Лекція № 18 Тема: «Лікарські засоби, що впливають на функції органів дихання»

1. Протикашльові засоби. Загальна характеристика, класифікація,

2. Номенклатура: наркотичні та ненаркотичні протикашльові засоби.

3. Відхаркувальна лікарські засоби. Класифікація. Номенклатура. Застосування.

4. Лікарські засоби для лікування бронхіальної астми. Класифікація.

   Застосування.

5. Лікарські засоби, що призначаються при набряку легень.

Протикашльові засоби – це лікарські засоби, які різними механізмами усувають кашель.

Кашель є пристосуючою реакцією організму, яка спрямована на видалення з дихальних шляхів сторонніх тіл та харкотіння.

Розрізняють – сухий та вологий кашель ( продуктивний або непродуктивний..

В залежності від тривалості – гострий та хронічний .

Класифікація

Застосування:

Сухий кашель, гострі та хронічні бронхіти, бронхопневмонії, захворювання легень та верхніх дихальних шляхів.

Побічні ефекти:

Кодеїн , етилморфін – звикання, залежність.

Відхаркуючі засоби - препарати, які розріджують мокротиння та полегшують його видалення із дихальних шляхів.

Відхарчуючі засоби призначають для полегшення відходження мокротиння пацієентам з бронхітом, пневмнією, трахеїтом, бронхоектатичною хворобою. Класифікація

Застосування

Хвороби дихальних шляхів, що супроводжуються утворенням в’язкого мокротиння, у тому числі бронхіти, бронхоектатична хвороба, бронхіальна астма, муковісцероз.

Бронхіальна астма – це хвороба алергічного походження, яка проявляється нападами ядухи ( бронхоспазму) та хрипами різного ступеня вираженості. Напади захворювання виникають унаслідок гострого порушення прохідності ( звуження) дрібних бронхів, що супроводжується запаленням, застоєм слизу, утрудненням дихання.

Бронхіальна астма розвивається внаслідок підвищеної чутливості організму до алергенів різного походження. Залежно від причини ( алергена) розрізняють 2 форми бронхіальної астми – інфекційно-алергічну ( зумовлена підвищеною чутливістю до мікроорганзмів) та атопічну ( спричиняють алергени немікробного походження; вона може бути генетично успадкованою).

Порушення прохідності дихальних шляхів можно усунути шляхом застосування лікарських засобів:

І. Бронхолітики – розслаблюють гладкі м’язи бронхів, але не впливають на вираженість запалення слизової оболонки. Застосовують при бронхіальній астмі та бронхоспазмі.

1. Бронхолітики міотропної дії – еуфілін ( амінофілін), теофілін ( ретафіл).

2. Адреноміметики – адреналіну гідрохлорид, ізадрин, сальбутамол, беротек,орципреналін, алупент, астмопент,ефедрину гідрохлорид, беродуал.

1.3.М-холіноблокатори – атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, атровент,метацин

ІІ.Глюкокортикостероїди - переважно вводять інгаляційно, зменшують набряк і запалення.

пульмікорт, інгакорт, преднізолон, бекломет (беклокорт, бекотид,беклазон, беклометазон) фліксотид, триамцинолон.

ІІІ. Протиалергійні препарати – зменшують частоту, важкість та попереджують розвиток нападу бронхіальної астми.

кетотифен, кромолін-натрій ( кромоген, інтал,кромогексал)

Набряк легень – тяжкий і небезпечний для життя стан, що розвивається внаслідок гострої лівошлуночкової недостатності.

Причини – ураження легень хімічними речовинами, інфекційфні захворювання, набряк мозку, хвороби нирок, печінки.

Принципи лікування набряку легень, незалежно від причин, подібні і спрямовані на:

- гасіння піни у легенях;

-дегідратацію;

- посилення роботи серця;

- розвантаження малого кола кровообігу.

При набряку легень застосовують наступні групи препаратів:

1. Піногасники : спирт етиловий або антифомсилан, які вводять інгаляційно ( знижують поверхневий натяг піни і перетворюють її в рідину);

2. Дегідратуючі засоби: осмотичні діуретики – маніт, сечовина для ін’єкцій;

3. Діуретики швидкої дії: фуросемід, кислота етакринова – ( зменшують кількість рідини в організмі, прискорення переходу плазми з альвеол у судинне русло);

4. Серцеві глікозиди швидкої дії – строфантин, корглікон, целанід, дигоксин – ( посилюють роботу серця, при серцевій недостатності);

5. Гангліоблокатори – бензошексоній, гігроній, пентамін;

6. Судинорозширювальні засоби міотропної дії – натрію нітропрусид, нітрогліцерин, ізосорбіду динітрат.

морфіну гідрохлорид, фентоламін, еуфілін – знижують тиск у малому колі кровообігу.

7.Кисень – інгаляційно для покращення оксигенації тканин.

Особливості роботи з препаратами, що впливають на функцію органів дихання

• Таблетки лібексину слід ковтати не розжовуючи для запобігання анестезії слизової оболонки ротової порожнини;

• Розчин ацетилцистеіну не можна змішувати в одному шприці з антибіотиками;

• Вживання великої кількості рідини посилює муколітичний ефект ацетилцистеїну та бромгексину;

• Після інгаляцій з трипсином необхідно промити теплою водою рот і ніс, забезпечити найбільш повне відходження мокротиння шляхом всмоктування або відкашлювання;

• Еуфілін при підшкірному введенні зумовлює подразнення, тому його слід вводити в/м тільки у формі 24% розчину по 1 мл, в/в – 2,4% розчину по 10 мл, розведених у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

• Еуфілін неможна застосовувати разом з розчином глюкози, він не сумісний з вітамінами С, В₆, РР, а також з преднізолоном.

• ФАРМАЦЕВТИЧНА ОПІКА «КАШЕЛЬ»

1. Протикашльові лікарські засоби не призначають при підвищеній бронхіальній секре­ції, рясному виділенні мокротиння. Протикашльові лікарські засоби, які містять кодеїн, дек-строметорфан, не призначають дітям віком до 2 років, у період вагітності та годування груд­дю.

2. Протикашльові препарати, які містять кодеїн, декстрометорфан, при вживанні вели­ких доз, протягом тривалого часу або разом з алкоголем можуть призводити до пригнічення ЦНС та дихання. У хворих з порушенням функції нирок необхідно збільшити інтервали між прийманнями кодеїну фосфату у зв'язку зі сповільненим виведенням препарату.

3. Лікарські засоби, які містять декстрометорфан можуть викликати млявість, сонли­вість, запаморочення, тому їх не призначають водіям та особам інших професій, які потребу­ють підвищеної уваги.

4. Протикашльові лікарські засоби, які містять бутамірат, не призначають дітям віком до 2 років, у період вагітності та годування груддю. У разі вживання високих доз або протягом тривалого часу лікарських засобів, які містять бутамірат, можливе зниження артеріального тиску, блювання, діарея, а в особливо тяжких випадках — виражене пригнічення ЦНС та ди­хання.

5. Лікарські засоби, які містять окселадин, бутамірат, не можна поєднувати з алкоголем через високий ризик пригнічення ЦНС (млявість, сонливість, запаморочення) та дихання. Не призначають водіям та особам інших професій, які потребують підвищеної уваги. Окселадин у дітей призначають тільки у виключних випадках і тільки при сухому кашлі.

6. Таблетки, які містять преноксдіазин, потрібно ковтати не розжовуючи, оскільки вони можуть спричинити оніміння, втрату чутливості слизової оболонки порожнини рота і глотки. При вживанні преноксдіазину може спостерігатися сухість у роті і глотці, його не застосову­ють в осіб з низьким артеріальним тиском, а також у дітей віком до 6 років.

7. Лікарські засоби, які містять глауцину гідрохлорид, при застосуванні в дітей можуть спричинювати зниження артеріального тиску.

8. Лікування ацетилцистеїном слід починати з невеликих доз (100—200 мг), тому що ефект великих доз може бути непередбачуваним і призводити до вираженої гіперсекреції. Ацетилцистеїн може спричинювати легеневі кровотечі, порушувати функцію печінки та ни­рок, у хворих з бронхіальною астмою — викликати бронхоспазм.

9. Ацетилцистеїн протипоказаний в І триместрі вагітності, у подальшому застосовується тільки за суворими показаннями під контролем лікаря. При пероральному вживанні ацетил-цистеїну антибіотики потрібно приймати через 2 год. Ацетилцистеїн посилює ефекти нітра­тів, тому інтервал між прийомами препаратів має бути не менше 2 год. Не слід комбінувати ацетилцистеїн з протикашльовими засобами і вживати алкоголь у період лікування препара­том.

1. Бромгексин та амброксол можуть підвищувати активність трансаміназ печінки, несу­місні з лужними розчинами, препаратами, які містять кодеїн, з холінолітиками. Амброксол збільшує ступінь проникнення антибіотиків у бронхіальний секрет та слизову оболонку брон­хів, протипоказаний в І триместрі вагітності.

2. Карбоцистеїн не призначають особам з виразковими ураженнями травного каналу.

3. За наявності гострого запального процесу перевагу віддають відхаркувальним лікар­ським засобам рослинного походження. У випадку тяжкого, затяжного і ускладненого пере­бігу інфекції дихальних шляхів, лихоманкових станах більше 2—3 діб застосування фітоте­рапії може розглядатися як допоміжний метод лікування в комплексі з іншими засобами.

4. Відхаркувальні лікарські засоби не можна поєднувати з препаратами, які гальмують кашльовий рефлекс (протикашльові засоби центральної та периферійної дії); з антигістамін-ними лікарськими засобами І покоління, які згущують мокротиння; не призначають одночаcноно з лікарськими препаратами, які зневоднюють організм пацієнта (сечогінні, проносні то­що).

1. Відхаркувальні лікарські засоби рефлекторної дії (термопсис, терпінгідрат, істод, ал­тей) при перевищенні дози можуть спричинити блювання і протипоказані в разі захворювань шлунка (гастрит, виразкова хвороба). Відхаркувальні засоби необхідно запивати достатньою кількістю лужної рідини; рекомендується випивати додатково до фізіологічної норми 1,5— 2 л рідини для компенсації фізіологічних втрат.

2. Відхаркувальні лікарські засоби не призначають лежачим хворим. Клінічний ефект цих засобів зазвичай спостерігається не раніше 6—7-ї доби лікування. У перші 2—3 доби вжи­вання відхаркувальних засобів кашель та виділення мокротиння можуть посилитися, що свідчить про ефективність препарату.

3. У разі передозування або тривалого вживання лікарських засобів, які містять йодиди (калію йодид, натрію йодид), можливий розвиток йодизму: риніт, кропив'янка, набряк Квін-ке; можливі явища гіпертиреозу — тахікардія, тремор, підвищена збудливість, безсоння, пронос (в осіб віком понад 40 років).

4. Лікарські засоби, які містять йодиди, протипоказані при вагітності, гострих запаль­них процесах, захворюваннях щитоподібної залози.

5. Рослинні відвари та настої (солодки, алтею, анісу, чебрецю) чинять не тільки відхар­кувальну дію, а й сприяють регенерації ушкодженої слизової оболонки бронхів за рахунок умісту мікроелементів, вітамінів і біогенних стимуляторів.

Загальні рекомендації щодо поведінки пацієнтів за наявності кашлю

1. Утримуватись від куріння, зокрема від пасивного вдихання тютюнового диму.

2. Частіше провітрювати приміщення, тому що чисте прохолодне повітря знижує кашльовий рефлекс.

3. Вживати багато рідини, оскільки це полегшує відходження мокротиння.

4. Довести до відома пацієнта, що детальна інформація про лікарський засіб наведена в листку-вкладиші, який супроводжує лікарський препарат і містить офіційно затверджену ін­струкцію з медичного застосування лікарського препарату.

ФАРМАКОБЕЗПЕКА БРОНХОЛІТИЧНИХ ЗАСОБІВ

1. Інгаляційні р-адреноміметики короткої дії є засобами вибору для купірування епізо­дів бронхіальної астми, не рекомендовані для регулярного застосування, оскільки порушу­ють контроль перебігу захворювання (спричинюють часті і тяжкі загострення). У разі три­валого застосування (Ь-адреноміметиків можливе звикання, пов'язане зі зменшенням числа Р₂-адренорецептрів у бронхах та в пацієнтів з гіпоксемією.

2. Застосування спейсеру дає змогу збільшити проникнення препарату в дихальні шляхи (у 7—14 разів при тяжкому перебігу бронхіальної астми), є простішим і економнішим у засто­суванні, особливо для дітей.

3. Порошковані інгалятори (спінхалер, ротахалер, дискхалер, турбухалер, ізіхалер, муль-тидиск, акухалер) призначені для введення в бронхи порошкованих форм препаратів, мають обмежене застосування в людей похилого віку та пацієнтів з емфіземою легень.

4. Небулайзери дають змогу доставити в дихальні шляхи великі дози препарату, не потре­бують спеціальної техніки координації вдиху та ідеально підходять ослабленим пацієнтам, однак вони є економічно затратними.

5. Допустимо змішувати в одному небулайзері бронходилататори та муколітики. При од­ночасному призначенні кількох препаратів необхідно дотримуватися послідовності: першим застосовують бронхолітичний засіб, через 10—15 хв — відхаркувальний, потім — протиза­пальний або протимікробний.

6. Під час тяжкого нападу задухи перерва між інгаляціями має бути не менше 20 хв. Як­що після першої інгаляції бронхорозширювальний ефект сальбутамолу і фенотеролу не на­став, то другу інгаляцію проводять лише через 5 хв, а наступні — через 5 год.

1. Застосування високих доз р-адреноміметиків при загостренні бронхіальної астми може призводити до синдрому рикошета (кожний наступний напад задухи інтенсивніший за попе­редній).

2. Пероральні Р₂-адреноміметики слід розглядати як препарати другого ряду і застосовува­ти за неможливості та неефективності застосування інгаляційних (діти і хворі похилого віку).

3. Фенотерол не рекомендується застосовувати з препаратами кальцію, вітамінами групи Т), мінералокортикоїдами.

1. Гангліоблокатори не слід вживати в період вагітності, оскільки вони можуть призвес­ти до внутрішньоутробного перегинання кишок, атонії сечового міхура в новонародженого.

2. Іпратропію бромід, флунізолід, беклометазон, натрію кромоглікат, недокроміл натрію не використовують для купірування нападу бронхіальної астми.

3. Еуфілін підвищує ймовірність розвитку побічних ефектів ГКС, засобів для наркозу і засобів, що стимулюють ЦНС.

4. У разі порушення роботи печінки й нирок слід з обережністю застосовувати теофілін і зафірлукаст.

Основні правила проведення інгаляцій

1. Інгаляції проводять через 1—1,5 год після вживання їжі, фізичного навантаження, у стані спокою.

2. Під час проведення інгаляції не рекомендується робити нахил тулуба вперед, одяг не повинен стискати шию, оскільки це ускладнює дихання.

3. Перед процедурою хворим не дозволяється вживати відхаркувальні засоби.

4. Об'єм рідини, рекомендованої для інгаляції, у більшості випадків становить 2—5 мл. У деяких випадках до лікарського препарату додають ізотонічний розчин натрію хлориду. Для цього не можна використовувати дистильовану воду, гіпо- та гіпертонічні розчини, оскільки це може спричинити бронхоспазм.

5. При захворюваннях носа, носоглотки вдих і видих необхідно робити через ніс (назальна інгаляція). При цьому рекомендується застосовувати спеціальні носові насадки до небулайзе-ра.

6. У разі захворювань глотки, гортані, трахеї та бронхів рекомендується вдихати ротом.

7. Після інгаляції слід прополоскати ротоглотку для запобігання системній дії та розви­тку побічних ефектів препарату, особливо в разі застосування інгаляційних глкжокортикос-тероїдів.

8. Часте глибоке дихання може спричинити запаморочення, тому рекомендується робити короткі перерви.

9. Тривалість однієї інгаляції становить 5—10 хв. Курс лікування — від 6—8 до 15 про­цедур.

1. Які групи препаратів належать до стмуляторів дихання. Назвіть препарати з кожної з груп.

2. Назвіть групи протикашльових засобів , механізм дії кожної групи, та характеристику основним представникам.

3. До якої групи належать секретолітики та муколітики? Механізм дії основних представників.

4. Які групи препаратів і чому застосовують для лікування хворих на бронхіальну астму?

5. Яку назву має група препаратів, які розслаблюють гладкі мʼязи бронхів?

6. Які групи препаратів призначають при набряку легень7

1.В аптеці відсутні препарати: пакселадин, бромгексин, ацетилцистамін. Порекомендуйте заміну.

2.В аптеку надійшли препарати:

бромгексин, еуфілін, лазолван, бронхолітин, дитек, лібексин, платифілін, амброксол, сальбутамол, бекломет.

Розподіліть їх за фармакологічними групами.