9 клас. Українська мова. Аудіювання.
ТЕКСТ. Барвінок хрещатий
Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилася біля яскравої ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв’яжуть серця вірним коханням на все життя. Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша, ловлячи голоси ставних легінів, котрі гуляли на березі ріки. Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Пливіть, мовляв, віночки, до щасливого берега кохання! Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала. Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати, кликати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незнаних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели свій танок лісові дівчата-мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю. Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталося диво: засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них виглянули ніжно-блакитні п’ятипелюсткові квіти. І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем: — Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки — то п’ять засад щасливого подружнього життя. Запам’ятай їх і збережи в серці своєму на все життя: перша пелюстка — то краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність. Будь щаслива!.. Замовк голос, приліг вітерець між трав лісових, стало доокруж тихо-тихо. І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було. Молодь давно додивлялась останні сни купальської ночі по своїх оселях. Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе? Незчулася, як підійшов до неї леґінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив: — Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок? Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному леґіню свій вінок. А потім гойдалися дерева, сп’яніло плив зелений ліс, і радісно шепотіли хвилі Черемоша. Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок. ... Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання. А от обізнані люди з давнини і донині лікують барвінком серцеві недуги, бо люблячим серцем народжена ця ніколи не в’януча рослина. Та хіба тільки серце?.. У XVIII сторіччі барвінок був дуже популярним, особливо серед шанувальників творчості видатного французького просвітителя Жан-Жака Руссо. Ще юнаком Руссо переховувався від швейцарських властей у пані де Варан. Він закохався в неї і згодом вважав цей період свого життя найкращим. Якось, коли вони разом подорожували в горах, милуючись природою, пані де Варан помітила в кущах якусь синеньку квіточку. Це був барвінок. Пані підійшла ближче і захоплено вигукнула: «Ах! Та це ж барвінок розцвів!» Руссо тоді майже не звернув на це уваги і пішов далі. Через багато років, перебуваючи зі своїм другом Дюпейру в Швейцарії, він знову побачив у кущах барвінок. Щасливі роки, проведені з пані де Варан, знову воскресли в його пам’яті, і він сказав: «Ах! Та це ж барвінок розцвів!» Цей радісний вигук вихопився у нього через 18 років після тої щасливої подорожі з пані де Варан. Вихопився тому, що ті хвилини щастя в його тяжкому житті були єдиними, які, за його ж словами, давали йому право говорити: «І я теж жив!» Пізніше Жан-Жак Руссо згадав про барвінок у своєму автобіографічному творі «Сповідь». Книга зажила великої слави, а разом з нею росла і популярність загадкової квітки. Її вважали символом вічності і постійності, схилялися перед нею, оберігали. Та не тільки це прославило барвінок. Він приносить велику користь людям, позбавляючи їх від багатьох хвороб. Барвінок застосовували в медицині з давніх часів, про нього як про лікувальний засіб згадували ще античні медики Пліній Старший і Діоскорид. У Китай барвінок завезений з тропічної Америки і тут використовують його для лікування гіпертонії. В народній медицині Кавказу барвінок застосовують як в’яжучий, кровозупинний, ранозагоювальний засіб. Нев’януча зелень барвінку та його витривалість у різних умовах привернули до себе увагу ще в середньовіччя. Рослині приписували чудодійну силу, вважали її символом вічності і незрадливості. В часи, коли панували марновірство, барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Барвінок вішали над вхідними дверима дому і ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги. Барвінок розводять у садах та парках як декоративну рослину, причому виведені сорти мають золотисті та сріблясті листки, а також пухнасті (махрові) квіти. Ця вічнозелена рослина має стебло до 60 сантиметрів завдовжки, що лежить на землі. Листки супротивні, еліпсоподібні, блискучі, квітки темно-голубі, одиничні, на ніжках. Цвіте на весні і на початку літа (у травні–червні). Хімічний склад барвінку вивчений недостатньо. Відомо, що рослина містить алкалоїди (вони впливають на організм людини гіпотензивною дією — знижують кров’яний тиск), урсолову кислоту, рутин та інші активні речовини. Треба зауважити, що рослина ця отруйна.( За народною легендою, 895 сл.)