Трудова підготовка дітей з ооп у спеціальних виховних закладах (серед яких і дитячі будинки-інтернати) в Україні почалася у 70-х роках XIX століття. У цей час відбувався процес становлення системи трудової підготовки учнів з ООП, а саме, визначалися підходи щодо змісту, форм, методів трудового виховання, оптимального поєднання загальноосвітньої й трудової підготовки, розроблялися теоретичні основи, активізувалися процеси науково-методичного забезпечення.
Широке розповсюдження у спеціальних закладах для дітей з ооп одержала система трудового навчання, створена основоположником олігофренопедагогіки Едуардом Сегеном (1812-1880). Він розглядав трудову діяльність як засіб фізичного тренування рухового апарату, що призводить до тренування нервової системи, внаслідок чого поліпшується психічна діяльність. На його думку, правильно організована «праця зміцнює здоров’я дітей з ооп, забезпечує розвиток сприймання».
Е. Сеген пропагував і широко застосовував у своїй педагогічній практиці ручну працю, зазначаючи, що у дітей з ООП слід виховувати звички приносити користь собі та іншим. Завдання виховання дітей з ООП, на думку Сегена, полягає в тому, щоб вивести їх з інертного стану, поставити в зв'язок із зовнішнім світом. Він був переконаний, що в кожній людині, якими глибокими хворобами вона не страждала, закладені величезні потенційні можливості удосконалення фізичних і духовних сил. Ці можливості можуть бути приведені в дію силою духа, волі та мистецтва вихователя, а також шляхом створення сприятливих умов для тих осіб, які потребують допомоги лікарів і вихователів. Сам Сеген назвав свою систему фізіологічною, оскільки в процесі виховання, з його точки зору, повинно відбутися видозміна будови нервової системи, її оздоровлення.
Дещо по-іншому завдання трудового виховання дітей з ооп визначає Жан Демор (1867-1941рр.) Не заперечуючи ідею про педагогічну корисність праці для виховання дітей з він стверджував, що «ручна праця пробуджує ініціативу, примушує працювати мозок, пробуджує увагу і бажання, вона є важливою зброєю інтелекту і міцного засвоєння різноманітних знань». Він гостро критикував усталений вербалізм у навчанні дітей з ООП, загальноприйняту систему навчальних занять з окремо взятих предметів. Зміст корекційно-розвиткових програм спеціальних закладів, на його думку, має будуватися за принципом «корисності» - вчити тільки тому, що сприяє розвитку розумових і фізичних здібностей дитини і має практичне значення. Вчений-педагог різко виступав проти абстрактних знань у навчанні дітей з ооп, відстоював ідею про необхідність максимально скорочення програми з математики, письма та читання.
Певну роль розвитку ідеї про соціальну значущість трудового виховання дітей з ооп відіграли погляди Альфреда Біне (1857– 1911). Він стверджував, що важливим якісним показником навчального процесу у спеціальній установі є ступінь пристосування дитини до навколишнього світу. Навчання повинно активізувати дитину, зробити її діяльною, працездатною і творчою. На його думку, загально педагогічна робота з дітьми з ООП повинна спрямуватися на розвиток практичних здібностей та вмінь. З цією метою він рекомендував педагогам широко використовувати психічну ортопедію – систему спеціальних вправ, спрямованих на розвиток спритності, швидкості реакції, організованості і достатньої орієнтованості в довкіллі. У цьому аспекті А. Біне надавав перевагу заняттям з ручної праці.
Отже, зміст і спрямованість трудового виховання дітей з ООП на початку його становлення в європейських країнах носив неоднозначний характер і досліджувався та розроблявся з урахування різних позицій, а саме:
1. Розглядався як засіб формування елементарних навиків (фізичних, розумових або моральних);
2. Як засіб зв’язку зі змістом навчальних предметів спеціального закладу;
3. Як умова соціальної адаптації.
Досвід європейських країн став підґрунтям для активізації суспільної допомоги дітям з ООП в України. З метою його популяризації на початку ХХ століття видаються наукові праці зарубіжних олігофренопедагогів, психологів, праці яких присвячені проблемам розумової відсталості.
Аналіз літературних джерел зарубіжних вчених-дефектологів, вивчення досвіду навчання дітей з ООП в європейських країнах сприяли формуванню громадської думки, щодо розширення форм суспільної допомоги дітям цієї категорії.
Як і на Заході, так і на Україні рух на захист дітей з ООП посилився з кінця XIX століття. У педагогічній пресі, на з'їздах лікарів, педагогів, психологів висловлюються цікаві ініціативи щодо організації громадської допомоги дітям з ооп, обґрунтовується необхідність проведення реформи в галузі освіти, охорони здоров'я.
Характерною особливістю вітчизняної олігофренопедагогіки є прагнення більше уваги приділяти питанням трудового виховання дітей з ооп.
Всеволод Кащенко наголошував на тому, що ручна праця «повинна посідати головне, домінуюче місце серед інших предметів – вона є базисом всіх наших виховних і освітніх впливів на дитину з ООП». Він один з перших намагався використати ручну працю як методичний прийом роботи з дітьми при вивченні інших начальних предметів та задіяти працю як корекційний засіб розвитку виховання дітей з ООП.
В.П. Кащенко зауважував, що «метод корекції через працю як метод трудової терапії дійсно має своїм результатом оздоровлення особистості дитини».
Він один із перших розробив систему корекційної роботи, основою якої є трудова діяльність дітей з ооп, а саме:
Мотивація і розвиток загальної працездатності;
Вироблення систематичності і витримки в роботі; Культура зацікавленості в праці, яка має 2 моменти: по-перше, це відволікання дитини від небажаних, негативних інтересів; по-друге – розвиток нових інтересів;
Розвиток загальної активності.
Обов’язково праця має бути посильною, цікавою і безумовно корисною з точки зору фізичного виховання.
