Церковне життя в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.

Від моменту створення Козацької держави Московія намагалася підпорядкувати українську церкву, але в 1654 р. козацька делегація та митрополит Сильвестр Косов рішуче відмовилися від цієї ідеї. Діонісій Балабан у 1658 р., затверджений Константинополем, підтримав І. Виговського та переїхав до Чигирина, щоб уникнути московського впливу. Московія внесла пункт про перехід церкви до Переяславських статей Ю. Хмельницького (1659 р.), проте українське духовенство його проігнорувало. Через розкол Гетьманщини виникло двовладдя: на Лівобережжі Москва призначала своїх місцеблюстителів, а на Правобережжі митрополити (як-от Йосип Нелюбович-Тукальський) залишалися вірними Константинополю та підтримували П. Дорошенка. Захоплення Лаври: У 1685 р. через політичний тиск настоятель Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський був змушений прийняти підтверджувальну грамоту з Москви. Не чекаючи згоди Вселенського Патріарха, у 1685 р. на соборі без участі жодного єпископа митрополитом було обрано Гедеона (Четвертинського), якого висвятили у Москві. До травня 1686 р. влада над Київською митрополією повністю перейшла до Московського патріарха, що призвело до поступової втрати українською церквою своєї незалежності. Лише в 2018 р. Синод Константинопольського патріархату скасував владу Московського патріархату над українськими землями.

Втрата самостійності відбулась через перехід під владу Московського патріархату Українська православна церква втратила свою незалежність. Нажаль сталось розчленування митрополії, коли московський патріарх почав відокремлювати від Київської митрополії окремі єпархії (наприклад, Чернігівську) та великі монастирі (Києво-Печерський та Межигірський), підпорядковуючи їх собі напряму. На територіях під владою Речі Посполитої єпархії почали масово приєднуватися до греко-католицької церкви: Перемишльська (1691 р.), Львівська (1700 р.) та Луцько-Острозька (1702 р.). Тільки Манявський скит зберігав вірність Вселенському (Константинопольському) Патріарху аж до свого закриття у 1785 році.

З 1686 року патріарх Іоаким запровадив духовний нагляд і втручання в українське друкарство. Собори 1689–1690 років засудили київське богослов’я; під заборону потрапили навіть твори Лазаря Барановича.

У 1722 році митрополію понизили до архієпископства та скасували виборність її очільника. Відбулась переорієнтація на імперію - після виступу І. Мазепи (1708 р.) митрополит під тиском царя наклав на гетьмана анафему. Феофан Прокоповича став ідеологом перетворення Московії на імперію, був автором «Духовного регламенту» та ініціатором створення Синоду, через який церква стала частиною державного апарату. Вихідці з України (як-от Стефан Яворський чи Димитрій Туптало) масово залучалися на високі посади в імперії. Але згодом Катерина II, побоюючись великого впливу українського духовенства, заборонила призначати їх на високі церковні та світські посади.