Тема 5. Руські удільні князявства у складі іноземних держав у другій половині ХІV ст. - першій половині ХVІ ст. Кримське ханство

Повтори матеріал - інтерактивна вікторина

Повтори розвиток Галицько-Волинської держави

Кінець XI — середина ХIII ст. увійшли в історію як період політичного дроблення Русі. Уже у ХII ст. на її території виникла низка самостійних земель-князівств. На початку ХIII ст. їхня кількість зросла до 50, а в XIV ст. — до 250.

Дроблення Русі супроводжувалося князівськими суперечками. Князі представляли одну династію — Рюриковичів, яка розділилася на декілька гілок. Головну роль серед них відігравали Мономаховичі та Ольговичі (Олеговичі). Вони боролися переважно за Київ, який був спільною власністю всіх Рюриковичів. Удільні князі не претендували на землі один одного.

Кордони князівств найчастіше залишалися непорушними та могли змінюватися лише в разі переходу уділу від одного князя до іншого.

На сьогодні не існує єдиної думки щодо причин і передумов політичного дроблення Русі. Проте більшість вчених розглядають його як закономірний етап розвитку її державності.

На початок ХII ст. Русь займала велику площу, що свідчило про могутність держави, але водночас послаблювало її. Великий князь київський не міг ефективно управляти всіма землями. Тому в здійсненні своєї політики він покладався на удільних князів, які, проте, не бажали йому підпорядковуватися. У Русі поруч зі слов’янами проживало понад 20 інших народів і племен: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома,

мордва, на півдні — печеніги, половці, торки, на північному заході — литва і ятвяги. Завдяки розвитку господарства та поширенню феодальних відносин зміцнювалося й велике землеволодіння. Зросла влада місцевих князів і бояр, які також прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.

Спочатку переважав «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади: від старшого до молодшого сина, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком брата. Від кінця XI ст. поширився «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батька до сина).

Спочатку переважав «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади: від старшого до молодшого сина, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком брата. Від кінця XI ст. поширився «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батька до сина). Наприкінці XI ст. половецькі орди фактично перерізали торговельні шляхи Русі до Чорного та Каспійського морів. Серйозного удару по її торгівлі завдали інші події світового значення:

• 1082 р. Візантія дозволила Венеціанській республіці торгувати без мита й мати свої порти-факторії на території імперії;

• хрестові походи в Палестину відкрили для італійських, французьких і німецьких міст морський шлях на Схід, з’єднали Західну Європу із Близьким Сходом.

• 1204 р. Константинополь — найважливіше місто на торговельному шляху «із варягів у греки» — захопили хрестоносці. Так Київ залишився осторонь основних маршрутів і поступово втрачав роль центру торгівлі в регіоні. Для правителів південних руських князівств визначальними стали відносини з кочівниками. Західні руські князівства тяжіли до Польського та Угорського королівств. А для північно-західних земель Русі передусім були вигідними відносини з державами хрестоносців. За таких умов місцева влада по-різному бачила майбутній розвиток держави.

  Київське князівство

Найважливіше місце серед земель Русі завжди посідало Київське князівство, до якого належали колишні землі полян, деревлян, дреговичів та уличів. Воно було економічно розвиненим (у літописах згадано 79 градів). Головне місто — Київ — у ХІІ ст. налічувало близько 50 тис. осіб. Через Київське князівство проходили «грецький», «соляний» і «залозний» торговельні шляхи. Основу господарства князівства становили орне землеробство та ремесло. У середині ХІІ ст. у складі Київського князівства були землі Київщини, Східної Волині й Переяславщини. Крім Києва, важливе місце в його господарському житті відігравали Житомир, Овруч, Остер, Чорнобиль, Канів, Черкаси та Переяслав. Київ із його храмами й монастирями залишався головним релігійним центром Русі як символ зверхності над іншими землями-князівствами. Боротьба за Київ тривала постійно. У 40-х рр. ХII ст. розпочалося протистояння за київський престол між родами Мономаховичів та Ольговичів, а потім між різними гілками Мономаховичів. У цій боротьбі князі брали собі за союзників торків (чорних клобуків), половців, поляків, литовців та угорців. Через князівські чвари фактичними господарями Києва стали бояри. Вони виганяли або вбивали небажаних князів, запрошуючи на престол інших, які обстоювали їхні інтереси.

Так, зокрема, сталося з володимиро-суздальським князем Юрієм Долгоруким, який тричі захоплював Київ, але в 1157 р. був отруєний боярами під час бенкету. В історію увійшло спустошення Києва в 1169 р. об’єднанням смоленських і тверських князів на чолі із сином Юрія Долгорукого

князем Андрієм Боголюбським. Він спробував зруйнувати місто, щоб посилити роль свого Володимиро-Суздальського князівства. Після розорення Київ втратив значення головного міста Русі й почав занепадати. Через декілька років Андрій Боголюбський знову намагався підпорядкувати Київ, але зазнав невдачі. Зрештою київські бояри погодилися на співправління двох або більше князів із різних родів. Такими співправителями стали Святослав Всеволодович із чернігівських Ольговичів і Рюрик Ростиславич зі смоленських Ростиславичів. Головним у цьому дуумвіраті був Святослав. Саме він у 1183, 1185, 1187 рр. організував вдалі походи проти половців, змусивши їх відійти до пониззя Сіверського Дінця. На межі ХII—ХIII ст. Київ перетворився на осередок суперечок між смоленськими

Битва війська Ігоря Святославича з половцями. Ескіз ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім». Художник І. Падалка. 1928 р. Ростиславичами, чернігівськими Ольговичами та волинськими Мстиславичами. У 1203 р. об’єднані сили смоленських і чернігівських князів на чолі з Рюриком Ростиславичем удруге в історії спустошили місто. Коли в 1240 р. до Києва підступили монголи, то знайшли лише тінь колишньої величі «стольного града», залогу якого очолював воєвода Дмитро галицько-волинського князя Данила Романовича.

Формування Чернігівського князівства завершилося в XI ст. за часів правління Ярослава Мудрого. Він віддав Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость (область) і Тмуторокань та посадив там намісником свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Більшу його частину вкривали ліси. Господарських зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві налічувалося понад 40 міст. Чернігівська земля поділялася на 16 уділів (найбільший із них — Новгород-Сіверське князівство). У період свого розквіту в середині ХII ст. Чернігівське князівство мало великий вплив на сусідні землі й навіть прагнуло відігравати провідну роль в об’єднанні земель Русі. Певний час чернігівські Ольговичі володіли й Києвом. Найвідомішим чернігівським князем став Михайло Всеволодович (1224—1239 рр.). Певний час він був також галицьким і великим литовським князем, великим князем київським. У боротьбі з монголами, які тоді напали на руські землі, він звертався по допомогу до Папи Римського Інокентія ІV, але марно. У 1246 р. Михайло Всеволодович поїхав до держави монголів, де мав отримати право на правління в Чернігівському князівстві, але там його стратили. Православна церква визнала князя святим.

У 1362 р. відбулася битва на Синіх Водах, що визволила з-під монгольского гніту руські землі Велике князівство Литовське з Ольгердом виступили проти монголів. Литовці виграли.

Литовці дотримувалися принципу "старе не руйнуємо, нового не вводимо"

1385 р. - укладання Кревської унії, її причини:

Умови:

Ягайло одружується з Ядвігою (польська королева) і становиться католиком

Польща + Литва = єдина держава Литва передає Польщі всі захоплені руські землі

Наслідки унії:

1410 р. - Грюнвальдська битва проти Тевтонського ордену, де ВКЛ та Польща

виграли

Новий князь литовський Свидригайло назвав князівство Великим князівством Руським і вів боротьбу проти унії. Після поразки під Вількомиром обмежився володінням Волинню.

Після смерті Свидригайла в 1452 р. ліквідовано Волинське удільне князівство, а в 1471 р. - Київське. Були спроби зберегти землі: 1481 р. "Змова руських князів" і 1508 р. повстання М. Глинського, але невдало.

Виникнення козацтва було спричинене:

бажання захиститися від турецько-татарської небезпеки посилення гноблення українців прагнення освоїти нові землі бажання отримати воєнну славу

Хаджі-герей у 40-х рр. XV ст. проголосив себе незалежним володарем утвореного Кримського ханства зі столицею в Бахчисараї.

1478 р. - визнання васальної залежності ханства від Османської імперії, яка почала захоплення територій Криму.

Меценатом та великим воїном був К. Острозький, який допоміг виграти

литовцям в 1514 р. у битві під Оршею проти Московської держави.

Соціально-економічне життя:

1. провідна галузь - сільське господарства, поширення фільварків, розвиток бджільництва, садівництва

2. розвиток ремесел і торгівлі

3. поширення рибальства та мисливства, солеваріння, виробництва смоли

Все більше надається магдебурзьке право містам - це означає, що міста отримують право на самоврядування. Був магістрат (орган самоврядування), де керував бургомістр. Була рада і лава, на яких проводились голосування.

Поява цехів, яка сприяла захисту професійних та станових інтересів ремісників.

Підпорядкування суспільних верств:

Важливою історичною постаттю був Юрій Дрогобич (Котермак) - український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини.

Світлини

П'я́тницька це́рква в Чернігові (правильніше: Хра́м Святої Великомучениці Параске́ви П'я́тниці на́ Торгу́) — православний храм, розташований у Чернігові. Побудований в кінці XII — на початку XIII ст. на чернігівському посаді біля Торгу на кошти купців; чотиристовпна, тринавна, триапсидна, однобанна, в основі плану — чотиристовпний хрестово-купольний храм, майже квадрат у перерізі.

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир — чинний православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, головним храмом якого є катедральний собор Православної церкви України — Свято-Михайлівський Золотоверхий собор.

Оригінальний храм спорудили в 1108–1113 роках за правління онука Ярослава Мудрого київського князя Святополка Ізяславича. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома навами та одним позолоченим куполом.

Свято-Успенський кафедральний собор — православний кафедральний собор у місті Володимир Волинської області.

Пам'ятка сакральної архітектури XII століття.

Спа́со-Преображе́нський собо́р, або Спа́ський собо́р у Чернігові — одна з найстаріших збережених монументальних кам'яних будов України, головна споруда Чернігівського князівства. Пам'ятка давньоруського зодчества. Зала храму є чи не найкращою в Україні для звучання голосу.