Робота та обовʼязки медсестри діагностичного відділення.

Тема: Робота та обов’язки медичної сестри діагностичного відділення

І. Постановка навчальних цілей та їх мотивація

Для ефективного планування медсестринських втручань та їх реалізації необхідно добре засвоїти особливості роботи медичної сестри діагностичного відділення лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ).

Від того, наскільки правильно та оперативно організовано роботу діагностичного відділення, залежить ефективна клінічна діагностика та успіх подальшого лікування хворого.

Практичні навички та професійні вміння

Підготувати пацієнта до забору крові на загальний клінічний аналіз.

1. Провести забір крові для біохімічного дослідження (ревмопроби, печінкові проби).

2. Провести забір крові для серологічного дослідження.

3. Провести забір крові для бактеріологічного дослідження.

4. Провести забір крові на дослідження за допомогою системи Вакутайнер.

5. Виконання заходів і засобів особистої професійної безпеки медичної сестри під час під час роботи з кров’ю (дотримання правил асептики при заборі крові, знезаражування використаного оснащення після венепункцій).

6. Провести забір харкотиння для загального та бактеріологічного досліджень.

7. Підготувати пацієнтів до різних досліджень сечі: загального аналізу, за методами Зимницького, Нечипоренка.

8. Підготувати пацієнта і взяти кал для копрологічного дослідження, на виявлення гельмінтів та приховану кров.

9. Оформити направлення і доставити досліджуваний матеріал до лабораторії.

10. Проводити профілактичні заходи для забезпечення інфекційної безпеки пацієнта і медичної сестри.

Лабораторні методи дослідження.

Лабораторні методи дослідження є невід`ємною частиною комплексного обстеження пацієнта. Вони мають важливе, інколи вирішальне значення для постановки діагнозу. У разі надання невідкладної медичної допомоги, лабораторні дослідження необхідно проводити терміново. Оскільки від їх результатів залежить тактика лікування пацієнта. Медична сестра повинна підготувати пацієнта до забору матеріалу для лабораторного дослідження і оцінити результати дослідження.

Збираючи матеріал для лабораторних досліджень, необхідно дотримуватися таких вимог до досліджуваного матеріалу:

• для забезпечення дослідження збирають достатню кількість матеріалу;

• матеріал повинен відповідати локалізації процесу (наприклад, харкотиння, але не слина);

• при заборі матеріалу використовують стерильні інструменти та посуд і суворо дотримуються правил асептики;

• при необхідності, зберігати в холодильнику без заморожування;

• зібраний матеріал доставляють у лабораторію і досліджують у максимально короткі терміни;

• матеріал для дослідження беруть натще, до початку лікування пацієнта протимікробними препаратами;

• на ємкість наклеюють етикетку, на якій записують прізвище, ім`я і по батькові пацієнта, дату, номер палати та коротко діагноз.

Загльний аналіз крові.

Дослідження крові проводять з метою кількісного та якісного вивчення формених елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів), визначення вмісту гемоглобіну та швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Таке дослідження називається загальним аналізом крові. Кров для дослідження треба брати в один і той же час за однакових умов. Кров для аналізу беруть з 3 або 4 пальця лівої руки. Кожного разу кров для дослідження беруть з нової краплі, попередньо знімаючи залишок крові ватою, змоченою в ефірі. Спочатку роблять мазки крові.

ШОЕ визначають в апараті Панченко, який являє собою штатив з градуйованими капілярними піпетками. Норма ШОЕ для чоловіків становить 2-10 мм/год., для жінок - 2-15 мм/год. Під час багатьох захворювань ШОЕ збільшується. Збільшення ШОЕ спостерігається під час розвитку запальних процесів, інфекційної і неінфекційної природи (нирковихзахворювань, ревматизму, туберкульозу, інфаркту міокарда, злоякісних пухлин. ЗниженняШОЕ відзначається у пацієнтів з захворюваннями, які супроводжуються згущенням крові (поліцитемія, харчові токсикоінфекції, холера).

Кількість Hb визначають колориметрично в гемометрі Салі. Норма вмісту Hb у чоловіків становить 130-160 г/л ( 13-16 %), у жінок - 120-140 г/л (12-14 %). Кількість Hb значно зменшується у пацієнтів на анемію та інші захворювання крові, а також у пацієнтів із злоякісними пухлинами.

Підрахунок кількості еритроцитів та лейкоцитів проводиться за допомогою камери Горяєва. Кількість еритроцитів в 1 л крові в нормі становить - у чоловіків 4,5-5,0∙10¹², а у жінок - 3,7-4,7∙10¹². Зменшення кількості еритроцитів свідчить про анемію.

Кількість лейкоцитів в нормі коливається в межах 4-9∙10⁹ у 1 л.. Якщо кількість лейкоцитів перевищує норму, то це називається лейкоцитоз. Зменшення кількості лейкоцитів - лейкопенія. Лейкоцитоз спостерігається у пацієнтів на захворювання кровотворних органів (лейкоз, лімфогранульоматоз). А також виникає під час гнійних захворювань (абсцеси органів і тканин, холангіт), пневмоній, інфаркті міокарда. Лейкопеніявідзначається у пацієнтів на анемію, цироз печінки, променеву хворобу, вірусний гепатит, грип, бруцельоз, черевний тиф.

Розрізняють види лейкоцитів: гранулоцити і агранулоцити. До гранулоцитів належать нейтрофільний (50-70 %), еозинофільний (0,5-5%) і базофільний (0-1%) гранулоцити (в нормі). Нейтрофільні гранулоцити: паличкоядерні (1-6 %) і сегментоядерні (47-72 %) – в нормі. Під час інфекції та інтоксикації їх кількість збільшується. З`являються юні нейтрофіли. Навіть мієлоцити, збільшується кількість паличкоядерних нейтрофілів. Таке омолодження нейтрофільних гранулоцитів називають «зсувом уліво». Кількість еозинофілів збільшується у крові пацієнта - гельмінтоз, скарлатина, лімфогранульоматоз. Кількість еозинофілів зменшується у крові пацієнта - міліарний туберкульоз, черевний тиф.

Кількість базофілів збільшується під час мієлоїдного лейкозу.

До агранулоцитів належать - лімфоцити (19 - 37 %) та моноцити (3- 11 %). Кількість лімфоцитів збільшується у пацієнтів на туберкульоз, лімфолейкозі, рикетсіозі. Кількість лімфоцитів зменшується під час перебігу кінцевих стадій лімфогранульоматозу, лімфосаркоматозу.

Моноцитоз спостерігається при малярії, туберкульозу, моноцитопенія - при сепсисі, черевному тифі.

Тромбоцити (кров`яні пластинки) походять із гігантських клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Кількість тромбоцитів в нормі становить (180-350)∙10⁹ в 1 л. Збільшеннякількості тромбоцитів – при кровотечах, операціях, злоякісних пухлинах. Кількість тромбоцитів зменшується - при лейкозах, інфекційних хворобах, хворобі Верльгофа.

Підрахунок кольорового показника проводять на основі співвідношення між кількістю гемоглобіну й еритроцитів. В нормі КП становить - 0,85-1,05. Збільшення його свідчить про гіперхромну анемію, а зменшення - про гіпохромну.

Гематокрит: у чол. - 0,40-0,48 об%; жін.- 0,36-0,42об%.

Біохімічні дослідження крові

Звичайний біохімічний аналіз крові (альбумін, глобулін, загальний білок, холестерин, білірубін, С-рективний білок)

Печінкові проби (Білірубін - 8,6-20,5 мкмол/л., АЛаТ, АСаТ, лужна фосфатаза, тимолова проба, альбумін),

Ниркові проби (креатинін, сечовина, сечова кислота)

Іонограма (іони Na, K, Ca, P, Fe, Cu)

Ревмопроби (антистрептолізін-О, ревматоїднй фактор, С-реактивний білок)

Окремо досліджується холестерин.

Дослідження сечі.

Дослідження сечі має велике значення для діагностики захворювань нирок, серцево-судинної системи та інших органів та систем. На основі результатів дослідження сечі можна оцінити перебіг захворювання та ефективність лікування. Склад сечі залежить від кількості випитої рідини, характеру їжі, фізичного напруження, клімату.

Успіх дослідження залежить від правильного збирання і зберігання сечі. Для загального клінічного аналізу першу ранкову порцію сечі збирають в чистий посуд (це проводе медсестра нічної зміни). Для аналізу треба взяти 200-300 мл сечі. У жінок у менструальний період аналіз сечі не проводять, оскільки існує небезпека домішування менструальної крові. У разі затримки сечі її беруть за допомогою катетерів.

Сечу треба зберігати на холоді, але не допускати заморожування. Відправляють сечу в лабораторію не пізніше як через 30-60 хв. після взяття. Іноді у разі потреби тривалого зберігання сечі до неї додають консерванти, про що роблять відповідний запис на етикетці. Посуд для збору повинен бути сухий і чистий. На нього наклеюють етикетку. Де записують прізвище, ім`я та по батькові пацієнта, назву відділення, номер палати.

Під час дослідження сечі визначають її фізичні властивості та хімічний і мікроскопічний склад осаду. Фізичні властивості: кількість , колір, прозорість, реакція, питома вага сечі. Хімічні дослідження: у сечі можна виявити - білок, цукор, уробілін, ацетон, солі, ферменти, гормони тощо. Мікроскопічне дослідження сечового осад:вивчають форменні елементи, циліндри, солі.

Визначають добове виділення цукру з сечею (збирають сечу протягом доби в одну посудину, а перед відправленням в лабораторію добову сечу перемішують і відливають в окрему посудину.

Дослідження сечі на діастазу - свіжо випущена, в кількості 5-10 мл.

Бактеріологічне дослідження сечі - 10 мл сечі зібраної в стерильну пробірку.

Дослідження сечі за методами (для визначення формених елементів):

• Каковського-Аддіса - сечу збирають за 10 нічних годин. В нормі у сечі: еритроцитів - 1∙10⁶ , лейкоцитів - 2∙10⁶ , циліндрів - 2∙10⁴.

• Нечипоренка - середня порція сечі. В нормі у сечі : лейкоцитів - 0-4∙10³, еритроцитів - 0-1∙10³, циліндрів - 0-250.

• Амбурже - зранку нічну сечу виливають і через 3 години після цього збирають сечу. Визначають кількість лейкоцитів, еритроцитів, циліндрів в об’єму сечі, виділеної за 1 хв. В нормі у сечі: лейкоцитів - 25000, еритроцитів -10000.

Визначення функціональної здатності нирок - за допомогою проби Зимницького - сечу збирають протягом 24 год. У 8 слоїків кожні 3 години починаючи з 6 ранку.

Дослідження харкотиння.

У лабораторії проводять макроскопічне, мікроскопічне та бактеріологічне дослідженняхаркотиння. Для збирання харкотиння користуються плювальницями або спеціальними баночками з прозорого скла з накривкою, що накручується. Збирають харкотиння для загального клінічного дослідження зранку, натще, почистивши зуби прополоскавши рот водою. Беруть в кількості 3-5 мл. свіжого харкотиння. Для бактеріологічного і макроскопічного дослідження беруть харкотиння, зібране за 1 добу. Для бактеріологічного дослідження на туберкульоз методом флотації використовують харкотиння, зібране за 3 доби. Для посіву харкотиння, а також для дослідження його на чутливість доантибіотиків беруть стерильний флакон з корком. Пацієнт попередньо почистивши зуби і прополоскавши рот відхаркує харкотиння у флакон і закриває його корком.

Нерідко харкотиння являє собою заразний матеріал, тому працювати з ним потрібно обережно. Посуд, у якому міститься харкотиння обробляється дезинфікуючим розчином.

Дослідження шлункового вмісту.

Шлунковий вміст досліджують з метою вивчення секреторної функції шлунка й визначення патологічних елементів. Шлунковий вміст беруть за допомогою тонкого зонда (фракційний метод). Дослідження проводять ранком натще. Для цього використовують парентеральний подразник - 0,1 % розчин гістаміну з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла пацієнта, або 0,025 % розчин пентагастрину.

У тих випадках, коли не вдається провести зондування шлунка, застосовують без зондові методи визначення кислототворної функції шлунка.

Дослідження дуоденального вмісту.

Вміст 12-палої кишки досліджують з метою вивчення складу жовчі, щоб виявити зміни в жовчних шляхах і жовчному міхурі, а також оцінити роботу підшлункової залози. Дуоденальне зондування застосовують при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовчних протоків. Зондування проводять з діагностичною (отримання жовчі для виявлення елементів запалення, піску, паразитів тощо) та лікувальною (евакуація жовчі, запобігання та ліквідація її застою) метою. Дослідження проводять натще.

Дослідження калу.

Аналіз калу - важлива складова частина обстеження пацієнта з захворюванням органів травлення. Дослідження калу можна проводити з метою визначення прихованої крові, яєць гельмінтів тощо. Загальний клінічний аналіз дає змогу оцінити ступінь засвоєння їжі, виявити жовчовиділення, приховану кровотечу, запальні зміни, присутність паразитів тощо.

Кал збирають у сухий чистий посуд і досліджують якомога швидше, не пізніше ніж через 8-12 год. після його виділення і зберігання на холоді. Найпростіших шукають у свіжому, ще теплому калі.

Макроскопічно визначають колір, щільність, форму, запах і домішки. При мікроскопічномудослідженні калу виявляють м`язові волокна, рослинну клітковину, нейтральний жир, жирні кислоти, еритроцити, слиз, кишковий епітелій, яйця гельмінтів. Бактеріологічне дослідження калу.

Участь медичної сестри в підготовці пацієнта до додаткових методів обстеження полягає в поясненні пацієнту мети та процесу даного обстеження, навчанні пацієнта та його рідних правильній підготовці до обстеження, якщо є така необхідність, сповіщає пацієнту конкретний чи можливий (на вибір) час обстеження, при необхідності, умови для обстеження (натще, взяти воду, сметану, медикаменти тощо). В противному випадку результати будуть недостовірними.

При проведені додаткового обстеження участь медичної сестри полягає в ретельній перевірці виконання пацієнтом тих умов, які необхідні для даного обстеження. Якщо пацієнта можна обстежувати роль медичної сестри залежить від конкретного процесу. Але завжди медична сестра, незалежно від присутності лікаря, повинна контролювати стан пацієнта, документувати факт обстеження, документувати результати обстеження, здійснювати передачу результатів обстеження за місцем призначення (пацієнт, відділення, кабінет, конкретний лікар) завчасно обговореним способом (особисто, кур’єром, поштою, в шафу-розкладку). Інформація про факт обстеження та його результат є власністю пацієнта та є медичною таємницею.

Значення додаткових методів дослідження для з’ясування клінічного діагнозу та динаміки перебігу хвороби дуже велике, бо вони розкривають та доповнюють інформацію про стан здоров’я пацієнта на момент обстеження, є джерелом об’єктивної інформації про фізіологію та анатомію, та ще записаної на стабільних носіях (папір, рентгенівська плівка, електронні носії тощо).

Загальноклінічний аналіз крові полягає у визначенні кількості гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів, розрахунку лейкоцитарної формули, визначення ШОЕ, кольорового показника. Не рекомендується брати кров на дослідження після психоемоційних і фізичних перенавантаженнях, після приймання медикаментів, фізіотерапевтичних процедур, рентгенологічного та радіоізотопного обстеження. Необхідно брати кров на аналіз вранці перед сніданком. Кров переважно беруть з подушечки четвертого пальця лівої руки шляхом проколу шкіри одноразовою голкою.

Загальний клінічний аналіз крові включає в себе вивчення кількісного і якісного складу форменних елементів крові:

• визначення числа еритроцитів і вмісту в них гемоглобіну;

• визначення загального числа лейкоцитів і співвідношення окремих форм серед них;

• визначення числа тромбоцитів, еритроцитів, ШОЕ.

Клітинний склад периферичної крові здорової людини є досить стабільним, і тому різні його коливання можуть мати діагностичне значення.

Лабораторне взяття крові. Кров для дослідження беруть з ІУ пальця лівої руки. Палець дезинфікують ватою, змоченою сумішшю спирту з ефіром. Прокол роблять спеціальною голкою-скарифікатором Кон’є на глибину 2,5-3мм. Кров повинна надходити вільно, без натискання. Першу краплину витирають сухою ватою. Спочатку беруть кров для визначення ШОЕ і кількості гемоглобіну, потім для визначення кількості еритроцитів і лейкоцитів, після чого роблять мазки крові. Мазки крові дозволяють визначити процентне співвідношення окремих форм лейкоцитів, тобто лейкоцитарну формулу. Підрахунок ведуть під мікроскопом, пересуваючи мазок в певному порядку.

Застосування системи безпечного забору крові

Алгоритм взяття крові з вени на біохімічне дослідження

Кількість крові, необхідної для одного лабораторного дослі­дження. Для біохімічних і серологічних обстежень беруть кров з вени з розрахунку 5 мл на одне дослідження, враховуючи, що необхідної для аналізу сироватки крові отримують в три рази мен­ше, ніж взятої крові.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим при за­борі крові на аналіз.

Здійснюють забір крові з вени в гумових рукавич­ках. Забороняється вставляти в пробірки направлення на аналіз. Їх треба фіксувати до зовнішньої поверхні пробірок. Пробірки з кров’ю слід закривати стерильними ватними або марлевими тампонами.

Доставляти в лабораторію матеріал треба в спеціальному ящику- контейнері.

Використані тампони й серветки необхідно продезінфікувати в 3% розчині хлораміну протягом 1 год.

Узяття крові з вени за допомогою шприца та голки

1. Попередьте хворого, що аналіз крові він має здавати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки.

2. Проведіть з хворим бесіду з метою його психологічної під­готовки до процедури.

3. Уточніть прізвище, ініціали хворого та вид дослідження. Звірте дані із заготовленою етикеткою.

4. Вимийте руки двічі під проточною водою з милом, висушіть , обробіть руки спиртом.

5. Приготуйте весь стерильний матеріал.

6. Одягніть стерильні маску, гумові рукавички, окуляри, фартух.

7. Посадіть хворого, руку покладіть долонею догори, під лік­тьовий суглоб підсуньте тугу подушечку й надайте руці поло­ження максимального розгинання.

1. На плече, на 5-7 см вище ліктьового суглоба, накладіть гумовий джгут (на серветку або рушник) так, щоб вільні кінці були спрямовані вгору.

2. Перевірте пульс на променевій артерії.

3. Попросіть пацієнта кілька разів стиснути і розтиснути кулак.

4. Виберіть найбільш наповнену вену.

5. Попросіть пацієнта стиснути кулак.

6. Протріть внутрішню поверхню ліктьового згину двома ватними кульками, змоченими спиртом. Стерильною ватною кулькою зніміть залишок спирту.

7. Обробіть спиртом гумові рукавички.

8. Пальцем лівої руки натягніть шкіру ліктьового згину вниз по ходу вени, зафіксуйте вену.

9. Тримаючи шприц паралельно до шкіри, зрізом голки доверху, проколіть швидким рухом шкіру і стінку найбільш наповненої вени.

10. Лівою рукою підкладіть під муфту голки стерильну серветку.

11. Відчувши «провал», відтягніть поршень шприца до себе - при появі крові у циліндрі, наберіть необхідну кількість в шприц.

Під час взяття крові з вени джгут з руки не знімайте.

1. Попросіть хворого розтиснути кулак, зніміть джгут, зафіксуйте місце пункції стерильним ватним тампоном і витягніть голку з вени.

2. Попросіть пацієнта зігнути руку в ліктьовому суглобі разом з ватною кулькою на 3-5 хв.

3. Кров із шприца вилийте одразу обережно в пробірку по її стінці, закрийте її гумовим корком.

4. Спитайте у пацієнта про його самопочуття.

5. Продезінфікуйте використане обладнання.

6. Прикріпіть етикетку-направлення до пробірки із зовніш­нього боку і від­правте до лабораторії у контейнері.

Узяття крові з вени за допомогою голки

1. Психологічну підготовку хворого, обробку рук, накладання джгута, підготовку вени, обробку ділянки шкіри зробіть так само, як при заборі крові з вени за допомогою шприца та голки.

2. Муфту голки обхопіть за допомогою стерильної серветки і виконайте венепункцію.

3. Зніміть з муфти серветку й підставте пробірку таким чи­ном, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Під час взяття крові з вени джгут із руки не знімати, кулак пацієнт не повинен розтискувати.

4. Після одержання достатньої кількості крові зніміть джгут, до місця пункції прикладіть стерильний ватний тампон і видаліть голку з вени.

Збирання харкотиння для лабораторного дослідження

Алгоритм збирання харкотиння для загального клінічного аналізу

1. Готують чисту суху скляну банку із наклеєним направленням-етикеткою.

2. Пояснюють хворому послідовність збирання харкотиння:

а) натще;

б) хворий повинен почистити зуби, прополоскати рот 2% розчином натрію гідрокарбонату або фурациліну (1:5000), або блідо-рожевим розчином калію перманганату;

в) після відкашлювання у банку зібрати 3-5мл харкотиння.

1. Відправляють зібране харкотиння до лабораторії протягом 2 год. з моменту його збирання.

Алгоритм збирання харкотиння для бактеріологічного дослідження та виявлення чутливості до антибіотиків

! Доцільно збирати харкотиння до початку антибіотикотерапії.

1. У бактеріологічній лабораторії беруть стерильну чашку Петрі, заповнену живильним середовищем (кров’яним агаром, цукровим бульйоном).

2. Поясніть хворому послідовність збирання харкотиння:

а) натще;

б) хворий повинен почистити зуби і прополоскати рот 2% р-м натрію гідрокарбонату або фурациліну (1:5000);

в) після відкашлювання сплюнути харкотиння в стерильну чашку Петрі, не торкаючись країв стерильного посуду ротом й руками, а після спльовування посуд слід негайно закрити стерильною кришкою.

Алгоритм збирання харкотиння на мікобактерії туберкульозу

1. Готують чисту суху плювальницю із наклеєним направленням-етикеткою.

2. Пояснюють хворому, що він повинен збирати харкотиння протягом доби.

Примітка: При виділенні малої кількості харкотиння, його збирають протягом 3 днів, зберігаючи в прохолодному місці.

Алгоритм збирання харкотиння для виявлення атипових (пухлинних) клітин

1. Знеболюють глотку та гортань розчином дикаїну.

2. За допомогою стерильного гортанного шприца повільно вводять у гортань і трахею 10-20 мл підігрітого стерильного 0,9% розчину натрію хлориду.

3. Промивні води збирають у стерильний посуд і відправляють до лабораторії.

Алгоритм збирання сечі на загальний аналіз

1. Готують чистий сухий посуд для збирання сечі.

2. Фельдшер попереджує хворого про те, що йому призначено зібрати сечу на загальний аналіз.

3. Вранці хворий підмивається і збирає “середню порцію” сечі в кількості 200-300 мл.

4. До банки прикріплюють етикетку, де вказують прізвище, ім’я, по батькові хворого, назву відділення, номер палати.

Алгоритм визначення фізичних властивостей сечі

1. Кількість – визначають, використовуючи спеціальний циліндр з поділками.

2. Колір – потрібно визначити в циліндрі або у пробірці, розглядаючи на білому фоні.

3. Прозорість – визначають, розглядаючи її навпроти світла в посуді з чистого прозорого скла.

4. Реакція – визначається за допомогою лакмусового паперу (титруванням).

5. Питома вага (відносна щільність) – визначають за допомогою урометра з поділками від 1000 до 1050. Сечу наливають в циліндр, не допускаючи утворення піни, витирають насухо урометр і обережно занурюють в сечу, (ширина циліндра повинна бути такою, щоб урометр вільно плавав в сечі, не торкаючись стінок). Піну, що утворилася на поверхні сечі, знімають тонким фільтрувальним папером, інакше поділок на шкалі урометра не буде видно. Коли урометр стає нерухомим, відмічають покази по шкалі.

6. Запах – визначають органолептично.

Алгоритм проведення проби за методом Зимницького

Оснащення:

1. вісім скляних підписаних чистих банок;

2. скляний циліндр ємкістю від 100 до 300 мл;

3. урометр.

Послідовність проведення проби:

1. Ввечері готують 8 чистих підписаних банок.

2. Пояснюють хворому правила збирання сечі.

3. О 6⁰⁰ год ранку хворий звільняє сечовий міхур, цю сечу виливають; потям кожних 3 год. збирають сечу в окремі баночки (з 6 до 9 год. - у І баночку, з 9 до 12 год. – у ІІ баночку і так – до 6 год. наступного дня).

Примітка:

• якщо у хворого поліурія, то дають додаткову банку, на якій позначають номер порції;

• вночі необхідно будити пацієнта кожні 3 год.;

• при відсутності сечі протягом 3 год. порожні банки теж відправляють у лабораторію.

1. Всі 8 порцій відправляють у лабораторію, де визначають в кожній кількість сечі та її відносну щільність.

Оцінка результатів дослідження.

• В нормі денний діурез становить 2/3 або 3/4 від добового.

• Питома вага різних порцій сечі коливається в діапазонах (1003 - 1030), коливання між порціями не менше 4 –х одиниць.

• Добовий діурез в нормі складає приблизно 1,5 л, що становить 70-75% від кількості випитої пацієнтом рідини.

Алгоритм проведення проби за методом Нечипоренко

1. Збирають середню порцію ранкової сечі.

2. Після ретельного перемішування 10 мл сечі наливають у градуйовану центрифужну пробірку та центрифугують 5 хв.

3. В 1 мл надосадної рідини визначають кількість форменних елементів (лейкоцитів, еритроцитів).

У здорової людини в 1 мл осаду сечі міститься до 2 000 лейкоцитів і 1 000 еритроцитів

Алгоритм проведення проби за методом Аддіс-Каковського

1. Збирають сечу протягом доби (або за 10 год. – з 22 год. до 8 год. ранку з наступним перерахунком за добу).

Примітка:

• для попередження розпаду формених елементів до сечі додають 4-5 крапель формальдегіду.

2.В лабораторії підраховують виділену кількість формених елементів у добовій сечі.

У здорової людини за добу виділяється: еритроцитів до 1*10⁶; лейкоцитів 2*10⁶, циліндрів до 2 *10⁴

Алгоритм взяття крові з вени на біохімічне дослідження

Оснащення:

1. стерильні шприци, голки, лоток;

2. стерильні ватні тампони;

3. спирт етиловий 70%;

4. джгут;

5. туга подушечка (валик);

6. клейонка;

7. штатив з пробірками;

8. штатив з стерильними пробірками;

9. стерильні флакони з-під антибіотиків;

10. розчин фурациліну 1:5000;

11. 3% розчин перекису водню;

12. лейкопластир;

13. гумові рукавички, маску, окуляри;

14. фартух;

15. ємкості з дезрозчинами, контейнер.

Кількість крові, необхідної для одного лабораторного дослідження. Для біохімічних і серологічних обстежень беруть кров з вени з розрахунку 5 мл на одне дослідження, враховуючи, що необхідної для аналізу сироватки крові отримують в три рази менше, ніж взятої крові.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим при заборі крові на аналіз.

Здійснюють забір крові з вени в гумових рукавичках. Забороняється вставляти в пробірки направлення на аналіз. Їх треба фіксувати до зовнішньої поверхні пробірок. Пробірки з кров’ю слід закривати стерильними ватними або марлевими тампонами.

Доставляти в лабораторію матеріал треба в спеціальному ящику- контейнері.

Використані тампони й серветки необхідно продезінфікувати в 3% розчині хлораміну протягом 1 год.

Узяття крові з вени за допомогою шприца та голки

1. Попередьте хворого, що аналіз крові він має здавати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки.

2. Проведіть з хворим бесіду з метою його психологічної підготовки до процедури.

3. Уточніть прізвище, ініціали хворого та вид дослідження. Звірте дані із заготовленою етикеткою.

4. Вимийте руки двічі під проточною водою з милом, висушіть , обробіть руки спиртом.

5. Приготуйте весь стерильний матеріал.

6. Одягніть стерильні маску, гумові рукавички, окуляри, фартух.

7. Посадіть хворого, руку покладіть долонею догори, під ліктьовий суглоб підсуньте тугу подушечку й надайте руці положення максимального розгинання.

1. На плече, на 5-7 см вище ліктьового суглоба, накладіть гумовий джгут (на серветку або рушник) так, щоб вільні кінці були спрямовані вгору.

2. Перевірте пульс на променевій артерії.

3. Попросіть пацієнта кілька разів стиснути і розтиснути кулак.

4. Виберіть найбільш наповнену вену.

5. Попросіть пацієнта стиснути кулак.

6. Протріть внутрішню поверхню ліктьового згину двома ватними кульками, змоченими спиртом. Стерильною ватною кулькою зніміть залишок спирту.

7. Обробіть спиртом гумові рукавички.

8. Пальцем лівої руки натягніть шкіру ліктьового згину вниз по ходу вени, зафіксуйте вену.

9. Тримаючи шприц паралельно до шкіри, зрізом голки доверху, проколіть швидким рухом шкіру і стінку найбільш наповненої вени.

10. Лівою рукою підкладіть під муфту голки стерильну серветку.

11. Відчувши «провал», відтягніть поршень шприца до себе - при появі крові у циліндрі, наберіть необхідну кількість в шприц.

Під час взяття крові з вени джгут з руки не знімайте.

1. Попросіть хворого розтиснути кулак, зніміть джгут, зафіксуйте місце пункції стерильним ватним тампоном і витягніть голку з вени.

2. Попросіть пацієнта зігнути руку в ліктьовому суглобі разом з ватною кулькою на 3-5 хв.

3. Кров із шприца вилийте одразу обережно в пробірку по її стінці, закрийте її гумовим корком.

4. Спитайте у пацієнта про його самопочуття.

5. Продезінфікуйте використане обладнання.

6. Прикріпіть етикетку-направлення до пробірки із зовнішнього боку і відправте до лабораторії у контейнері.

Узяття крові з вени за допомогою голки

1. Психологічну підготовку хворого, обробку рук, накладання джгута, підготовку вени, обробку ділянки шкіри зробіть так само, як при заборі крові з вени за допомогою шприца та голки.

2. Муфту голки обхопіть за допомогою стерильної серветки і виконайте венепункцію.

3. Зніміть з муфти серветку й підставте пробірку таким чином, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Під час взяття крові з вени джгут із руки не знімати, кулак пацієнт не повинен розтискувати.

4. Після одержання достатньої кількості крові зніміть джгут, до місця пункції прикладіть стерильний ватний тампон і видаліть голку з вени.

5. Прикріпіть етикетку із зовнішнього боку пробірки і відправте матеріал до лабораторії.

Алгоритм збирання сечі на загальний аналіз

1. Готують чистий сухий посуд для збирання сечі.

2. Фельдшер попереджує хворого про те, що йому призначено зібрати сечу на загальний аналіз.

3. Вранці хворий підмивається і збирає “середню порцію” сечі в кількості 200-300 мл.

4. До банки прикріплюють етикетку, де вказують прізвище, ім’я, по батькові хворого, назву відділення, номер палати.

Алгоритм визначення фізичних властивостей сечі

1. Кількість – визначають, використовуючи спеціальний циліндр з поділками.

2. Колір – потрібно визначити в циліндрі або у пробірці, розглядаючи на білому фоні.

3. Прозорість – визначають, розглядаючи її навпроти світла в посуді з чистого прозорого скла.

4. Реакція – визначається за допомогою лакмусового паперу (титруванням).

5. Питома вага (відносна щільність) – визначають за допомогою урометра з поділками від 1000 до 1050. Сечу наливають в циліндр, не допускаючи утворення піни, витирають насухо урометр і обережно занурюють в сечу, (ширина циліндра повинна бути такою, щоб урометр вільно плавав в сечі, не торкаючись стінок). Піну, що утворилася на поверхні сечі, знімають тонким фільтрувальним папером, інакше поділок на шкалі урометра не буде видно. Коли урометр стає нерухомим, відмічають покази по шкалі.

6. Запах – визначають органолептично.

Визначення добового діурезу та водного балансу

Послідовність дій під час визначення добового діурезу та водного балансу:

1.Сечу, виділену хворим о 6 год ранку, вилийте в унітаз (вона не враховується).

2.Визначте кількість виділеної протягом доби сечі (до 6 год ранку наступного дня).

3.Протягом доби фіксуйте кількість випитої рідини (включаючи овочі та фрукти) і кількість введених парентерально розчинів.

4.Дані, отримані при визначенні добового діурезу та водного балансу, запишіть у температурний листок.

Добовий діурез повинен складати не менше як 70-80% від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо він протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (від’ємний діурез), то це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки й накопичується рідина в порожнинах.

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж кількість випитої рідини, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих з недостатністю кровообігу в період сходження набряків під час приймання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла хворого. Збільшення маси тіла свідчить про затримку рідини і навпаки.

При підвищенні температури тіла понад 37⁰ С - втрата води через легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить приблизно 200 мл за добу.

Алгоритм проведення проби за методом Зимницького

Оснащення:

1. вісім скляних підписаних чистих банок;

2. скляний циліндр ємкістю від 100 до 300 мл;

3. урометр.

Послідовність проведення проби:

1. Ввечері готують 8 чистих підписаних банок.

2. Пояснюють хворому правила збирання сечі.

3. О 6⁰⁰ год ранку хворий звільняє сечовий міхур, цю сечу виливають; потям кожних 3 год. збирають сечу в окремі баночки (з 6 до 9 год. - у І баночку, з 9 до 12 год. – у ІІ баночку і так – до 6 год. наступного дня).

Примітка:

• якщо у хворого поліурія, то дають додаткову банку, на якій позначають номер порції;

• вночі необхідно будити пацієнта кожні 3 год.;

• при відсутності сечі протягом 3 год. порожні банки теж відправляють у лабораторію.

1. Всі 8 порцій відправляють у лабораторію, де визначають в кожній кількість сечі та її відносну щільність.

Оцінка результатів дослідження.

• В нормі денний діурез становить 2/3 або 3/4 від добового.

• Питома вага різних порцій сечі коливається в діапазонах (1003 - 1030), коливання між порціями не менше 4 –х одиниць.

• Добовий діурез в нормі складає приблизно 1,5 л, що становить 70-75% від кількості випитої пацієнтом рідини.Електрокардіографія

  Електрокардіографія – метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають в серці під час його діяльності.

  Система реєстрації ЕКГ. ЕКГ реєструють в 12 відведеннях: в 3 стандартних, 6 грудних і трьох однополюсних посилених від кінцівок.

  Стандартні відведення. На нижню третину обох передпліч і гомілки накладають вологі серветки, змочені 10% розчином натрію хлориду, на які накладаються металеві пластинки електродів:

  права рука – червоний,

  ліва рука – жовтий,

  ліва нога – зелений,

  права нога – чорний (заземлення).

  Розрізняють три стандартні відведення: І, ІІ, ІІІ. Стандартні відведення від кінцівок реєструються при попарному підключенні електродів:

  І відведення – права рука і ліва рука;

  ІІ відведення – права рука і ліва нога;

  ІІІ відведення – ліва нога і ліва рука.

  Посилені однополюсні відведення від кінцівок.

  Вони реєструють різницю потенціалів між однією кінцівкою, на якій встановлений активний позитивний електрод (права рука, ліва рука, ліва нога) і середнім потенціалом двох інших кінцівок.

  aVR - посилене однополюсне відведення від правої руки;

  aVL - посилене однополюсне відведення від лівої руки;

  aVF - посилене однополюсне відведення від лівої ноги.

  Грудні відведення: з метою більш точної діагностики ураження міокарда реєструють ЕКГ при розміщенні електрода на передній поверхні грудної клітки.

  Електрод –груша ставиться послідовно в наступні 6 позицій:

  V₁ - в ІV міжребер’ї по правому краю грудини;

  V₂ - в ІV міжребер’ї по лівому краю грудини;

  V₃ - на рівні ІV ребра по лівій парастернальній лінії;

  V₄ - V міжребер’я по лівій середньоключичній лінії;

  V₅ - V міжребер’я по передній підпахвовій лінії;

  V₆ - V міжребер’я по середній підпахвовій лінії.

  Клінічне значення ЕКГ

  • ЕКГ дозволяє виявити порушення серцевого ритму, порушення вінцевого кровообігу.

  • Відображає розширення окремих частин серця. Наприклад, при гіпертрофії лівого шлуночка, електрична вісь серця відхиляється вліво, збільшується амплітуда шлуночкового комплексу і його тривалість, порушується процес відновлення міокарда, тобто зміщується сегмент S-T.

  • ЕКГ сприяє виявленню дистрофічних і склеротичних процесів в міокарді.

  ЕКГ широко використовується для функціонального дослідження серцево-судинної