Релаксаційні казки "Валентинка для себе"

Прочитай
Валентинка для себе
(про любов до себе і внутрішню опору)

Жила-була дівчинка Оленка. Вона мала кучеряве волосся, веснянки на носі і найщирішу посмішку в усій школі. Але сама Оленка цього не помічала. Вона бачила лише те, що її волосся неслухняне, веснянки — смішні, а посмішка — занадто широка.

Напередодні Дня святого Валентина вся школа гуділа, як вулик. Діти готували валентинки одне одному, шепотілися в куточках і хихикали.

— Я зроблю валентинку Максиму! — говорила Соня. — А я Марійці та Ані! — вигукував Тарас. — Я зроблю валентинки всім своїм друзям! — радісно плескала в долоні Катя.

Оленка теж старанно виготовила гарні валентинки. Вона вирізала серця з червоного паперу, прикрашала їх блискітками і писала теплі слова. Одну для Кості, бо він завжди ділився олівцями. Одну для вчительки, бо вона добра. Одну для Мілани, бо вони сидять за однією партою.

14 лютого настало таке яскраве і святкове! На партах з’являлися валентинки — рожеві, червоні, білі, з серцями і квітами.

Оленка роздала всі свої листівки і сіла за парту, з нетерпінням чекаючи. Може, хтось теж зробив валентинку для неї?

Але дзвінок пролунав, день закінчився, а на Оленчиній парті так нічого й не з’явилося. Жодної валентинки. Навіть маленької.



Дівчинка йшла додому повільно, дивлячись собі під ноги. Їй було так сумно, що здавалося, ніби сонце теж посумнішало.

Вдома мама одразу помітила:

— Оленко, що сталося, серденько?

— Мамо, — тихо сказала дівчинка, — я зробила валентинки для інших, але ніхто не зробив їх для мене. Може, я нікому не подобаюся?

Мама обійняла доньку і сказала:

— Знаєш, любов моя, іноді люди забувають про інших не тому, що вони погані, а просто тому, що дуже зайняті собою. Але я розповім тобі секрет: найважливіша любов — це любов до себе самої.

— Любов до себе? — здивувалася Оленка. — Як це?

— А ти спробуй, — усміхнулася мама. — Зроби валентинку для себе. Напиши собі все, що тобі в собі подобається.

Оленка спочатку подумала, що це дивно. Але потім узяла папір, олівці, клей і блискітки.

Вона довго сиділа за столом і думала. Що їй подобається в собі?

“Я добра. Я завжди допомагаю іншим. У мене гарна усмішка. Я вмію малювати. Я не здаюся, коли щось не виходить. Я люблю тварин. Я вмію дружити. Моє волосся кучеряве і особливе. Мої веснянки — як зірочки на обличчі.”



Оленка писала і писала, і з кожним словом їй ставало легше на серці. Вона прикрасила валентинку найгарнішими блискітками, намалювала веселку і велике сонце.

Коли валентинка була готова, Оленка повісила її над своїм ліжком і подивилася на неї. Їй стало так тепло і затишно всередині, ніби хтось запалив маленьке сонечко прямо в її серці.

— Знаєш, мамо, — сказала вона, — мені вже не так сумно. Я сама собі подобаюся!

Наступного дня в школі Оленка помітила, що Іринка сидить на лавці сама і виглядає сумною.

— Іринко, що сталося? — запитала Оленка.

— Я вчора теж не отримала жодної валентинки, — зізналася дівчинка. — Мені так прикро.

Оленка згадала, як їй самій було сумно вчора. Але потім згадала, як їй стало легше, коли вона зробила валентинку для себе.

— Знаєш що? — сказала Оленка. — Ходімо зі мною!

Вони пішли до класу, дістали папір і олівці. Оленка показала Іринці, як зробити валентинку для себе.

— Напиши всі свої чудові риси, — сказала Оленка. — Усе, що робить тебе особливою!

Іринка спочатку соромилася, але потім почала писати. І раптом усміхнулася:

— Знаєш, я вмію швидко бігати! І я найкраще в класі читаю вірші! І я…

До них підійшов Марко:

— А що ви робите?

— Валентинки для себе! — гордо сказала Іринка.

— Можна мені теж? — несміливо запитав хлопчик. — Я теж вчора не отримав жодної валентинки.

— Звичайно! — усміхнулася Оленка.

І ось уже біля столу сиділо троє дітей. Потім прибігла Соня. Потім Андрійко. Потім ще й ще.



Виявилося, що багато хто відчував себе самотнім і думав, що нікому не подобається.

До кінця дня вся класна кімната була прикрашена валентинками, які діти зробили для себе. Рожеві, червоні, блискучі — кожна особлива, як і та дитина, що її створила.

Вчителька подивилася на це і сказала:

— Знаєте, діти, це найкрасивіші валентинки, які я бачила. Тому що коли ви любите себе — ви можете щиро любити і інших.

Оленка подивилася на свою валентинку і усміхнулася. Вона більше не чекала, що хтось подарує їй любов. Вона знайшла її в собі самій. А це була найцінніша валентинка у світі.

Того вечора, коли Оленка лягала спати, вона ще раз прочитала слова на своїй валентинці. І раптом їй спало на думку ще щось важливе. Вона дістала олівець і дописала:

“Я достатня. Я гідна любові. Я — це я. І це чудово.“

А потім солодко заснула, обіймаючи свою валентинку.



Бо любов — це не лише про закоханих.

Це про маму, яка чекає на дзвінок.

Про тата, який мовчки переживає.

Про чоловіка чи дружину, які щодня поруч.

Про друзів, що підтримують навіть на відстані.

Іноді достатньо одного повідомлення, теплого слова чи листівки, щоб людина відчула: її люблять, її пам’ятають, вона важлива.

Не відкладайте ніжність «на потім».

Скажіть сьогодні: «Я тебе ціную», «Дякую, що ти є», «Люблю».

Бо любов живе у простих словах — і саме
вони роблять свято справжнім!

Відпочинь і заспівай

Переглянь цікаву казку про Валентина і дай відповіді по змісту?

Відпочинь, порухайся

Спобуй виготовити валентинку способом орігамі