П Р О Ф Е С І Й Н А Е Т И К А
4113 «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення»
Урок No4 Тема: «Культура спілкування і етикет. авторитет особистості»
Мета: охарактеризувати основні функції спілкування.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Суспільне життя складається з вчинків людей, які мають свої бажання, свої цілі,
погляди, інтереси. Одним з найважливіших аспектів людських стосунків є рівень
розвитку моральності. Мораль суттєвим чином відрізняє світ культури від
тваринного світу. З давніх-давен моральні закони забезпечували самозбереження
суспільства, спільне виживання в дикому тваринному світі.
Людина створює свій світ, світ культури, який складається з кількох різновидів
культури. Кількість їх зростає залежно від рівня розвитку людства:
відокремлюються політична, інтелектуальна, професійна, естетична, моральна
культура тощо. У різні епохи одна з них панувала і визначала особливість саме
цього часу.
Культура (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних
та духовних цінностей, створених людством протягом йогоісторії; історично
набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.
Культура - це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та
здібностей людини, який має вираження у типах та формах життєдіяльності
людей, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностей. Поняття
“культура” вживається для характеристики визначених історичних епох,
конкретних суспільств та націй, специфічних сфер діяльності та життя.
Культура включає в себе: результати конкретної діяльності (знаряддя праці, твори
мистецтва); засоби спілкування людей (мораль і право); характерні особливості
свідомості (моральне, естетичне); здібності людей, які реалізуються у їх
діяльності (знання, уміння, навички). У конкретних сферах суспільного життя
культура характеризує різні особливості свідомості, поведінки та діяльності
людей. Культурі притаманні цілісність, спадкоємність у засвоєнні досягнень та
традицій, взаємозв’язок загальнолюдського та національного. Оволодіння всім
багатством культури людства лежить в основі системи виховання та освіти. Таким
чином, культура людини - це засвоєний досвід поведінки, відношень, спілкування,
який повсякденно проявляється та визнаний у існуючому соціальному
середовищі.
Засвоєння культури індивідом означає не тільки знання про добро і зло, про
загальноприйняті форми поведінки, про ідеал і норми, а й втілення знань у дію,
реалізацію поглядів у вчинках. Нагадаємо, що мораль існує, по-перше, як форма
суспільної свідомості (уявлення про норми, принципи, ідеали) у двох формах –
теоретичній (у філософсько-етичних творах) і буденній (у свідомості переважної
більшості людей, поясненнях, висновках щодо повсякденних дій); по-друге, як
діяльність людей і, нарешті, по-третє – як стосунки (що фіксуються свідомістю і
реалізуються через діяльність). Особливістю моралі є присутність її у всіх сферах
діяльності людини (головним чином, через мотиви, оцінку і самооцінку
діяльності).
Рівень моральної культури особистості виявляється через систему функціонально
пов’язаних показників: знання основних норм, правил, принципів, ідеалів; оцінка
норм, правил, принципів, ідеалів як соціально справедливих, суспільно
необхідних і гуманних; вчинки та їх відповідність проголошеним принципам;
втілення поглядів у життя, реалізація через стосунки з людьми, природою;
соціальна значущість мотивів поведінки; здатність особистості до морального
розвитку, до самовдосконалення. Ці критерії моральної культури мають деякі
особливості функціонування – зовнішні прояви моральної культури повинні
збігатися із внутрішніми, ознаки культури повинні бути сталими і за буденних, і
за екстремальних умов життя.
Моральна культура особистості складається з таких структурних елементів:
культура моральної свідомості (етичного мислення і моральних почуттів),
культура моральної діяльності, культура моральних відносин, моральна програма
людини. Залежно від рівня розвитку цих елементів, їх співвідношення можна
визначити типи моральної культури (низький, «мозаїчний», раціональний,
емоційно-експресивний, високий).
Дуже важливо усвідомити, що процес становлення і розвитку соціального
індивіда складний і суперечливий. Зміст його розкривається через поняття
«формування особистості», яке включає соціальне середовище, виховання,
самовиховання, діяльність і спілкування. Головна особливість морального
виховання полягає у спрямованому перетворенні зовнішніх для людини
нормативних вимог на систему особистих характеристик, які стверджують добро
і справедливість. Метою морального виховання є розвиток у людини свідомого
ставлення до суспільно необхідних норм поведінки, перетворення моральних
принципів на особисті переконання, які складають ядро індивідуальної
свідомості, що організує інші його елементи (знання уявлення, погляди, почуття).
Формування в індивідів моральних здібностей поряд із моральними потребами
становить найвищу мету морального виховання. У системі виховних заходів
особливе місце посідають сила позитивного прикладу, моральна оцінка вчинків,
громадська думка.
Професійна культура - це частина загальної культури, рівень мистецтва
професійної діяльності, який відображає досягнення наукової думки та
практичного досвіду, повсякдення проявляється спеціалістом в інтересах
морального здоров’ я суспільства, середовища та соціального прогресу. Вона
характеризується не тільки моральністю особистості, але й її емоційним проявом.
Поняття професійної культури тісно пов язане з поняттям культура праці. Однак
вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі
некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то тут доцільно
вживати термін “культура праці”. Але це поняття може означати і кваліфіковану
працю, пов язану зі спеціалізацією, професіоналізмом, виробничою діяльністю.
Це означає, що культура праці вміщує і професійну культуру, тобто перше
поняття ширше, ніж друге.
Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує
насамперед праця, діяльність, виконання службових обов язків. Тільки працею, її
якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та здібності. Крім цього,
Культура особи - це філософська категорія, що відображає рівень соціалізації
людини, її придатність до того чи іншого виду професійної діяльності.
Будь-яка праця грунтується на теоретичних знаннях, практичних навичках,
духовно-моральних засадах, котрі становлять основу професійної діяльності.
Професійну діяльність характеризують такі категорії: професійна орієнтація,
професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант, соціальні
почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін.
2. Поняття «авторитет», «авторитет особистості»
Авторитет — це соціальна роль, з якою пов язані відповідні якості
співробітників: високий рівень управлінських рішень, вміння вирішувати
виробничі проблеми та конфлікти, адекватне прогнозування тощо.
Авторитет — це також психологічний стан особистості, що виконує цю роль. Він
складається з усвідомлення своїх можливостей і компетенції, розуміння того, чого
чекають від нього інші, визнання своїх прав і привілеїв. Тому зростання
авторитету керівником розцінюється як особиста перемога, а його втрата — як
трагедія.
В ідеалі авторитет особистості перевищує авторитет посади. Добре, коли вони
збігаються, тоді керівника характеризують як відповідальну особистість, яка
добре знає коло своїх обов язків і не зловживає своїми правами.
Авторитет проявляється та підтримується у виявленні поваги, врахуванні думки,
в хороших результатах роботи, симпатії з боку співробітників.
Але авторитет особистості може бути нижчим, ніж авторитет посади, іншими
словами, працівник не відповідає займаній посаді, вимогам.
Внутрішньо це виявляється у блокуванні інформації, що викликає сумнів в
особистому авторитеті (небажання помічати негативні явища, за які керівник несе
відповідальність, перебільшення досягнень, неадекватна реакція на критику). Це
проявляється також у прагненні уникнути таких ситуацій, в яких могла б
виявитися особиста некомпетентність.
Зовні в організації це виявляється у прояві неповаги з боку співробітників,
особливостях кадрової політики, у погіршенні морально-психологічного клімату
в підрозділі, ставленні працівників до своїх обов язків.
Це логічні наслідки ситуації, в якій постійно йде пошук "винних", а висунуті ідеї,
пропозиції оцінюються тим, наскільки вони відповідають думці "авторитету".
У зв язку з цим виникає проблема організації робочого місця та режиму роботи
керівника.
3. Мовленнєвий етикет і формування позитивного іміджу
Зростаюча увага до питань соціолінгвістики, зокрема до питань мовної
комунікації, принципів моделювання комунікативного акту, функціонування
мови в усіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей
сучасного і зарубіжного мовознавства. У колі цієї загальної проблематики досить
важливим є також вивчення мовленнєвого етикету — правил мовленнєвої
поведінки. Ці правила закріплені в системі стійких висловів, прийнятих даним
колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих
ситуаціях спілкування.
Спілкування – це особлива форма людської взаємодії і міжособистісних
відносин, комунікативна діяльність. Це одночасно обмін діями, вчинками,
думками і почуттями з іншими людьми, а також звернення людини до самої себе,
що й складає зміст спілкування. Призначення і сенс спілкування полягає в тому,
щоб людина самовизначилася, самореалізувалася, самоствердилася, духовно
збагатилася у процесі взаємодії з іншою людиною, яка являє собою вищу цінність
у спілкуванні.
Така необхідність нормативного регулювання спілкування, на думку Л. М.
Архангельського, продиктована потребою "забезпечення цілісності суспільства як
системи, стійкості взаємопов язаних видів соціальної діяльності".
Життя будь-якого суспільства неможливе без дотримання соціальних норм і
звичаїв, які регулюють суспільну діяльність і якнайтісніше пов язані з процесом
формування особистості, її соціалізацією.
Соціальні норми взаємин у суспільстві складалися поступово й природним
шляхом. Корені їх у будь-якому етносі сягають сивої давнини, беруть початок з
того часу, коли людина вперше вступила в суспільні відносини.
Жодна суспільна формація не обходилася без норм людської поведінки і
спілкування. На певному етапі історичного розвитку, приблизно за часів
Людовика XIV (XVII століття) норми зовнішньої культури поведінки — правила
пристойності, гарного тону — отримали загальну назву "етикет". За визначенням
авторів "Словника з етики", етикет — це "сукупність правил поведінки, що
регулюють зовнішні прояви людських взаємин (поводження з оточуючими,
форми звертань і привітань, поведінка в громадських місцях, манери і одяг)".
Етикет функціонує в суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мовленнєвої
і немовленнєвої.
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості
людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців —
це і показник культури суспільства.
Культура мовлення — це система вимог, регламентацій стосовно вживання
мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).
Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної
літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання
мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Головним завдання культури мови є:
- виховання навичок літературного спілкування;
- пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному
оформленні мови;
- у вимові та наголошуванні;
- неприйняття спотвореної мови, або суржику.
Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання,
граматики, вимови та наголошення, написання.
Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина
розвинутого інтелекту і високої загальної культури.
