Лекція №25 Тема: «Лікарські засоби що впливають на апетит. Лікарські засоби, що регулюють секреторну функцію шлунку» Засоби, що впливає на моторику шлунку

План

1. Лікарські засоби, що впливають на апетит

• Засоби, що підвищують апетит;

• Анорексигенні засби.

1. Лікарські засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка:

• Засоби, що призначаються при недостатній секреції залоз шлунка;

• Засоби, що застосовуються при надмірній секреції залоз шлунка.

1. Засоби, що впливають на моторику шлунка:

• Підвищують моторику шлунка;

• Знижують моторику шлунка

1. Лікарські засоби, що застосовуються у разі порушення апетиту

Апетит – це емоційне відчуття, пов’язане з прагненням людини до вживання певної їжі. Виникнення апетиту зумовлене специфічним впливом « Голодної» крові на центр голоду, збудження лімбічних структур і кори головного мозку.

Порушення апетиту і розлади травлення зустрічаються дуже часто, особливо при захворюванні органів травлення.

Розрізняють три види розладу апетиту:

1. Анорексія

2. Булімія

3. Порушення, яке може бути повʼязане з бажанням вживати в їжу неприродні продукти ( земля, скло тощо)

Анорексія – повна втрата апетиту при об’єктивній потребі в харчуванні. Зумовлена функціональними й органічними порушеннями діяльності центру голоду. Дуже часто анорексія супроводжує інсульт, пухлини, травми і запалення головного мозку, є проявою патології деяких ендокринних залох. Симптоми: схуднення, втомлюваність, апатія, зниження маси тіла, тургору тканин, зникає підшкірний жировий шар, зменшується маса скелетних м’язів.

Булімія – патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Цей стан комбінується із зниженим відчуттям насиченості

Класифікація

ІІ. Лікарські засоби, що регулюють секреторну функцію шлунку

Гастрит (лат. gastritis, від грец. γαςτερ — шлунок) — хвороба, при якій утворюється запалення оболонок шлунка.Вирізняють два типа гастриту: гострий та хронічний.

Гастрит - збірне поняття, яке об'єднує різні за походженням і перебігом запальні та дистрофічні зміни слизової оболонки шлунка.

Хронічний гастрит іноді є результатом подальшого розвитку гострого гастриту, проте частіше розвивається під впливом різних несприятливих факторів:

повторні та тривалі порушення харчування, вживання гострої і грубої їжі, вживання занадто гарячої їжі, погане розжовування, харчування всухом'ятку,вживання міцних спиртних напоїв (гастрит алкогольний).

Причиною хронічного гастриту можуть бути якісно неповноцінне харчування (особливо дефіцит білка, заліза і вітамінів), тривалий безконтрольний прийом медикаментів, що подразнюють слизову оболонку шлунка, шкідливе виробництво (з'єднання свинцю, вугільний, металевий пил та ін.), дія токсинів при інфекційних захворюваннях, спадкова схильність.

Ознаки гастриту:

- тягнучий біль під ложечкою після їжі;

- відрижка, неприємний кислий запах з рота;

- відчуття швидкого насичення і переповнення шлунка під час їжі;

- зниження апетиту.

Виразкова хвороба шлунку

Виразкова хвороба — циклічна поява пептичних виразок у шлунку або дванадцятипалій кишці.

Пептична виразка — органічний дефект, що проникає вглиб стінки шлунка за межі м'язової пластинки слизової оболонки, із запальною інфільтрацією та коагуляційним некрозом довкола. Пептичні виразки найчастіше утворюються у цибулині дванадцятипалої кишки та шлунку, рідше в нижній частині стравоходу або петлі дванадцятипалої кишки.

Причини: часті — інфікування Helicobacter pylori, НПЗП; рідкісні — зокрема лікування у ВІТ, синдром Золлінгера-Еллісона, ГК у комбінації з НПЗП, інші ЛЗ (калію хлорид, бісфосфонати, мофетилу мікофенолат).

Лікарські засоби, що застосовуються при порушенні секреції шлункового соку

2.1. Засоби, що застосовуються при недостатності секреції шлункового соку(гіпосекреція)

2.2. Засоби, що застосовуються при надмірній секреції шлункового соку( гіперсекреція»

1. Засоби, що застосовують при гіпосекреції шлункового соку

Порушення секреції шлунку пов’язане з нервовою, гормонально та місцевою регуляцією. Зниження секреції призводить до розвитку гіпоацидного гастриту та деяких видів пептичної виразки шлунку, у подальшому може зумовити виникненню новоутворень.

Застосування:

Мінеральні води застосовують перед їжею.

Засоби замісної терапії призначають у випадках, коли залози шлунку не можуть забезпечувати достатню секрецію шлунку. Застосовують перед їдою. Пепсин активується тільки за наявності соляної кислоти розведеної. Його призначають у мікстурах із кислотою

2.2. Засоби, що застосовують при гіперсекреції шлункового соку

Перша ознака підвищеної секреції шлункового соку – печія. Підвищення кислотності шлункового соку, як правило, виникає внаслідок порушення нервової і гормональної регуляції, місцевих розладів травлення та спадкових факторів, що призводить до виникнення запалення слизової оболонки шлунку та дефекту слизової оболонки ( виразка шлунку).

1.2.б. Засоби, які нейтралізують надлишкову соляну кислоту

( Антацидні засоби)

Анацидні засоби - препарати, які нейтралізуют надлишок кислоти шляхом хімічної реакції. Вони є основами.

Натрію гідркарбонат, кальцію гідрокарбонат – засоби, які нейтралізують соляну кислоту з утворенням вуглекислого газу, який є небажаним явищем. У разі тривалого застосування можуть змінювати рН крові у бік лужної реакції ( алкалоз).

а. Сполуки алюмінію – ( алюмінію гідроксид) – альгельдрат

( алюмінію фосфат) – гастерин, фосфалюгель, альфогель

Гідротальцид ( рутацид, тальцид)

Алюгастрин

Сімальдрат ( гелусил)

б. Сполуки магнію - ( магнію оксид)

в. Комбінації солей – алюмаг, маалокс, альмагель, гастал, ренні., анацид, стомалюкс, регусил,

гестид, мегалак, гавіскон, гестид

3. Засоби, що впливають на моторику шлунка

3.1. Блювотні засоби

3.2. Протиблювотні засоби

3.1.Блювотні засоби

Це лікарські препарати, під впливом яких виникає антиперистальтика шлунка тобто. скорочення м'язів шлунка, внаслідок чого їжа просувається у зворотному напрямку, що супроводжується блюванням .

Класифікація препаратів

3.2.Протиблювотні засоби

Додаток 1

ФАРМАЦЕВТИЧНА ОПІКА ТА ФАРМАКОБЕЗПЕКА ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ПЕЧІЇ

1. Антациди застосовують тільки в разі виникнення печії або через 1—2 год після їди. Са­мостійне вживання антацидів не має перевищувати 2 тиж. Антациди слід приймати окремо від інших лікарських засобів (з інтервалом у 2 год) для запобігання лікарській взаємодії або зниженню абсорбції.

2. При тривалому вживанні антацидів виникає схильність до дисбактеріозу та інфекцій травного каналу як наслідок зниження захисної ролі хлоридної кислоти.

3. Вживання антацидів, що всмоктуються часто супроводжується синдромом рикошету — повторним підвищенням секреції хлоридної кислоти після початкового нейтралізуючого ефекту; у високих дозах можуть викликати системні метаболічні реакції — алкалоз.

4. Антациди, що не всмоктуються, гальмують усмоктування деяких лікарських препара­тів: тетрацикліну, норфлоксацину, серцевих глікозидів, кортикостероїдів.

5. Хворим з артеріальною гіпертензією, серцевою і нирковою недостатністю, цирозом пе­чінки протипоказані антациди, які містять натрію гідрокарбонат. У результаті хімічної реак­ції з хлоридною кислотою вони утворюють натрію хлорид, який добре всмоктується і спричи­нює затримку води в організмі.

6. Хворим із сечокам'яною хворобою не рекомендується вживати антациди, які містять кремній (у вигляді трисилікату магнію). Виділяючись із сечею, він сприяє утворенню каменів у сечових шляхах.

7. Антацидні лікарські засоби, що містять сполуки алюмінію або з їх переважним умістом у складі комбінованих препаратів, можуть спричинити закреп, а лікарські засоби, що містять сполуки магнію або з їх переважним умістом у складі комбінованих препаратів, можуть при­звести до діареї.

8. У разі тривалого застосування антацидів, що містять сполуки алюмінію (особливо у ве­ликих дозах), існує загроза розвитку ниркової недостатності внаслідок кумуляції алюмінію в ниркових клубочках, а у хворих з порушенням функції нирок — загроза розвитку енцефало-патії. Ефект алюмомагнієвих антацидів розвивається швидко, але він короткочасніший.

9. Усі алюмінієвмісні антациди порушують усмоктування фосфору і призводять до вими­вання кальцію з кісток (м'язова слабкість, втомлюваність, остеопороз). Тому вони протипока­зані вагітним і дітям молодшого віку. При довготривалому використанні алюмінію фосфату слід вживати їжу, багату на фосфор.

1. Антациди не можна поєднувати з препаратами колоїдного вісмуту та сукральфату. Альмагель не рекомендують запивати рідиною.

2. У разі застосування антацидів, які містять кальцію карбонат або магнію силікат, у хворих із сечокам'яною хворобою є загроза загострення стану внаслідок утворення каменів у сечових шляхах.

3. Вживання антацидів, які містять кальцію карбонат, може супроводжуватись повтор­ним підвищенням секреції хлоридної кислоти.

4. При поєднанні печії з метеоризмом призначають препарати, що містять алюмінію фос­фат (завдяки його сорбційним властивостям) або комбіновані препарати, що додатково міс­тять симетикон або диметикон.

5. Під час вагітності і в період годування груддю можливе періодичне короткочасне за­стосування комбінації кальцію та магнію карбонатів у рекомендованих дозах.

6. При печії обмежують застосування продуктів, які провокують газоутворення (здобне тісто, газовані напої та ін.).

7. Лікарські засоби, що містять кальцію карбонат, з обережністю призначають пацієн­там з гіперкальціємією, нефрокальцинозом. Препарати третього покоління внаслідок дода­вання до алюмінієво-магнієвого комплексу альгінінової кислоти дають виражений антипеп-тичний ефект, зумовлений зв'язуванням кислих шлункових протеаз.

8. Оскільки комбіновані лікарські засоби, що містять альгінову кислоту, не впливають на перебіг вагітності, внутрішньоутробний і постнатальний розвиток дитини, їх можна при­значати в період вагітності та годування груддю

18. Для лікування печії антагоністи Н₂-реценторів застосовують у низьких дозах — рані-тидин 75 мг та фамотидин 10 мг. Курс лікування антагоністами Н₂-рецепторів не має переви­щувати 2 тиж. Якщо симптоми не зникають, необхідно звернутись до лікаря для встановлен­ня діагнозу і призначення лікування.

Додаток № 2

ФАРМАКОБЕЗПЕКА ПРОТИВИРАЗКОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

1. У разі тривалого застосування блокаторів Н₂-гістамінорецепторів є небезпека розвитку новоутворень і зсуву бактеріального середовища в травний тракт. Не бажано різко відміняти Н₂-гістаміноблокатори через небезпеку рецидиву виразкової хвороби. Хворим похилого віку доза ранітидину і фамотидину має бути зменшена в 2 рази. За появи ознак анемії під час ліку­вання ранітидином його необхідно комбінувати з препаратами заліза.

2. При одночасному прийманні мізопростолу з магнієвмісними антацидами посилюється діарея. Мізопростол бажано вживати одночасно з протизапальними препаратами (для запобі­гання їх ульцерогенній дії). У разі захворювань нирок треба зменшити дозу мізопростолу.

3. За ЗО хв до і після приймання де-нолу і сукральфату не рекомендується вживати їжу, рідину, антацидні засоби. Сукральфат не потрібно поєднувати з антацидами та Н₂-гіста-міноблокаторами, оскільки його дія виявляється в кислому середовищі.

4. Тривале вживання вісмуту субцитрату і сукральфату призводить до рубцевих деформа­цій шлунка і дванадцятипалої кишки та розвитку нейротоксичних явищ (у великих дозах). Під час лікування вісмуту субцитратом і вікаїром кал зафарбовується в чорний колір.

5. У разі застосування метронідазолу та хелікоцину можливий розвиток кандидозу трав­ного каналу, порожнин рота, піхви (доцільно використати протигрибкові засоби); при поєд­нанні з етаноловмісними препаратами спостерігається поява тетурамоподібних реакцій, з ку­мариновими антикоагулянтами — відбувається інгібування метаболізму останніх.

6. Омепразол підвищує (взаємно) концентрацію кларитроміцину в крові; справляє лейко-пенічну і тромбоцитопенічну дію препаратів, які пригнічують кровотворення. Застосування омепразолу протипоказане в період вагітності, лактації, а також дітям. Під час лікування омепразолом проводять спеціальний підбір доз пацієнтам похилого віку і хворим з порушен­нями функцій печінки та нирок. Можливе одночасне вживання омепразолу з антацидами. У разі виникнення диспепсичних явищ, болю в животі, головного болю, загальної слабкості, шкірних висипів застосування омепразолу припиняють.

7. Шрензепін не можна призначати пацієнтам з ризиком розвитку відкритокутової глау­коми, з обережністю — при гіпертрофії передміхурової залози. У разі тривалого його застосу­вання слід регулярно вимірювати внутрішньоочний тичк.

8. Мебеверин може використовуватися у пацієнтів з глаукомою і гіпертрофією передміху­рової залози.

Контрольні запитання

1.Назвіть препарати, механізм дії які застосовуються при анорексії та для зниження апетиту.

2.Які засоби і чому призначають при гіпоскреції шлункового соку?

3.Які групи препаратів призначають при надлишковій секреції шлункового соку?

4.Які групи препаратів здатні припинити нудоту і блювання? Поясніть механізм впливу на організм.