Синтаксичний розбір складного речення з різними видами зв’язку

дві; 

три; 

чотири;

п'ять.

Сполучниковий сурядний і підрядний;

Безсполучниковий та сполучниковий сурядний;

Безсполучниковий та сполучниковий підрядний;

Безсполучниковий та сполучникові сурядний і підрядний.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє ма­леньке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тонень­кій ряднині, у вогкім кутку.

коми;

двокрапки; 

тире; 

крапки з комами.

І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, — коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки… (Л. Костенко). 

Час ішов непомітно, вже зовсім задніло, заграли сонячні мечі за лісом, небо стало вищим, а рибалка укоськував рибину (Ю. Збанацький).

Скільки ніс я для тебе тривог і тепла, але ти, як весна, стороною пройшла (В. Симоненко). 

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко).

Сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря ста­ло таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Г. Тютюнник).

Повний місяць стояв над степом, через нього переплива­ли легкі хмарки, і здавалося, що місяць котився морем, занурюючись у шумовиння (Ю. Яновський).

Мокрі віти миготять, і проміння ллється, вся природа — як дитя, що в сльозах сміється (Л. Левицький).

У дитинстві, як бігав стежками між напоєних сонцем хлі­бів, заколисаний колосками, жайворонком я стать хотів (Є. Бандуренко).

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, і музику палку, що ніжно серце тисне (М. Рильський).

Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і ку­дись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує і не залишає тієї чис­тої години для душі, коли можна замислитись над собою і подумати про головне (Є. Сверстюк).