Розвиток і функціонування освіти як соціальної структури суспільства обумовлені всіма умовами (економічними, політичними, соціокультурними) її існування в цілому. Освіта переживає, поряд з іншими формами соціальної дійсності (культура, наука, релігія), складні, неоднозначні часи. Кризові явища відбиваються, в першу чергу, у сфері освіти. Водночас, суспільство в кризові періоди висуває більш високі вимоги до освіти, яка виконує його соціальне замовлення щодо підготовки фахівців, котрі мають глибокі й стійкі знання у своїй професійній сфері, швидко орієнтуються в мінливих умовах життєдіяльності, вміють швидко навчатися та перенавчатися, готові до соціальних контактів – спілкування з іншими людьми. У сформованій ситуації саме сфера освіти створює феномен сучасного світу – вміння «бути» в мінливих обставинах і брати активну участь у змінах, що відбуваються. Сфера вузівського навчання є найбільш відповідальною ланкою професійної підготовки фахівців у ланцюзі організованих інститутів освітньої системи. Викладачі ВНЗ і наукові співробітники повинні не просто володіти останньою науковою інформацією, – більш цінними стають не знання, а самі способи їхнього добування, певні «інтелектуальні знаряддя», що «викристалізовуються» під час діяльності, застосовні потім як узагальнені структури в нових умовах. Першорядне завдання вищої школи – допомогти студентам оволодіти засобами мислення і діяльності. Вузівська освіта є, як відомо, завершальним етапом процесу загальноосвітньої підготовки й основною стадією спеціалізації, професійної підготовки. Від якості організації процесу навчання на цій стадії багато в чому залежить подальше комфортне перебування людини в майбутній професійній діяльності, її готовність вирішувати нерутинні, нестандартні проблеми у виробничих і комунікативних ситуаціях, а також її суб’єктне буття в процесі взаємодії з іншими людьми. Зміст освіти як найважливішого чинника економічного і соціального прогресу має бути спрямований на «забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації», він повинен забезпечувати «формування у того, хто навчається, адекватної сучасному рівню знань і рівню освітньої програми (щабля навчання) картини світу» [14]. У зв’язку із цим, єдина мета освітньої системи на всіх її рівнях і етапах – створення умов для всебічного розвитку особистості – набуває особливого звучання на цьому освітньому щаблі. У вітчизняній психології традиційно підкреслюється провідна роль виховання і навчання у розвитку психіки як його необхідних умов.
Процес психічного розвитку розглядається більшістю дослідників як динамічний процес якісних і кількісних змін, під час якого виникають нові психічні утворення на основі і за допомогою диференціації колишніх структур. Останнім часом у вітчизняній психології знаходить поширення концепція «необмеженого розвитку» (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова, І. С. Кон, К. К. Платонов, О. В. Толстих та ін.), згідно з якою розвиток являє собою еволюційно-інволюційний поступальний рух, що не припиняється до моменту припинення самого життя. Це дозволяє припустити, що, якщо психічний розвиток продовжується протягом всього життя і його показниками є психічні новоутворення й особливості, специфічні для кожного вікового періоду (що знайшло відображення в численних періодизаціях дитячого розвитку), то студентському віку як соціально-психологічній віковій категорії, яка характеризується інтенсивним розвитком всієї структури особистості, інтелектуальної системи в тому числі, також притаманні певні психічні новоутворення і психічні особливості. Дослідження засвідчили, що в студентському віці відбувається подальший психічний розвиток людини, складне Студентський вік являє собою особливий період життя людини. Заслуга самої постановки проблеми студентства як особливої соціальнопсихологічної та вікової категорії належить психологічній школі Б. Г. Ананьєва психічних функцій всередині інтелекту, змінюється вся структура особистості у зв’язку із входженням у нові, більш широкі і різноманітні соціальні спільноти.Студентський вік, згідно з твердженням Б. Г. Ананьєва, є сензитивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта чинить величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості. За час навчання у ВНЗ, за наявності сприятливих умов, у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки.
