Акмеологія є одним із зумовлених соціальною практикою наукових
напрямків, що виник у полі дослідження сучасного людинознавства, й нині
інтенсивно розвиваєтьсЯ.
Вперше поняття «акмеологія» ввів видатний психолог Микола Рибніков у
1928 р. для позначення періоду зрілості як найпродуктивнішого, творчого періоду
життя людини. Акмеологічна наука виникла на стику природничих, суспільних й
гуманітарних дисциплін і вивчає закономірності та механізми розвитку людини
на різних етапах набуття зрілості, зокрема, за більш високих рівнів розвитку
особистості.
На даний момент акмеологія проходить період своєї інституціалізації й
набуває бурхливого розвитку, що, своєю чергою, сприяє обґрунтуванню
акмеології як предмету, дозволяє точніше визначити її методи, розробити й
запропонувати конструктивне розв'язання великого кола наукових і практичних
питань. Означені аспекти покладені в основу цілісної акмеологічної концепції, яка
об'єднує теоретико-методологічну й практичну складові.
Актуальність і необхідність акмеології як науки, незважаючи на
невгамовні бурхливі дискусії навколо неї, є цілком очевидною. Провідні
досягнення в галузі людинознавства акмеологічна наука інтегрує та синтезує,
створюючи передумови для успішного становлення й розвитку ефективних
практичних та методологічних наукових засад, які дозволять саме зараз, в епоху
«швидкого» інформаційного суспільства, оперативно реагувати на соціальні та
гуманістичні виклики.
Акмеїчність, як ознака індивідуальної «бездоганності» в реалізації
творчого потенціалу соціального суб'єкта, була присутня на всіх етапах людської
цивілізації. Виразні ознаки акмеїчності людини в різні часи ми впізнаємо в таких
видатних історичних фігурах як Діоген Сінопський, Ю. Цезар, Б. Мікеланджело
тощо. Їхні безсмертні справи й слава - найбагатша історична спадщина, безцінні
надбання й життєдайне джерело, що підтверджує виняткову важливість досвіду
як видатних, так і непомічених історичних постатей, які змогли досягти
4
досконалості у реалізації свого покликання, своєї справи. Така відданість
зробленому вибору, працьовитість і професіоналізм забезпечили їм досягнення
власних вершин й помітний внесок у загальнолюдську скарбницю. Для кожного з
них, кожного з нас, найбільш значущим і найбільш непізнаним серед імен "усіх
часів і народів", є власне ім'я – "Я". Проблема полягає в тому, яким чином
виявити, розвинути й задіяти потенціал "Я" в інтересах самого суб'єкта і його
соціального оточення.
Таким чином, сам предмет, до дослідження якого звертається акмеологія,
має таку ж довгу історію в суспільстві, як і саме суспільство. Уся прогресивна
складова культури людської цивілізації базується на спрямованості й досягненнях
всебічної самореалізації конкретних людей.
Цілісне бачення конкретної людини у всіх її вимірах і взаємозв'язках
вимагає залучення знання кола причетних до означеного питання наук. Для цього
необхідною є адекватна, багатопланова й багатовимірна, як саме людське життя,
методологія.
Особливу фундаментально-прикладну роль для акмеології відіграє
психологія, у рамках якої вона отримала визнання й успішно розвивається. Одним
з перших ідею вивчення людини як цілісного феномена висунув і почав
реалізовувати В.М. Бєхтєрєв. Він створив школу, яка займалася пошуком
практичного розв'язанням цієї проблеми. Пізніше С.Л. Рубінштейн відзначав, що
людину треба розглядати як «сукупність усіх внутрішніх складових». Вони
розцінювалися вченим як ієрархія нижчих і вищих специфічних властивостей і
індивідуального потенціалу особистості, що активно взаємодіють із зовнішніми
умовами й таким чином регулюють свою діяльність впродовж життя.
Б.Г. Ананьєв, послідовно розбудовуючи людинознавство як ідею,
практично довів правильність і перспективність вивчення людини як єдиного
цілого. Борис Герасимович відзначав, що «індивідуальність людини можна
зрозуміти лише за умови розгляду повного набору характеристик людини». При
цьому він підкреслював, що «індивідуальність може бути зрозуміла лише як
5
єдність і взаємозв'язок її властивостей як особистості й суб'єкта діяльності, у
структурі яких функціонують природні характеристики людини як індивіда».
Таким чином, Б.Г. Ананьєв на практиці розпочав вивчення людини як
цілісного феномена. Він виділив у ньому важливі взаємозалежні ознаки, іменовані
макрохарактеристиками такими як: «індивід», «суб'єкт діяльності», «особистість»,
і «індивідуальність». Дані макрохарактеристики вчений вивчав у реальному
середовищі, у сукупності взаємозалежно діючих природних, соціальних і
духовних факторів. Продовжуючи традиції В.М. Бєхтєрєва і його школи, він
почав практично створювати цілісну акмеологічну модель пізнання.
Послідовники й учні акмеологічної школи Б. Г. Ананьєва в останні роки
розробляють й успішно застосовують акмеологічний підхід у дослідженні
проблем різного характеру – професійної діяльності, особистісного розвитку,
творчої самореалізації, оптимізації в різних сферах соціальної практики тощо. У
центрі акмеологічного дослідження незмінно постає цілісний соціальний суб'єкт
індивідуального або групового характеру, включений в розмаїття реальних
зв'язків відносин і стосунків.
