Контрольна робота. Складне речення. Складносурядне речення. 9 клас

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

Муляри, що стояли схилені над камінними брилами та з розмахом ценькали об твердий піщаник, тепер, покинувши свої прилади, випростовували крижі й розводили широко руки.

Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі й нетрі та вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.

На околиці міста, у долині, виднівся серед квадратних ліп’янок пофарбований у зелений колір фасад будинку.

Червоних маків розгорнувся ряд після дощу, ласкавого й рясного.

Люди спілкуються за допомогою емоцій, не вміючи ними керувати.

Поблякли, але ще не зовсім згасли фарби вечірньої зорі.

Хтось чужий, маленький стояв, боязко озираючись, а на нього з усіх боків суворо дивились святі.

Світ лежав перед нами, прекрасний і завжди новий.

Сади, омиті музикою згадок, ковтали пил міжселищних доріг.

Вітри, набравшись до знемоги бабиного холоду й сонячного тепла, танцювали на верхів’ях дерев.

Оживлялася музика крапель, сумних і веселих, лінивих і жвавих.

Усе іде, але не все минає над берегам вічної ріки.

Задощило, і фільмування довелося припинити.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Чи то шумлять так хвилі, чи німфа плаче вслід.

У полі коли-не-коли сюркне цвіркун або здалека донесеться крик перепела.

Шумлять старі смереки, свище вітер у вітах каштанів.

Повітря ніби м’якшало, почав падати пухнастий сніг.

Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною.

Стемніло швидко, так що стежки під ногами не стало видно.

Чи то я заспівав, чи то мною земля заспівала?

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

навіюючи ніжні спогади.

що росте в нашому садку.

і ворохобить кущі шипшини.

проте до нас він не долітає.

хоч вона вже майже відцвіла.

й укриває мережаною тінню все довкола.

деінде промайне крилом сполохана птаха.

ніби роззираючись на всю Чорногору.

де вже займається молоденький день.

та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та декілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Знову дівча малювало хвилі та чайки літали низько.

Тільки море бухає та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Я йду до гаю й серце моє пташкою співає про весну.

Повсюди зацвів бузок і кущі троянд укрилися квітами.

коли весна приходить справжня.

дарма що холоди і злива.

і піснею сповіщають про весну.

а вгрудях калатає.

і заливаються, і мріють.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче до самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки скриті, інтимні наче до самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче до самих близьких, водять мене по нивах а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче до самих близьких водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче до самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Защебетав соловейко - пішла луна гаєм.

Без витоку нема ріки, як без коріння - крони.

Сьогодні світ руками я обняв - і навзаєм зі мною світ обнявся.

Мистецтво - накращий педагог.

У повітрі - ні руху.

Скресли ріки і крижини безладно громадились і шурхотіли з течії повноводдя.

Теплий день розплющує блакить і ластівки купаються в промінні.

Крикне ворон і бринить його крик довго-довго.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

Страх згодом минув і каченяті знову захотілося випливти з очерету.

Гляне – холодною водою обіллє.

Лози, кручі, ліс – усе блищить на сонці.

Він був у парадній гімназичній одежі – синьому мундирі зі срібними ґудзиками.

На ранок зірвався вітер – і небо заволокло сірими розпатланими хмарами.

Осінній смерк, і хрест, й зів'ялі квіти – ось відповідь на всі твої питання.

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді!

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив.

Сніг із кожною хвилиною густішав і дедалі непрогляднішою ставала за вікном вируюча сіра каламуть.

Ось уже кінчається луг і починаються густі лози.

Від пісні журливої дуб сколихнувся і лелеки здригнулись уві сні.

Сонце було високо в небі і від нас падали на землю короткі тіні та йшли поряд.

На обличчі тремтить блідий туман болісної усмішки і випиті уста дрижать болісно.

Неподалік біліло лісове озеро і темнів непроглядний ліс.

Небо затягли важкі хмари і незабаром загуркотів перший грім.

Літають над берегом чайки та припадають до води і їх жалібне квиління губиться в плескоті хвиль.

десь струмок мрійливо гомонить.

щоб не налякати солов’їв.

і сонце вже давно пішло за небокрай.

роси впали на траву густесенько.

і ховає в темряві все навколо.

Ще над Дніпром клубочилась зададуха, і пахне степом сизий деревій.

Пливе над степом осінь, як медуза, і мокре листя падає на брук.

Бринять берези, і блукають луни.

Хтось гукнув з берега - і перевізник прокинувся.

Ось місяць в небесах навис - і віє скрізь відрадний холодок.

Зеленіють жита і стелиться туман.

За селом зеленіють жита і стелиться туман

Було затишно й пахло медом.

Сонце скотилося за обрій і запахло медом.

Котра зараз година і коли вже прибуде потяг?

Море шумить та зорі тремтять у нічній прохолоді.

І серцю дано не бідніти і думам не дано всихать.

Сашко обійняв його за шию але в цю мить вівк відскочив у ліщинник.

То шумів зелений лист то в вінку мінився златом ряст весняний.

Вітерець дмухнув і забриніли стебельця сіна.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Подорожні розбились на зграї, і кожна пташка до рідних осель полетіла.

У нас батьки безстрашні і невпокорені і матері посивіли від сліз.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

Грім одгримів, і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і від сирої землі.

Високі верби шуміли над ровом, інебо між ними синіло, наче емаль.