Складне речення. Особливості складу та структури складних речень.

Складне речення – це такий тип речення, яке складається з двох або більшої кількості граматичних основ – підмета та присудка. Але не можна просто поєднати будь-які два прості речення та назвати це речення складним. Адже граматичні основи складного речення пов’язані між собою за смислом, мають єдину структуру та вимовляються з відповідною інтонацією.

Ознаки складного речення:

1. Поліпредикативність.

Мається на увазі, що складне речення включає в себе дві чи більше предикативні одиниці зі структурою простого речення, об’єднані в одне ціле.

Частини складного речення не можна вважати самостійними простими реченнями, бо їм бракує змістовної повноти та інтонаційної завершеності.

2. Структурна схема.

Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним. Якщо до складу речення входить три або більше структурні одиниці, таке речення вже є багатокомпонентним.

3. Завершеність інтонації та семантична цілісність.

Під час утворення складного речення структурні особливості простих елементів змінюються відповідно до загальної структури складного речення.

4. Комунікативна цілісність.

Складне речення містить інформацію про декілька ситуацій або об’єктів та описує відношення між ними. Саме тому частини складного речення не виступають окремими комунікативними одиницями, проте слугують єдиним засобом передачі інформації.

Зв’язок між частинами складного речення

Існує три способи поєднання структурних одиниць складного речення: інтонація, сполучники та сполучні слова.

Інтонація – важливий елемент будь-якого речення, але особливу роль вона відіграє в побудові складних речень. Існує 3 типи інтонацій:

- переліку: Минають дні, минають ночі, Минає літо… (Т. Шевченко)

- протиставлення: Учора се була казка — сьогодні дійсність (М. Коцюбинський)

- пояснення: День обіцяє бути погожий: на небі ні хмариночки, ні плямочки (П. Мирний).

Сполучники бувають двох типів – сурядності та підрядності.

Сполучники сурядності слугують об’єднувальними елементами рівноправних частин складного речення. Такі сполучники виражають єднальні, зіставно-протиставні , а також розділові відношення між предикативними частинами речення. Вони є лише елементами поєднання, проте не належать до жодної з частин складного речення.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, і кілька зелених глиць упало на сніг (М. Коцюбинський)

Сполучники підрядності вживаються для поєднання структурних частин складного речення у часі, умові або причинному наслідку. Такі сполучники завжди належать до підрядної частини речення.

Я довго стояв на вершині дніпрової кручі і слухав, як сивий невпинно котив своюводу (Л. Первомайський)

Сполучні слова є частиною підрядної частини речення, хоча дуже часто в головній частині можуть міститися вказівні слова: такий, кожний, там, туди та інші. До сполучних слів належать такі частини мови, як займенникові прислівники (як, де, куди) та відносні займенники (який, чий, хто). Сполучні та співвідносні слова вживаються для лексичного зв’язку частин складного речення.

Стояла мертва тиша, тільки вода внизу шуміла по камінню (І. Нечуй-Левицький)

Порядок розміщення предикативних частин складного речення може бути вільним або сталим.

У разі вільного порядку структурні частини можуть розміщуватися в реченні в будь-якому порядку, вони можуть змінювати свій порядок. Зміст речення від цього змінюватися не буде. Таке можливе за умови одночасності подій в обох частинах речення.

Був теплий день, світилася весна (М. Рильський)

Сталий порядок вказує на послідовність або причинно-наслідкові зв’язки між частинами складного речення. Такий порядок не можна порушувати.

Прийде вечір — всі вулиці в селі аж гудуть піснями (С. Васильченко)