку легенів, тромбоемболії легеневої артерії, деяких природжених вад серця (стеноз отвору легеневої артерії, незарощення міжшлуночкової перегородки). Периферична форма ціанозу виникає у хворих із хронічною серцевою недостатністю. Синюшне забарвлення периферичних частин тіла – кінчиків вух, носа, пальців рук і ніг – називається акроціанозом.

Жовтяниця (icterus) характеризується жовтим забарвленням шкіри, слизових оболонок і склер внаслідок накопичення в тканинах жовчного пігменту білірубіну. Жовтяниця розвивається внаслідок таких причин:

• закриття (обтурація) загальної жовчної протоки каменем, пухлиною та припинення відтоку жовчі у дванадцятипалу кишку (механічна підпечінкова жовтяниця);

• ушкодження печінкових клітин і порушення їх функції (печінкова або паренхіматозна жовтяниця);

• підвищений розпад еритроцитів (гемолітична або надпечінкова жовтяниця).

Інтесивність жовтяниці коливається в широких межах – від незначного жовтуватого забарвлення (субіктеричність) до оливко – зеленого, шафранного і чорнувато – жовтого кольорів.

Вологість шкіри визначається функцією потових залоз. Підвищена вологість шкіри може спостерігатись у здорових людей при високій температурі довкілля (лазня, гарячий цех), при тяжкій роботі, при емоційному перевантаженні.

Надмірна пітливість (гіпергідроз) може виявлятись при критичному зниженні високої температури (під дією ліків чи спонтанно), при туберкульозі (нічні виснажу­ючі поти), гнійних захворюваннях, септичних станах. Підвищена пітливість може також спостерігатись при тиреотоксикозі, нейроциркуляторній дистонії.

Надмірна сухість (гіпогідроз) шкіри може бути ознакою зневоднення організму (при проносах, нестримному блюванні), при надмірному виведенні рідини нирками (цукровий, нецукровий діабет). Сухість шкіри може залежати від прийому ліків (атропін), бути ознакою гіпофункції щитоподібної залози (мікседема), коли зниження тургору супроводжується підвищеним зроговінням шкіри.

Еластичність шкіри (turgor) визначається вмістом рідини в тканинах, станом кровопостачання. Визначають цю властивість при пальпації шкіри на передпліччі, коли двома пальцями (великим і вказівним) беруть шкіру у складку, а тоді відпускають її. У здорової людини шкірна складка швидко розправляється. При огляді збережена еластичність виявляється заокругле­ністю контурів, округлістю форм тіла. Зниження тургору шкіри при огляді виявляється вираженістю зморшок на обличчі і шиї, запалими очима. Склад­ка шкіри при пальпації розправляється повільно. Це може бути ознакою зневоднення, швидкої втрати ваги, старечої атрофії шкіри.

Висипання на шкірі (eruptio) важливі для діагностики інфекційних захворювань, патології органів кровотворення.

Ступінь розвитку підшкірної основи залежить від конституційних особ­ливостей людини, віку, статі. Крім оцінки при огляді ступеня розвитку підшкірної основи (надмірно-, середньо-, слабовиражена), пальпаторно визначають товщину шкірної складки, захопивши нижче кута лопатки у жінок або в ділянці лівого підребер’я чи середньої третини плеча у чоловіків двома пальцями ділянку шкіри розміром 5 см і стиснувши її між пальцями. Якщо при цьому складка шкіри буде настільки тонка, що через неї добре відчутний протилежний палець, це означає, що підшкірна основа розвинута слабко, якщо пальці злегка промацу­ються - середньорозвинута, якщо пальці взагалі не відчутні - сильнорозвинута (надмірне відкладання жиру). Товщину шкірної складки краще визначати з допомогою мірного циркуля (у чоловіків — 1 см, у жінок до 2 см).

Набряки (oedema) зумовлені нагромадженням рідини в тканинах. При огляді шкіра блискуча, згладжуються ямки і кісткові виступи. При набряках розтягнута і напружена шкіра виглядає прозорою. При виражених набря­ках верхній шар шкіри може відшаровуватись з нагромадженням рідини у міхурах, які тріскаються з утворенням виразок. При огляді на шкірі над набряками помітні відбитки одягу, взуття. Для виявлення набряків пучками пальців притискають шкіру до кісткової основи, що веде до утворення ямок, які повільно розправляються. У ходячих хворих набряки шукають на тильній поверхні ступень чи на передньомедіальній поверхні гомілок. У хворих, що знаходяться на ліжковому режимі, набряки найлегше виявити у попереково-крижовій ділянці. При загальних набряках слід шукати їх причину: захворю­вання серця, нирок, аліментарна дистрофія. При цьому можуть виявлятися ознаки нагромадження рідини в серозних порожнинах (черевній, плевральній, порожнині перикарда) та підшкірній основі (anasarca).

Лімфатичні вузли. При огляді можна виявити лише значно збільшені лімфатичні вузли, при цьому звертають увагу на зміни шкіри над ними (почер­воніння, утворення нориць). Більш детально стан вузлів можна оцінити при пальпації. У здорової людини лімфатичні вузли не збільшені і не пальпуються.

Послідовно проводять пальпацію шийних, підщелепних, над- і підключичних, пахвових, ліктьових, пахвинних і підколінних лімфатичних вузлів. Лімфатичні вузли пальпують долонною поверхнею пальців рук, а більш глибо­ку пальпацію проводять кінчиками пальців. Визначають величину вузлів, їх консистенцію, болючість, рухомість, спаяність з оточуючими тканинами, флук­туацію, наявність рубців над ними. Системне збільшення лімфатичних вузлів характерне для гематологічних захворювань (хронічний лімфолейкоз, лімфо­гранулематоз), ВІЛ-інфекції, сифілісу. Місцеве збільшення лімфатичних вузлів може бути реакцією на запальний процес (підщелепних при карієсі зубів чи при запаленні піднебінних мигдаликів) чи метастазуванням пухлини (збільшен­ня надключичних лімфовузлів зліва при пухлині шлунка).

Огляд голови: відмічають величину, форму голови, її положення, мимовільні рухи голови. Похитування голови у передньо-задньому напрямі синхронно із серцевими скороченнями можливе при недостатності клапанів аорти. Посмикування голови або окремих частин тулуба може ознакою нервового тику або малої хореї.

Огляд обличчя. Вираз обличчя при доброму самопочутті спокійний, осмислений, бадьорий, при захворюванні - страждальний. При гарячці обличчя збуджене, шкіра червона, очі блискучі ( facies febrilis ). Набрякле обличчя буває при захворюваннях нирок (facies nephritica), частих нападах при бронхіальній астмі і надсадному кашлі, місцевому веноз­ному застої внаслідок пухлинного процесу середостіння чи випітному пери­кардиті (внаслідок стискання верхньої порожнистої вени); може бути і алер­гічного походження (набряк Квінке).

При серцевій недостатності обличчя набрякле, жовто-бліде з синюшним відтінком, рот напіввідкритий, губи ціанотичні, очі злипаються (обличчя Корвізара). Ціанотичний рум’янець на щоках, синюшне забарвлення слизової губ і кінчика носа, легкожовтяничні склери спостерігаються при стенозі лівого атріовентрикулярного отвору (facies mitralis).

Зміни рис обличчя, що виникають при важких захворюваннях органів черевної порожнини, описані ще Гіппократом: глибо­ко запалі очі, загострені риси, шкіра різко бліда, з синюшним відтінком, вкри­та краплями холодного поту (facies Hyppocratica).

Огляд очей та повік. При огляді звертають увагу на ширину очних щілин, стан повік, кон’юнктиви, склер, рогівки і зіниць. Нерівномірність очних щілин може бути наслідком опущення одної повіки внаслідок паралічу окорухового нерва, крововиливу або сифілітичного ураження мозку. Звужені очні щілини мо­жуть бути при захворюванні нирок, мікседемі; розширені - при тиреотокси­козі.

Огляд носа. При огляді оцінюють форму, розміри, місцеве забарвлення шкіри, стан носового дихання. Непропорційно великий ніс (разом з товстими губами, великими виличними кістками) є ознакою акромегалії; не так різко він збільше­ний при мікседемі. Загострений ніс є ознакою різкого виснаження, зневоднен­ня, системної склеродермії. Червоний ніс з синюшним відтінком може бути ознакою алкоголізму. Викривлення носа може бути наслідком травми (у бок­серів), а сідлоподібна форма - ознакою сифілісу. Еритематозні висипання на спинці носа або атрофічні рубчики свідчать на користь червоного вовчака. Герпетичні висипання на крилах носа можуть бути при запаленні легень, тоді ж виявляється, що крила носа беруть участь у диханні (піднімаються при вдиху, спадаються при видиху). Утруднене носове дихання найчастіше є озна­кою запального процесу у носових ходах і придаткових пазухах носа, що супроводжується розростанням поліпів, або при викривленні носової перетин­ки, при цьому у хворого постійно відкритий або привідкритий рот.

Огляд ротової порожнини. Сухі потріскані губи, вкриті коричневими кірками, найчастіше бувають при тяжких інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою. Ціаноз слизової губ є ознакою недостатності кровообігу. Гер­петичні висипання на губах виявляють при лихоманці, вірусній інфекції, запаленні легень.

Кровоточивість ясен виявляють при гіповітамінозі, геморагічних станах, отруєннях металами (свинцем, ртуттю), пародонтозі. Виразки на яснах і на слизовій щік є ознакою кандидомікозу. Жовте забарвлення вуз­дечки язика і м’якого піднебіння виявляється раніше, ніж жовтяниця на шкірі. При огляді зубів оцінюють їх кількість, наявність карієсу.

При огляді язика звертають увагу на величину і форму його: збільшений товстий язик може бути проявом мікседеми, акромегалії, алергічної реакції. Гладкий язик з атрофованими сосочками виявляють при захворюванні шлунка. Сухість слизової язика з тріщинками її, що крово­точать, вказує на тяжкий стан хворого. Закінчують огляд ротової порожнини детальним обстеженням зіва і мигдаликів.

Огляд шиї. При огляді звертають увагу на її висоту: для хворих з емфіземою легень характерна коротка шия, коли голова виглядає посадженою на груд­ну клітку. Набухлі розширені вени на шиї є ознакою застою крові внаслідок серцевої недостатності, а також утрудненого відтоку крові з верхньої по­рожнистої вени при пухлині середостіння, ексудативному перикардиті. При огляді можна побачити пульсацію сон­них артерій ("танок каротид") при вираженій недостатності клапанів аорти.

Пальпація – клінічний метод обстеження шляхом обмацування з метою вивчення фізичних властивостей і чутливості тканин і органів, топографічних співвідношень між ними. Пальпаторно досліджують пульс; пальпацію використовують для визначення “голосового тремтіння” , яке має важливе значення в діагностиці захворювання легень, плеври. Важливу роль відіграє пальпація в діагностиці захворювань черевної порожнини. За способом проведення пальпацію розрізняють поверхневу та глибоку. Також застосовують бімануальну (пальпація двома руками), поштовхоподібну, яку використовують для виявлення рідини в черевній порожнині. Глибока ковзна пальпація розроблена Образцовим і Стражеско, використовують для дослідження органів черевної порожнини.

Перкусія - метод дослідження внутрішніх органів, грунтується на вистукуванні по поверхні тіла хворого з оцінкою характеру виникаючих при цьому звуків. Характер перкуторного звуку залежить від кількості повітря в органі, еластичності і тонусу цього органу. Всі органи, що не містять повітря і рідини дають глухий звук (стегновий звук). Легені, шлунок, кишечник - органи, які містять повітря дають голосний перкуторний звук.

Розрізняють безпосередню і посередню перкусію. В клінічній практиці використовують топографічну і порівняльну перкусію. Топографічна перкусія дає змогу визначити межі, форму, величину внутрішніх органів. Перкусія з метою порівняння звуків на симетричних ділянках грудної клітки називається порівняльною.

В залежності від сили нанесення перкуторних ударів розрізняють голосну і тиху перкусію. Голосну використовують для виявлення глибоко розміщених органів, патологічних вогнищ. Для визначення меж і розмірів різних органів, поверхневих вогнищ – застосовують тиху перкусію. Перкуторний звук може мати відтінки:

• тимпанічний - в нормі виникає над порожнистими органами, стінка яких не напружена – шлунок, кишки. Якщо напруження стінки легень зменшується, з’являється тимпанічний звук (стиснення легені ексудатом, запалення і набряк легень);

• металічний звук – короткий, ясний, обумовлений резонансом у великій гладкостінній порожнині, заповненій повітрям.

Аускультація – метод дослідження внутрішніх органів, який базується на вислуховуванні звукових явищ, що виникають при їх функціонуванні. Розрізняють пряму і непряму аускультацію. Аускультація була розроблена французьким вченим Рене Лаенеком в 1816 році, він же й винайшов перший стетоскоп. Аускультація залишається незамінним діагностичним методом для дослідження легень, серця, судин, а також для визначення АТ. Рідше використовується при дослідженнях органів травлення. Хірурги аускультацією визначають наявність кишкових шумів. Аускультація повинна проводитись в тихому приміщенні, достатньо теплому, щоб хворий міг роздягнутися. Необхідно регулювати дихання хворого (просять хворого покашляти або затримати дихання).