Зараз в ефірі:
Вебінар:
«
Виховні заходи з теми прав дитини. Практичні кейси
»
Взяти участь Всі події

Стаття: "Ризики та перешкоди на шляху реалізації принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі на уроках математики".

Педагогіка

27.04.2019

408

3

0

Опис документу:
В статті порушена проблема ризиків та перешкод на шляху реалізації принципів індивідуального підходу в навчально -виховному процесі на уроках математики в умовах сучасного освітнього середовища. Ту висвітлені можливі негативні наслідки необачного використання державних стандартів та інших регламентуючих програм в освітньому процесі.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

УДК

А. В. Когтєв

Комунальний заклад «Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради, учитель математики вищої категорії, м. Харків

Ризики та перешкоди на шляху реалізації принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі на уроках математики

Сама назва нашого закладу красномовно свідчить про те, що весь навчально-виховний процес у ньому має бути організованим та реалізовуватись з урахуванням загальних та індивідуальних особливостей розвитку дітей з порушеннями слуху.

Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

Учитель має створити однакові умови для розвитку задатків і здібностей усіх учнів, враховуючи індивідуальні відмінності в інтелектуальному, психічному та фізичному розвитку кожної дитини, керуючись принципом індивідуального підходу та диференційованого навчання.

Принцип індивідуального підходу до учнів дає змогу в умовах навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом та в зручному темпі. Реалізуючи цей принцип, потрібно враховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності тощо. При цьому учитель повинен уважно вивчити особливості кожного учня, знати їх інтереси та схильності, розвиток і домашні умови.

У сучасному суспільстві інформація та обсяги знань змінюються дуже швидко, і ні школа, ні вуз нажаль не можуть забезпечити нечуючій людині об'єм знань і навичок, достатніх для успішної діяльності бодай протягом кількох років. Спроба вийти з цієї ситуації за рахунок збільшення самого обсягу знань приводить лише до ускладнення навчальних програм і перевантаження учнів. До негативних наслідків такого підходу можна віднести скорочення у дітей вільного часу, необхідного для саморозвитку; різке погіршення стану їхнього здоров’я; перевантаження пам’яті величезною кількістю непотрібної інформації; вкорінення орієнтації на репродуктивні форми діяльності.

В умовах подібного підходу до організації навчання учні практично не мають можливості стати його повноправними суб’єктами і приречені залишатися безправними і пасивними об’єктами, яких пристосовують до «засвоєння знань». Різко суперечить гуманістичним принципам освіти виведення критеріїв оцінки навчального процесу за рамки індивідуальних рис учня. Тому звужуються і можливості індивідуального навчання, яке є одним з основних пріоритетів гуманістичної освіти дітей з особливими потребами.

Система критеріїв оцінки успішності навчального процесу – і об’єктивна, у вигляді державних стандартів і програм; і, водночас – суб’єктивна, у вигляді навчальних орієнтирів педагогів та керівників освіти – практично ігнорує особистість, потреби її розвитку, характерні особливості, внутрішню мотивацію. Учні різні за здібностями, схильностями, темпераментом, світосприйняттям, інтелектом і залишковим слухом. І ці відмінності як мінімум не менш важливі, ніж те, що їх об’єднує в процесі навчання. На мій поглядтакі відмінності більш важливі, оскільки саме вони визначають специфіку формування особистості і автоматично не враховуються соціальним оточенням – а тому мають враховуватися школою як спеціальним і керованим соціальним інститутом навчання та виховання.

На жаль, ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання.

Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для індивідуального і диференційованого навчання. До цього ж веде і перевантаження навчального матеріалу.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину преломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Передусім важливо встановити довірливі, стосунки між педагогами і вихованцями, Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації.

Парадокс полягає в тому, що, попри гучне проголошення принципів гуманізації освіти, поширюється її дегуманізація: учнів неправильно розуміють, нехтують їхніми природними задатками, а також діють через примус, застосовують неадекватні педагогічні впливи, що заважають успішному перебігу процесів розвитку особистості.

Результатом дегуманізації шкільного життя є його величезна стресогенність. Повсякденними явищами стали розлади поведінки дітей, зокрема неврози, агресія, загальмованість, надмірна збудливість, страхи. Внаслідок усього цього дедалі більше учнів не хоче йти до школи, нехтує шкільними обов’язками, потребує психіатричної консультації.

Результати педагогічного процесу є функцією не тільки зовнішніх педагогічних чинників, а й чинників поза педагогічних.

На мій особистий погляд дуже негативним, застарілим та не гуманістичним є підхід, коли відбувається неприховане нівелювання особистості учня, а саме: усім учням подається та сама інформація; перед усіма учнями ставляться однакові вимоги; від усіх учнів вимагаються однакові результати; до всіх учнів застосовуються однакові стимули.

Таким чином, здійснюючи індивідуальний підхід, педагог повинен керуватись особливостями розвитку кожної дитини, враховувати можливі негативні наслідки педагогічного впливу, а головне – спрямовувати діяльність на позитивний нетравматичний шлях до здобуття знань.

  1. Голубєва Е.А. Здібності й індивідуальність. - М.: Прометей, 1993.

  2. Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. - М.: Педагогіка, 1989.

  3. Слєпкань Г.А. Методика викладання математики./К.: Вища шк., 2006. 582 с

  4. Сікорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання / П.І. Сікорський. – Львів: В-во «Сполом», 2000. – 421 с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.