У результаті поширення колоніалізму виникла колоніальна система. У її розвитку виділяють два основні етапи. На першому етапі — у XV—XVI ст. — європейські держави захоплювали великі території в Африці й Америці або, здійснюючи торговельну експансію, встановлювали нерівноправні торговельні відносини з країнами Сходу. На другому етапі — у XVII — на початку XX ст. — невелика кількість держав-метрополій поділила більшу частину світу на колоніальні володіння. Одночасно тривала експансія до ще не підпорядкованих регіонів, спалахували війни за колонії. Для держав-метрополій колонії були джерелом ресурсів і гарантованим ринком збуту товарів, що сприяло їхньому економічному зростанню. Посилення колоніальної експансії європейських держав наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. мало певні особливості. На Близькому і Середньому Сході спочатку відбувалося протистояння Великої Британії та Франції, а пізніше — Великої Британії та Росії. У Західній півкулі США також здійснювали територіальні загарбання. У той самий час вони заявляли про свої інтереси в Середземному морі та на Далекому Сході. До середини XIX ст. США, підпорядкувавши значні території, досягли узбережжя Тихого океану. Крім того, держави намагалися послабити вплив Великої Британії в Америці. Влада Голландії здійснювала в цей період загарбання Індонезії. Іспанія та Португалія до Війни за незалежність у Латинській Америці утримували величезні колоніальні володіння в регіоні. Франція в 30-х рр. XIX ст. розгорнула війну за перетворення Алжиру на свою колонію. Одночасно із цим вона продовжувала колоніальні захоплення в Південно-Східній Азії. Велика Британія передусім прагнула завершити завоювання Індії. Після цього вона змогла зосередитися на колоніальному контролі над Китаєм. Головним засобом приєднання нових володінь стало відкрите насильство. Дипломатія відігравала допоміжну роль, пов’язану з укладенням нерівноправних договорів. На середину XIX ст. держави-колонізатори не встигли поділити весь світ. Неподіленими залишалися більша частина території Африки й чимало островів Тихого океану.

Географічні відкриття

Посилення колоніальної експансії сприяло розвитку географічних досліджень. Чимало наукових експедицій відбувалося за підтримки осіб, які мали корисливі цілі. Вони або прагнули наживи, або хотіли здобути колонії для своїх держав. Однак у будь-якому разі зібрані відомості розширили знання людства про Землю. Завдяки вивченню районів материків скорочувалася кількість «білих плям» на карті світу. У Північній Америці в перші десятиліття XIX ст. господарському освоєнню територій між річкою Міссісіпі та Скелястими горами й широкої смуги тихоокеанського узбережжя передувало їхнє докладне вивчення.

Війни за розширення колоніальних володінь. Зростання територій держав

У першій половині XIX ст. в різних регіонах активно розгорталася колоніальна експансія. Франція під час Липневої монархії в 1830—1847 рр. здійснила успішну військову кампанію проти Османської імперії. За її результатами вона захопила османські володіння в Західному Середземномор’ї та Алжир, які перетворилися на нові французькі колонії. Для Великої Британії цей період став завершенням колонізації Індії. Після війни із сикхами та афганцями в 1838—1849 рр. на всій території Індії було остаточно встановлене британське панування. Велика Британія закріпила владу над Канадою, здійснила колонізацію Австралії та Нової Зеландії, спробувала встановити контроль над Афганістаном, Китаєм та Японією, розгорнула боротьбу за землі Африки. У 1839—1842 рр. відбулася Перша «опіумна» війна між Великою Британією та Китаєм. Її причиною стало вилучення китайською владою опіуму, який британські купці нелегально завозили до Китаю. Здобувши перемогу у війні, Велика Британія примусила Китай підписати перший нерівноправний договір і відкрити для торгівлі з іншими країнами кілька китайських портів. За результатами цієї війни Велика Британія отримала острів Сянган (Гонконг), який згодом перетворився на опорну базу для просування до Китаю, та здобула інші торговельні привілеї. На середину XIX ст. Велика Британія стала найбільшою колоніальною імперією світу. Російська імперія також доклала зусиль для збільшення своєї території. На півночі за результатами російсько-шведської війни 1808—1809 рр. до її складу було включено Фінляндію як Велике князівство Фінляндське. Унаслідок російсько-турецької війни 1807—1812 рр. Російська імперія захопила Бессарабію в Північному Причорномор’ї. За рішенням Віденського конгресу 1815 р. Росія отримала більшу частину етнічної Польщі, де утворила «Царство Польське». Для того щоб мати доступ до захоплення територій Закавказзя, у 1817—1864 рр. Російська імперія вела Кавказьку війну з народами Північного Кавказу.

Скасування трансатлантичної роботоргівлі

Суспільно-політичні діячі колоніальних держав формували в суспільстві позитивні уявлення про колоніалізм. Так, у Великій Британії панували погляди, що завоювання Індії матиме позитивні наслідки як для неї, так і для світової цивілізації. Британці начебто брали на себе «тягар білої людини», щоб навчити індійців багатьох невідомих їм речей. Країни Заходу вважали, що поширюють у колоніях прогресивні ідеї, як-от ідеї природних прав і свобод людини. Одним із яскравих відображень цього стала боротьба з трансатлантичною роботоргівлею XVIII—XIX ст. У 1807 р. президент США Т. Джефферсон оголосив про скасування рабства. Того самого року парламент Великої Британії прийняв «Акт про скасування роботоргівлі». Упродовж кількох наступних років заборонили рабство й відмовилися від роботоргівлі й інші європейські країни. У 1833 р. було затверджено «Акт про скасування рабства» в Великій Британії.