Гетьман Пилип Орлик і його Конституція. Ліквідація козацтва на Правобережній Україні

В квітні 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі . Під час козацької ради було ухвалено складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ стали називати Конституція Пилипа Орлика). Це була угода між старшиною та запорозькими козаками з одного боку та гетьманом — з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

Цей документ детально визначав права та обов‘язки гетьмана, старшини і козаків як представників українського народу. Проголошувалося створення незалежної української республіки на козацькому звичаї та праві. Тому його вважають першою українською Конституцією.

Політична еміграція — вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни з політичних причин.

Пилипу Орлику вдалося згуртувати довкола себе вірних козаків. Владу гетьмана визнали й уклали з ним союз Шведське королівство, Кримське ханство, Османська імперія, та претендент на польську корону Станіслав Лещинський. Так було створено широку антимосковську коаліцію. У лютому 1711 р. в Українувирушило два війська - одне, татарське, направилося на Слобожанщину, друге військо, козацько-татарсько-шляхетське, йшло на Правобережжяпідкерівництвом П. Орлика. Невдала облога Білої Церкви, відхід з-під її стін військ хана, поголос про поводження татар на Слобожанщині спонукало правобережне козацтво відвернутись від Пилипа Орлика й рятувати власну землю від татар. Залишившись без війська, Орлик був змушений повернутися до Бендер.

У відповідь на дії П. Орлика Петро І в 1711 р. здійснив «Прутський» похід до Молдови, але там потрапив в оточення й погодився на підписання принизливого для нього Прутського договору 1711 р. з Туреччиною, за яким цар зобов’язувався вивести війська з Польщі, Волині, Поділля, Київщини. Виконуючи умови Прутського договору, цар заразом видав указ, за яким всі полковники Правобережжя зі своїми полками були зобов’язані перейти на Лівобережжя. Протягом 1711—1712 рр. вдруге відбулося примусове переселення людей з правого берега Дніпра на лівий. З літа 1712 р. українці знову почали заселяти пустки на Правобережжі, вважаючи їх вільною, козацькою землею. Проте Річ Посполита боялася відновлення козацтва, тому її війська одну частину людей знищили, інша частина, рятуючись, перейшла на Лівобережжя, а хтось подався на Олешківську Січ. 1714 р. правобережне козацтво було ліквідовано.

У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер в Європу, де намагався отримати допомогу в боротьбі проти Росії. Однак підтримки у правителів європейських держав гетьман не знайшов. Після підписання російсько-шведського Ніштадтського мирного договору 1721 р. перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столицях не схвалювалося. До того ж за наказом Петра I непокірного гетьмана намагалися заарештувати.

Три десятиліття Орлик прожив в еміграції, переїжджаючи з країни в країну: Швеція, Німеччина, Франція, Туреччина.

У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними. Помер та похований в м. Ясси.