5 - 6 клас. Аудіювання / Читання мовчки.
Фантастичний світ Марії Приймаченко
Народилася народна художниця у 1908 році в селі Болотня, що на Київщині, де і провела все життя. Батько, Авксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. В дитинстві Марія Авксентіївна хворіла страшною хворобою. Це зробило її серйозною й спостережливою дівчинкою, загострило слух і зір. Усі предмети, що оточували дівчинку, ставали учасниками живої захоплюючої гри, інколи - сумної, частіше - яскравої і святкової. Природа наділила Марію Приймаченко красою, все дала вона їй - і "біле личко, і чорнії брови, і карії очі".
Талант Приймаченко відкрила киянка Тетяна Флору. Популяризацію творчості Приймаченко організував журналіст Г. Мєстечкін. В 1936 році Марію Авксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою — Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ … Але на деякий час їй довелося забути про творчість. Розпочалася війна і Марії Приймаченко довелось повернутися до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. Однак важкі умови життя і злидні не зломили її творчий дух. Марія Авксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві незгоди, пізнала щастя любові і щастя материнства: її син Федір — теж народний художник, він був її учнем і другом.
Та вже у 1960 році художниця починає працювати над новим циклом – «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами»,«Голуб на калині», «Пава у квітах», «Лев». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка.
Як зізнавалася Марія Приймаченко, у неї не було «професійних хитрощів». Вона малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала гуаш та акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме ця фарба дає соковитий, декоративно виразний образ з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслювала контури зображення, а вже потім. упевнено, вправно клала колір.
Вона була не тільки прекрасною художницею, але й талановитою поетесою. Її. вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Веснянки - роговички – веселії птички», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав – обох обнімав» тощо.
Фантастичні звірі – це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі. А незадовго до смерті вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу. В останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка. Але спілкування зі світом продовжувалося – вона малювала...’’По мне не плачьте,- сказала вона одного разу, - я не пропаду на том свете. У меня тоже будет работа’’. В тім раю, який вона створила, роботи багато. ( За Л. Павленком, 453 слова).