У другій половині XVIII ст. у Великій Британії розпочалася індустріальна революція. Упродовж XIX ст. вона охопила інші країни Європи, США, Японію та мала далекосяжний вплив на різні сфери розвитку людства. Перетворення, пов’язані з розгортанням індустріальної революції, сприяли змінам у складі населення країн, де вона відбувалася. Унаслідок урбанізації зростала кількість міст. Так, у 1800 р. в Європі налічувалося 17 міст із населенням понад 100 тис. осіб, а загалом міське населення становило близько 5 млн. У 1890 р. таких міст уже було 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. У Лондоні, Парижі, Берліні й Відні в 60—70-х рр. XIX ст. проживало приблизно по 1 млн осіб. Суттєві зміни відбувалися і в політичному житті. У країнах Заходу поступово затверджувалися основи правової держави з визнанням принципів недоторканності приватної власності, верховенства закону, свободи підприємництва, політичних прав і свобод. Відбувалося становлення демократії з виборністю органів влади, виборчим правом громадян, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах формувалася парламентська демократія. Французький дослідник другої половини XVIII — першої половини XIX ст. Анрі де Сен-Сімон першим звернув увагу на нові особливості суспільства, що формувалося під впливом індустріальної революції. Він назвав його індустріальним суспільством.

Людина в умовах індустріального суспільства.

У XIX ст. у Європі спостерігалося швидке зростання кількості населення. Протягом 1800—1900 рр. цей показник збільшився зі 190 млн до 420 млн осіб. Становлення індустріального суспільства в країнах Заходу викликало зміни в житті людини. Якщо раніше переважна частина населення жила в селах і працювала на землі, то зараз почала збільшуватися кількість жителів міст, де були розташовані фабрично-заводські підприємства. Високий рівень урбанізації мали промислові райони. Однак стрімке зростання кількості населення загострювало тут соціальні проблеми. Ознакою XIX ст. в країнах Заходу стали значні за обсягами міграції людей, які вирушали до великих міст або інших країн у пошуках кращої долі. Міграційні процеси відбувалися у формі еміграцій та імміграцій. Одним із джерел урбанізації ставала міграція населення як усередині держави, так і між країнами й континентами. Основний потік мігрантів у цей період спрямовувався у великі промислові центри Європи та США. Спочатку це були вихідці з Великої Британії, Німеччини, Скандинавії, а пізніше — переселенці з Італії та країн Східної Європи. Крім США, з Європи вирушали також до Латинської Америки, Африки та Австралії. Французька революція кінця XVIII ст. започаткувала на Заході рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Ця боротьба жінок за емансипацію тривала протягом усього XIX ст. Вона відбувалася в різних напрямах: в освіті, у правах на власність тощо. Найтривалішою стала боротьба за виборчі права жінок. Активісток, які відстоювали ці права, називали суфражистками. Вони влаштовували мітинги й демонстрації, іноді вступали в сутички з поліцією. На початку XX ст. жіночий рух став організованішим. Суфражизм став попередником фемінізму — ширшого руху жінок за свої права, який розгорнувся у XX ст.

Зміни в соціальній сфері індустріального суспільства.

У XIX ст. під впливом економічних змін стрімко змінювалася і соціальна структура населення. Модерна доба відкрила нові можливості для людей, які не мали знатного походження. На перше місце вийшли освіченість, ділові здібності, наполегливість. Старі стани зникли, а замість них поставали нові верстви й групи. Родова аристократія в більшості країн Європи зберігала своє суспільне становище, спадкові привілеї і складала основу вищого чиновництва, дипломатів та офіцерів. Однак із формуванням індустріального суспільства вона втрачала вплив у суспільстві. Деякі представники старої аристократії, що усвідомили зміни, почали займатися підприємництвом, опановувати спеціальності, пов’язані з банківською сферою, засновувати промислові підприємства. Намагаючись зберегти владу й багатства, вони часто прагнули породичатися з власниками значних капіталів, які не належали до їхнього кола. У результаті такого поєднання формувався панівний прошарок вищої верстви індустріального суспільства. Помітного впливу на суспільне життя набували підприємці, службовці, люди «вільних професій» (інженери, лікарі, викладачі, юристи тощо). Пізніше їх назвали середнім класом. Це освічені люди, які досягли достатнього матеріального забезпечення, але мали потребу працювати. На думку дослідників, саме середній клас дає суспільству стабільність, оскільки не прагне заволодіти чужим майном, як бідняки, і не викликає в інших заздрості, як багатії. Найбільшою за кількістю новою верствою суспільства стало промислове робітництво, яке в цей час теж зазнало змін. Так, відбувалося його кількісне зростання та розшарування за рівнем доходів і кваліфікації. У найкращому становищі були висококваліфіковані робітники, яких називали робітничою аристократією. Проте основну масу робітництва складали кваліфіковані чорнороби, які отримували досить невелику платню. Будь-які негаразди (наприклад, хвороба або нещасний випадок) ставали серйозним випробуванням для робітника та його родини. Відсутність системи соціального забезпечення прирікала цих людей на напівжебрацьке існування. Розвиток промисловості дав змогу залучати до праці на підприємстві жінок. До кінця століття жінки становили 15% робітництва. Проте вони зазнавали значної дискримінації в оплаті праці. Закони, які б захищали їх від негативного впливу виробництва, були відсутні. Чимало жінок працювали хатніми прислугами. З’явилися професії, які асоціювалися лише із жінкою: телефоністки, машиністки, секретарки. У цей час почали активно використовувати дитячу працю. Лише наприкінці XIX ст. прийняли закони, які обмежували або забороняли її. Позитивним явищем стало те, що в умовах розвитку індустріального суспільства зросли доходи населення. Так, в останню третину XIX ст. оплата праці робітників у країнах Європи порівняно з початком XIX ст. збільшилася на 30—50%. Люди змогли покращити харчування та навіть витрачали гроші на модний одяг і розваги. Також було скорочено робочий день із 14—16 до 8—12 годин.