Українська культура другої половини XVII — у першій половині XVIII ст. «Козацьке бароко»

Впроваджено навчання при канцеляріях (діловодство), ремісниче учнівство та січові школи на Запорожжі (підготовка писарів та музикантів). Створено нові заклади: Чернігівський (1700), Харківський (1726) та Переяславський (1738). Вивчали мови, гуманітарні та точні науки (математику, фізику, медицину). На Заході України діяли єзуїтські колегіуми. Представлена Києво-Могилянською академією та Львівським університетом. Книгодрукування: Діяло 13 друкарень (найбільша — у Києво-Печерській лаврі). Видавали букварі, релігійні та етичні праці (наприклад, «Іфіка Ієрополітика»). Попри церковні заборони, зросла кількість світської літератури, а впровадження гражданського шрифту зробило книги доступнішими.

Друга половина XVII – XVIII ст. стала часом розквіту українського літературного бароко, що найяскравіше проявилося в поезії. Вона охоплювала різні жанри: від суспільно-політичних творів про Хмельниччину до релігійно-філософських праць духовних діячів, як-от Лазар Баранович чи Феофан Прокопович. Розвивалися панегірики, епіграми, сатиричні вірші Климентія Зіновія та любовна лірика, тісно пов'язана з піснею. У прозі панувала полемічна богословська література, проповіді та житія святих, зокрема чотиритомник Димитрія Туптала. Популярності набули езопівські байки та історичні твори, серед яких виділяються «Синопсис» і козацькі літописи Самовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка, які детально описували події національно-визвольної війни.

Через численні війни в Україні активно розвивалося будівництво фортець бастіонного типу (найбільша — Київська Печерська). У монументальній архітектурі панувало «козацьке бароко», яке поєднувало європейські традиції з українськими. Старі храми (Софія Київська, Успенський собор) перебудовували, надаючи їм пишного декору та багатоярусних бань. Більшість барокових споруд звели за часів Івана Мазепи, зокрема Всіхсвятську церкву лаври та Троїцький собор у Чернігові. У живописі розвинувся козацький портрет, популярними стали образи «Козака Мамая» та ктиторські портрети меценатів. Іконопис став реалістичнішим: на іконах поруч зі святими зображали гетьманів і козаків. Визначними художниками були Іван Руткович та Йов Кондзелевич (Жовківський осередок). У графіці прославилися брати Тарасевичі та Іван Щирський, які створювали майстерні гравюри для книг та афіш. Народне мистецтво процвітало завдяки різьбленню, ткацтву та вишивці.