Виступ присвячений еволюції поглядів на роль мистецтва у вихованні особистості: від «школи радості» та гуманістичних ідей Василя Сухомлинського до компетентнісного підходу Нової української школи. У доповіді акцентовано увагу на тому, як естетичне виховання трансформувалося з допоміжного елемента в потужний інструмент формування м'яких навичок (soft skills) та емоційного інтелекту сучасного учня. Особливу увагу приділено філософії людиноцентризму, де творча діяльність стає засобом самовираження та психологічного розвантаження дитини в умовах сьогодення. Автор розкриває практичні шляхи реалізації державних стандартів через призму класичної педагогічної спадщини, доводячи нерозривність традицій та інновацій у мистецькій освіті.



