(Копія) Синтаксичний розбір складного речення з різними видами зв’язку

дві; 

три; 

чотири;

п'ять.

Сполучниковий сурядний і підрядний;

Безсполучниковий та сполучниковий сурядний;

Безсполучниковий та сполучниковий підрядний;

Безсполучниковий та сполучникові сурядний і підрядний.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє ма­леньке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тонень­кій ряднині, у вогкім кутку.

коми;

двокрапки; 

тире; 

крапки з комами.

І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, — коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки… (Л. Костенко). 

Час ішов непомітно, вже зовсім задніло, заграли сонячні мечі за лісом, небо стало вищим, а рибалка укоськував рибину (Ю. Збанацький).

Скільки ніс я для тебе тривог і тепла, але ти, як весна, стороною пройшла (В. Симоненко). 

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко).

Сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря ста­ло таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Г. Тютюнник).

Повний місяць стояв над степом, через нього переплива­ли легкі хмарки, і здавалося, що місяць котився морем, занурюючись у шумовиння (Ю. Яновський).

Мокрі віти миготять, і проміння ллється, вся природа — як дитя, що в сльозах сміється (Л. Левицький).

У дитинстві, як бігав стежками між напоєних сонцем хлі­бів, заколисаний колосками, жайворонком я стать хотів (Є. Бандуренко).

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, і музику палку, що ніжно серце тисне (М. Рильський).

Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і ку­дись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує і не залишає тієї чис­тої години для душі, коли можна замислитись над собою і подумати про головне (Є. Сверстюк).

Не візьмешся за роботу, робота сама не зробиться.

Мрія ставала дійсністю, дійсність була схожа на мрію.

Шумить вода, весною повіва, земля квіточки викида.

Мені здається: твої очі у мою душу світять з вишини.

Брати Блаженки шепотілися між собою, що коли треба буде, вони стануть один до одного спинами.

Мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю.

Дерева можна обрізувати або коли ще сплять соки, або коли виростає листя.

І весна йому теж здається дівчиною, але коли веселка живе на хмарі, то весна ходить по землі.