Підсумкова робота . ГР-2 Сприймання, аналіз, інтерпретація, критичне оцінювання інформації в текстах. Читання мовчки тексту уривка з роману Йоуна Колфера «Артеміс Фаул». ПО (ПТ)

Уважно прочитайте запропонований текст мовчки та виконайте тестові завдання за змістом прочитаного

Холлі зняла шолом, потерла кінчики вух, щоб від­новити кровообіг.

— Зараз я тебе замесмеризую і поставлю кілька питань. Цю процедуру ти проходитимеш не вперше, тож знаєш, що боляче не буде. Раджу розслабитися.

Якщо спробуєш опиратися, це може привести до втрати пам’яті або навіть до пошкодження мозку.

Артеміс підвів руку.

— Зачекай хвилинку. Чи правильно я зрозумів, що коли я прокинуся, усе скінчиться?

Холлі посміхнулася.

— Так, Артемісе. Це наше останнє прощання.

Обличчя хлопця було спокійним, попри всі емо­ції, що вирували у його душі.

— Тоді я маю сказати кілька слів.

Рут мимоволі зацікавився.

— Одна хвилина, Фауле. І на добраніч.

— Добре. По-перше, хочу вам подякувати. Завдя­ки Народу поруч зі мною моя родина і друзі. Не хоті­лося б мені про це забувати.

Холлі поклала йому на плече руку.

— Так краще, Артемісе. Повір.

— А по-друге, я хочу, щоб ви всі пригадали, коли вперше мене побачили. Пам’ятаєте?

Холлі здригнулася. Вона пригадала холодну лю­дину, що накинулася на неї на магічному місці в Пів­денній Ірландії. Командир Рут ніколи не забуде, як вибухнув танкер. Фоулі вперше побачив хлопця на записі, коли той вимагав викуп за Холлі. Не дуже приємні спогади.

— Якщо ви зітрете всі спогади про Народ,— про­довжив Артеміс,— я знову можу стати тією ж люди­ною. Ви справді цього хочете?

Таке навіть на думку нікому не спало. Невже за трансформацію Артеміса відповідальні ельфи? І чи будуть вони винні, якщо він знову стане злим?

Холлі повернулася до екрана.

— Чи таке можливе? Артеміс дуже змінився. Чи маємо ми право втручатися?

— Він має слушність,— додав Фоулі.— Ніколи не думав, що скажу таке, але новий хлопець мені навіть подобається.

Рут відкрив на екрані ще одне вікно.

— Ось який рапорт прислало нам Братство пси­хологів. Вони кажуть, що шанси повернення до колишньої особистості мінімальні. Фаул отримає сильний позитивний вплив із боку своєї родини і Батлерів.

— Братство психологів? — хмикнула Холлі.— Ар­гон і його друзі? І коли це ми почали довіряти цим лікарям?

Рут відкрив рота, щоб закричати, але передумав. Не кожного дня таке трапляється.

— Холлі,— майже ніжно сказав він.— Зараз мова йде про майбутнє нашої культури. І майбутнє Арте­міса — то не наша проблема.

Холлі похмуро посміхнулася.

— Ваша правда, отже, ми такі ж погані, як і Люди Бруду.

Командир вирішив повернутися до свого звично­го стилю спілкування.

— Послухай мене, капітане,— гримнув він.— Бути командиром означає приймати складні рішення. А не бути командиром означає стулити пельку і ро­бити те, що тобі наказують. Замесмеризуй цих лю­дей, доки ми не забули, навіщо тут зібралися.

— Так, сер. Як скажете, сер.

Холлі стала навпроти Артеміса і зазирнула йому в очі.

— Прощавай, Холлі. Більше я тебе не побачу, хоча впевнений, що ти мене побачиш.

— Розслабся, Артемісе. Дихай глибше.

Коли Холлі заговорила знову, голос у неї став низьким і хриплим. Гіпнотичний месмер.

— Добре ми попрацювали у Спіро, еге ж?

Артеміс сонно посміхнувся.

— Так. Наша остання пригода. Більше шкоди людям не завдам.

— Як ти прийшов до цього плану?

Артеміс заплющив очі.

— Гадаю, природні здібності. Передаються у Фа­улів із покоління в покоління.

— Думаю, ти зробив усе можливе, аби зберегти спогади про ельфів?

— Майже.

— Що саме ти зробив?

Хлопець посміхнувся.

— Кілька трюків.

— Яких трюків? — наполягала Холлі.

— Це таємниця. Не скажу.

Холлі додала в голос месмера.

— Розкажи, Артемісе. Це лишиться нашою таєм­ницею.

На скроні хлопця запульсувала вена.

— Лишиться між нами? Не скажеш іншим ельфам?

Холлі винувато покосилася на екран. Рут махнув, щоб вона продовжувала.

— Не скажу. Усе лишиться тільки між нами.

— Батлер закопав капсулу в лабіринті.

— І?

— І я послав сам собі листа. Розраховую, що Фо­улі його знайде, і це приспить його пильність.

— Дуже розумно. А чи є щось таке, що він не зна­йде?

Артеміс гордовито посміхнувся.

— Я сховав файли на одному сайті в Інтернеті. Провайдер нагадає мені через шість місяців. Коли я отримаю інформацію, мої спогади, можливо, по­вністю відновляться.

— Щось іще?

— Ні. Цей сайт — наша остання надія. Якщо кен­тавр його знайде, світ ельфів загублений для нас на­завжди.

На екрані замерехтіло зображення Рута.

— Гаразд. Час спливає. Вирубайте їх і стирайте пам’ять. Запишіть увесь процес. Не повірю, що Ар­теміс вийшов із гри, доки сам не побачу.

— Командире, може, й іншим поставити кілька питань?

— Ні, капітане. Фаул сам сказав. Сайт, де зберігають­ся файли,— їхня остання надія. Запускайте програму.

По екрану побігли хвилі перешкод.

— Так, командире,— Холлі повернулася до команди техніків.— Ви чули. До роботи! Сонце зійде за дві години. До того часу ми маємо бути під землею.

Техніки перевірили, чи добре тримаються елек­троди, і дістали три пари окулярів для сну.

— Я це зроблю,— сказала Холлі і взяла у них маски.

Вона надягла одну на Джульєтту, поправила резинку.

— Знаєш,— сказала вона дівчині,— охорона — це бездушний бізнес. У тебе занадто велике серце, щоб цим займатися.

Джульєтта кивнула.

— Спробую це не забути.

Холлі обережно поправила окуляри.

— Я за тобою доглядатиму.

Джульєтта посміхнулася.

— Побачимося уві сні.

Холлі натиснула маленьку кнопку на масці, і че­рез п’ять секунд, завдяки гіпно-вогникам і снодійно­му газу, Джульєтта вже спала.

Наступною була черга Батлера. Технічна команда зробила йому маску більшу, аби резинка трималася на великому черепі.

— Простеж, аби Фоулі не перестарався зі стиран­ням, — попросив охоронець.— Я не хочу прокинутися з діркою в голові в чотири десятиліття.

— Не хвилюйся,— заспокоїла його Холлі.— Фоулі знає що робить.

— Добре. Пам’ятай, якщо Народу знадобиться допомога, я завжди готовий.

Холлі натиснула на кнопку.

— Я запам’ятаю,— прошепотіла вона.

Останнім був Артеміс. У замесмеризованому ста­ні він здавався майже спокійним. На лобі не було жодної тривожної зморшки, і якщо не знати Артемі­са, можна було запросто прийняти його за звичай­ного тринадцятирічного людського хлопчика.

Холлі повернулася до Фоулі.

— Ти абсолютно переконаний?

Кентавр знизав плечима.

— А який у мене вибір? Наказ є наказ.

Холлі надягла на Артеміса маску і натиснула на кнопку. Через кілька секунд хлопець відкинувся на спинку стільця. Одразу ж на моніторі за його спиною почали спалахувати слова тексту гном­ського мовою. За часів Фронда гномський текст писався по спіралі. Але від читання таких історій у багатьох ельфів не лишалося нічого, окрім міг­рені.

— Починаємо видалення,— скомандував Фоулі.— Але лишіть копію. Коли матиму кілька тижнів вільного часу, покопаюся, що такого особливого у цьому хлопцеві.

Холлі дивилася на життя Артеміса, що спалахува­ло на екрані зеленими літерами.

— Якось це неправильно,— зауважила вона.— Якщо він знайшов нас один раз, знайде знову. Особ­ливо коли перетвориться на того монстра, яким був.

Фоулі щось вистукував на ергономічній клаві­атурі.

— Може. Але наступного разу ми будемо готові.

Холлі зітхнула.

— Шкода, бо ми стали майже друзями.

Кентавр гмикнув.

— Ага. Якщо можна дружити з гадюкою.

Холлі закрила візор шолома, сховавши очі.

— Звісно, ти маєш рацію. Друзями ми бути не мо­жемо. Нас штовхали одне до одного обставини, і більш нічого.

Фоулі поплескав її по плечу.

— Гарна дівчинка. Тримай вуха пістолетом. Куди це ти?

— До Тари,— відповіла Холлі.— Хочу політати. Подихати свіжим повітрям.

— Ти не отримала дозволу на політ,— заперечив Фоулі.— Рут позбавить тебе значка.

— Чому це? — Холлі надягла крила.— Мені ж не можна тут перебувати, не забув?

І вона полетіла. Зробила петлю у вестибюлі і ви­летіла за поріг, ледь не зачепивши косяк, швидко злетіла в нічне небо. Секунду можна було помилува­тися її темним силуетом на сріблястому тлі повного місяця, а потому вона зникла, переключившись на невидимі частоти захисту.

Фоулі дивився їй услід. Емоційні створіння ті без­крилі ельфи. Саме тому вони найгірші оперативники в Реконі. Усі рішення приймаються через серце. Але Рут ніколи не звільнить Холлі, тому що вона в поліції, як удома. Та й хто іще врятує Народ від Ар­теміса Фаула, коли він їх знову знайде?