Тема: Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері».
Мета:систематизувати знання учнів з вивченої теми, поглибити, закріпити їх; сприяти літературній освіті школярів, їх естетичному вихованню.
Обладнення: портрет Віктора Гюго, тексти роману «Собор Паризької Богоматері»; портрет Божої Матері, Біблія; фотографії Парижа, Нотр-Дама де Парі; музика Бетховена.
Тип уроку: урок-бесіда.
Хід уроку.
І. Актуалізація опорних знань.
1.Який літературний напрям називається романтизмом?
2.У чому суть романтизму?
3.Коли виник романтизм?
4.Назвати представників романтизму у Франції.
ІІ. Ознайомлення з новим матеріалом.
Вступне слово вчителя.
Віктор Гюго — найавторитетніший з французьких романтиків XIX століття, вождь французького романтизму і його теоретик. Він народився 26 лютого 1802 року в Безансоні у досить дивній родині: батько, селянин за походженням, під час революційних подій став наполеонівським генералом, мати походила з давнього аристократичного роду. Батьки розлучилися, Коли Віктор був дитиною. Мати виховала сина у дусі католицизму і роялізму. У своїх перших Поезіях юнак проклинав Наполеона і оспівував династію Бурбонів. В 14 років він записав у щоденнику: «Хочу бути Шатобріаном або ніким», а потім перейшов до стану республіканців, і хоча залишився «революціонером із Христом», благословив усі революційні виступи народу як історично необхідні.
25 липня 1830 року Віктор Гюго розпочав роботу над романом «Собор Паризької Богоматері». Книга вийшла в світ у 1831 році, у тривожні дні холерних бунтів та розгрому архієпископського палацу паризьким народом. Бурхливі політичні події визначили характер роману, який, як і драми Гюго, був історичним за формою, але глибоко сучасним за ідеями.
Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері», уже більше як півтора століття з захопленням читається у всіх куточках світу. Яскраві картини далекого минулого, захоплююча фабула, драматизм в долях головних героїв, а головне гуманізм, палкий захист людини від зла і несправедливості, - все це робить нев’янучим шедевр Гюго. Саме цей роман і приніс світову славу Гюго.
Роман переносить нас в далеке минуле, у Францію 15 століття. Що ж являла собою Франція? Передати атмосферу того часу, перенестись думками в минуле допоможе нам музика Бетховена. (Звучить Симфонія 5).
Історик: 15 століття для Франції було епохою, коли загострились боротьба між феодальним ладом і новою культурою міст, коли французька монархія в особі Людовіка ХІ (1461-1483) проводила політику централізації держави і збирала політику централізації держави і збирала землі під своєю егідою, ламаючи опір могутньої родової знаті, спираючись на міста, на середнє дворянство, використовуючи у своїх цілях незадоволення народу феодальними гнітом.
У романі є епізод, що відповідає історичній правді. В епізоді розповідається, як король радіє бунту паризької бідноти, помилково думаючи, що він направлений проти феодалів. Гюго зображує короля хитрим, лицемірним, що не знає жалю, і це теж була правда, адже Людовік ХІ у боротьбі проти своїх противників не гребував ніякими засобами, не раз обдурював їх, порушував дане слово. Хитрий і скупий, він не шкодував грошей, для підкупу сильних ворогів, намагався посварити їх між собою. Коли це було вигідно, він улещував людей, котрих ненавидів і боявся. Король любив говорити: «Хто не вміє прикидатися, то не вміє правити».
Вчитель: А тепер уявімо Париж 15 століття. Давайте пройдемо разом із автором роману по вузьких і небезпечних вулицях уночі, хаотично заплутаних вулицях Парижа, перейдемо через Гревську площу, де шибениці чатують на свої жертви; підіймемося стрімкими сходами на дах Собору, що помилуватися великою картиною, яку створюють шпилі численних дзвіниць, монастирів і абатств. І всюди, скільки бачить око, гостроверхі дахи будинків, вежі палаців, обеліски, фортеці, справжній лабіринт, де «все було позначене своєрідністю, геніальністю, доцільністю і красою». (показати ілюстрації архітектурних будівель з елементами готики і романтики).
Давайте глянемо на Париж очима Віктора Гюго.
(Учениця читає опис міста):
«Та хоч яким прекрасним видався вам сучасний Париж, повернімося до Парижа 15 століття, відтворіть його в пам’яті, подивіться на білий світ крізь цей дивовижний ліс шпилів, веж, дзвіниць, розлийте по неосяжному місту Сену, всю в зелених і жовтих переливах…» до слів «… що звучить зграйно з кам’яних флейт заввишки триста футів, ніж це місто – оркестр, оця симфонія, що гуде, неначе буря».
Вчитель: Але серед всіх споруд міста виділяється одна, яку автор назвав «Патріархом всіх соборів» - Собор Паризької Богоматері. (Звучить органна музика із прелюдії Баха).
Проектуються ілюстрації з зображенням Собору.
1.Західний фасад.
2.Південний фасад.
3.Південний портал.
4.Собор Паризької Богоматері з південного сходу.
5.Південна сторона Собору.
6.Центральний неф.
7.Склепіння Собору.
8.Портал тимпана святої Анни.
9.Північні ворота зі статуєю Богоматері.
Словникова робота:
Портал – головний вхід великої споруди, архітектурно оформлений.
Роза – архітектурне оздоблення, що по формі нагадує квітку.
Тимпан – давній музичний інструмент на зразок литавр.
Вчитель:
Як зображує Гюго Собор Паризької Богоматері?
(Учениця зачитує опис Собору).
В історії архітектури мало таких творінь, як фасад цього собору, де послідовно і в сукупності постають перед нами три стрілчастих портали…» до слів»… у якого воно перейняло його подвійний характер: різноманітність і вічність».
Вчитель:
Ми переконались, що Собор – найвеличніша і найпрекрасніша споруда середньовічного Парижа.
Але Собор не тільки прекрасний, він має в собі і таємницю. Отож, спробуємо привідкрити завісу таємничості цієї споруди, і допоможе нам у цьому мистецтвознавець.
Мистецтвознавець:
Йшов 1163 рік. У Парижі було почато будівництво Собору Нотр-Дам (Паризької Богоматері) – одного з найважливіших архітектурних чудес, котрий і сьогодні викликає подив, вражає загадковістю. Багато його таємниць залишаються нерозгаданими, не дивлячись на спроби істориків протягом століть розкрити їх .
Головний фасад (проектується ): одна із загадок Нотр-Дам стосується царів Іудеї.
На фасаді їх всього двадцять вісім, тобто набагато більше того числа, про котре повідомляється в Біблії – проте дуже близьке до числа днів у місячному календарі. Чи не є собор, як підозрюють деякі спеціалісти «книгою» по астрології – науці, яка вважалась єретичною в той час, коли створювався собор і чиї прихильники могли каратися смертю?
Ще одна загадка – кам’яні «комікси» для повчання і розваги народу, який був повністю неграмотним. Зображував на диво світський (не релігійний) «календар». Зверху можна вгадати – хоча багато фігур сильно пошкоджені – останні чотири місяці року: вересень – топтання винограду після збору врожаю для отримання вина; жовтень – сів озимини; листопад – єдиний місяць року, коли кріпакам дозволялось пускати своїх свиней у ліси, що належали феодалам, щоб вони могли кормитися жолудями; грудень – відгодовані таким чином свині забивались до свят, які супроводжували кінець року.
Рідкісний вид на соборну апсиду (проектується на екрані): тут особливо зрозуміла функція аркбутанів. Вони служили для поглинання сили тяжіння склепіння її далі вниз на землю.
Європейці 12 століття відрізнялись більшим оптимізмом, ніж люди раннього середньовіччя. Відкриття того, що життя може давати радість, відобразилось у культі діви Марії. Саме Марія зображена на головному фасаді Собору у вигляді центральної фігури перед круглим вікном – розеткою, яка виглядає як німб.
Хоча ім’я першого архітектора Нотр Дам невідоме, його задум був справді грандіозним. Враховуючи тодішній рівень техніки і засоби виробництва, Собор являє високу майстерність і художню зрілість, які відсутні в багатьох архітектурних спорудах сьогодні. Нотр-Дам не був першим серед семидесяти храмів, побудованих у Франції в 12-13 століттях, але, безсумнівно, одним з величніших.
Вчитель: Собор знаходиться у центрі міста і є чи не найголовнішим романтичним героєм твору. Автор присвячує Собору цілий розділ і ще не раз повертається до нього у різних епізодах. Для письменника Собор – не лише величний пам’ятник середньовічної давнини, а й славетне минуле Франції, неповторна і культурна цінність, створена руками геніального народу.
Що вам відомо про історію написання роману?
Учень: Ідея написання роману «Собор Паризької Богоматері» тісно пов’язане із захопленням Гюго історичними романами В. Скотта, класика англійської літератури, якого вже тоді вважали творцем цього жанру, 1883 р. вийшов у світ роман В. Скотта «Квентін Форвард», де було зображено Францію 15 ст. Гюго підходить до історичних подій крізь призму Добра і Зла, єдиних для всіх епох.
У романі ясно проглядаються демократичні тенденції епохи, за якої написаний
твір. На перший план висунуто загальнолюдські проблеми: Кохання, Смерть, Зрада, Відданість.
Учень: 1828 року відбувається знайомство Віктора Гюго з вікарієм собору Нотр-Дам аббатом Еге, який став прототипом Клода Фролло. У цей же час письменник захоплюється історичними творами. Підготовча робота була дуже серйозною. Майже всі герої мають своїх прототипів, навіть П’єр Гренгуар.
1.Чим зумовлено звернення Віктора Гюго до минулого? Трьома факторами культурного життя того часу: боротьбою за охорону історичної тематики в мистецтві й особливо в літературі; захоплення Середньовіччям.
2.Чому події у творі зосереджено навколо Собору Паризької Богоматері?
Учень: Християнський храм, на думку письменника, - це «велична кам’яна
симфонія, колосальне творіння однієї людини й одного народу, єдине і складне» Собор – це чудовий витвір спільних зусиль цілої епохи. Собор утілює романтичний принцип «Усе в усьому».
Собор – символ духовності, символ вічності
Собор – символ християнської культури
Собор – символ християнства на шляху до добра
Собор – величний символ неповторного таланту французьких майстрів, яких надихала християнська мораль і віра.
Яка основна думка роману?
Учень: З властивою Гюго схильністю до антитез у творі показано різний вплив
кохання на душі Клода Фролло та його вихованця Квазімодо. У розлюченому на весь світ, озлобленому виродку завдяки коханню пробуджується добре, людське начало, а в архідиякона – навпаки – звір. Протиставлення цих двох головних людських типів і визначає ідейне звучання.
Учень: Головний принцип романтичної літератури – зображення буття, людини шляхом контрастного зіставлення. На зміну класицистичному сприйняттю життя (упорядкованої схеми, що прагне до штучної гармонії) має прийти розуміння дисгармонійності світу, зображення прекрасного і потворного, трагічного і комічного, піднесеного і низького.
Учитель: Вимога Гюго зображувати життя в його суперечностях контрастах, у зіткненні протидіючих сил наближали мистецтво до правдивого відтворення дійсності. Опис Собору Паризької Богоматері побудований на контрастах.
(учні зачитують опис Собору)
ІІІ.Закріплення вивченного матеріалу.
Самий вибір епохи є важливим для розкриття основної ідеї. XV століття у Франції — епоха переходу від середньовіччя до Відродження. Але, передаючи за допомогою історичного колориту живе обличчя цієї динамічної епохи, Гюго шукає щось вічне, спільне для всіх епох. Так, на першому плані — собор Паризької Богоматері, котрий народ створював віками. Народна засадничість буде визначати в романі ставлення до кожної дійової особи.
У системі персонажів головне місце посідають три герої. Ци ганка Есмеральда своїм мистецтвом, усім виглядом дарує насолоду натовпові. Вона далека від побожності, не відмовляється від земних утіх. У цьому образі найяскравіше відбито відродження зацікавленості людиною, яке стає головною рисою світосприйняття в нову епоху. Есмеральда нерозривно пов'язана з народом. Гюго застосовує романтичний контраст, відтінюючи красу дівчини образами низів суспільства, у змалюванні яких він використовує гротеск. Есмеральда — циганка (щоправда, тільки за вихованням) і француженка (за походженням). її унікальна краса звела з розуму Фролло, і він знищив її, тому що не міг зрозуміти і не міг привласнити. Есмеральда втілює ідеал Гюго. Це його суб'єктивне, романтичне бачення свободи і краси, які завжди йдуть поряд. І одночасно прекрасна танцюристка утілює риси нової ренесансної культури (народність, єдність духовного і тілесного, людяність), яка йде на зміну середньовічному аскетизму, і цього не можна змінити (символічний зміст має перша сцена роману, що показує неминучу втрату церквою колишнього авторитету).
Протилежний образ у романі — образ похмурого негідника, архідиякона Клода Фролло (створеного після кардинала-ката із «Маріон Делорм»), розкриває багаторічну боротьбу Гюго проти церкви. Королівська влада та її опора — католицька церква — зображені в романі як ворожі народу сили. Розважливо-жорстокий Людовік XI дуже близький до галереї коронованих злочинців із драм Гюго. Почуття Клода Фролло викривлені: любов, батьківська прихильність, жага до знань перекриваються егоїзмом та ненавистю. У ньому теж виражена одна із характеристик людей Відродження, але в першу чергу це людина середньовіччя, аскет, який з презирством ставиться до всіх життєвих утіх. Він відгородився від народного життя стінами собору та своєї лабораторії, і тому душа його перебуває у владі темних та злих пристрастей. Клод Фролло хотів би притлумити в собі всі земні почуття, що їх він вважає ганебними, і присвятити себе вивченню повного зведення людських знань. Але всупереч своєму запереченню людських почуттів, він сам покохав Есмеральду. Ця любов має руйнівний характер. Не маючи сил її здолати, Клод Фролло стає на шлях злочину, прирікаючи Есмеральду на муки та смерть.
Домашнє завданнє:
Підготувати характеристику героїв, підібрати цитатний матеріал (Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло); зробити ілюстрації.
