Термінальні стани. Охорона праці в галузі.

Тема. Термінальні стани. Охорона праці в галузі.

Актуальність теми: термінальні стани, особливо клінічна смерть, розвиваються раптово у пацієнтів, які можуть перебувати в стаціонарі, поліклініці або поза лікувальним закладом. Вони характеризуються надзвичайно швидким розвитком незворотних змін в організмі, тому вимагають негайної діагностики та початку реанімаційних заходів. Ці заходи повинен здійснювати той, хто першим опинився біля хворого.

Навчальні цілі заняття:

Знати: класифікацію та характеристику термінальних станів, особливо клінічної смерті, характеристику етапів та стадій реанімації.

Вміти: діагностувати стан клінічної смерті, правильно виконувати прийоми забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів.

Виховна ціль: розвивати почуття відповідальності за своєчасність і правильність професійних дій.

Практичні навички та професійні вміння

• вимірювання артеріального тиску та оцінювання показників;

• визначення пульсу та оцінювання показників;

• відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів;

• проведення непрямого масажу серця і штучної вентиляції легень;

• підготовка дефібрилятора до роботи.

• складання набору для катетеризації магістральних судин;

• виконання всіх видів маніпуляцій, передбачених для фаху “сестра медична”;

• дотримання правил техніки безпеки, охорони праці в галузі, протипожежної безпеки під час проведення електрокардіографії, електрокардіостимуляції, електричної дефібриляції, роботи з балонами, наповненими газом.

Визначення ознак клінічної смерті

Основні ознаки клінічної смерті:

– відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою);

– вузькі (10–20 с з моменту зупинки кровообігу) або розширені зіниці з відсутністю

фотореакції;

– відсутність самостійного дихання.

Допоміжні ознаки клінічної смерті:

– зміна кольору шкіри (земляниста чи синюшна),

– відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу (арефлексія, атонія),

– відсутність притомності,

– клоніко-тонічні судоми (можуть виникати відразу після припинення кровообігу і тривати 20-30 с).

Наявність хоча б двох абсолютних ознак клінічної смерті вимагають негайного початку серцево-легеневої та мозкової реанімації (СЛМР).

ОЦІНКА СТАНУ ПАЦІЄНТА ЗА АЛГОРИТМОМ ABCDE

A - прохідність дихальних шляхів (Airway)

1. Визначте симптоми непрохідності дихальних шляхів: порушення прохідності дихальних шляхів сприяє виникненню парадоксального дихання та участі у диханні додаткових дихальних м'язів; центральний ціаноз є пізнім симптомом непрохідності дихальних шляхів; у пацієнтів, які знаходяться у критичному стані, порушення свідомості часто спричиняє порушення прохідності дихальних шляхів (западання язика, м'якого піднебіння).

2. Кисень у високій концентрації: за допомогою маски з резервуаром; переконайтесь, що подача кисню достатня (> 10 л/хв.).

B - дихання (Breathing)

Під час оцінки дихання важливо визначити та лікувати стани, які є безпосередньою загрозою для життя - важкий напад астми, набряк легень, напружений пневмоторакс, гемоторакс.

1. Визначте симптоми, які можуть свідчити про порушення дихання: надмірна пітливість, центральний ціаноз, робота додаткових м'язів або черевний тип дихання.

2. Визначте ЧД - в нормі це 12 - 20 вдихів за 1 хв.

3. Оцініть спосіб дихання, глибину вдихів та перевірте, чи рухи грудної клітки симетричні.

4. Зверніть увагу на надмірне наповнення шийних вен (наприклад, при важкій астмі або напруженому пневмотораксі), наявність та прохідність плеврального дренажу та інше.

5. Проведіть аускультацію та перкусію легень.

6. Визначте положення трахеї - її зміщення може свідчити про напружений пневмоторакс, фіброз легень або рідину у плевральній порожнині.

C - кровообіг (Circulation)

1. Оцініть колір шкіри на відкритих частинах (кисті): синя, рожева, бліда або мармурова.

2. Оцініть температуру кінцівок: холодна чи тепла.

3. Оцініть капілярне наповнення - в нормі < 2 сек. Збільшене капілярне наповнення може вказувати на знижену периферійну перфузію.

4. Оцініть наповнення вен - можуть бути помірно наповнені або запалі при гіповолемії.

5. Знайдіть периферійний Ps та Ps на великій артерії, оцініть його наявність, частоту, якість, регулярність та симетричність.

6. Виміряйте АТ, вислухайте тони серця.

7. Зверніть увагу на інші симптоми, які свідчили б про зниження викиду серця, такі як порушення свідомості, олігоурія (об'єм сечі < 0,5 мл/кг/год.).

D - порушення стану свідомості (Disability)

Найчастіше причинами порушень стану свідомості є важка гіпоксія, гіперкапнія, ішемія мозку або застосування лікарських засобів із седативним ефектом або анальгетиків:

1. Оцініть зіниці (діаметр, симетричність та реакцію на світло).

2. Швидко оцініть стан свідомості пацієнта за шкалою ком Глазго (Glasgow Coma Scale).

3. Визначте рівень глюкози, щоб виключити гіпоглікемію. Якщо рівень глюкози нижче ніж 3 ммоль/л, забезпечте в/в 50,0 мл 20 % розчину глюкози.

E - додаткова інформація (Exposure)

1. Зберіть детальний анамнез у потерпілого, його рідних, друзів.

2. Ознайомтесь з медичною документацією потерпілого: перевірте показники життєвих параметрів та їх зміни у динаміці, перевірте, які лікарські засоби призначені та які він приймає.

Вмирання – це процес згасання функцій організму, який являє собою поступове і послідовне виключення його функцій і систем з можливим їх відновленням. Ця особливість – послідовність і поступовість виключення функцій – надає час і обумовлює можливість для втручання з метою відновлення життя.

Етапи вмирання або термінальні стани.

І. Передагональний стан характеризується порушенням діяльності ЦНС – хворий або різко загальмований або у комі, АТ – 76-60 ммрт ст. або не визначається, пульс слабкого наповнення та напруження, чіткі ознаки порушення периферичного кровообігу ( ціаноз, блідість чи плямистість шкірних покривів), дихання поверхневе, часте, нерідко періодичне. Все це сприяє розвитку гіпоксії та тканинного ацидозу, хоча основним видом обміну речовин залишається окислювальний. Тривалість – надзвичайно коротка або навіть може бути відсутнім чи тривати декілька годин, навіть якщо лікування не проводиться.

Перехідним періодом між передагональним станом та агонією є термінальна пауза. Для неї характерне різке прискорення дихання, а потім його раптова і повна зупинка із швидким згасанням рогівкових рефлексів. Тривалість від декількох секунд до 1-2 хв.

ІІ. Агонія починається короткою серією вдихів або одиничним поверхневим вдихом. Амплітуда дихальних рухів зростає. В акті дихання беруть участь не тільки м’язи грудної клітини, але й м’язи шиї, ротової ділянки. Порушення структури дихального акта, тобто одночасне збудження і скорочення м’язів які здійснюють одночасно вдих та видих призводть до майже повного припинення вентиляції легень. Досягши максимуму, дихальні рухи зменшуються і швидко припиняються. Непритомність, очні рефлекси відсутні. Тони серця глухі, АКТ не визначається, пульс на периферичних артеріях відсутній, на сонній або стегновій артеріях слабкого наповнення.

Така клінічна картина є наслідком радикальної зміни стану ЦНС. Вищі відділи її, у тому числі кора головного мозку, виключаються і роль регуляторів життєвих функцій переходить до бульбарних і деяких спінальних центрів. Їх діяльність спрямована на мобілізацію всіх останніх можливостей організму зберегти життя. Пии цьому не тільки відновлюються вказані рухи, але й з’являються пульсація на великих артеріях, синусовий ритм серця і кровообіг, що може призвести до відновлення зіницевого та рогівкового рефлексів і навіть опритомнення. Однак ця боротьба зі смертю не є ефективною, бо організм не взмозі самостійно подолати цей стан, бо енергетичні процеси здійснюються за рахунок анаеробного гліколізу, внаслідок чого швидко накопичуються недоокислені продукти обміну. Тривалість агонії недовга. Серцеві скорочення та дихання швидко припиняються і настає клінічна смерть.

ІІІ. Клінічна смерть – своєрідний оборотний перехідний стан між життям і смертю. Починається з моменту припинення функцій ЦНС, кровообігу та дихання.Доосновних ознак клінічної смерті належать:

1. відсутність пульсу на сонних (стегнових) артеріях;

2. відсутність самостійного дихання;

3. розширення зіниць.

Допоміжні ознаки клінічної смерті:

1. непритомність

2. блідість або ціаноз шкірних покривів

3. арефлексія

4. адинамія.

Тривалість клінічної смерті у людини у звичайних умовах складає 3-4 хв і обумовлена часом настання необоротних змін у клітинах кори головного мозку, тобто декортикації. Таким чином, клінічна смерть є оборотним станом вмирання. Процеси обміну відбуваються на зниженому рівні шляхом анаеробного гліколізу з накопиченням недоокислених продуктів обміну. Запаси глікогену у корі головного мозку вичерпуються протягом 4-5 хв і нервова тканина гине (декортикація).

Фактори, які сприяють скороченню періоду клінічної смерті:

1. попереднє захворювання

2. фізична перевтома

3. емоційний стрес

4. гостра крововтрата.

Фактори, продовжують період клінічної смерті:

1. низька температура

2. попереднє застосування препаратів, що уповільнюють клітинний метаболізм.

   1. відсутність спонтанного ( самостійного) дихання (продовжена ШВЛ)

Соціальна смерть – частково оборотний стан, коли на тлі нежиттєздатної кори головного мозку зміни в інших тканинах ще мають оборотний характер.

Діагноз соціальної смерті ґрунтується на тріаді симптомів:

1. відсутність зіницевих та рогівкових рефлексів з супутньою, як правило, повною арефлексією

2. згасла біоелектрична активність кори великих півкуль мозку, яка реєструється у вигляді ізоелектричної лінії на ЕЕГ протягом 3 годин.

Людина втрачається для суспільства як соціальний індивід.

Біологічна смерть (справжня) – необоротний стан, при якому настає загибель всіх тканин організму. Являє собою кінцеву стадію існування живої системи організму як єдиного цілого.

Ознаки біологічної смерті:

1. помутніння та висихання рогівки

2. пом’якшення очних яблук

3. наявність симптому «кошачого ока»

4. пігментні плями Лерше

5. трупне заклякання

6. трупні плями (синюваті плями у найнижчих ділянках тіла).

Показання до СЛЦР. Реанімація забезпечує найвищий ефект при настанні раптової смерті чи настанні її без тривалої агонії (наприклад, масивна крововтрата, отруєння, гострий інфаркт міокарда, утоплення, важка травма, електрошок, важка короткотривала інтоксикація, шоки різного ґенезу). Завданням реаніматолога у цих випадках є відновлення та підтримка серцево-судинної діяльності, дихання, метаболізму та подальше виведення хворого з важкого стану. Прогноз реанімації найсприятливіший у разі первинної зупинки дихання. У разі первинної зупинки серця самостійне дихання припиняється через 40-60 сек. У разі первинного ураження мозку клінічна смерть настає дуже швидко, а успіх реанімації залежить від перебігу цього ураження.

Протипоказання до СЛЦР. Реанімація нефективна у хворих, життєві сили яких вичерпані у процесі перебігу невиліковних захворювань, наприклад, раковий процес, дифузне чи локальне ураження важливого органу (головний мозок, серце, печінка, нирки), тобто, у випадках , коли смерть є логічним завершенням хвороби.

Діагноз клінічної смерті повинен бути поставлений протягом 7-10 с. Реанімаційні заходи починають вже при наявності двох ознак клінічної смерті.

Серцево- легеневу та церебральну реанімацію проводять у декілька стадій, які виділено умовно для того, щоб чітко визначити правила та послідовність дій реаніматора.

Серцево-легеневу та церебральну реанімацію проводять у декілька стадій, які виділено умовно для того, щоби чітко визначити правила надання термінової допомоги, об’єм та послідовність дій реаніматора.

Фактор часу – основа реанімації!

Класифікація стадій реанімації за П. Сафаром (прийнята Всесвітньою асоціацією анестезіологів).

І стадія реанімації – елементарна підтримка життя. Негайна оксигенація.

Складається з трьох етапів (правило АВС):

А - (airwayopen) – забезпечення прохідності дихальних шляхів;

В - (breatheforvictum) – проведення штучної вентиляції легенів методом «рот до рота», «рот до носа» та за допомогою дихальних апаратів;

С – (circulaitionhisblood) –підтримка штучного кровообігушляхом проведення непрямого (зовнішнього) масажу серця.

А – відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюється застосуванням «потрійного способу»:

1. закидання голови проводять стоячи на колінах збоку від потерпілого, якого вкладають горизонтально лицем догори на тверду поверхню. Одну руку (однойменну тій стороні тіла, з боку якої знаходиться реаніматор) підкладають під шию, а другу – на чоло, після чого здійснюють поєднані рухи обох рук, спрямовані на розгинання голови і відхилення її назад. Якщо є можливість, то під шию підкладають валик з підручних засобів;

2. висування нижньої щелепи: стоячи позаду потерпілого, висхідну гілку щелепи підхоплюють ІІ-ІVпальцями обох рук, а І-ші пальці упираються у підборіддя, нижню щелепу виводять уперед настільки, щоб верхні і нижні зуби опинились в одній площині. Процедура болюча і дає змогу ще раз оцінити глибину коматозного стану;

3. відкривання рота: а) за допомогою схрещених пальців; б) введенням пальця за зубами; в) підняття язика і щелепи.

В – штучна вентиляція легенів. Виконавши заходи етапу А, реаніматор робить глибокий вдих, потім щільно притискається своїми губами до відкритого рота потерпілого і вдуває повітря у його легені. Ніс оживлюваного при цьому закривають пальцями або щокою рятівника. Одночасно реаніматор слідкує за рухами грудної клітки. Якщо коливання її відсутні, повторно виконують заходи з відновлення прохідності дихальних шляхів та виконують ревізію ротової порожнини за допомогою пальця, обгорнутого марлевою серветкою або хустинкою, тощо. У випадках перелому щелепи, обмеженої її рухливості ШВЛ проводять методом «рот до носа», у дітей – «рот до рота і носа».

Під час проведення ШВЛ використовують S-подібний повітропровід Сафара, ротоглотковий повітропровід Гюделя, ручні дихальні апарати типу «РДА», мішок Амбу.

С – непрямий масаж серця проводять на місці події негайно після встановлення діагнозу клінічної смерті, чергуючи з ШВЛ у такій послідовності: а) при наданні допомоги одним реанімуючим останній робить 2 вдихи, потім 15 компресій грудної клітини; б) у випадку проведення реанімації двома реаніматорами один з них робить 1 вдих, а інший – 5 компресій грудної клітини.

Методика проведення непрямого масажу серця.

1. Реаніматор розташовується збоку від потерпілого;

2. на нижню третину груднини (на 2 поперечних пальці вище мечоподібно-грудинного зчленування) накладають руки так, щоб долоня однієї руки притискувала зверху тил кисті іншої, що безпосередньо лежить на груднині;

3. пальці не повинні торкатися грудної клітини;

4. пальці нижньої руки розташовуються паралельно ребрам;

5. руки у ліктях не згинати, використовуючи вагу тіла;

6. поштовхоподібно притискають груднину у напрямку хребта на 4-5 см у дорослих, 3-4 см у дітей, 2-3 см у немовлят;

7. тривалість натискання 0,5 с, інтервал між окремими натискуваннями 0,5-1с;

8. у паузах руки з груднини не знімають, пальці залишаються випрямленими, руки повністю випрямлені у ліктьових суглобах;

9. критерій правильності проведення масажу – чітка пульсова хвиля на сонних артеріях.

ІІ стадія реанімації – подальша підтримка життя. Відновлення кровообігу.

Включає наступні етапи:

D – (drugs – медикаменти) – медикаментозне лікування;

E – (elektrocardiograhfy) – ЕКГ–контроль з метою визначення типу зупинки кровообігу;

F – (fibrillation) – проведення дефібриляції під час фібриляції шлуночків.

Проводить лікар, використовуючи спеціальну апаратуру та медикаменти:

D. 1)адреналіну гідрохлорид 0,1% р-н у дозі 0,5-1 мг. 1 мл препарату розводять у 9 мл 0,9% р-ну натрію хлориду і вводять 3-5 мл розчину. Повторне введення через 3-5 хв;

1. натрію гідрокарбонат 4,2% р-н – 2 мл/кг або 1 мл/кг 8,4% р-ну. Зазначені дози вводять в/в кожні 10 хв до відновлення серцевої діяльності;

2. атропіну сульфат 0,1% р-н у дозі 0,5 мл/70 кг маси тіла,

3. кальцію хлорид 10% р-н 5-10 мл в/в доцільно застосовувати після відновлення серцевої діяльності.

Шляхи введення препаратів:

• внутрішньовенний. Катетеризація вен через периферичну вену (ліктьову, променеву, підключичну);

• ендотрахеальний. Вводять тільки ті препарати, які не пошкоджують легеневу тканину (адреналін, атропін, лідокаїн). Перед уведенням їх розводять у 10 мл 0,9% р-ну натрію хлориду у дозі, що перевищує звичайну дозу в 1-2 рази. Вводять через катетер або спеціальні інгалятори;

• внутрішньосерцевий. Використовують у критичних ситуаціях при відсутності венозного доступу. Голку (№22) вводять у точку, розташовану у ІV між ребер’ї зліва на 2 см назовні від лівого краю груднини.

Е. Наступний етап ІІ стадії реанімації – ЕКГ або ЕКС (моніторинг), які необхідні для діагностики виду зупинки серця.

Асистолія – повне припинення серцевих скорочень. На ЕКГ – ізолінія.

Фібриляція шлуночків – асинхронні скорочення окремих м’язових волокон міокарда, що супроводжується припиненням насосної функції серця.

Неефективне серце – електрична активність серця збережена, на ЕКГ фіксуються окремі шлуночкові комплекси при відсутності скорочень міокарда.

Для запису ЕКГ масаж серця повинен бути припинений на 3-5 с.

Реанімаційні заходи при асистолії:

1. продовжують заходи, розпочаті у І стадії реанімації (ШВЛ, непрямий масаж серця);

2. вводять 0,5 мл 0,1% р-ну адреналіну , 100-160 мл 4% р-ну натрію гідрокарбонату, 1 мл 0,1% р-ну атропіну; масаж може бути припинений лише на 5-7 с!

3. проведення інкубації трахеї і підключення дихального апарата;

4. контроль ефективності реанімації за клінічними ознаками та даними ЕКГ кожні 30 с;

5. повторне введення 0,5 мл 0,1% р-ну адреналіна;

6. введення 60-120 мг (2-4мл) преднізолона в/в;

7. введення плазмокоректорів (поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль, реоглюман, поліфер, перфторан).

F. Реанімаційні заходи при фібриляції шлуночків:

1. електрична дефібриляція протягом 30-60 с;

2. ЕКГ – контроль;

3. у разі необхідності повторна дефібриляція, збільшуючи кожного наступного разу напругу на 500 В, але не вище 7500-8000 В;

4. при дрібно- або середньохвильовій фібриляції вводять 0,5 мл адреналіну гідрохлориду для переведення її у великохвильову;

5. застосування ліків, які зменшують поріг чутливості міокарда до електричного струму: лідокаїн 1-2 мг/кг маси тіла, 5 мл 10% р-ну новокаїнаміду, 5 мл 0,1% р-ну індералу, 5-6 мл 2,5% р-ну етмозину, 1-2 мл 7,5% р-ну калію хлориду у 5% р-ні глюкози;

6. оцінюючи наслідки дефібриляції, відзначають: відновлення нормального серцевого ритму, перехід фібриляції в асистолію, повторну фібриляцію.

Для проведення повторної дефібриляції допустимо припинити масаж серця на 5-7 с. Кількість дефібриляцій необмежена.

Реанімація при неефективному серці аналогічна такій при асистолії.

Механічна дефібриляція – удар боком кулака по нижній третині груднини ( може призвести до виникнення фібриляції у разі збереженого, хоча й порушеного ритму).

При неефективності реанімаційних заходів проводять електрокардіостимуляцію (через венну або трансторакальну) або прямий ( відкритий) масаж серця (тільки в умовах операційної!).

ІІІ – стадія реанімації – тривала підтримка життя. Церебральна (мозкова) реанімація.

Проводиться також у 3 етапи:

G – (gaude) – оцінка стану хворого;

H – (hypotermy) – відновлення нормального мислення;

I – (intensivetherapy) – інтенсивна терапія ускладнень післяреанімаційного періоду.

Оцінка стану хворого: визначають причини клінічної смерті, можливість врятування потерпілого, відновлення функцій мозку, доцільності продовження реанімаційних заходів.

На цьому етапі вживають таких заходів:

1. нормалізують і стабілізують серцеву діяльність;

2. проводять профілактику та лікування ускладнень з боку ЦНС;

3. забезпечують адекватну вентиляцію легенів (подовжена ШВЛ);

4. коригують порушення КОС та ВЕБ;

5. нормалізують функцію нирок та печінки;

6. запобігають тромбоутворенню;

7. регулюють обмінні процеси;

8. лікують ускладнення, що виникають під час СЛЦР.

Ознаки ефективності реанімаційних заходів: 1) звуження зіниць; 2) зміна кольору шкіри і слизових оболонок оживлюваного (порожевіння, зменшення ціанозу); 3) наявність пульсової хвилі на периферичних і центральних ареріях.

Ці ознаки свідчать про те, що реанімаційні заходи забезпечують газообмін і штучний кровообіг, але оживлення ще не настало. Цим тільки подовжується період зворотних змін у корі головного мозку та інших органах. Тому реанімацію проводять на місці події до появи ознак оживлення потерпілого, а саме: 1) звуження зіниць; 2) появи самостійних серцевих скорочень; 3) відновлення м’язового тонуса; 4) появи окремих дихальних рухів; 5) зменшення ціанозу шкіри та слизових оболонок.

Можливі ускладнення при реанімації.

ШВЛ: - регургітація вмісту шлунка в порожнину рота і аспірація його у дихальні шляхи;

- вивих нижньої щелепи;

- розрив легеневої тканини і пневмоторакс.

Непрямий масаж серця:

- перелом ребер і груднини;

- ушкодження внутрішніх органів (легені, серце, печінка, селезінка, шлунок).

Прямий масаж серця:

- ушкодження внутрішньої грудної артерії, кровотеча;

- ушкодження серцевого м’яза, крововилив;

- поворот серця навколо осі.

У післяреанімаційний період в організмі хворого виникають складні патофізіологічні зміни, що розвиваються внаслідок компенсаційно-адаптативних процесів, які протікають на тлі порушень інтегруючої функції ЦНС – так звана «післяреанімаційна хвороба» . Розрізняють 4 стадії цієї патології (В.О. Неговський, 1987 р.):

І – період нестабільних функцій (перші 10 год);

ІІ – відносна стабілізація основних функцій організму та покращення загального стану хворого (через 10-12 год);

ІІІ – повторне погіршення стану (з кінця 1-ї – початку 2-ї доби);

ІV – період покращення стану або прогресування ускладнень.

Ускладнення у післяреанімаційний період.

У 1-шу добу:

- раптова зупинка серця;

- набряк мозку;

- підвищення кровоточивості тканин.

На 5-7-му добу:

- порушення паренхіматозних органів;

- гостра ниркова недостатність;

- гостра печінкова недостатність;

- гостра легенева недостатність.

У більш пізній термін:

- запальні та нагнійні процеси;

- місцева патологія (пневмонія, перитоніт, пієлонефрит, менінгоенцефаліт, нагноєння ран);

- генералізована інфекція (сепсис, септикопіємія).

Інтенсивну терапію післяреанімаційної хвороби проводять у двох напрямках – загальні заходи і заходи, спрямовані на поліпшення метаболізму мозку.

І. Загальні заходи:

1) відновлення і підтримка кровообігу, відновлення кровопостачання тканин, контроль за його ефективністю – погодинний діурез; лікування і профілактика синдрому «малого викиду»;

2) відновлення газообміну;

3) корекція метаболічних порушень: усунення наслідків гіпоксії, корекція КОС, збільшення постачання кисню.

ІІ. Заходи, спрямовані на поліпшення метаболізму мозку та його функцій:

1. медикаментозна терапія;

2. інфузійна терапія (покращує транспорт кисню);

3. екстракорпоральна детоксикація;

4. ГБО;

5. гіпотермія;

6. допоміжний кровообіг;

7. корекція внутрішньочерепного тиску.

Електробезпека в зоні НС залежить від багатьох чинників, серед яких розпізнають технічні, організаційні, організаційно-технічні та організаційно-соціальні заходи забезпечення безпеки.

До технічних заходів забезпечення електробезпеки належить виявлення: дефектів, які виникли внаслідок НС; несправності електроустаткування й електрообладнання та захисних засобів, які не спрацювали та не вимкнули електричний струм у процесі розвитку НС; використання електроустановок, які не були прийняті в експлуатацію (вони відсутні на схемах, про них майже ніхто не знає, тому вони не були знеструмлені).

До організаційно-технічних заходів належить виявлення: недотримання заходів безпеки при знеструмленні елктромереж; випадкового їхнього включення без попереднього повідомлення про це осіб, які в них працюють; відключення одних електроустановок замість інших (тобто тих, які треба відключити); відсутності огороджень; переносних заземлювачів або неправильне їхнє накладання, знімання; підключення електрообладнання, яке зазнало впливу НС без попередньої перевірки його на справність; несвоєчасного встановлення знаків безпеки, плакатів та табличок.

До організаційних заходів забезпечення електробезпеки в зоні виконання робіт слід віднести: інструктажі осіб електротехнічного і особливо неелектротехнічного персоналу (це повинен бути цільовий інструктаж); правильну розстановку працівників бригади з урахуванням їхнього професіоналізму та навичок відносно електробезпеки; виконання функцій надзору впродовж усього періоду проведення рятувальних робіт.

До організаційно-соціальних заходів забезпечення безпеки можна віднести: заборону роботи в зоні НС особам, які не мають відповідної підготовки (наприклад, мешканцям зруйнованого будинку); заборону виконання робіт, які не належать до професійних обов’язків працівника рятувального загону; заборону виконання робіт працівником, який повинен перебувати в цей час на відпочинку; виявлення порушення встановленого режиму в зоні НС (перебування у нетверезому стані); заборону нехтуванням вимог безпеки виконання рятівних робіт.

До причин ураження електричним струмом належать:

• доторкання до струмопровідних частин, що є під напругою;

• доторкання до струмопровідних, але не струмоведучих частин (корпус електродвигуна, трансформатора та ін), які випадково опинилися під напругою (пробій фази на корпус);

• потрапляння під крокову напругу;

• порушення правил експлуатації електроустановок тощо.

Електричний струм справляє на організм людини зовнішній і внутрішній вплив.

Зовнішній вплив:

• опіки;

• електричні знаки;

• металізація шкіри;

• електроофтальмія;

• механічні ушкодження.

В електроустаткуванні з напругою до 1000 В при потраплянні під напругу найчастіше спостерігають струмові опіки. При цьому відбувається фіксація потерпілого із струмоведучою частиною (фізична суть – судомне скорочення м’язів унаслідок проходження через живий організм електричного струму. Судоми настільки сильні, що потерпілий не може самостійно розтиснути руку і кинути струмоведучу частину).

В електроустаткуванні із напругою понад 1000 В при потраплянні під напругу найчастіше спостерігають дугові опіки. При цьому потерпілий відкидається від струмоведучої частини (фізична суть – між людиною і струмоведучою частиною виникає електромагнітне поле, величина якого зростає зі зменшенням відстані).

Електричні знаки – чітко визначена пляма бурого кольору (часто має відображення інструмента, який тримав потерпілий, або струмопровідної частини, до якої він доторкнувся).

Металізація шкіри – проникнення в шкіру частин розплавленого металу. Унаслідок короткого замикання розплавлений метал з великою енергією розбризкується навкруги. Це найбільш небезпечно для очей.

Електроофтальмія – ушкодження сітківки очей ультрафіолетовим випромінюванням, що виникає внаслідок електрозамикання.

Механічні ушкодження – виникають унаслідок мимовільного судомного скорочення м’язів.

Внутрішній вплив:

• електричний удар;

• електроліз біологічного середовища людини;

• розкладання клітин кори головного мозку.

Електричні удари поділяються на чотири ступені:

І – судомне скорочення м’язів без утрати свідомості;

ІІ – судомне скорочення м’язів із втратою свідомості, але зі збереженням роботи серця і дихання;

ІІІ – судомне скорочення м’язів, утрата свідомості і зупинення дихання або серцебиття;

ІУ – зупинення дихальних функцій і роботи серця.

Електроліз біологічного середовища людини – розкладання крові, лімфи, слини електричним струмом, що проходить через організм. Чим довший шлях проходження струму, тим тяжчий наслідок ураження.

Якщо через організм людини протягом 3 с проходить електричний струм у 100 мА, то настає явище клінічної смерті.

Небезпека ураження електричним струмом зростає, якщо людина, яка доторкається струмопровідних частин, при цьому:

• стоїть на земляній, асфальтованій, бетонованій або металевій підлозі;

• має зволожені руки і велику площу контакту зі струмопровідною частиною;

• контактує з електрообладнанням, яке не має заземлення (занулення);

• вжила алкогольні напої, має низький опір організму, захворіла тощо.

Людину, яка потрапила під дію електричного струму, можна звільнити від його дії за умови:

• знеструмлення тієї електричної частини, за яку взялася людина;

• перерубування струмоведучих частин;

• відтягування людини за одяг від устаткування, яке стало джерелом ураження;

• знімання з її тіла струмоведучої частини (дроту), яка перебуває під напругою.

Отже, в зоні НС треба пам’ятати про такі поради:

• не торкатися оголених дротів;

• не торкатися електричних приладів, обладнання та елетрофікованого устаткування;

• у випадку необхідності контакту з корпусом обладнання (наприклад, устаткування заважає і його треба прибрати) як винятковий випадок застосовуйте перевірку корпусу підозрілого устаткування на наявність електричного струму на ньому шляхом миттєвого ковзного дотику до корпусу;

• не користуйтесь електроенергією у вологих приміщеннях та просто неба, якщо іде дощ, сніг, а також за наявності туману;

• людину, яка зазнала ураження електричним струмом, не можна залишити одну впродовж не менш як 1 доби, бо у неї може раптово зупинитися серце або зникнути дихальні функції.

Організація безпечної експлуатації електроустановок.

Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов’язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електро установок споживачів.

До технічних заходів, що забезпечують безпеку робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться:

• необхідні вимкнення та вживання заходів, котрі запобігають подачі напруги до місця роботи в наслідок помилкового або довільного ввімкнення комутаційної апаратури;

• вивішування на приводах ручного та на ключах дистанційного керування комутаційної апаратури (автомати, рубильники, вимикачі) забороняючих плакатів;

• перевірка відсутності напруги на струмоведучих частинах;

• накладання заземлення;

• вивішування попереджувальних та приписувальних плакатів, огородження, при необхідності, робочих місць та струмоведучих частин, які залишились під напругою.