Загальні принципи медикаментозного лікування в гінекології (практика)

Інструктивна карта практичного заняття № 12
(групи 301, 302, 311, 312, 321, 322)

Загальні принципи медикаментозного лікування в гінекології. Основні види фізіотерапевтичних процедур. Санаторно-курортне лікування хворих із гінекологічною патологією.

Студент повинен знати:

1. Загальні принципи медикаментозного лікування в гінекології.

2. Основні види фізіотерапевтичних процедур.

3. Санаторно-курортне лікування хворих із гінекологічною патологією.

Студент повинен вміти:

• виконувати внутрішньом’язові ін’єкції;

• виконувати внутрішньовенні ін’єкції;

• виконувати закладання у піхву тампона.

Заплануйте до 30 хвилин на повторення матеріалу.

Тема: Консервативне лікування: загальне

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ.

Лікувальну допомогу гінекологічним хворим можна поділити на три види: амбулаторну, стаціонарну і санаторно-курортну.

Розрізняють консервативні й оперативні методи лікування, а також етіотропну (дія на причину), патогенетичну (вплив на ланки розвитку патологічного процесу), симптоматичну (усунення певних симптомів) терапію. Лікування призначає лікар.

Медична сестра виконує всі призначення (роздає ліки, проводить ін’єкції, лікувальні процедури), наглядає за хворою і повідомляє лікарю про зміни в її стані.

КОНСЕРВАТИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ.

ЛІКУВАЛЬНО-ОХОРОННИЙ РЕЖИМ

Лікувально-охоронний режим у кожному лікувальному закладі забезпечує медичний персонал. Психотерапевтичний вплив на хвору має здійснюватися з моменту її появи в закладі. Одним із елементів такого режиму є забезпечення необхідного 3 комфорту для хворої: охайність і чистота приміщення, свіже повітря, м’яке, але достатньо яскраве освітлення, зручне ліжко, чиста білизна, добра звукоізоляція, сигналізація для виклику персоналу. Медичний персонал має бути уважним, ввічливим, толерантним, не може підвищувати тон та сперечатися з пацієнткою, надавати їй жодної інформації, що може викликати думку про погіршення або безнадійність її стану. Для досягнення ефекту від лікування, хворі повинні дотримувати режиму (особливості якого визначає лікар для кожної хворої індивідуально, а реалізацію забезпечує середній медичний персонал). Хворі з гострими запальними процесами статевих органів та загостреннями хронічних процесів повинні дотримувати ліжкового режиму. Після ліквідації гострих явищ їх переводять на загальний режим.

ДІЄТА

Дієта залежить від характеру гінекологічного і супутнього захворювання, виду лікування. Під час гострої стадії захворювання, загострення хронічного запального процесу внутрішніх статевих органів, особливо за наявності перитонеальних явищ, їжа повинна бути рідкою, відвареною. Виключають грубу клітковину (моркву, буряк, капусту), жирні, гострі, солені, консервовані продукти, прянощі. Рекомендують продукти з високим вмістом вітамінів групи В, С, Р і А (м’ясо, риба, дріжджі), мінеральних солей (цвітна капуста, шипшина, вівсяна та гречана каші, молоко і молочні продукти). Корисними є фрукти і соки. При хронічному запальному процесі особливої дієти хворі не потребують.

ПРИНЦИПИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ

Медикаментозну терапію широко застосовують при лікуванні гінекологічних захворювань.

Лікарські препарати можна вводити внутрішньовенно, внутрішньом’язово, всередину (per os); місцево— у порожнину матки, черевну порожнину, піхву, сечівник, пряму кишку, на слизову оболонку шийки матки, промежину.

Кровоспинні засоби поділяють на дві групи:

1) препарати, що підвищують згортання крові (вікасол, препарати кальцію, ε-амінокапронова кислота, дицинон, настій листя кропиви, настойка водяного перцю тощо) покращують згортання крові. Показання: кровотечі (порушення менструального циклу, доброякісні і злоякісні пухлини, фонові та передракові стани статевих органів, травми).

2) засоби, що скорочують матку (окситоцин, пітуїтрин, мамофізин, ерготал, метилергометрин, відвар грициків (листя) тощо), застосовують для спинення маткової кровотечі (порушення менструального циклу, фонові та передракові стани ендометрія, злоякісні пухлини тіла матки, перфорація матки, кровотечі після аборту), при гострому ендометриті.

Знеболювальні засоби застосовують для усунення болю після операції, як премедикацію (перед наркозом), при захворюваннях з вираженим больовим симптомом (злоякісні новоутворення, альгоменорея, ендометріоз, запальні процеси тощо). Для анальгезії використовують наркотичні (морфін, промедол тощо), ненаркотичні анальгетики (анальгін, аспірин, парацетамол тощо), спазмолітики (папаверин, но-шпа тощо), місцеві анестетики (лідокаїн, анестезин тощо) та їх поєднання.

Препарати із заспокійливим ефектом (валеріана, собача кропива, діазепам, седуксен тощо) посилюють дію анальгетиків. Своєчасне знеболення є профілактикою больового шоку, дихальної та серцево-судинної недостатності.

Антибактеріальне лікування може мати профілактичне (після операції, травми) або лікувальне (при запальних процесах у жіночих статевих органах, інфікованому аборті).

Проводять за загальними принципами:

1)визначають вид збудника та його чутливість до антибіотиків,

2)підбирають оптимальну дозу препарату і тривалість курсу лікування,

3)виконують пробу на індивідуальну чутливість організму хворої до певного антибіотика,

4)проводять профілактику кандидозу.

В гінекологічній практиці використовують антибіотики всіх груп: пеніцилінового ряду (пеніцилін, ампіцилін, оксацилін тощо), цефалоспорини (кефзол, цефазолін, цепорин, цефметазол, цифепім та ін.), тетрацикліни (тетрациклін, доксициклін та ін.), аміноглікозиди (гентаміцин, канаміцин та ін.), макроліди (еритроміцин та ін.), фторхінолони (офлоксацин та ін.) тощо.

Сульфаніламідні препарати (сульфадиметоксин, етазол та ін.) застосовують, якщо є непереносимість антибіотиків або в поєднанні з ними для посилення ефекту.

Протипаразитарні препарати (метронідазол, тинідазол, тержинан та ін.) призначають для лікування трихомоніазу та запальних захворювань жіночих статевих органів, що зумовлені змішаною або анаеробною інфекцією.

Протигрибкові препарати (ністатин, леворин, флюконазол, пімафуцин та ін.) застосовують для лікування кандидозу та його профілактики при вживанні антибіотиків. Деякі препарати (поліжинакс) мають протипаразитарну та протигрибкову дію.

Для відновлення нормальної мікрофлори піхви та запобігання дисбактеріозу застосовують пробіотики: лактобактерин, біфікол, ацилакт, вагілак та ін.

Пріоритет у профілактиці інфікування належить антисептикам, які застосовують і для лікування інфекції. В гінекологічній практиці надають перевагу антисептичним розчинам хлоргексидину, димексиду, борної кислоти, протарголу, відварам ромашки, шавлії, мати-й-мачухи (для спринцювань, зрошень, піхвових та сидячих ванночок, оброблення сечостатевих шляхів), порошкам для присипок, піхвовим тампонам і свічам.

Біостимулятори - препарати тваринного (плазмол, актовегін) або рослинного (алое, ФіБС, гумізоль) походження, які активують обмін речовин. Використовують під час лікування хронічних запальних процесів.

Ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, лідаза) призначають для лікування запальних захворювань жіночих статевих органів. Вони сприяють розріджуванню ексудату, мають протеолітичні властивості, сприяють розсмоктуванню спайок. Застосовують внутрішньом’язово (при хронічному запаленні придатків матки, спайковому процесі в малому тазі), місцево - для гідротубацій, електрофорезу, на рану - при нагноєнні, розходженні післяопераційних швів.

Нестеро́їдні протизапальні́ препара́ти (НПЗП) — це клас лікарських засобів, які забезпечують анальгетичний та антипіретичний (жарознижувальний) ефекти та протизапальний ефект.

Термін «нестероїдні» відрізняє ці препарати від стероїдів, тобто гормонів. Як анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби вирізняються тим, що вони не є наркотичними і можуть бути використані як альтернатива наркотикам, оскільки не призводять до звикання.Найвідомішими представниками цієї групи препаратів є ревмосикам, ібупрофен, диклофенак,напроксен, німесулід, ацетилсаліцилова кислота (аспірин) тощо.

Їх призначають для лікування запальних захворювань жіночих статевих органів в комплексному лікуванні, для знеболення. Вони чинять протизапльну дію, сприяють розсмоктуванню інфільтратів, зменшенню набряку та болю в місці запалення, пригнічують утворення простагландинів, які є молекулами-посередниками запалення.

Інфузійну терапію проводять для дезінтоксикації організму при запальних захворюваннях, у післяопераційний період; при кровотечах - для поповнення об’єму циркулюючої крові (ОЦК), покращення реологічних властивостей крові та мікроциркуляції (до, під час і після операції, при пухлинах); для парентерального живлення - при тяжкому стані хворої та відсутності можливості споживати їжу. Уводять кристалоїдні та колоїдні розчини, альбумін, амінокислоти.

Вітаміни - B1 (тіамін), В6 (піридоксин), В12 (ціанокобаламін), С (кислота аскорбінова), Е (альфа-токоферол) - призначають як загальнозміцнювальні засоби при запальних захворюваннях, порушенні менструального циклу, затримці статевого розвитку.

Антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, діазолін тощо) призначають під час премедикації, у післяопераційний період, при лікуванні запальних процесів жіночих статевих органів.

Мета імунотерапії — усунення вторинного імунодефіциту, який розвивається в багатьох хворих із запальними процесами. Засоби для імунокорекції поділяють на препарати для корекції Т-клітинного (левамізол, тималін, метилурацил) та В-клітинного (кислота аскорбінова/вітамін С; ретинол/вітамін А; спленін, імуноглобулін, інтерферон, нативна плазма, антистафілококова плазма) імунодефіцитного стану.

Розрізняють специфічну та неспецифічну імунотерапію.

Для специфічної імунотерапії застосовують сироватки та вакцини. За допомогою вакцин утворюється активний імунітет проти інфекції (гоновакцина, солкотриховак, церватекс™). Серотерапію (пасивна імунізація) проводять шляхом уведення сироватки, що отримана від тварин після імунізації їх інфекційним збудником. У гінекології з профілактичною метою використовують протиправцеву та протигангренозну сироватки, протиправцевий анатоксин — при травмах статевих органів, кримінальних абортах, анаеробній інфекції. Також з лікувальною метою вводять антистафілококову плазму й імуноглобулін при гострих процесах (сепсис, перитоніт та ін.), що спричинені стафілококом.

Неспецифічна імунотерапія (продигіозан, пірогенал, аутогемотерапія) підвищує загальну опірність й неспецифічну реактивність організму; застосовують при хронічних запальних процесах у малому тазі.

Гормонотерапію призначають для лікування розладів менструального циклу, ендометріозу, передракових та злоякісних захворювань статевих органів, порушень статевого розвитку.

Використовують природні гормони, їх синтетичні аналоги та речовини з гормоноподібною дією. Серед гормонів і гормоноподібних речовин розрізняють агоністи (зв’язують, активують рецептори і дають необхідний біологічний ефект), часткові агоністи (зв’язують рецептор, але активують його не повністю і тому дають частковий ефект) та антагоністи (зв’язують рецептор, але не активують його і не дають ефекту).

Естрогенні препарати— фолікулін, синестрол, естрадіол, мікрофолін, прогінова та ін. Показання: первинна та вторинна аменорея, інфантилізм, безплідність, післякастраційний синдром, дисфункціональні маткові кровотечі.

Гестагенні препарати — прогестерон, оксипрогестерону капронат, норколут, прегнін, дуфастон та ін. Показання: захворювання, пов’язанні з недостатньою функцією або відсутністю функції жовтого тіла яєчника (ановуляція, аменорея, безплідність, інфантилізм, полікістоз яєчників, ендометріоз, дисфункціональні маткові кровотечі тощо).

Комбіновані естроген-гестагенні препарати — бісекурин, нон-овлон, овідон, антеовін, триквілар, діане-35, силест, марвелон, логест та ін. Показання: порушення менструального циклу, післякастраційний синдром, ендометріоз, полікістоз яєчників, затримка статевого розвитку тощо.

Андрогенні препарати — тестостерону пропіонат, метиландростендіол, метилтестостерон, сустанон-250 та ін. Показання: дисфункціональні маткові кровотечі в пременопаузі, гіперпластичні процеси ендометрія.

Жінкам до 50 років призначення андрогенів не бажане у зв’язку з можливістю появи ознак вірилізації.

За потреби застосовують гормони гіпофіза (ФСГ, метродин, менопур, пурегон, ЛГ), гіпоталамуса (РГЛГ), антиестрогенні препарати (клостилбегіт, томаксифен), стимулятори овуляції (кломіфен), глюкокортикоїдні препарати (преднізолон, дексаметазон — при вродженому адреногенітальному синдромі).

Лікування гормонами має право призначати тільки лікар. Великі дози гормонів пригнічують функцію ендокринних залоз, малі, навпаки, стимулюють.

Дозу препаратів обирають залежно від мети призначення гормонів.

Розрізняють такі види гормонотерапії:

1) замісна— для поповнення кількості гормонів при їх недостатності в організмі (наприклад, уведення статевих стероїдних гормонів при післякастраційному синдромі). При цьому гормональна недостатність компенсується, але захворювання не виліковується. Замісну терапію найчастіше проводять упродовж усього життя;

2) стимулювальна — для посилення функції власних ендокринних залоз організму (наприклад, застосування невеликих доз статевих гормонів при гіпофункції яєчників);

3) гальмівна — для пригнічення виділення того чи іншого гормону (на[1]приклад, уведення андрогенів для пригнічення функції яєчників при передракових станах ендометрія). (Терапія після дії (rebound-effect) ґрунтується на ефекті активації нейроендокринних механізмів регуляції репродуктивної функції після попереднього її пригнічення введенням певних гормонів (наприклад, уведення синтетичних прогестинів у контрацептивному режимі впродовж 2—З міс. при гормональній безплідності з оптимізацією репродуктивної функції в наступні 2—3 міс.).

Парафармакодинамічна терапія — на використанні впливу гормонів на метаболічні і запальні процеси, імунний гомеостаз, кровопостачання та ін. Зазвичай цих ефектів досягають при введенні гормонів короткими курсами й у великих дозах (наприклад, уведення глюкокортикоїдів для імунодепресії або гальмування запальних процесів).

Хіміотерапію застосовують для лікування злоякісних пухлин жіночих статевих органів. Хіміопрепарати включаються в обмінні процеси ракових клітин, змінюють їх і спричинюють їхню загибель (цитостатична дія). В онкогінекології найчастіше віддають перевагу циклофосфану, фторурацилу, метотрексату, меркаптопурину, актиноміцину та ін. Хіміотерапевтичні засоби застосовують за типом моно- або поліхіміотерапіїї. Лікування проводять курсами. Інтервали між ними мають бути достатніми, щоб усунути токсичні явища від попереднього курсу, але не тривалими, аби уникнути резистентності до них. Показання до хіміотерапії: захворювання, вилікування або стан ремісії 10 яких можна досягти тільки цим шляхом; профілактика метастазування; переведення неоперабельної пухлини в операбельну; паліативна терапія.

Продовжуйте повторення.

ФІЗІОТЕРАПІЯ

Фізіотерапія— застосування фізичних методів впливу на організм для лікувальних, профілактичних та реабілітаційних заходів при гінекологічних захворюваннях. Залежно від етіологічних, патогенетичних, клінічних особливостей основного та супутнього патологічного процесу, а також індивідуальних відповідних реакцій організму фізичні чинники можуть бути основним, додатковим або допоміжним компонентом загального комплексу лікувальних заходів. При гострих захворюваннях фізіотерапевтичні процедури через гуморальні механізми і ЦНС у комплексі з іншими заходами сприяють підвищенню захисних сил організму, зменшують алергійні реакції і ліквідують патологічні процеси за більш короткий час. При хронічних процесах фізіотерапевтичні заходи призначають інтенсивніше, вони спрямовані на ліквідацію залишкових патологічних явищ і нормалізацію порушених функцій органів і систем. Обов’язковим є чіткий контроль за протипоказаннями до фізіотерапії з урахуванням онкологічної настороженості, систематичний лікарський контроль за реакцією організму хворої і вчасна корекція фізіотерапевтичного лікування.

Різноманітні фізичні чинники, що застосовують у гінекології, поділяють на природні — кліматотерапія, гідротерапія, бальнеотерапія, лікування грязями і грязеподібними речовинами та штучні — масаж, лікування за допомогою спеціальних апаратів.

Природні фізичні чинники. Природні фізичні чинники переважно використовують при санаторно-курортному лікуванні.

Кліматотерапія. Клімат — це метеорологічні умови, властиві певній місцевості. До поняття «кліматотерапія» входить лікувально-профілактичний вплив на організм повітря, морських купань, сонячних променів.

Аеротерапія. Лікування повітрям використовують у вигляді прогулянок, загальних повітряних ванн. Лікувальними чинниками є підвищення оксигенації організму, стимуляція функції дихальної, серцево-судинної, центральної нервової систем, опорно-рухового апарату, що важливо для жінок, умови праці яких пов’язані з гіподинамією, яка призводить до застійних явищ в органах малого таза.

Купання в морі (таласотерапія) визиває загальнозміцнювальний та тонізуючий вплив на організм завдяки дії трьох основних чинників морської води: термічного, механічного (гідромасаж), хімічного (у морській воді містяться іони калію, натрію, магнію, кальцію, фтору, брому, йоду). Позитивний вплив також має фізичне навантаження під час плавання.

Геліотерапія (дія прямих сонячних променів) підвищує захисну функцію організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища, чинить знеболювальний та фібролітичний вплив, позитивно діє на менструальну та секреторну функції жінки. Основна біологічна роль у дії на організм належить ультрафіолетовому випромінюванню, яке зумовлює фотохімічні реакції, що мають як місцевий (еритема з подальшою пігментацією ділянки), так і загальний вплив.

Лікування кліматичними чинниками показане жінкам із хронічними запальними захворюваннями статевих органів поза стадією загострення, при безплідності, генітальному інфантилізмі, аменореї та гіпоменструальному синдромі, виснаженні та анемії, після перенесених операцій на статевих органах як останній етап реабілітації.

Протипоказана кліматотерапія (зокрема, сонячні ванни) хворим із пухлинами статевих органів, схильним до маткових кровотеч, із порушенням функції кіркової речовини надниркових залоз та щитоподібної залози, при органічних захворюваннях серця та нервової системи.

Гідротерапія — застосування з лікувальної метою звичайної прісної води. Найпоширенішими видами гідротерапії є душ і ванни, які чинять на організм термічний, механічний вплив, а при додаванні у воду різноманітних речовин (сіль, гірчиця, хвойний екстракт) — і хімічну дію.

Душ використовують загальний (струминний, дощовий, циркулярний) та місцевий (наприклад, для промежини). Ванни також можуть бути загальними і місцевими (у гінекологічній практиці - тазові).

Залежно від температури води всі процедури поділяють на холодні (нижче 20 °С), прохолодні (20—33 °С), індиферентні (34—36 °С), теплі (37—39 °С) та гарячі (40 °С і вище). Ванну можна поєднувати з масажем струменем води (підводний масаж).

Теплі і гарячі сидячі ванни, ножні ванни збільшують кровонаповнення органів малого таза, гарячі ручні ванни — зменшують.

Із загальних ванн найчастіше застосовують теплі. Вони, крім гігієнічного впливу, покращують функцію шкіри, зумовлюють розслаблення м’язів, дають знеболювальний ефект.

Гаряча ванна має розсмоктувальну властивість (наприклад, при інфільтратах).

Показання: хронічні запальні захворювання статевих органів (серед симптомів яких є біль), запальні інфільтрати, вегетативні неврози (клімактеричний синдром), ожиріння та інші порушення обміну речовин. Протипоказання: злоякісні пухлини, схильність до маткових кровотеч, захворювання серця з декомпенсацією кровообігу.

Бальнеотерапія — використання із лікувальною метою мінеральних та радонових вод, як природного, так і штучного походження.

На відміну від гідротерапії бальнеотерапія чинить потужний хімічний вплив на організм, унаслідок чого дає десенсибілізувальний, знеболювальний, протизапальний і розсмоктувальний ефект, покращує стан нервової, ендокринної, серцево-судинної систем.

Для лікування гінекологічного захворювання найчастіше призначають хлоридно-натрієві, йодобромні, вуглекислі, сірководневі та радонові води, які застосовують для піхвових зрошень і загальних ванн (10-15 хвилин). Показання: хронічні запальні процеси статевих органів, інфантилізм, порушення функції яєчників, безплідність. Протипоказання: гострі та підгострі процеси статевих органів, туберкульоз статевих органів, ендометріоз, пухлини статевих органів.

В Україні бальнеотерапію пропонують на курортах Немирів, Синяк, Хмільник, Миронівка, Знам’янка, Біла Церква.

Грязелікування (пелоїдотерапія) муловими та органічними грязями проводять як у санаторно-курортних (Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник, Слав’янськ, Сергіївка), так і амбулаторних умовах (привізна грязь).

Хімічні та фізичні властивості лікувальних грязей мають десенсибілізувальну, розсмокгувальну та протизапальну дію, покращують функцію яєчників, реологічні властивості крові та енергетичне забезпечення організму.

Показання: хронічні запальні процеси жіночих статевих органів, трубна безплідність, гіпофункція яєчників, інфантилізм, післяопераційні інфільтрати та рубці.

Протипоказання: гострі запальні процеси статевих органів, доброякісні і злоякісні новоутворення статевих органів, ендометріоз, порушення менструальної функції з гіперестрогенією, передракові та фонові захворювання статевих органів.

Грязі використовують у вигляді тампонів, компресів, аплікацій, загальних і місцевих грязевих та гряземінеральних ванн.

Грязеподібні речовини (парафін, озокерит, нафталан, глина). Основа фізіологічного впливу на організм — теплова дія. Дають знеболювальний, протизапальний, розсмоктувальний, антиспастичний ефект, і за своїм впливом на функцію яєчників подібні до грязей. При гінекологічних захворюваннях лікування парафіном, озокеритом і глиною проводять зазвичай у вигляді аплікацій («труси»), рідше — піхвових тампонів.

До теплоносіїв належить також пісок. Лікувальне застосування нагрітого піску (псамотерапія) ґрунтується на його тепловій дії та механічному подразненні шкірних рецепторів гострими пісковими крупинками. Псамотерапію проводять у вигляді ванн — загальних або місцевих (вплив на нижню половину тулуба хворої) та пісочних грілок. Лікування піском хвора може провести самостійно в домашніх умовах під контролем лікаря.

Показання і протипоказання до використання грязеподібних речовин такі самі, що і до грязей.

Штучні фізичні чинники

Світлотерапія — використання видимих і невидимих (інфрачервоних, ультрафіолетових) променів.

Видиме та інфрачервоне випромінювання застосовують для теплової дії у поверхневих шарах тканин, що опромінюють. Це дає короткочасний антиспастичний та знеболювальний ефект, сприяє розсмоктуванню запальних інфільтратів. Показання: підгострі та хронічні запальні захворювання жіночих статевих органів без підвищення температури тіла.

У гінекологічній практиці використовують як загальне ультрафіолетове опромінювання всього тіла, так і місцеве (ділянка зовнішніх статевих органів, промежини, післяопераційної рани, піхва). Опромінювання в еритемній дозі дає знеболювальний, десенсибілізувальний, протизапальний ефект. Суберитемні дози, що не зумовлюють почервоніння шкіри, сприяють епітелізації тканин, підвищують опірність організму. Показання до загального ультрафіолетового опромінювання: хронічні запальні захворювання, зниження опірності організму, гіпофункція яєчників. Місцеве ультрафіолетове опромінювання призначають для лікування справжніх ерозій, вульвовагініту, при повільному загоєнні післяопераційної рани, швів на промежині.

Лазерне випромінювання видимого та інфрачервоного діапазонів, проникаючи в тканини, поглинається, сприяючи певним біологічним ефектам, які залежать від довжини хвилі випромінювання, його інтенсивності та експозиції. Таке випромінювання покращує мікроциркуляцію тканин, є потужним імуномодулюючим, мембраностабілізувальним та біостимулювальним засобом, справляє протизапальну (регенераторну) дію, при місцевому впливі прискорюється зміна фаз запального процесу, краще відновлюється органоспецифічність тканини. Тому застосування лазера є високоефективним при лікуванні ран промежини, ерозій шийки матки, післяопераційних ран.

Електротерапія включає методи лікування електромагнітним полем та його складовими. В основі цих чинників лежить поглинання енергії тканинами з подальшим розвитком фізіко-хімічних процесів, що дають кінцевий терапевтичний ефект.

Методи електролікування поділяють на контактні та дистанційні.

До методів лікування за допомогою постійного електричного струму належать:

1. Дія безперервного електричного струму:

а)гальванізація- спазмолітичний, міорелаксуючий, протизапальний, седативний та трофічний ефекти;

б) лікарський електрофорез - його дію визначають властивості речовин, які вводять.

2.Дія імпульсного струму:

а) електростимуляція - міонейростимулювальний ефект;

б) електросон - седативний, знеболювальний, спазмолітичний, трофічний ефектив);

в)діадинамотерапія - міонейростимулювальний, знеболювальний, судинорозширювальний ефекти.

3. Дія змінного струму:

а) ампліпульстерапія - міонейростимулювальний, трофічний, знеболю вальний, судинорозширювальний ефекти;

б) дарсонвалізація - місцевий вазореактивний, протизапальний, трофічний ефекти.

Вплив електромагнітних полів:

1)мікрохвильова (НВЧ-) терапія - міорелаксуючий, протизапальний, імунокоригуючий ефекти;

2) міліметровохвильова (КВЧ-) терапія - нейростимулювальний, секреторний ефекти;

3) ультрависокочастотна терапія - міорелаксуючий, протизапальний, судинорозширювальний ефекти;

4) магнітотерапія - гіпокоагуляційний, седативний, імунокоригуючий ефекти.

Показання: хронічні і підгострі запальні захворювання статевих органів, ендометріоз, порушення менструальної функції, субінволюція матки після аборту.

Ультразвукова терапія - лікувальним чинником є ультразвукові коливання, які здійснюють своєрідний механічний мікромасаж клітин і тканин, що супроводжується відчуттям тепла і дає знеболювальний ефект. Сприяє розсмоктуванню спайок та рубців, покращує трофіку тканин та їх кровопостачання, стимулює гормональну активність яєчників. У гінекологічній практиці ультразвук застосовують під час лікування підгострих і хронічних запальних процесів статевих органів, спайкових процесів органів малого таза, порушень менструального циклу.

Баротерапія — використання атмосферного тиску з лікувальною метою. Можна використовувати гіпербаричний режим (підвищення тиску) та гіпобаричний режим (зниження тиску). Підвищення атмосферного тиску зумовлює розширення артеріол, посилення кровообігу, сприяє покращан­ ню оксигенації тканин та нормалізує їх трофіку. Гіпербарична оксигенація стимулює активність дихального центру та органів кровотворення, підвищує інтенсивність тканинного дихання.

Голкорефлексотерапія (акупунктура) — лікувальний метод, що ґрунтується на подразненні спеціальними голками нервових закінчень на шкірі. Використовують, зокрема, для усунення болю. Таку терапію може проводити лікар, що отримав спеціальну підготовку.

Лікувальна гімнастика і масаж.

Лікувальну гімнастику (лікувальна фізкультура) у гінекологічній практиці призначають як загальнозміцнювальний засіб для тих, хто одужує, у післяопераційний період, а також для укріплення деяких груп м’язів (наприклад, передньої черевної стінки, промежини). У післяопераційний період, а також при тривалому ліжковому режимі внаслідок тяжких гінекологічних захворювань гімнастичні вправи покращують дихання і кровообіг, запобігають атрофії м’язів. При опущенні статевих органів рекомендують гімнастику, що укріплює м’язи черевного пресу і тазового дна. Вправи підбирають індивідуально відповідно до віку і загального стану пацієнтки. Крім активних рухів можна застосовувати пасивну лікувальну гімнастику, тобто рухи за допомогою сторонніх, для хворих, що дуже ослабли.

Масаж - метод дозованої механічної дії на тіло людини та її внутрішні органи за допомогою спеціальних прийомів, що виконують руками (робить той, хто володіє цим методом). Масаж можна робити також і за допомогою спеціальних апаратів, що генерують механічні коливання. Під час масажу виникає подразнення механорецепторів, що призводить до формування відповіді організму у вигляді місцевих та загальних реакцій. У зоні дії відбувається покращення кровопостачання тканин, видалення продуктів аутолізу клітин, посилення кровообігу та циркуляції лімфи. Прискорюється процес розсмоктування інфільтратів, стимулюються трофічні процеси у внутрішніх органах, які перебувають у зоні масажу. Посилюються реакції неспецифічного імунітету.

ПРОМЕНЕВА ТЕРАПІЯ

Променеву терапію застосовують при лікуванні злоякісних пухлин. Може бути як самостійним методом лікування, так і в комплексі з хірургічним втручанням, хіміо- і гормонотерапією.

Основне завдання променевого лікування - знищити пухлинне вогнище з відновленням на його місці тканин, які мають нормальні властивості обміну і росту. Променева терапія - застосування з лікувальною метою іонізаційного випромінювання.

Джерелом цього випромінювання є обладнання, що генерують його, і радіоактивні препарати.

До іонізаційних випромінювань належать альфа-, бета-, гамма-промені, рентгенівські промені.

Джерело рентгенівських променів - рентгенівська трубка, що є електровакуумним пристроєм. Випромінює промені жорсткі, які здатні проникати вглиб тканин, і більш м’ягкі, які поглинаються поверхневими тканинами.

Джерелом альфа-, бета- і гамма-променів, що здатні проникати в тканини на різну глибину, є радій та його радіоактивні ізотопи. Найбільше проникають у тканини гамма-промені, які найчастіше використовують із терапевтичною метою. Для захисту тканин від впливу альфа- і бета-променів застосовують спеціальні фільтри, до яких вміщують препарати радію. Крім радію застосовують радіоактивні ізотопи - кобальт, цезій, радіоактивне золото тощо.

Опромінення пухлини може бути зовнішнім, коли джерело випромінювання поза організмом, і внутрішнім - джерело розміщується всередині тіла.

Зовнішнє (черезшкірне) опромінення поділяють на дальнодистанційне, близькодистанційне і контактне.

Зазвичай при дистанційному опроміненні опромінюють не стільки саму пухлину, як шляхи її регіонарного метастазування.

Зовнішнє опромінення здійснюють за допомогою рентгенотерапевтичних, телегамма-установок. Проводять щоденно. Дозу поглинання розраховують для кожної хворої індивідуально.

Внутрішнє опромінення буває внутрішньотканинним, коли джерело випромінювання розміщене в пухлині або рані після її видалення, і внутрішньопорожнинним, коли джерело випромінювання — в одній із порожнин (піхві, каналі шийки матки, матці). Внутрішньопорожнинне опромінення застосовують при лікуванні раку шийки матки, ендометрія, піхви.

Для підведення препарату безпосередньо до пухлини використовують спеціальні пристрої — ендостати (це система порожнистих трубок, що мають вигини). Ендостати вводять у піхву або порожнину матки. Час опромінення хворої впродовж 1 сеансу вираховується хвилинами, а при використанні джерел низької активності випромінювання — годинами (24—72 год). Курс лікування складається із кількох (3—5) сеансів опромінення з перервою в 5—6 днів.

Одночасне використання внутрішньопорожнинного і дистанційного опромінення називають методом поєднаної променевої терапії.

Вибір методу опромінення залежить від локалізації пухлини, глибини її залягання, особливостей гістологічної будови і характеру пухлинного росту. Променеву терапію проводять у спеціалізованих закладах.

Ускладнення променевої терапії.

Найчастіші — ускладнення з боку кишок, сечової системи, шкіри і підшкірної жирової клітковини. Їх частота підвищується в разі перенесених хворою операцій на органах черевної порожнини і супутніх захворювань серцево-судинної, ендокринної систем тощо. Ускладнення з боку кишок трапляється у вигляді ентероколіту, виразкового ректосигмоїдиту. Проктит найчастіше виникає в процесі опромінення, але іноді і в більш пізні терміни (через 1—1,5 року після закінчення лікування). Клінічними ознаками ускладнень є нудота, метеоризм, біль, почастішання випорожнення, домішка крові у калі. Іноді виникають ректально-вагінальні нориці.

Ускладненнями з боку сечової системи найчастіше є променеві цистити (виникають загалом після внутрішньопорожнинної терапії). Найтяжче ускладнення — міхурово-піхвові нориці, а також рубцеве звуження сечоводів. Променеві ушкодження шкіри і підшкірної жирової клітковини характерні для дистанційної терапії. Клінічні ознаки: помірні гіперемія і гіпертермія, лущення, пігментація, поява мокнучих ділянок. У більш тяжких випадках спостерігають атрофію шкіри, зменшення рухомості й еластичності тканин, їх ущільнення, виразки.

Загальна реакція організму на опромінення проявляється зниженням апетиту, швидкою стомлюваністю, розладом сну, запамороченням, нудотою, головним болем. Можливе порушення функцій системи кровотворення (лейкопенія, лімфопенія, анемія, тромбоцитопенія).

Догляд за хворими. При проведенні багатогодинних сеансів опромінення хвора повинна дотримуватись ліжкового режиму. їжа у період лікування має бути такою, що легко засвоюється, високої енергетичної цінності. Дуже важливо підтримувати у пацієнтки віру в успіх лікування. Потрібно стежити за загальним станом хворої, температурою тіла. Так, субфебрильна температура може бути зумовлена всмоктуванням продуктів розпаду пух­ лини. А поява високої температури, сильного болю, перитонеальних явищ іноді є показанням до припинення лікування. Під час проведення променевої терапії слід контролювати масу тіла хворої. Підвищення її у процесі лікування і після його закінчення є сприятливою прогностичною ознакою. Для успіху лікування дуже важливий психічний стан хворої, тому медичний персонал повинен виявляти до неї увагу і турботу.

1. ! Якщо ви працюєте у синхронному режимі – під час заняття слухайте пояснення та вказівки викладача, давайте усні відповіді, задавайте питання викладачу за потреби. Це допомагає отримати швидкий фідбек, краще засвоїти матеріал, одразу опанувати навички без помилок.

2. !Якщо ви працюєте в асинхронному режимі – опрацьовуйте матеріал самостійно, орієнтуйтесь на вказаний хронометраж, задавайте питання викладачу в чаті, але пояснення ви отримаєте через деякий час.

!Будьте готові до тестування для перевірки знань (посилання дивись у журналі). На тестування заплануйте до 20-25 хвилин. Тести можна писати ДЕКІЛЬКА разів, до досягнення позитивної оцінки. За повторне проходження тестів знімається 0,5 бала.
! Після онлайн тесту можна пройти гру «Відповідності». Це допоможе знайти вірні відповіді, впевнитися у власній правоті, закріпити теоретичні знання, отримати 0,5 бала і зберегти всі бали при повторному тестуванні.

Критерії оцінювання результатів тестування:

• 3 бала - вірні відповіді складають 85-100%

• 2,5 бала - вірні відповіді складають 75-84%

• 2 бала - вірні відповіді складають 65-74%

• 1,5 бала - вірні відповіді складають 55-64%

• 1 бал - вірні відповіді складають 50-54%

• 0 балів - вірні відповіді складають менше 50%

Переходимо до опанування практичних навичок. Заплануйте на це 60 - 80 хвилин.

• Зробіть нотатки за необхідності.

Алгоритм практичної навички

ПРОВЕДЕННЯ ПІХВОВОГО СПРИНЦЮВАННЯ

Провести піхвове спринцювання повинен вміти середній медичний працівник. Ця процедура виконується як у стаціонарі, так і в амбулаторних умовах.

Обладнання: гінекологічне крісло, піхвові дзеркала, пінцет чи корнцанг, розчин, пелюшка, стерильні ватні кульки,стерильні рукавички, кухоль Есмарха, розчин антисептика.

Алгоритм практичної навички

ВВЕДЕННЯ ПІХВОВОГО ТАМПОНУ

Введення виконується з метою лікування гінекологічних хворих. Виконує медична сестра по призначенню лікаря.

• Після вивчення навичок перегляньте відео за темою заняття (до 40 – 60 хвилин).

  Перегляньте відео. Зверніть увагу, як тримати голку.

  В польових умовах

  За алгоритмом

  Про введення біциліну в стегно

  Про в/в

  Перегляньте ще декілька відео за темою

  Про санаторно-курортне лікування

• По завершенню ознайомлення будьте готовими пройти тестування. На тест (посилання – в електронному журналі і в робочому чаті) заплануйте до 20 хвилин. Це достатній хронометраж для тесту з 5 питань.

• Нагадую, онлайн тести можна писати ДЕКІЛЬКА разів, до досягнення позитивної оцінки. Побачили свій результат, не влаштовує - тестуйтеся ще раз.

В даному тесті неможливо пройти гру «Відповідності» - мало питань.

Критерії оцінювання:

• 2 бала - вірні відповіді складають 75-100%

• 1,5 бала - вірні відповіді складають 60-74 %

• 1 балів - вірні відповіді складають 50-59%

Отже, сьогодні оцінка за тему буде складатися з оцінок по двом завданням:

• тест 1 – 3 бала

• тест 2 – 2 бала

  Можна отримати додаткові бали (сукупно до 1 бала за заняття - гра «Відповідності» після тестування) для покращення оцінки за заняття. Якщо все виконано вірно - оцінка за заняття буде «5». Якщо є помилки, оцінка буде сумою результатів виконання всіх завдань. Додаткові бали використовуються для покращення успішності за поточне заняття та не накопичуються.

Завдання виконати до наступного заняття.

Дякую за роботу!