Учитель використовує інформацію з підручника української літератури "Давня кримськотатарська література" (с.94) - автор Авраменко О.
Кримськотатарська література — це не просто збірка творів, це голос народу, який намагалися заглушити упродовж століть, але він щоразу проростав, наче квітка крізь каміння.
Її історія починається ще в часи Золотої Орди та Кримського Ханства. У ті часи панувала витончена палацова поезія. Хани були не лише правителями, а й філософами та поетами. Вони писали про троянди, солов’їв та вічну мудрість буття. Але поруч із палацами жив потужний фольклор — героїчні дестани про богатирів, які захищали рідні степи та гори.
Нова ера розпочалася наприкінці XIX століття завдяки Ісмаїлу Гаспринському. Він зрозумів: щоб народ вижив, він має бути освіченим. Його газета «Терджиман» стала вікном у світ не лише для кримських татар, а й для багатьох тюркомовних народів. Гаспринський вірив, що культура сильніша за зброю.
Найтрагічніша і водночас найгероїчніша сторінка — це література після 1944 року. Депортація розкидала кримських татар по далеких степах Узбекистану та Уралу. Писати рідною мовою було заборонено, але поети писали в думках, передаючи рядки з вуст у вуста. Головним образом цієї літератури став «Ватан» — Батьківщина. Крим у творах Ервіна Умерова чи Шаміля Алядіна поставав не просто географічним місцем, а втраченим раєм, куди обов'язково треба повернутися.
Сьогодні кримськотатарська література переживає новий етап. Вона звучить у Києві та Львові, у Бахчисараї та Сімферополі. Це література про пам'ять, яка не згасає, і про море, яке завжди чекає на своїх дітей.