ГР 2 (ПТ) Сприймання письмових текстів / читання мовчки. Василь Бедро. "Поема про батька"

Прочитай поему.

Розмова з батьком

… Ймення батькове - це спадковість,

Вказівник для доріг, перехресть,

Заповідана батьківська совість -

Родова заповідана честь.

Д.Білоус

1

Завжди я звертаюся, батьку, до тебе

Коли на життя глянуть з відстані треба.

…Дивлюся з вершини пережитих літ

На наш неспокійний, знервований світ…

Чимало пройшов я життєвих доріг,

Та пам'ять вертає на отчий поріг.

Туди - в солов'їний Полтавський мій край,

Де общири рідні, де вічний мій май;

Де піняться цвітом весняні сади,

Де жайвір мене зустрічає завжди…

Де мова моя - як шовкова трава,

Яку нам лишив – Котляревський Іван.

Там- Лохвицька рідна моя сторона,,

Де я народився й наплакавсь сповна,

Моя найтепліша праотча земля -

Звідкіль почалась Україна моя.

Там крок мій найперший від маминих рук…

Там перші сльозинки стрічань і розлук.

Там, в зробленій батьком колисці вербовій,

Зростали ми в ласці, теплі і любові.

У сволок гвіздок там забив ще мій дід,

На ньому – в колисках - мій вигойдавсь рід…

Гойдали нас добре жорстокі віки,

Та ми не згубились, бо ми – козаки…

2

Мій батько Микола, міцний від природи,

Трудивсь ковалем на спиртовім заводі.

Він знався в металах, в примхливостях криці.

Злітав молоток його з легкістю птиці

Так, наче він був із співучої сталі -

Танок вибивав на дзвінкому металі…

Кував односельцям для ладу в печі -

Кочерги, чаплійки, круті рогачі,

А теслям - сокири і свердла, і скоби,

А коси дзвінкі і серпи - хліборобам.

Ще й кузні колгоспній завжди помагав,

Ладнав реманент, інструменти кував.

Робив все надійно, дбайливо, зразково,

Кував добрим людям на щастя підкови.

А скільки ще добрих він задумів мав,

Та в рік сорок перший ввірвалась війна…

До війська його не взяли в перші дні -

Від фронту відстрочку він мав «по броні».

З такими, як сам, докладав усіх сил,

Щоб швидше завод свій відправити в тил.

Вони працювали і вдень, і вночі.

Мій батько – на баки кував обручі,

Щоб їх закріпити скоріш на платформи,-

Виковував кріплення різної форми.

Завжди біля горна був мокрий від поту,

Він там і лягав, щоб спочить від роботи.

Гадюками протяги жалили тихо,-

До батька повзло, підкрадалося лихо.

Воно підповзло у негоди щоденні -

Застуда страшна зачепила легені.

Термометр показував вище за сорок,

Душило й морозило…Марення, морок…

До мами гукав він із болем і криком :

«Візьми, рідна, жар цей…З грудей моїх викинь…»

3

У хвилини, як біль в його тілі стихав,

Мене він на руки із ніжність брав.

Клав ніжки на лікоть, в долоню – голівку -

Від роду я мав лиш два місяці віку.

….Та батько горів, на очах наших гаснув…

Уже не було ані сил, ані часу…

Звернувсь до матусі:«Мені вже не жить,

Прошу тебе, рідна, дітей бережи.

У них твоя буде надія і радість…»

Казав він і плакав - слабий, безпорадний…

А поруч стояли й дивилися мовчки

Іще два синочки - тонкі колосочки.

Зламали життя йому долі вітри

І згас він –в неповні свої тридцять три…

Такого прощання раніш не було,

Схилилось в журбі над труною село,

Матуся ридала, лебідкою билась,

Захмарене небо над нею сльозилось.

І доля жіноча, зігнувши брову,

Із болем дивилась на першу вдову.

Солдатки жури приховати не в змозі,

Їм теж уже йшли похоронки в дорозі…

Не грали музики, не клалися квіти,

Лиш плакали всі - і дорослі, і діти.

Мов постріли – цвяхи вбивались у віко,-

В могилу труна опускалась навіки…

І замість салюту промерзла земля

Загупала глухо…Нема коваля…

…І буде матуся роками тужити: «Як важко без тебе, мій голубе, жити»

Пам'ять повертає ліричного героя в:

Мову в спадок лишив нам...