Контроль говоріння. ІІ семестр

ПОКАРАННЯ

Чим вище підбивалося сонце, тим лютішою ставала спека. Коні збилися докупи, звісили голови.

Хлопці лежали під вербою. Володька потягнувся, тріпнув чубом:

– Може, в грушевий сад махнемо, га?

Хлопці мовчали. Звичайно, затія спокуслива – поласувати соковитими грушами. Але виразніше за груші кожен бачив перед собою грізну постать сторожа діда Гарби.

Не знав дід Гарба, що таке хвороба й утома. У найлютіші морози старий купався в річці. “Дід-степовик” – з острахом і повагою називали його в селі.

Сторож у саду ніколи не сидів, а порався біля хати. Та в критичну хвилину котилося громоподібне: “Ого-го-го!” Із піднятою сапою летів дід Гарба. Він гнався за шибеником кілометрів із п’ять, а якщо траплявся дуже спритний, то й десять. Словом, не було ще такого випадку, щоб дід не зловив охочого до фруктів.

Володька не відступав.

– Давайте на конях. Якщо той... втечемо.

Грицько й Михайло знехотя підвелись. Льонька – за ними. Скочили на коней. Коли з-за горба вигулькнув сад, хлопці зупинили Льоньку й наказали: “Побачиш діда – свисни!”, а самі рушили далі.

Зловивши носом терпкий запах груш, Льонька пришпорив кобилу Муху й мерщій до крайнього дерева. Тільки скочив на землю, як над садом прогриміло:

– Ого-го-го!

Дід! Льонька шмигнув до переляканої Мухи. Щоб допомогти вершнику, Муха спіймала його зубами за штанці й підкинула вгору. Описавши петлю, хлопець зарився носом у землю. У цей час хтось згріб його залізною п’ятірнею:

– Ага, попався!

У щілинку приплющеного ока Льонька побачив грізно настовбурчені дідові вуса. У Льончиному горлі забелькотіло:

-Ой, не бу-буду! Відпу-пу-стіть!

Дід узяв Муху за повід, полоненого – за комір і потяг вглиб саду. Кобила упиралася, Льонька ж пальцем боявся поворухнути. “Що він зробить зі мною? – тремтів він кожною жилкою. – Повісить на груші чи кине в трясовину?..”

Прив’язавши Муху, дід турнув малого до куреня. Поставив повне відро груш і наказав:

– Їж!

– Не буду! – видзеленькав Льонька зубами.

– Їж, кажу тобі!

Примочуючи грушу сльозами, Льонька почав їсти. Терпко звело рот, не було сил ні жувати, ні ковтати. Ледве домучив першу грушу.

– Їж! – знову почулося страшне слово.

Після третьої груші напала гикавка. Муха, дивлячись на Льончині муки, жалібно заіржала. Дід стояв нерухомо.

– Дідусю, рідненький... Не можу...

– А красти – можеш?

Ще проковтнув Льонька кілька груш. Бридке місиво застряло в горлі, очі полізли на лоб.

– Пустіть, дідусю, більше не бу...

– Не будеш? Отож дивись! І дітям, і внукам закажи: не беріть чужого – воно печеться.

Дід узяв хлопця за комір і, наче жабеня, підняв над собою. Льонька й не отямився, як опинився на Мушиній спині. Старенька з місця рвонула в галоп; вона так стрибала через кущі й рівчаки, ніби випорснула з вогню.

З кущів вигулькнули хлопці. Льонька, побачивши своїх, заревів на весь голос. Хлопці перезирнулися.

– Він що, бив тебе?

– Не бив... грушами... годував.

– Годував? – витріщились хлопці. – Чого ж ти ревеш?

– Еге ж, аби вас так... годували... На все життя вистачить...

(448 сл.)

Я готовий/готова до проходження тесту:

З великої літери напишіть ім'я того, хто запропонував поласувати грушами з чужого саду:

Напишіть із маленької літери слово в Зн.в., що пропозиція поласувати грушами була заманливою через

З великої літери напишіть прізвище того, хто був сторожем у грушевому саду:

Напишіть із маленької літери слово, що дід примусив Льоньку робити з грушами.

З великої літери у Н.в. напишіть, як звали кобилу, що допомогла хлопцеві сісти в сідло:

Хлопець боявся, що дід

На все життя Льонька запам’ятає дідову науку:

Розташуй абзаци у правильній послідовності, щоб вийшла зв'язна розповідь.

Укажіть правильну структуру розповіді:

Увідповідни