Тематика комедії «Міщанин-шляхтич»
«Міщанин-шляхтич» — яскравий зразок «високої комедії». Незважаючи на те що п’єса була написана в жанрі «комедії балету» (за вказівкою короля до неї було включено турецькі танці), Мольєр зумів зробити так, що танцювальні сцени у сюжеті перетворилися лише на зовнішню прикрасу сатиричної за змістом комедії.
Спираючись на закони класицизму, що панували на той час у літературі, драматург створює комедію характеру, виписуючи її на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це всі персонажі п’єси, за винятком головної дійової особи Журдена. Адже лише через дії та розмови персонажів можна дізнатися про традиції та звички суспільства. За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними.
У «Міщанині-шляхтичі» основною темою комедії Мольєр обрав спробу буржуа на ім’я Журден будь-що стати знатним дворянином.
Зауважимо, що до цього головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Однак у його свідомості глибоко закріпилася думка про перевагу дворянства над усіма іншими станами в державі. Тож на момент дії у п’єсі мрія бути одним із представників «вищого світу» стає для Журдена сенсом його життя. Припинивши займатися справами, Журден наймає собі вчителів, які, кепкуючи з нього поза очі, навчають Журдена за величезні гроші всього, що треба знати у дворянському середовищі. У сценах навчання дворянських «наук» прагнення наслідувати аристократів драматург висміює з особливою силою. Мольєр показує, що Журден не лише не дізнався нічого нового, а й припинив розуміти нормальні людські стосунки. Автор сміється не із запізнілого потягу до наук — йому неприємні люди, які схиляються перед фальшивими кумирами.
У своєму прагненні «одворянитися» Журден втрачає власну гідність, перетворившись на блазня. Достатньо згадати появу пана Журдена вранці перед слугами і вчителями. Його обличчя просте і грубе, а на голові — нічний ковпак. Вузькі панчохи ледве натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверх усього халат з барвистої індійської тканини, — так зодягнений новоявлений шляхтич.
Журден перестає бути собою. Герой вважає істиною будь-яку дурість, тільки б це просувало його до «вищого світу». У сцені з підмайстрами, які вдягають його в нове «панське» вбрання, щедрість замовника зростає в міру того, як часто до нього звертаються «Ваша милість», «Ваша світлість», «Ваша вельможність».
Утім, Мольєр до свого героя ставиться неоднозначно. Адже від природи Журден тямущий, знає ціну копійці, розуміється на людях (бачить наскрізь шахрая-кравця). Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає надмірно роздуті варіанти послання, свідчить про ясність думки і кмітливість Журдена. Біда міщанина, в тому, що він обрав неправильний зразок для наслідування. До того ж у Журдена є багато чого, чим він справедливо може пишатися: достаток, уміння порядкувати справи, розумна дочка, повага представників свого стану, які підтримували його, поки той «не втратив глузд на знатності».
Готовий навіть «відрубати два пальці на руці, аби тільки народитися графом чи маркізом», Журден доходить до того, що не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у мамамуші». Всі герої отримують те, чого прагнули: три пари одружуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков’єль і Ніколь), а Журден стає, хоч і химерним, але дворянином. Мольєр не показав, як поводитиметься Журден, коли відкриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, автор і не ставив собі це за мету.
Висміюючи простакуватого героя, Мольєр одночасно викриває і аристократичну верхівку, показавши в особі графа Доранта і маркізи Дорімени їх суспільну та моральну нікчемність, а також матеріальну залежність від буржуазії. Граф Дорант — шахрай, який ошукує Журдена, користуючись його грошима. Крім дворянського титулу, в нього нічого немає, тож і доводиться колишньому аристократу лестити дурнуватому багатієві, аби мати можливість задовольняти свої потреби. Власне, й Дорімена покохала Доранта лише після того, коли отримала дорогий подарунок.
Як бачимо, про справжні почуття тут і не йшлося. Натомість на кохання здатні інші герої — Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков’єль. Саме вони втілюють у комедії мольєрівський ідеал гармонійного поєднання справжньої гідності, чесності та освіченості. Змальовуючи смішні ситуації, у які потрапляє бідолашний Журден, Мольєр узагальнює суспільні явища, не забуваючи про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.
Мольєрівська комедія містить багато ознак класицизму (захист високих моральних ідеалів, що передбачає покарання вад і перемогу чеснот, протиставлення негативних та позитивних персонажів, дотримання правила трьох єдностей). Однак «король французької комедії» був і новатором у драматургії. Це виявилося у введенні в п’єсу живої народної мови, вільному ставленні до правила трьох єдностей та до суворих жанрових вимог.
