Складне речення. Складносурядне речення

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

дарма що була середина жовтня.

а вечір видався дивовижно теплим.

так що вийти на футбольне поле ми не змогли.

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

й укриває мережаною тінню все довкола.

деінде промайне крилом сполохана птаха.

ніби роззираючись на всю Чорногору.

та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Важким холодним сном спала земля а високо над нею притаїлися зорі.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Дощ пройшов і світлі ручаї в синє море виливають воду.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття (М. Бажан).

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив (М. Луків).

Грім одгримів і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і сирої землі
(М. Рильський).

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду (М. Рильський).

А Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

Б На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

В Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

Г Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

Хтось чужий, маленький стояв, боязко озираючись, а на нього з усіх боків суворо дивились святі.

Світ лежав перед нами, прекрасний і завжди новий.

Сади, омиті музикою згадок, ковтали пил міжселищних доріг.

Вітри, набравшись до знемоги бабиного холоду й сонячного тепла, танцювали на верхів’ях дерев.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та декілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Знову дівча малювало хвилі та чайки літали низько.

Тільки море бухає та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Я йду до гаю й серце моє пташкою співає про весну.

Повсюди зацвів бузок і кущі троянд укрилися квітами.

Ще над Дніпром клубочилась зададуха, і пахне степом сизий деревій.

Бринять берези, і блукають луни.

Хтось гукнув з берега - і перевізник прокинувся.

Ось місяць в небесах навис - і віє скрізь відрадний холодок.

Сашко обійняв його за шию але в цю мить вівк відскочив у ліщинник.

То шумів зелений лист то в вінку мінився златом ряст весняний.

Вітерець дмухнув і забриніли стебельця сіна.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

У нас батьки безстрашні і невпокорені і матері посивіли від сліз.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

Грім одгримів, і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і від сирої землі.

Високі верби шуміли над ровом, інебо між ними синіло, наче емаль.

Глянуть не встигнеш - і вік промайне.

Хай наше слово не вмирає, і наша правда хай живе.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.

Де-не-де біля вирв синіє безводний полин або кущиться паху­чий чебрець (О. Гончар).

Ось-ось цей спокій порушать рвучкі пориви вітру, і на землю впадуть важкі краплини – передвісники літньої зливи (М. Трублаїні)

Життя коротке, але слава може бути вічною (Цицерон).

Завірюха стугоніла, вила, а мороз гострив свій білий ніж (І.Драч).

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Хто своє носить, той чужого не просить.