На початку 80-х рр. XVIII ст. Французьке королівство налічувало 25,7 млн осіб. Із них близько 22 млн становило селянство. В економіці Франції першість посідало сільське господарство. У промисловості країни переважало мануфактурне виробництво. Індустріальна революція ще не відбулася. Активно розвивалася торгівля. Маючи значний флот, Франція отримувала чималі прибутки від зовнішньої торгівлі. У 70-х рр. XVIII ст. економічне становище Франції погіршилося. Король Луї XVI майже безконтрольно витрачав кошти з бюджету країни. Населення Франції поділялося на стани, але цей поділ уже не відповідав ситуації в суспільстві. У третьому стані виокремилася буржуазія, яка за заможністю часто перевищувала дворянство. Її не задовольняла відсутність привілеїв і політичних прав. Франція була абсолютною монархією. Сукупність особливостей її державного й суспільного устрою в цей час визначають як «старий порядок». Заведений у країні лад зазнавав критики з боку французьких просвітителів. Найвідомішими серед них були Вольтер, Шарль Луї Монтеск'є, Дені Дідро та Жан-Жак Руссо. Вони мали різні уявлення про те, як має розвиватися країна, але їх об'єднувало несприйняття «старого порядку». Загострення кризи «старого порядку» та поширення ідей Просвітництва створили передумови для спалаху Французької революції кінця XVIII ст. Її метою стало повалення абсолютної монархії.

Початок революції. Законодавча діяльність Установчої асамблеї.

Король вирішив запровадити нові податки, тому вперше за 175 років скликав Генеральні штати. Проте події пішли не так, як він очікував. Представники третього стану, яких було найбільше, заявили, що стара схема голосування «один стан — один голос» є несправедливою. Вони вимагали перейти до принципу «один депутат — один голос», щоб їхні інтереси нарешті були враховані. Король відхилив цю пропозицію, і тоді представники третього стану на знак протесту відмовилися голосувати. Це стало початком відкритого протистояння між монархом і народом. У червні 1789 р. представители третього й деякі представители інших станів, які приєдналися до них, оголосили себе Національною асамблеєю. Спроба короля перешкодити її роботі не мала успіху. Через деякий час вона проголосила себе Національною установчою (конституційною) асамблеєю, а метою своєї діяльності — розробку Конституції Франції. Тим часом у Парижі ширилися чутки, що Установчу асамблею незабаром буде розігнано. 14 липня 1789 р. озброєні парижани захопили і зруйнували в'язницю Бастилію, яку вважали символом абсолютизму. Упродовж наступних тижнів революційна хвиля з Парижа швидко поширилася на інші міста. Там усували від влади королівських чиновників і передавали владу місцевому самоврядуванню. Установча асамблея скасувала повинності, що викликали найбільше невдоволення селянства: зводити й ремонтувати будинки землевласників, дороги, мости, греблі, вільне право знаті на полювання тощо. У серпні 1789 р. прийняли Декларацію прав людини і громадянина, в основі якої були ідеї французьких просвітителів про невід'ємні природні права людини. Король здійснив невдалу спробу втекти за кордон, але його затримали й повернули до Парижа. У вересні 1791 р. Установчі збори прийняли першу в історії Франції Конституцію, згідно з якою країна стала конституційною монархією. Розпочала роботу нова Законодавча асамблея, у якій узяли участь політичні об'єднання Франції. Це були клуби якобінців — радикальних (монтаньярів) і поміркованих (жирондистів) республіканців та фельянів (конституційних монархістів). У 1792 р. військовий союз Австрії та Пруссії розпочав війни революційної Франції с коаліцією держав, що виступали проти неї. Більшість французьких офіцерів перейшли на бік противника, і австро-прусські війська розпочали інтервенцію на території Франції. Законодавча асамблея звернулася до населення країни із закликом «Батьківщина в небезпеці!». До лав французької армії вступила велика кількість добровольців.

Повалення монархії та встановлення республіки. Якобінська диктатура.

У серпні 1792 р. в Парижі спалахнуло повстання проти монархії. Законодавча асамблея прийняла рішення про позбавлення короля влади та скликання нового вищого органу влади — Національного конвенту (зборів), який мав прийняти нову Конституцію Франції. Луї XVI було заарештовано й ув'язнено. У той самий час війська антифранцузької коаліції розгорнули наступ на Париж. 20 вересня 1792 р. поблизу селища Вальмі, що неподалік Вердена, Франція здобула першу значну перемогу над прусською армією. Цього ж дня Національний конвент проголосив Францію республікою. Це започаткувало період Першої республіки. Ситуація в Конвенті була дуже хиткою. За наполяганням депутатів-монтаньярів Конвент звинуватив Луї XVI у зраді та засудив до смертної кари. У січні 1793 р. короля стратили (а в жовтні позбавили життя його дружину Марі-Антуанетту). Унаслідок цих подій кількість країн — учасників антифранцузької коаліції значно збільшилася. Навесні 1793 р. її війська знову перейшли в наступ, а французька армія почала відступати. До поразок на фронтах додалося ускладнення внутрішнього становища у Франції. Порушення господарських зв'язків викликало нестачу продуктів. Напруження посилили селянські протести в провінції Вандея, що спалахнули через примусовий набір там солдатів. На початку літа 1793 р. в Парижі відбулося повстання, унаслідок якого монтаньяри захопили владу та вигнали з Конвенту жирондистів. Незабаром лідерів жирондистів стратили. У країні встановилася якобінська диктатура. Функції уряду Франції взяв на себе Комітет громадського порятунку, очолюваний Максиміліаном Робесп'єром. Конвент прийняв нову Конституцію, яка закріпила республіканську форму правління. Якобінці провели масову мобілізацію та реорганізували армію, кількість якої досягла 1 млн осіб. Уже восени вона звільнила всю захоплену територію Франції. Під час цих подій відзначився капітан артилерії Наполеон Бонапарт. За свої заслуги він у віці 24 років здобув звання бригадного генерала. Після вбивства одного з лідерів якобінців Жана-Поля Марата у країні розгорнувся терор проти «ворогів революції». Упродовж декількох тижнів лише в Парижі стратили понад 1,4 тис. осіб. Для боротьби зі зростанням цін Конвент прийняв Декрет про «загальний максимум», яким обмежив ціни на зерно, борошно, сіль, мило тощо й одночасно зумовив збільшення заробітної плати. Після цього продукти взагалі зникли з крамниць. Наприкінці червня 1794 р. французька армія здобула важливу перемогу над австрійськими військами. Це усунуло зовнішню загрозу, але крапку поставлено не було. 27 липня 1794 р. (9 термідора за новим революційним календарем) противники політики якобінців схопили М. Робесп'єра та його однодумців у Конвенті, а наступного дня стратили. Так унаслідок термідоріанського перевороту якобінська диктатура припинила існування.

Директорія.

Учасники термідоріанського перевороту скасували більшість запроваджених якобінцями обмежень. До Конвенту повернули вцілілих жирондистів, помилували вандейських бунтівників. Термідоріанський режим відмовився від радикального варіанта перебудови суспільства та прагнув здобути підтримку поміркованих верств нової знаті, яка сформувалася за роки революції. У серпні 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Вона зберігала республіку, але скасовувала загальне виборче право. У жовтні того самого року Конвент передав владу новим органам управління — Законодавчому корпусу та Директорії. У період Директорії Франція здобула вирішальну перемогу над першою антифранцузькою коаліцією. Війна з її боку в цей період набула загарбницького характеру. Було захоплено лівий берег Рейну та Бельгію, Голландію перетворено на залежну від Франції Батавську республіку. Навесні 1796 р. командувачем французької армії для походу до зайнятої Австрією Північної Італії призначили генерала Наполеона Бонапарта. Зміцнивши боєздатність армії, він провів блискучу воєнну кампанію, швидко розгромив австрійську армію та захопив усю Італію. Перша антифранцузька коаліція внаслідок італійського походу 1796—1797 рр. розпалася. Головним суперником Франції залишалася Велика Британія. Наполеон Бонапарт вирішив захопити Єгипет, а звідти рушити на Індію — найбагатшу британську колонію. Під час єгипетського походу 1798—1799 рр. Наполеон Бонапарт захопив Єгипет, однак був відрізаний від Франції кораблями британського адмірала Гораціо Нельсона, який розгромив французький флот біля Абукіра. У цей час у Парижі готувалася змова проти Директорії. Наполеон Бонапарт залишив свою армію в Єгипті та повернувся до Франції, оскільки мав свої плани щодо зміни влади. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера) у Парижі стався державний переворот, унаслідок якого влада у Франції перейшла до Консульства (співправління трьох осіб).

Консульство

Організацію державної влади в країні доби Консульства визначала нова Конституція 1799 р. Зберігалася республіканська форма правління, поверталося загальне виборче право для чоловіків, але запроваджувалася складна багатоступенева виборча система. Законодавчу владу було поділено між Державною радою, Трибунатом, Законодавчими зборами й Сенатом. Виконавча влада зосереджувалася в руках першого консула Французької республіки Наполеона Бонапарта. Особливо складною залишалася ситуація в економіці. Країна стояла на межі банкрутства. Інфляцію подолали лише завдяки запровадженню нових паперових грошей (асигнацій), забезпечених золотом. Відбулося економічне піднесення. Зріс обсяг сільськогосподарської продукції. У Франції розпочалася індустріальна революція. Розвитку промисловості сприяло надання підприємцям державних замовлень на військове спорядження. Створювалися нові робочі місця, проте одночасно заборонялися робітничі спілки та страйки. Для досягнення національного примирення Наполеон Бонапарт спочатку дозволив повернутися більшості емігрантів, а потім оголосив для них загальну амністію. Злагоді сприяла також укладена в липні 1801 р. угода (конкордат) із Папою Римським Пієм VII. Католицизм проголошувався релігією більшості французького населення. У зовнішній політиці періоду Консульства важливе місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1802 рр.). Влада прагнула збільшити підконтрольні Франції території і, використовуючи їхні ресурси, завдати поразки Великій Британії. Війни, які вели різні держави проти Франції, очолюваної Наполеоном, дістали назву наполеонівських. Війна з другою коаліцією завершилася перемогою Наполеона. За Люневільським миром 1801 р. Франція витіснила австрійські війська з Італії та змусила Австрію визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам'єнським миром 1802 р. із Великою Британією Франція повернула свої володіння у Вест-Індії та залишила за собою контроль над Єгиптом. Після цього друга антифранцузька коаліція припинила своє існування. Через рік бойові дії відновилися. У 1802 р. Франція захопила П'ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію. У травні-червні 1803 р. Наполеон здійснив переможну Ганноверську кампанію, у результаті якої отримав землі, що належали Великій Британії.