Складне речення з різними видами зв'язку ( ІІ варіант )

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги злилися в поцілунку з небом, поступово почало братися на світ.

Оленка з Павлом побігли до річки наввипередки, потім діти зникли між густими кущами верболозу, незабаром вони вже хлюпалися у воді та тішилися її ласкавим літеплом.

У місті тім, де грають струни п'яні, де вічний шум , де вічна суєта, я згадую слова твої неждані...

І летять , жалібно квилячи, лебеді, і печально махають крилами у тім же небі гуси, і літа мої плачуть за далекою юністю.

Незабаром, щоправда, із моря подув сильний вітер, нагинаючи кущі сивого верболозу та гнучкі очерети ледве не до самої землі ; у повітрі відчувався неповторний смак морської стихії.

А в лісі тихо - тихо : повітря, здається, не дихає зовсім, ніщо ніде не поворухнеться.

То , пускаючи щедро росяні сльози з листя, ніжно шуміли берези, то у вінку на землі мінився кольорами ряст, то золотими переливами озивалися невтомні бджілки та лісові птахи.

Є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

Над стомленим зачарованим степом стояла така промовиста тиша, що було чути, як знизу дихає й тихо зітхає повний пшеничний колос.

І в пам'яті поступово зринає прихід незабутньої весни, згадується повінь на Дніпрі - стрімка, нестримна, шалена.

Тихо догоряв багряний вечір, закоханий у сутінь, і попіл туману потроху почав огортати місто, блискучими намистинками переливаються ліхтарі над Дніпром.

Жінка зі злістю глянула на економа , а потім інші , ніби наслідуючи її , теж обпалили його постать гнівом у поглядах.

Іди туди, де люди творять світло та ставлять хрест на темне чи старе.

Лиш той завжди вільно творити може, хто любить серцем свій народ.

Вода розливалася, хлюпотіла дзвінко ; натужно скрипіли над нею давно заворожені горами смереки й буки.