Робота у відділенні постінфарктної реабілітації.

ЗАСОБИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ, ЇХ ЗАВДАННЯ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ, ЇЇ ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ. МЕХАНІЗМ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ПРИНЦИПИ ТРЕНУВАННЯ. РУХОВІ НАВИЧКИ І РУХОВІ ДИНАМІЧНІ СТЕРЕОТИПИ.

Реабілітація - це комплексна багатопланова проблема, що має різні аспекти - медичний, фізичний, психічний, професійний і соціально -економічний. Під фізичним аспектом реабілітації слід розуміти систему, що включає в себе всі питання, що відносяться до застосування фізичних факторів у відновному лікуванні хворих (засоби ЛФК, інтенсивні тренування, рухова активність тощо). Основне призначення фізичних чинників - всебічне підвищення фізичної працездатності хворих, лімітованої при основному захворюванні. Фізична працездатність може зростати і під впливом тільки медикаментозного лікування. Різниця полягає лише в тому, що, будучи вузьконаправленими за механізмом специфічної дії, медикаментозні засоби діють на одну - дві ланки в патогенезі ланцюга захворювання, в той час як фізичні фактори роблять більш широкий вплив не тільки, наприклад, на серцево- судинну систему, але і на легеневу систему, тканинне дихання і т.д.

Лікувальна фізкультура (ЛФК) – це галузь медичної реабілітації, що вивчає механізми терапевтичної дії на організм руху з профілактичною, лікувальною і реабілітаційною метою.

Фізична активність — одна з необхідних умов життя, що має не тільки

біологічне, але й соціальне значення. Вона розглядається як природно-біологічна потреба живого організму на всіх етапах онтогенезу.

Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об’єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність уживаних засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапі

Лікувальна фізкультура є методом неспецифічної терапії, а вживані фізичні вправи – неспецифічними подразниками. Будь-яка фізична вправа завжди залучає до реакції у відповідь усі ланки гомеокінезу: нервову, імунну і гормональну системи.

Лікувальна фізкультура – засіб відновної терапії. Його успішно поєднують з медикаментозною терапією та різними фізичними чинниками. Значення лікувальної фізкультури як методу профілактичної терапії визначається формуванням системного структурного результату через вплив регулярних фізичних навантажень. Дозоване тренування фізичними вправами стимулює і пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючих фізичних навантажень, у кінцевому результаті приводить до функціональної адаптації хворого.

Важливою особливістю лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувальному процесі, а також процес дозованого тренування. У кінезотерапії розрізнюють тренування загальне і спеціальне. Загальне тренування переслідує мету оздоровлення, зміцнення і загального розвитку організму хворого. Вона використовує найрізноманітніші види загальнозміцнюючих і розвиваючих фізичних вправ.

Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв’язку із захворюванням або травмою. Для цього використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на травмований осередок або функціональні розлади тієї чи іншої ураженої системи (дихальні вправи при плевральних зрощеннях, вправи для суглобів при поліартритах і т. ін.).

Методичні принципи лікувальної фізкультури

Принцип систематичності - безперервність і планомірність використання всіх засобів лікувальної фізкультури в усіх можливих формах протягом лікувального курсу, що забезпечується регулярністю занять, що проводяться.

Принцип від простого до складного - поступове підвищення вимог до того, хто займається. Призначення наступного рухового режиму можливе тільки після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму. У процесі тренування поступово зростають функціональні можливості та здібності організму, що вимагають підвищення фізичного навантаження.

Принцип доступності - всі засоби лікувальної фізкультури мають бути доступні хворому за структурою і засобом проведення процедури, доступностю методики і форм лікувальної фізкультури.

Принцип тривалості – існує пряма залежність між ефективністю фізичних вправ і тривалістю фізичних навантажень. Обов’язкове подальше продовження занять в амбулаторних і домашніх умовах.

Принцип індивідуальності – необхідно обов’язково зважати індивідуальні фізіологічні і психологічні особливості кожного пацієнта.

Принцип наочності – контроль інструктора ЛФК за методично і технічно грамотним виконанням вправ з необхідною корекцією під час занять.

Принцип урахування ефективності лікування – необхідне регулярне

урахування ефективності впливів фізичних вправ щодо динаміки функціональних показників організму.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – самостійна медична дисципліна, де використовуються засоби фізичної культури з лікувальною, профілактичною та оздоровчою метою.

Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об’єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність уживаних засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапії.

Основними завданнями ЛФК є:

1. Зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональному стані.

2. Попередити ускладнення, які може викликати хвороба і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеного спокою.

3. Стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням.

4. Залучити хворого до активної участі в процесі виздоровлення.

5. Прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявів хвороби.

6. Відновити в короткий термін функціональну повноцінність людини.

7. Виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природними факторами.

Гіпокінезія має негативний вплив на людський організм (рис. 1). ЛФК використовує основну біологічну функцію організму – рух. Центральна нервова система регулює збалансовану діяльність різних органів і систем. При захворюванні порушується регулююча функція ЦНС. Тому при лікуванні необхідно відновити координовану діяльність різних функцій організму. Для вирішення цієї проблеми використовують фізичні вправи, основою яких є рух. Діючи дозованими фізичними навантаженнями на організм, ми можемо відновити порушені функції, або вдосконалити їх координацію, якщо вони змінились під впливом захворювання. Фізичні вправи діють позитивно не тільки на ЦНС, але й на інші системи та органи.

Механізми дії фізичних вправ.

Фізичні вправи роблять на організм тонізуючу ( стимулюючу ), трофічну, компенсаторну і нормалізуючу дію.
Тонізуюча ( стимулююча ) дія фізичних вправ. При захворюванні організм перебуває в особливо несприятливих умовах як через порушення функцій, обумовленого патологічним процесом, так і внаслідок вимушеної гіпокінезії, погіршує стан хворого і сприяє прогресуванню хвороби. Тонізуючу дію фізичних вправ виражається насамперед у стимуляції моторно- вісцеральних рефлексів. Посилення афферентної імпульсації пропріоцепторів стимулює клітинний метаболізм в нейронах центральної ланки рухового аналізатора, внаслідок чого посилюється трофічний вплив ЦНС на кісткову мускулатуру і внутрішні органи, тобто на весь організм.

Вплив регулярних занять фізичними вправами на серцево- судинну систему виражається в тренуванні всіх основних і допоміжних чинників гемодинаміки. Зростає скорочувальна функція міокарда за рахунок посилення харчування м'яза серця під час виконання фізичних вправ; активізується регіонарний кровотік ; вводяться в дію додаткові ( чергові) капіляри і ін. Внаслідок цього посилюються окислювально -відновні процеси в міокарді, збільшується його скорочувальна функція за рахунок більш повноцінної діастоли, обумовленої збільшенням маси циркулюючої крові при м'язовій роботі за рахунок виходу крові з депо.

Стимуляція центральної регуляції судинного тонусу при м'язової навантаженні веде до активізації і другого чинника гемодинаміки - екстракардіального. Значному посиленню венозного кровообігу сприяють група допоміжних факторів гемодинаміки, що включається при м'язовій роботі: дихальні рухи грудної клітки і діафрагми, зміна внутрішньочеревного тиску, ритмічні скорочення і розслаблення скелетної мускулатури і ін.. Саме ці види вправ широко використовуються в ЛФК.

Таким чином, фізичні вправи є ефективним чинником поліпшення гемодинаміки, посилення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих фізичних навантажень і підвищення її функціональної здатності.

Фізичні вправи слід оцінювати і в плані їх загальрозвиваючої, загальнотонізуючої дії. Відомо, що під впливом тренування підвищується стійкість організму до дії екстремальних чинників - гіпоксії, перегрівання, проникаючої радіації, деяких токсичних речовин, перевантаження при дії прискорень і т.п. Стимулюючий ефект фізичних вправ використовується і для підвищення неспецифічної опірності організму хворого. Встановлено, що раннє включення власних пристосувальних реакцій у відповідь на подразник у вигляді фізичних вправ багато в чому визначає швидкість одужання і повноту подальшої реабілітації.

Систематичне застосування фізичних вправ веде до вираженого підвищення адаптації всього організму до мінливих умов зовнішнього середовища (зокрема, до фізичних навантажень), зростанню функціональної здатності опорно-рухового апарату, систем дихання, кровообігу та ін. Тренованість організму сприяє зменшенню або зникненню суб'єктивних проявів захворювання, значно покращує фізичний стан і працездатність хворих.

Крім загальнотонізуючого впливу, фізичні вправи роблять спрямовану дію, стимулюючи переважно функції певних органів і систем: наприклад, вправи у великих суглобах нижніх кінцівок, повороти тулуба, вправи для м'язів черевного преса підсилюють перистальтику кишечника. Широке використання в заняттях, наприклад при передопераційній підготовці хворого, дихальних вправ веде до покращення функції зовнішнього дихання, дренування порожнин в легенях, зміцненню основних дихальних м'язів і ін.
Важливою ознакою стимулюючої дії засобів ЛФК є їх позитивний вплив на емоційну сферу хворого.

Фізичні вправи, рухливі ігри сприяють зняттю своєрідного психічного гальма, не дозволяють хворому «піти у хворобу», виробляють у нього впевненість у своїх силах і сприятливому результаті захворювання. Часто тільки факт призначення ЛФК важким хворим надає виразний позитивний вплив на їх психіку. Необхідно відзначити і ту обставину, що серед інших засобів стимулюючої або тонізуючої дії фізичні вправи мають певні перпеваги, що полягають в їх физиологичності і адекватності, універсальності (широкий спектр дії фізичних вправ), відсутність негативної побічної дії (при правильному дозуванні навантаження і раціональної методикою занять), можливості тривалого застосування, яке практично не має обмежень, переходячи з лікувального в профілактичний і загальнооздоровчий.

Трофічна дія фізичних вправ. Одним з механізмів фізіологічного регулювання тканинного метаболізму є трофічні рефлекси. Трофічну функцію виконують різні відділи ЦНС, в тому числі кора великого мозку і гіпоталамус. Відомо, що реалізація будь-якої нервової діяльності - від простого рефлекторного акту до складних форм поведінки - пов'язана зі зміною рівня обмінних процесів, особливо в тих випадках, коли в якості виконавчого ефекторного механізму виступає опорно- руховий апарат. Інформація, що виходить від пропріо - цепторів, володіє високим рівнем трофічного впливу на всі органи, в тому числі на клітини нервової системи.

Функціональна пластичність і адаптація пропріоцепторів до повсякденних потреб організму забезпечуються спеціальним рефлекторним механізмом. Існує симпатична (по Л.А.Орбелі) іннервація м'язових рецепторів. Афферентні імпульси, що йдуть по цих нервах до рецепторів, надають трофічну дію, регулюючи таким чином їх збудливість. У свою чергу функціональна активність пропріоцепторів визначає інтенсивність їх рефлекторно-трофічних впливів на різні системи організму.

При дефіциті тонізуючих і стимулюючих впливів ЦНС знижуються тонус скелетної мускулатури і частота проприоцептивної імпульсації, що в свою чергу позначається на нервовій трофіці.

Пропріоцептивна імпульсація, посилюється при виконанні фізичних вправ, розриває зачароване коло, стимулює нервову трофіку і відновлює нормальне співвідношення між опорно-руховим апаратом і фізіологічними системами організму (дихальної, серцево -судинної та ін.). Активізація проприоцепції (ізотонічний і ізометричний режим роботи) змінює функціональний стан нервових центрів, що регулюють роботу внутрішніх органів. Ця перебудова зберігається і посилюється, покращується трофіка і працездатність м'язів, і не тільки скелетних, але і внутрішніх органів, особливо міокарда. Саме трофічні процеси сприяють підвищенню функціональної здатності м'яза серця, його тренуванню.

Загальновідомо трофічний вплив фізичних вправ у фазі формування регенерату, що заміщує дефект. В основі його лежить активізація пластичних процесів при підвищеній доставці білків, що забезпечує компенсацію витрат енергії на м'язову роботу. Лікувальне застосування фізичних вправ не тільки стимулює трофічні процеси, а й, направляючи його по функціональному руслу, сприяє формуванню найбільш повноцінної структури регенерату.

Трофічна дія фізичних вправ може проявитися у вигляді регенераційної, або компенсаторної, гіпертрофії. Регенераційна гіпертрофія протікає у вигляді більш інтенсивної фізіологічної реакції тканинних елементів. Наприклад, активні м'язові навантаження у хворих з травматичним пошкодженням нижніх кінцівок ведуть до посилення нервово-трофічного впливу на певну групу м'язів, активізації системи РНК - білок, посиленню білкового синтезу та зниження розпаду (особливо міофібриллярних білків), зростанню потужності ензиматичних систем анаеробного і особливо аеробного синтезу макроергів за рахунок посилення утилізації ліпідів і вуглеводів. Збільшення функціонального навантаження (по осі трубчастої кістки ) посилює гідродинамічний вплив пружних деформацій кістки на мікроциркуляцію і трофіку тканин і призводить до переваги кістковоутворюючих процесів над резорбційними.

Трофічна дія фізичних вправ проявляється у зниженні м'язового напруження при різних синдромах остеохондрозу хребта, сколіозі та інших захворюваннях опорно-рухового апарату. Наприклад, при остеохондрозі хребта м'язова напруга супроводжується, по-перше, погіршенням кровопостачання м'язів, що задіяні у патологічний процес, по-друге, посиленням компресії нервових корінців і судинних утворень, що проходять в міжхребцевому отворі, посилюючи тим самим клінічні прояви хвороби.

Фізичні вправи, спрямовані на розслаблення певних м'язових груп, сприяють поліпшенню в них мікроциркуляції, зменшують ступінь компресії нервово- судинних утворень. В цілому це сприяє профілактиці прогресування дегенеративно -дистрофічних процесів в м'язах і тканинах що оточують хребет.
При захворюваннях і пошкодженнях центральної та периферичної нервової системи порушення функції м'язів парези, паралічі) можуть викликати розвиток тугорухомості, контрактур.

При тривалій відсутності активних рухів в суглобах в них розвиваються вторинні зміни, в свою чергу зменшують амплітуду рухів. У процесі виконання спеціальних фізичних вправ поліпшується крово- і лімфообіг в навколосуглобових тканинах, збільшується рухливість, що в свою чергу веде до більш повноцінного функціонального відновлення всієї кінцівки. Використовуючи таким чином вісцеро- вісцеральні і моторно- вісцеральні взаємини, можна так підібрати физичні вправи, щоб їх трофічна дія локаліється саме в конкретній області або органі.

Формування компенсацій. Компенсація являє собою тимчасове або постійне заміщення порушених функцій. Компенсаторні процеси мають два етапи: строкової і довгострокової компенсації. Так, наприклад, при травматичному пошкодженні правої руки хворий негайно починає використовувати в різних побутових операціях ліву руку. Ця термінова компенсація важлива в екстремальних ситуаціях, проте вона свідомо недосконала. Надалі в результаті тренування фізичними вправами і формування в головному мозку системи нових структурно закріплених тимчасових зв'язків розвиваються навички, що забезпечують довготривалу компенсацію - щодо вдосконалення виконання лівою рукою побутових маніпуляцій, зазвичай виконуваних правою.

У результаті вивчення компенсаторних процесів при порушенні рухових функцій і функцій внутрішніх органів академік П.К.Анохин сформулював кілька загальних принципів, що характеризують процес формування функціональних систем, які компенсують дефект. Ці принципи можуть бути застосовані до компенсаторних процесів при пошкодженні різних органів. Наприклад, пошкодження нижньої кінцівки викликає порушення рівноваги і ходьби. Це тягне за собою зміну сигналізації від рецепторів вестибулярного апарату, пропріоцепторів м'язів, рецепторів шкіри кінцівок і тулуба, а також зорових рецепторів (принцип сигналізації дефекту).

У результаті переробки цієї інформації в ЦНС функція певних моторних центрів і м'язових груп змінюється таким чином, щоб відновити в тій чи іншій мірі рівновагу і зберегти можливість пересування, хоча й у зміненому вигляді. У міру збільшення ступеня пошкодження сигналізація про дефект може наростати, і тоді в компенсаторні процеси залучаються нові області ЦНС і відповідні їм м'язові групи (принцип прогресуючої мобілізації запасних компенсаторних механізмів).

Надалі в міру ефективної компенсації або усунення самого ушкодження складу аферентного імпульсного потоку, що надходить у вищі відділи нервової системи, буде змінюватися. Відповідно будуть вимикатися певні відділи функціональної системи, раніше задіяні у здійсненні компенсаторній діяльності, або включатися нові компоненти (принцип зворотної афферентаціі етапів відновлення порушених функцій). Роль кори великого мозку в компенсаторних процесах при пошкодженні нижчих відділів нервової системи визчається тим, що коркові відділи аналізаторів чуйно реагують на будь-які зміни взаємовідносин організму з навколишнім середовищем. Цим пояснюється вирішальна роль кори компенсації порушень руху після травм і реконструктивних операцій.

Нормалізація патологічно змінених функцій і цілісної діяльності організму. ЛФК - це насамперед терапія, яка використовує найбільш адекватні біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних резервів організму для ліквідації патологічного процесу. Разом з руховою функцією відновлюється і підтримується здоров'я. Найважливішим шляхом нормалізації функціональних порушень є вплив через пропріоцептори, імпульсація від яких надає як тонізуючу вплив на ЦНС, так і специфічний вплив на нервові центри регуляції фізіологічних функцій (зокрема, на судиноруховий центри).

Фізичні вправи в окремих випадках мають симптоматичний вплив на фізіологічні функції. Наприклад, спеціальні дихальні вправи можуть за механізмом моторно- пульмональних рефлексів активізувати дренажну функцію бронхів і забезпечувати посилення виділення мокротиння. При явищах метеоризму спеціальними вправами можна впливати на перистальтику кишечника і нормалізувати його функцію.

Таким чином, лікувальна дія фізичних вправ різноманітна. Вона може проявлятися комплексно, наприклад у вигляді одночасного трофічного і компенсаторного впливу. Залежно від конкретної патології, локализації процесу, стадії захворювання, віку та тренованості хворого можна підібрати певні фізичні вправи, дозування м'язового навантаження, які забезпечать переважну дію певного механізму, необхід ності для відновного лікування в даний період захворювання.

Покращується діяльність серцево-судинної системи: збільшується систолічний об’єм і зменшується частота серцевих скорочень, а це веде до більш економічної роботи серця. При рухах покращується кровообіг і в області пошкодження, що стимулює регенеративні процеси.

При правильному диханні хворого та укріпленні дихальних м’язів покращується функція дихальної системи. Глибоке дихання викликає збільшення легеневої вентиляції, отже організм краще використовує кисень, більше використовується резервне повітря, створюються сприятливі умови для насичення крові киснем.

При виконанні фізичних вправ рефлекторно посилюється скорочення гладкої мускулатури – отже покращується перистальтика кишківника, секреторна функція, покращується діяльність органів травлення.

Внаслідок дії фізичних вправ підвищується загальний обмін речовин і енергетичні затрати організму; зміцнюється тонус м’язів. Фізичні вправи діють на кістково-суглобовий апарат: посилюється трофічна роль нервової системи, наслідком цього є покращення кровопостачання кісток.

Лікувальній фізкультурі притаманні особливості, що відрізняють її від інших методів лікування. Систематичне використання фізичних вправ з метою лікування значно підвищує ефективність лікувальних заходів, скорочує строки лікування та перебування хворого в лікарні, зменшує розрив між клінічним і функціональним виздоровленням.

ЛФК відрізняється від інших методів лікування тим, що цей метод лікування:

- загальнодоступний і безкоштовний;

- природній – в основі лежать фізичні вправи;

- підвищує реактивність організму;

- потенціює дію лікарських засобів;

- не має алергічних реакцій;

- не має травматичного впливу;

- універсальність впливу (загальноукріплюючий і вибірковий);

- легко дозується і вивчається реакція на навантаження;

- можна довготривало або постійно використовувати для лікування та профілактики рецидивів;

- мало протипоказів, а якщо є, то тимчасові;

- висока емоційність занять.

Реабілітація після перенесеного інфаркту міокарда

Інфаркт міокарда є серйозним та поширеним серцево-судинним захворюванням, що становить велику загрозу для здоров’я та життя людей по всьому світу, включаючи Україну.

За даними Міністерства охорони здоров’я України, у 2020 році в Україні сталося понад 160 000 випадків інфаркту міокарда. Це робить захворювання серцево-судинної системи одними з найбільш поширених та небезпечних видів захворювань в Україні. Також варто відзначити, що інфаркт міокарда в Україні став причиною більш як 55 000 смертей у 2020 році, що робить його однією з найбільш смертоносних хвороб.

Після перенесеного інфаркту міокарда, важливо вжити всі необхідні заходи для відновлення здоров’я та попередження повторних інфарктів. Одним з ключових елементів у процесі відновлення є реабілітація.

Реабілітація після інфаркту міокарда – це комплексний підхід до відновлення здоров’я, основні завдання якої полягають у покращенні функцій серця та судин, зменшенні ризику повторного інфаркту, покращенні якості життя, зменшенні симптомів і підвищенні фізичної активності.

Для успішної реабілітації після інфаркту міокарда необхідно взаємодія між пацієнтом та медичним персоналом. Пацієнти повинні отримати належну медичну допомогу та підтримку від лікарів, медичних сестер та фахівців з фізичної реабілітації на різних етапах лікування. Важливим є індивідуальний підхід до кожного пацієнта залежно від його потреб та стану здоров’я.

Для досягнення цих цілей кардіо реабілітація включає такі завдання:

1. Фізична активність: підвищення рівня фізичної активності для поліпшення функцій серця та судин.

2. Дієта: коригування харчування для підтримки здорового серця і судин.

3. Контроль над факторами ризику: контроль за артеріальним тиском, цукровим діабетом, палінням, вагою, ЛПНЩ і т.д.

4. Психологічна підтримка: керування стресом та психологічна підтримка для поліпшення психічного стану після госпіталізації або операції.

5. Медикаментозна терапія: лікування лікарськими засобами для зменшення симптомів хвороби серця.

6. Освіта та навчальні програми: надання інформації про здоровий спосіб життя і профілактику хвороб серця та судин.

Фізична реабілітація є одним з найважливіших елементів процесу відновлення. Пацієнти повинні розпочати заняття фізичною активністю якомога швидше після інфаркту міокарда. Заняття мають бути регулярними та поступово збільшуватися в інтенсивності. Фізична активність може містити ходьбу, плавання, велосипедні прогулянки та інші види активності.

Рухова активність пацієнтів з неускладненим інфарктом міокарда передбачає наступні дії:

• на 3-й день – сидіння на стільці до 10-15 хв.;

• на 4-й день – сидіння на стільці до 30 хв.;

• на 5-й день – самостійне миття обличчя, рук, розчісування волосся, гоління, перехід у положення стоячи;

• на 7-й день – початок ходьби по палаті, самостійне одягання та роздягання;

• на 8-й день – збільшення дистанційної ходьби;

• на 10-й день – прибирання ліжка;

• на 11-й день – миття під ручним душем стоячи;

• на 12-й день – початок освоєння сходів та тест з дозованим фізичним навантаженням, при необхідності.

Психологічна підтримка також є важливою складовою реабілітації. Після інфаркту міокарда пацієнти можуть почуватися депресивно, тривожно та незахищено. Психологічна підтримка може допомогти пацієнтам впоратися з цими емоційними викликами та зменшити стрес.

Зміна способу життя – це ще один важливий елемент реабілітації. Пацієнти після інфаркту міокарда повинні змінити свій стиль життя та впровадити здорові звички: відмову від куріння, зменшення споживання алкоголю, здорове харчування та заняття регулярною фізичною активністю.

Таким чином, кардіо реабілітація є важливим елементом у лікуванні та запобіганню серцево-судинним захворюванням та допомагає пацієнтам повернутися до активного та здорового життя після інфаркту міокарда.

Етапи реабілітації після інфаркту, як відновлюється пацієнт

Реабілітація після інфаркту в домашніх умовах – етапи, скільки триває

Реабілітація після інфаркту в домашніх умовах – це комплексна програма, яка протікає в кілька етапів і вимагає контролю з боку медичних працівників. Її мета – максимально повне відновлення всіх фізичних можливостей і запобігання повторних нападів. Заходи по реабілітації проводяться постійно, з моменту госпіталізації хворого і все життя.

Етапи реабілітації

Відновлення протікає в кілька етапів і виключити хоча б один з них не можна, тому що успіх заходу можливий тільки при комплексному впливі на організм. Якщо ж повністю ігнорувати рекомендації лікарів, то одужання протікає важко, і повністю відновитися не вийде.

Етапи реабілітації після інфаркту міокарда:

1. Перший – протікає в стаціонарі і становить від 10 днів до трьох тижнів. Пацієнт отримує потужну лікарську терапію, перебуваючи спочатку у відділенні реанімації та інтенсивної терапії, а потім в кардіологічному відділенні.

2. Другий – називається стаціонарно–амбулаторним, триває 28 діб. Пацієнт проходить його в спеціалізованих санаторіях або центрах кардіореабілітаціі.

3. Третій – повністю амбулаторний, тривалість становить 2 місяці. Можна відновлюватися в домашніх умовах і паралельно відвідувати поліклініку, лікувально–фізкультурні центри.

Скільки триває реабілітація після інфаркту, залежить від кількох факторів:

• ступеня ураження міокарда;

• загального стану здоров'я;

• наявності чи відсутності хронічних патологій внутрішніх органів;

• реакції організму на лікування.

Фізична реабілітація після інфаркту

Фахівцями розроблені програми фізичних вправ, які спрямовані на якнайшвидше відновлення функцій міокарда. Проводити заняття повинен лікар, який підбере можливе навантаження і буде оцінювати самопочуття пацієнта під час тренування. Фізична реабілітація після інфаркту включає в себе:

• повороти в ліжку і підйоми голови, верхньої частини тулуба, лежачи в ліжку на 10 хвилин кожні 3–4 години – це виконується ще в першу добу перебування хворого в стаціонарі;

• сидіння на ліжку або в кріслі, вправи з курсу лікувальної фізкультури тривалістю не більше 5 хвилин;

• збільшення вправ до 10 хвилин безперервного виконання, ходіння по палаті, тримаючись за ліжко, стіни.

Коли гострий стан купіровано і пацієнт відправляється на амбулаторне лікування, фізична реабілітація стає більш активною. Лікар призначає піші прогулянки не менше 2 разів на тиждень (потрібно пройти 3,5 км за одне тренування), підйом по сходах, заняття в спеціалізованих тренажерних залах.

Прийом лікарських препаратів під час реабілітації

У момент гострого нападу інфаркту міокарда основний напрямок медичної допомоги – це швидка стабілізація функцій серця хворого. Важливо зняти больовий синдром і для цього найчастіше застосовують препарати з групи нестероїдних протизапальних – наприклад, Німесулід, Кетопрофен і так далі. Але лікарі добре знають, що ці засоби можуть спровокувати формування тромбів в судинах – це ризик повторного інфаркту, тромбоемболії та інших важких наслідків.

Щоб уникнути небажаних ефектів від стандартної лікарської терапії, проводиться медична реабілітація після інфаркту. Мається на увазі вживання за індивідуальною схемою Трамадолу, Напроксену і Парацетамолу.

Будь-який період реабілітації передбачає повну відмову від вживання алкогольних напоїв та тютюнопаління. Потрібно буде дотримуватися специфічної дієти, повністю змінити спосіб життя – грамотно розподіляти години відпочинку і неспання, виділяти час на відвідування санаторіїв і курортів.

ДІЄТА ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА ПРАВИЛА ХАРЧУВАННЯ, ЗАБОРОНЕНІ ПРОДУКТИ, МЕНЮ

При інфаркті міокарда відбувається відмирання тканин серцевого м'яза, причина якого - порушення кровообігу і процесів метаболізму. Харчування не є лікарським засобом при такій патології, але може поліпшити самопочуття пацієнта і вберегти його від рецидивів. Важливо зменшити кількість споживаних калорій, солі і рідини, щоб не перевантажувати вже постраждалі органи. Також в раціоні обов'язково повинні бути продукти, які стимулюють роботу травної системи.

ДІЄТА ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА

На різних стадіях захворювання пацієнтові потрібна різна харчування. Лікар оцінить стан пацієнта і вже потім призначить один з трьох варіантів дієти:

1. Гострий інфаркт міокарда - перший тиждень після нападу. Рекомендована протерта, Пюріровать їжа, продукти потрібно відварювати або ж готувати на пару. Не варто додавати в них сіль і спеції, також не можна зловживати жирами. Годувати хворої людини потрібно невеликими порціями до шести-семи разів на день, між прийомами їжі важливо дотримуватися проміжок не менше 3 годин, їжа при цьому повинна бути не гарячою, а й не холодною, а комфортної для шлунка температури. Не менш важливо обмежувати кількість рідини, що вживається. Повністю виключені алкоголь, каву, міцний чай.

2. Підгострий період - через 10-14 днів після нападу. На цьому етапі в раціон можна вводити сіль, але в обмеженій кількості - не більше 3 г в день. Рідина вживають в кількості 1 літра на добу, поки що цього досить. Як і раніше важливо дотримуватися дрібного харчування і не переїдати, порції повинні бути невеликими.

3. Відновлювальний період - через 18-20 днів після нападу. Тепер можна трохи більше присаливать страви, але стежити за тим, щоб загальна кількість солі не перевищувало 5 г на добу. Не обов'язково перетворювати продукти в пюре, вони можуть бути дрібно порізані або просто розім'яті з додаванням невеликої кількості рослинного або вершкового масла. Кількість рідини, яке допустимо вживати пацієнту на цьому етапі - не більше 1,2 літрів.

Це тільки умовні терміни - все залежить від стану пацієнта і того, як він себе почуває. Якщо відновлення проходить важко, то саму щадну дієту доведеться дотримуватися на кілька тижнів довше.

ЗНАЧЕННЯ ПРАВИЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА

Лікарі рекомендують після інфаркту міокарда не вживати їжу пізніше 15 годин дня і ні в якому разі не їсти на ніч. Чи хворій людині захочеться об'їдатися в такому стані, але, тим не менш, цей процес потрібно контролювати. Основні моменти лікувального харчування після перенесеного інфаркту міокарда: Лікарі допомогли людині вижити, стабілізували його стан. Тепер найголовніше - підтримувати його і берегти себе.

ЗРАЗКОВЕ МЕНЮ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ

Існує список певних продуктів, які будуть особливо корисні в постінфарктний період. Вони не перевантажують шлунок, низькокалорійні, але при цьому багаті вітамінами і іншими мікроелементами, які підтримають роботу серцевого м'яза. Отже, ось що рекомендують лікарі обов'язково включати в раціон людини, який переніс інфаркт:

Найсуворіша дієта дотримується в перші дні після інфаркту. Порції готуються зовсім невеликі, всі страви перетіраются або подрібнюються в блендері. Овочі, каші потрібно добре розварювати і ні в якому разі не солити. Всього за добу дозволяється вживати не більше 1000 Ккал, але навіть ця кількість зменшують, якщо у пацієнта надлишкова маса тіла.

Ось як буде виглядати зразкове меню «важкого» пацієнта:

• 100 мл свіжого морквяного соку з додаванням рослинної олії, 50 г каші на молоці;

• 50 г відвареної нежирної риби, половина склянки овочевого бульйону;

• половина склянки киселю, натерте невелике яблуко;

• 50 г відвареної курки або індички без шкірки, половина склянки відвару з шипшини або настоянки з сухофруктів;

• половина склянки кислого молока, трохи пюре з чорносливу або яблука; 100 мл будь-якого свіжовичавленого соку, краще з цитрусових, 50 г знежиреного сиру.

У подальший, у міру того як стан пацієнта поліпшуватися, його переводять на дієту № 10. Можна збільшувати порції - відповідно, збільшитися і кількість калорій на добу. Тепер їх може бути до 1400, але при цьому потрібно не забувати про дробовому харчуванні і контролювати вживання жирів і вуглеводів. Меню доповнюється омлетом з білків, нежирною сметаною і молоком. овочевими салатами і супами, паровими котлетами і фрикадельками з м'яса або риби.

На десерт можна їсти не дуже солодкі муси і желе з фруктів, киселі запіканки з сиром, макаронними виробами або сметаною. Рекомендовані напої - трав'яні чаї, компоти і морси, чиста мінеральна вода без газу. Детальну приблизну схему харчування після інфаркту відповідно до вимог лікувальної дієти № 10 ви можете побачити в таблиці:

Правильний спосіб життя грає величезну роль для всіх, хто стежить за станом свого здоров'я, зокрема, серця. Сувора організація харчування необхідна, інакше ні медикаментозні засоби, ні відпочинок в санаторії не нададуть належного ефекту. Багато в чому від свідомості самого пацієнта залежить те, наскільки швидко він видужає і зможе жити якщо не в звичному ритмі, то хоча б в наближеному до нього. Ось тому обов'язково потрібно дотримуватися суворої дієти відразу ж після інфаркту, і стежити за своїм раціоном все життя. Це один з головних запорук того, що вона триватиме ще не один рік.