ПРОБЛЕМИ У ВПРОВАДЖЕННІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Професійна освіта

Для кого: Дорослі

05.11.2020

198

2

0

Опис документу:
Незважаючи на значні переваги дистанційного навчання та вагомі результати роботи закладів вищої та фахової передвищої освіти України при реалізації дистанційної форми навчання, її поширення призупиняється через кілька необхідних для вирішення проблем, які розглянуті в даній статті. Для вирішення цих проблем необхідно систематично підвищувати кваліфікацію педагогічним працівникам щодо використання цифрових технологій в освітньому процесі.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ПРОБЛЕМИ У ВПРОВАДЖЕННІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Незважаючи на значні переваги дистанційного навчання та вагомі результати роботи закладів вищої та фахової перед вищої освіти України при реалізації дистанційної форми навчання, її поширення призупиняється через кілька необхідних для вирішення проблем, а саме:

– недостатньо досконала законодавча база України щодо широкого впровадження дистанційної форми навчання;

– недостатнє фінансування для забезпечення матеріальної бази закладів вищої освіти для впровадження дистанційної форми навчання;

– низьке фінансування робіт з розробки і впровадження дистанційних технологій у закладах вищої освіти;

– упередженість та консерватизм щодо дистанційної форми навчання як викладачів, так і керівного складу освітніх установ;

– недостатність державної підтримки процесу розвитку дистанційної освіти в Україні;

– заклади вищої освіти використовують різні моделі, технології та форми організації й використання освітніх контентів, що ускладнює обмін позитивними результатами і досягненнями та ефективний інформаційний обмін.

Крім того, бурхливий розвиток інформаційно-комунікативних технологій, глобалізація освітнього ринку і значна перевага закордонних дистанційних освітніх продуктів і технологій, порівняно з вітчизняними, є джерелом виникнення нової та складної проблеми – міжнародної конкуренції освітніх установ та організацій. За умов, що зумовлені технічним відставанням України та фінансовою кризою вищих навчальних закладів, конкурувати із зарубіжними установами, що надають послуги дистанційного навчання, вітчизняним досить складно. Тобто може настати той час, коли український студент обере дистанційну освіту, що пропонується зарубіжними закладами вищої освіти.

З метою їх успішного вирішення об'єктивно необхідна реалізація таких першочергових заходів і напрямків:

– на основі досліджень освітніх моделей, науково-методичних та дидактичних напрацювань закладу вищої освіти в галузі дистанційної освіти розробка та реалізація програми дистанційної освіти закладів вищої освіти;

– формування необхідної нормативно-правової бази, що забезпечує повну легітимність використання технологій дистанційної освіти, що здійснюється в різних організаційних формах; викорінення суперечностей у законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з об'єктивними потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання;

– стандартизація якісних параметрів освітнього процесу, що відповідає міжнародним стандартам у цій галузі, а також дозволяє розвивати різні підходи і технології дистанційної освіти;

– розробка наукових основ, які забезпечували б інноваційність та послідовність дистанційних форм і рівнів освіти, програм та навчальних планів;

– наукове обґрунтування ринку навчальної літератури, комп'ютерних і мультимедійних баз даних, виключення можливості його монополізації;

– створення варіативних методик з дистанційного навчання людей з різними рівнями здібностей, віком і потребами;

– забезпечення переходу до інтерактивних методів і практичної спрямованості дистанційного навчання;

– формування основ уніфікації засобів комунікацій і формування освітнього простору, що дозволяє здійснювати взаємовигідний обмін передовими досягненнями в галузі дистанційної освіти;

– створення системи підтримки проектів, нововведень в технології дистанційної освіти, її заочних та інших форм;

– надання права навчання студентів, одержання атестатів і дипломів у різних освітніх закладах.

Серед недоліків дистанційної форми навчання можна виділити наступні:

– відсутність очного спілкування викладача і студента – не всі студенти можуть бути самодисциплінованими і самосвідомими, на високому рівні здійснювати самостійну навчальну діяльність, тому немає безпосередньої можливості здійснювати контроль за діями слухачів;

– якість навчання за допомогою дистанційних технологій напряму залежить від гарної технічної оснащеності, особливе навантаження на апаратно-програмну частину комп'ютера дають програмні засоби для проведення віртуальних практикумів та заходів з використанням відео- та аудіо;

– моральна відповідальність. Цей недолік дистанційної форми навчання пов'язаний із першими двома: за відсутності суворого контролю та потрібної апаратно-програмної підтримки у слухачів з'являється спокуса замінити себе на іншу особу, більш обізнану в дисципліні, що вивчається, для складання контрольних робіт, заліків чи іспитів;

– проблема забезпечення самостійної роботи, яка має два боки: з одного боку, слухачі, що не мають достатнього досвіду самостійної роботи та вольової саморегуляції, звичка до групового навчання, а з іншого, – недостатнє організаційно-методичне забезпечення самостійної роботи слухачів, що є завданням тьюторів;

– недостатньо розвинене вміння здійснювати комунікацію на відстані як у студентів, так і у викладачів та у зв'язку із цим виникнення проблеми появи комунікативного бар'єру і відсутності психологічного комфорту учасників дистанційного навчання.

Одним з головних перешкод у поширенні дистанційного навчання в нашій країні є ситуація, що внутрішня культура освіти визнає переважно традиційне навчання. Важливо підкреслити, що система дистанційного навчання не є протиборчою стосовно існуючих очної та заочної форм навчання й не заперечує наявні освітні тенденції. Вона природним чином інтегрується в ці системи, доповнюючи і розвиваючи їх, і сприяє створенню мобільного освітнього середовища.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.