Набуті вади серця. Медсестринський процес.

Тема: Набуті вади серця. Медсестринський процес.

І. Постановка навчальних цілей та їх мотивація

Для ефективного планування медсестринських втручань та їх реалізації необхідно добре засвоїти навички медсестринського обстеження пацієнта з набутими вадами серця.

ІІ. Практичні навички та професійні вміння

1. Провести медсестринське обстеження пацієнта на вади серця.

2. Підготувати пацієнтів до проведення лабораторних та інструментальних обстежень.

3. Підрахувати частоту дихальних рухів (ЧДР).

4. Проведення оксигенотерапії.

5. Провести запис ЕКГ.

6. Виконати всі види ін’єкцій (внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом’язові, внутрішньовенні, в/вкраплинні інфузії).

7. Ведення медсестринської документації.

8. Здійснення догляду та опіки над пацієнтами з набутими вадами серця.

9. Визначення водного балансу.

10. Навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду.

11. Виконання заходів і засобів особистої професійної безпеки медичної сестри під час надання медичної допомоги пацієнтам, при роботі з кров’ю та іншим біологічним матеріалом, інструментальних методах обстеженнях.

12. Дотримання заходів безпеки при роботі з балонами з газом.

Набута вада серця — органічне ураження клапанів серця, його перегородок, ве­ликих судин та міокарда, що призводить до порушення кровообігу.

Проблема виникнення вад серця має соціальне значення у зв'язку з тим, що захво­рювання виявляють в осіб молодого віку. Вади серця становлять 25-40 % усіх хво­роб серцево-судинної системи. За даними В.Х. Василенка, найчастішими причинами вади серця є ревматизм (70%), сифіліс (5-10 %), атеросклероз (5-10 %), підгострий септичний ендокардит (20 %), кальциноз (0,9 %), травми (0,2 %).

Недостатність мітрального клапана

Вада характеризується неповним змиканням стулок мітрального клапана під час систоли лівого шлуночка внаслідок ураження клапанного апарату.

Гемодинаміка. У здорової людини під час систоли лівого шлуночка передсердно-шлуночковий отвір щільно закритий, уся кров із лівого шлуночка виганяється в аорту. У разі дефекту стулок вони нещільно закривають передсердно-шлуночковий отвір і певний об'єм крові під тиском повертається в ліве передсердя (мітральна регургітація). Об'єм крові в лівому передсерді збільшується. Постійне переповнення лівого передсердя спричинює підвищення тиску в ньому, що призводить до гіпер­трофії м'яза лівого передсердя і розтягнення його порожнини. У лівий шлуночок над­ходить збільшений об'єм крові, що згодом спричинює його гіпертрофію і розтягнен­ня порожнини. Недостатність мітрального клапана компенсується лівим шлуночком, завдяки чому хворі десятиліттями перебувають у періоді компенсації. Згодом можли­ве виникнення застійних явищ у малому колі кровообігу.

Клінічна картина. Упродовж тривалого часу хворі не звертаються по медичну допомогу. Зазвичай ваду діагностують під час профілактичного огляду або обсте­ження юнаків призовного віку. Надалі виникають прискорене серцебиття, задишка і біль у ділянці серця, які з'являються або ж посилюються спочатку під час фізичного навантаження, а згодом і в стані спокою.

Під час огляду на обличчі змін не спостерігають, під час декомпенсації помітні малиновий відтінок губ, рум'янець на щоках. Якщо вада розвинулась у дитинстві, ви­являють невелике випинання в ділянці серця (серцевий горб). Він виникає внаслідок дилятації і гіпертрофії лівого, а потім і правого шлуночків. Верхівковий поштовх за­звичай зміщений ліворуч і вниз (у п'ятому-шостому міжребрових проміжках), по­силений і піднімає грудну клітку. Перкуторно віднахо­дять поширення відносної серцевої глухості ліворуч, догори і лише потім - праворуч. Аускультативно - над верхівкою систолічний шум, що виникає внаслідок проходження крові під час систоли з лівого шлуночка в ліве передсердя крізь щілину між стулками мітрального клапана.

Систолічний шум над верхівкою серця поєднується з ослабленим І тоном і поси­леним II тоном над легеневою артерією. Остання ознака залежить від рівня тиску в легеневій артерії.

Діагноз підтверджують результати ехоКГ та рентгенологічного дослідження сер­ця (синдром мітральної конфігурації серця - згладження талії серця).

Ускладнення. Найчастішим ускладненням недостатності мітрального клапана є миготлива аритмія і пов'язані з нею тромбоемболічні ускладнення. Рідше спостеріга­ють легеневі ускладнення (бронхіт, пневмонія, кровохаркання).

Лікування. Хірургічне лікування при недостатності мітрального клапана засто­совують у разі вираженої вади серця. Вдаються до двох видів операцій: 1) пластика мітрального клапана з резекцією ділянки стулки; 2) протезування мітрального клапа­на (за наявності грубих змін стулок клапана). Останнє вважають методом радикаль­ної корекції цієї вади серця.

Прогноз щодо тривалості життя і працездатності хворих з недостатністю мітраль­ного клапана сприятливий, доки не виникає стеноз отвору мітрального клапана.

Мітральний стеноз

Мітральний стеноз становить близько 60 % усіх вад серця. Причиною його роз­витку здебільшого є ревматизм (97-100 %). У його основі лежить класичне запален­ня й утворення гранульом із рубцюванням. Частіше виникає у жінок, що, можливо, пов'язано зі зниженням опірності організму у зв'язку з вагітністю, пологами, лак­тацією, перенесеними інфекційними захворюваннями.

Гемодинаміка. Об'єм лівого передсердя в нормі становить близько 50 мл, при мітральному стенозі може збільшуватися до 200 мл, інколи - до 500 мл. За ве­личиною площі виділяють 3 ступені звуження передсердно-шлуночкового отвору: І - 2,6 см², II - 1,5 см², III - 1 см² (норма — 4-6 см²).

У разі значного звуження мітрального отвору кров під час діастоли не встигає пройти в лівий шлуночок (отвір може перетворитися на лійку чи щілину внаслідок зростання стулок). Ліве передсердя розширене, гіпертрофоване, розтягнене. Підви­щується тиск у легеневих венах, гіпертрофується правий шлуночок, який здійснює компенсацію при цій ваді. Розширення правого шлуночка призводить до застою у ве­ликому колі кровообігу (збільшення печінки, асцит).

Клінічна картина. Серед скарг хворого з мітральним стенозом основною є за­дишка, біль у ділянці серця, серцебиття, кровохаркання. Кровохаркання з'являється після перевто­ми, важких фізичних навантажень.

Під час огляду хворих привертає увагу малиновий рум'янець на блідому обличчі, ціаноз кінчика носа, губ, пальців, невелике випинання в ділянці серця і пульсація в надчеревній ділянці.

Під час пальпації виявляють тремтіння в ділянці верхівки - котяче муркотіння. Кров, проходячи крізь звужений отвір, спричинює коливальні рухи стулок мітрального клапана, які легко відчуває рукою той, хто пальпує. Цей синдром ліпше визнача­ють у положенні хворого лежачи на лівому боці. Пульсація в надчеревній ділянці, пальпаторно визначають у вигляді потужного поштовху серця в надче­ревній ділянці ліворуч від мечоподібного відростка (серцевий поштовх). Перкуторно для мітрального стенозу типовим є збільшення серцевої глухості догори і праворуч за рахунок розширених лівого передсердя і правого шлуночка. Аускультативна картина досить характерна. Під час проходження крові в діасто­лу крізь звужений отвір мітрального клапана виникає низький, розлитий діастолічний шум. Перший тон при мітральному стенозі визначається як посилений, такий, що клацає. Це зумовлено швидким скороченням недостатньо наповненого лівого шлу­ночка. Клапан легеневої артерії замикається швидше і сильніше, ніж аортальний, що залежить від підвищеного тиску в переповненій кров'ю легеневій артерії. Усе це й зу­мовлює акцент II тону над легеневою артерією.

Таким чином, основними аускультативними ознаками мітрального стенозу є пре-систолічний шум над верхівкою серця, посилений І тон над верхівкою й акцент II то­ну над легеневою артерією. Вислуховують над верхівкою серця і додатковий тон, зумовлений відкриттям ущільнених стулок мітрального клапана (інші назви цього феномену — «тон відкриття мітрального клапана», «симптом кла­цання»). Ритм серця при мітральному стенозі, який складається з пресистолічного шуму, посиленого І тону, II і III тонів, останній з яких є тоном відкриття мітрального клапана, називається ритмом перепілки.

Пульс при мітральному стенозі малого наповнення (pulsus parvus). Пульс на лівій руці слабшого наповнення, ніж на правій (сильно розтягнуте ліве передсердя піднімає ліву гілку легеневої артерії і здавлює ту ділянку дуги аорти, від якої відхо­дить ліва підключична артерія).

Діагноз встановлюють за результатами рентгенологічного дослідження серця (згладжена талія серця), фонокардіограми (посилені І тон і пресистолічний шум над верхівкою, акцент II тону над легеневою артерією), а також ЕКГ і особливо ехоКГ.

У перебігу мітрального стенозу виділяють 5 стадій.

Ускладненнями, зумовленими порушенням кровообігу в малому колі крово­обігу, є легенева гіпертензія, гострий набряк легенів, кровохаркання, легенева крово­теча, емфізема легенів, застійний бронхіт, пневмонія, плеврит.

Найчастішими розладами ритму серця і провідності, які дуже часто ускладнюють перебіг мітрального стенозу, є фібриляція і (або) тріпотіння передсердь.

Для мітрального стенозу типові тромбоемболічні ускладнення. Виникнення їх по­в'язане з утворенням тромбів у розширених передсердях із миготливою аритмією. Ці тромби часто є причиною фатальної тромбоемболії.

Інші ускладнення мітрального стенозу пов'язані з порушеннями функцій печінки, нирок, ЦНС та інших органів.

Лікування. Консервативне лікування хворих із мітральним стенозом проводять за тими самими принципами, що й лікування при хронічній застійній серцевій недос­татності (діуретики, інгібітори АПФ, серцеві глікозиди, антагоністи кальцію, b-адреноблокатори, препарати калію і магнію). У разі виникнення миготливої аритмії засто­совують непрямі антикоагулянти (варфарин, неодикумарин). Застосовують також антитромботичні засо­би (ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел). У разі виникнення набряку легенів про­водять увесь комплекс необхідних лікувальних заходів - положення ортопное, на­кладання джгутів на кінцівки, уведення наркотичних анальгетиків, діуретиків, крово­пускання (до 500 мл крові).

Хірургічне лікування показане:

а) при неефективності медикаментозного лікування;

б) при повторних тромбоемболічних ускладненнях;

в) перед вагітністю, яка створює високий ризик для хворої з мітральним стенозом.

Види втручань:

а) комісуротомія, за умови, що клапан не звапнений, підклапанні структури не зрощені і немає супутньої мітральної недоста­тності;

б) протезування клапана на випадок масивного кальцинозу і/або супу­тньої мітральної недостатності.

Аортальна недостатність

У розвитку недостатності аортального клапана істотна роль належить ревматич­ному й інфекційному ендокардиту, сифілітичному аортиту, атеросклерозу.

Гемодинаміка. У діастолу відбувається зворотний рух крові з аорти в лівий шлу­ночок, унаслідок чого підвищується тиск у лівому шлуночку на початок діастоли, що спричиняє його гіпертрофію і розширення. Збільшена кількість крові викидається в аорту, що тривалий час забезпечує компенсацію вади. AT в аорті різко коливається.

Клінічна картина. На початкових стадіях вада перебігає безсимптомно і виявляють її часто випадково під час профілактичних оглядів. Найтиповішими є скарги на біль у ділянці серця, серцебиття, запаморочення, біль голови, помірну задишку. Де­яких хворих турбує пульсація судин рук, ніг, голови, відчуття пульсації в усьому тілі.

Під час огляду виявляють симптоми, спричинені різким коливанням тиску в аорті і й усій артеріальній системі, а саме: блідість шкіри, що зумовлена швидким відтоком крові з дрібних артеріол; симптом Мюссе - похитування голови, синхронне з пульсом сонних артерій, пульсація зіниць, танок каротид - пульсація сонних артерій, капілярний пульс - зміна забарвлення нігтьового ложа, шкіри чола після натискування (пульсація артеріол).

Верхівковий поштовх посилений і поширений, зміщений ліворуч і вниз.

За допомогою перкусії виявляють розширення меж серця вниз і ліворуч.

Дані аускультації: І і ІІ тони ослаблені, діастолічний шум зумовлений зворотною течією крові з аорти в лівий шлуночок. Шум виникає одразу після II тону, змен­шується до кінця діастоли. Ліпше вислуховують у третьому-четвертому міжребрових проміжках біля лівого краю груднини.

У разі значного дефекту систолічний тиск підвищується, а діастолічний - зни­жується. Пульс швидкого наповнення і швидкого спадіння, частий і високий, зале­жить від швидкого підвищення тиску в артеріальній системі та його зниження.

Під час рентгенологічного дослідження виявляють аортальну конфігурацію серця (виражена талія серця). Тінь серця розширена ліворуч за рахунок лівого шлуночка. Пульсація шлуночка потужна і часта. Уся конфігурація серця нагадує силует качки, що плаває.

ЕКГ - гіпертрофія лівого шлуночка; ФКГ - на верхівці ослаблений І тон, на основі ослаблений II тон, діастолічний шум змінюється від більш інтенсивного до менш інтенсивного.

ЕхоКГ: збільшення порожнини лівого шлуночка, підвищення амплітуди скоро­чення міжшлуночкової перегородки і стінок лівого шлуночка.

У разі виявлення цієї вади обов'язковими є тести на сифіліс (реакція Вассерманна), на септичний стан (посів крові на стерильність і формолова проба), на активність ревматизму (антистрептолізин-С, сіалова кислота), показники холестерину, ліпідний профіль для діагностики атеросклерозу.

Діагноз встановлюють за результатами фонокардіограми, ехоКГ та рентгено­логічного дослідження серця. Допплєрографія, ехоКГ реєструють зворотну течію крові на аортальному клапані й магістральних судинах.

Вважають, що тривалість життя при аортальній недостатності з моменту виявлен­ня скарг становить 4-6 років, у разі гострого виникнення її при інфекційному ендо­кардиті - 7—8 міс.

Ускладнення. Основним ускладненням аортальної недостатності є гостра ліво-шлуночкова, а відтак і тотальна серцева недостатність. Часто виникає коронарна не­достатність з нападами стенокардії, розвитком інфаркту міокарда. У деяких хворих можлива й цереброваскулярна недостатність (дисциркуляторна енцефалопатія). У термінальних стадіях цієї вади серця можлива миготлива аритмія й інші порушення серцевого ритму.

Лікування. Консервативне лікування хворих з недостатністю клапана аорти сприяє інактивації ревматичного чи інфекційно-септичного ендокардиту, але не забезпечує ра­дикального усунення вади і пов'язаних з нею гемодинамічних розладів.

Показанням до оперативного лікування є III-IV стадія цієї вади при явних гемо­динамічних розладах. У І—IIстадію хірургічне лікування не показане, оскільки пра­цездатність тоді не обмежена або незначно обмежена, а ризик операції переважає ри­зик самого захворювання. У V стадію, коли компенсаторні можливості вичерпані, таке лікування не має ніякої перспективи.

У переважній більшості випадків аортальна недостатність коригується імплан­тацією протеза клапана в умовах штучного кровообігу. Для заміни клапана аорти на штучний використовують різноманітні механічні протези, а також біопротези.

Аортальний стеноз

Причиною аортального стенозу (звуження отвору клапана аорти) зазвичай є рев­матичний ендокардит. Проте він може бути зумовлений також інфекційним ендокар­дитом і атеросклерозом.

Гемодинаміка. Кров, що її викидає в аорту лівий шлуночок у систолу, стикається зі значним опором. Підсилене скорочення лівого шлуночка не встигає виштовхнути кров в аорту і якась її частина залишається в порожнині лівого шлуночка. У наступну діастолу до залишкового об'єму крові в лівий шлуночок вливається звичайна порція крові з передсердя. Поступово об'єм крові у лівому шлуночку значно збільшується і розтягує його. Таке перевантаження призводить до гіпертрофії й дилятації лівого шлуночка. Доки шлуночок справляється з посиленим навантаженням, порушень немає, згодом потреби органів і тканин не задовольняються.

Клінічна картина. Скарги хворих частішають із прогресуванням звуження отво­ру клапана аорти. Перші ознаки: задишка, запаморочення, непритомність, які з'являються під час фізичних навантажень. Відносна коронарна недостатність проявляєть­ся нападами стенокардії. Зі зниженням скоротливої здатності міокарда з'являються напади серцевої астми, набряк легенів.

Основними ознаками цієї вади серця під час фізикального дослідження є типовий верхівковий поштовх, симптом котячого муркотіння і грубий систолічний шум. Верхівковий поштовх зміщений донизу і ліворуч (у шостому-сьомому міжребрових проміжках ліворуч від лівої середньоключичної лінії), пальпаторно видається сильним і таким, що піднімає грудну клітку. Над аортою пальпаторно відчувається систолічне тремтіння грудної клітки, яке зникає на вдиху і з'являється на видиху (котяче мур­котіння). Привертає увагу й те, що за наявності сильного верхівкового по­штовху пульс на променевій артерії дуже малий і повільний. Це типова ознака аорталь­ного стенозу. AT при цьому знижений. Аускультативно над аортою в другому міжребровому проміжку праворуч від краю груднини при ослабленому І тоні прослуховується грубий систолічний шум, який проводиться за течією крові догори і вислухо­вується також над грудниною в яремній ямці, на сонних артеріях, у міжлопатковому просторі. II тон над аортою ослаблений у зв'язку з деформацією аортального клапана.

Діагноз встановлюють за результатами фонокардіограми, ЕКГ, ехоКГ та рентге­нограми грудної клітки.

Ускладнення. Найчастішими і найважчими ускладненнями є напади стенокардії і розвиток інфаркту міокарда. У частини хворих порушується мозковий кровообіг (запаморочення, непритомність). У пізні стадії захворювання ускладнюється серце­вою та нирковою недостатністю.

Лікування консервативне, полягає в лікуванні ревматизму, інфекційного ендо­кардиту, неспецифічного аортоартеріїту, атеросклерозу. Лікують також серцеву і коронарну недостатність, порушення серцевого ритму. Вважають, що якщо показник CAT на клапані аорти досягає 50 мм рт. ст. і вище, своєчасним буде хірургічне ліку­вання. Водночас, якщо CAT на клапані аорти понад 150 мм рт. ст., різко зростає ризик оперативного втручання. При цьому ДАТ у лівому шлуночку становить 20— 25 мм рт. ст., що обтяжує прогноз хірургічного втручання.

Найпоширенішим оперативним методом лікування хворих з аортальним стено­зом є балонна дилятація (за відсутності звапнення клапана аорти), проте основним методом корекції стенозу клапана аорти є, як і при аортальній недостатності, його протезування.

Догляд за хворими

Медсестра спостерігаючи за хворими в умовах поліклініки, за призначен­ням лікаря, бере участь в диспансерному спостереженні за хворими. Зважаю­чи на те, що найчастіше причиною розвитку вади серця є ревматичний ендо­кардит, необхідно своєчасно виявляти ознаки активності ревматичного процесу. Підвищення температури тіла, проблеми, які вказують на декомпенсацію вади серця - задишка, кашель, серцебиття, набряки. Поза загостренням ревмати­зму вона активно виявляє у хворих вогнища інфекції, проводить необхідну підготовку хворих до маніпуляції.

При загостренні ревматизму (активній фазі) хворий лікується стаціонар­но. При цьому йому призначають ліжковий режим, який є важливим елемен­том в лікуванні захворювання. Важливо забезпечити хворому зручне, краще функціональне, ліжко і забезпечити допомогу при самодогляді.

Медсестра виконує призначення лікаря, контролює прийом хворим лікарських засобів.

Дієта хворого № 10 за Певзнером забезпечує вживання легкозасвоюва­ної калорійної їжі. В їжі обмежують високоалергенні продукти харчування.

При наявності ознак недостатності кровообігу обов'язково контролю­ють водний баланс: навчають хворого обраховувати кількість спожитої рідини (включаючи рідкі страви і фрукти) і визначати добовий діурез. Обидва показники реєструють у температурному листку. Для контролю динаміки набряків проводять щоденне зважування хворого (натще після відвідування туалету) і записують показники в історію хвороби.

Незалежно від проблеми хворого медсестра контролює колір шкіри, температуру тіла, частоту і ритм пульсу, показники артеріального тиску. Важливо своєчасно виявляти ознаки, які виникають вперше (порушення ритму, напад ядухи вночі), своєчасно повідомляти про це лікаря і бути готовою виконати необхідні маніпуляції (подача зволоженого кисню, заспо­кійливих засобів тощо).

При лікуванні хворих з вадами серця тривало призначають антибіотики і протиревматичні засоби.

Медсестра повинна знати можливі прояви побіч­ної дії ліків і своєчасно виявляти їх.

При лікуванні хворих з захворюваннями серця часто за призначенням лікаря медсестра повинен вміти ввести ліки внутрішньовенно, крапельно чи струминно.

Рекомендована література

1. Середюк Н.М., Вакалюк І.П. Внутрішня медицина. Терапія: підручник. - К.: Медицина, 2020.

2. Алгоритми практичних навичок по терапії: навч. посіб./ Чернівці: Місто, 2024.

Планування медсестринських втручань при набутих вадах серця

МИТРАЛЬНІ ВАДИ СЕРЦЯ

АОРТАЛЬНІ ВАДИ СЕРЦЯ

Догляд за шкірою тяжкохворих

Профілактика пролежнів

Оснащення:

1. вода тепла;

2. мило туалетне;

3. серветка полотняна;

4. рушник;

5. клейонка;

6. таз;

7. маска, гумові рукавички;

8. чиста постільна білизна;

9. стерильний перев’язувальний матеріал;

10. 5% розчин калію перманганату;

11. 10% розчин камфорного спирту;

12. 1% розчин саліцилового спирту;

13. 40% розчин етилового спирту;

14. слабкий розчин оцту (1 столова ложка оцту на 1 склянку води);

15. 1% спиртовий розчин діамантового зеленого;

16. мазь Вишневського;

17. графік зміни положення пацієнта, годинник.

Послідовність дій під час виконання процедури

Догляд за шкірою в тяжкохворих:

1. У разі потреби під хворого підстеліть клейонку.

2. Полотняну серветку змочіть теплою водою з оцтом, відіжміть і протріть поступово шкіру в такій послідовності: обличчя, за вухами, шию, передню частину грудної клітки, живіт, руки, спину, сідниці, стегна, гомілки, ступні. Серветку періодично прополіскуйте в чистій воді.

3. Особливу увагу шкіри здійснюйте послідовно й одразу ж ретельно протирайте її чистим сухим рушником, щоб хворий не застудився. У разі необхідності можете використати мило, 40% етиловий спирт, одеколон.

4. У разі виникнення попрілостей протріть їх обережно м’яким тампоном, зволоженим блідо-рожевим розчином калію перманганату, висушіть шкіру, промокаючи її серветкою, і припудріть дитячою присипкою або тальком. Час від часу ці ділянки можна змащувати 1% розчином діамантового зеленого, а потім припудрювати. Часткову обробку шкіри тяжкохворим здійснюйте щоденно вранці та ввечері.

Профілактика пролежнів:

1. Психологічно підготуйте пацієнта до виконання маніпуляції.

2. Вимийте руки, одягніть маску, гумові рукавички.

3. Проводьте поточну оцінку за шкалою Нортона не менше 1 разу на добу (вранці).

4. Змінюйте положення хворого через кожні 2 год, якщо дозволяє його стан.

5. Стежте за тим, щоб постіль була чиста, суха, рівна, щоб на білизні не було складок і крихт.

6. Під сідниці тяжкохворим підкладайте надувний гумовий круг, прикритий пелюшкою, або бавовняну торбинку, наповнену просом. Під лікті та п’ятки підкладайте ватно-марлеві круги.

7. Двічі на день здійснюйте часткову обробку шкіри.

8. Місця можливого утворення пролежнів протирайте ватним тампоном, змоченим одним із перерахованих нижче розчинів: 10% розчином камфорного спирту, 1% розчин саліцилового спирту, 40% розчин етилового спирту, слабкий розчин оцтової кислоти (1 столова ложка столового оцту на 1 склянку води).

9. Щодня кварцуйте шкіру спини та сідничних ділянок.

10. Використовуйте памперси та прокладки при нетриманні сечі та калу, своєчасно їх міняйте.

Шкала Нортона

Оцінка результатів:

При сумів балів 14 і менше пацієнт потрапляє в зону ризику,

а при сумі менше 12 – в зону особливо високого ризику.

Обробка та лікування пролежнів:

1. Початкові пролежні в стадії мацерації обмийте холодною перевареною водою з милом, висушіть, протріть 70% етиловим спиртом і припудріть тальком.

2. У разі почервоніння шкіри періодично розтирайте її сухим рушником для поліпшення кровообігу та змастіть 5% розчином калію перманганату.

3. Пухирі змастіть 1% розчином діамантового зеленого, потім накладіть суху асептичну пов’язку.

4. У випадку некрозу змертвілі тканини видаляють, рану закривають стерильною серветкою, змоченою розчином фурациліну 1:5000. У міру очищення рани накладають мазеві пов’язки (10% синтоміцинова мазь, 10% стрептоцидова мазь, мазь Вишневського).

Запам’ятайте! Занесення інфекції у таких хворих може призвести до сепсису і стати причиною смерті.

Визначення добового діурезу та водного балансу

Оснащення:

1. градуйована ємкість;

Послідовність дій під час визначення добового діурезу та водного балансу:

1. Сечу, виділену хворим о 6 год. ранку, вилийте в унітаз (вона не враховується).

2. Визначте кількість виділеної протягом доби сечі (до 6 год. ранку наступного дня).

3. Протягом доби фіксуйте кількість випитої рідини (включаючи овочі та фрукти) і кількість введених парентерально розчинів.

4. Дані, отримані при визначенні добового діурезу та водного балансу, запишіть у температурний листок.

Добовий діурез повинен складати не менше як 70-80% від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо він протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (від’ємний діурез), то це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки й накопичується рідина в порожнинах .

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж кількість випитої рідини, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих з недостатністю кровообігу в період сходження набряків під час приймання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла хворого. Збільшення маси тіла свідчить про затримку рідини і навпаки.

При підвищенні температури тіла понад 37⁰ С втрата води через легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить приблизно 200 мл за добу.

Для перевірки знань пройдіть тест на сайті занять. Заплануйте на це 30 хвилин.

Література: М.І.Швед Медсестринство в терапії Стр. 189-220.