Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування

Опис документу:
Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. В дитячому колективі дитина набуває практики спілкування.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Загальна характеристика дитячого колективу

і шляхи його формування

Дитячий колектив — це стійке об'єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності.

Це визначення дає підстави для відповіді на поставлене запитання.

Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. В дитячому колективі дитина набуває практики спілкування.

Колектив сприяє реалізації мети виховання — всебічному розвитку особистості: розвитку організаторських здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів.

У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток його членів, тому що кожен з них приносить до колективу свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси і одночасно освоює те, що несуть інші. В дитячому колективі в сумісній діяльності здійснюється обмін інформацією, розвивається здатність розуміти стан, мотиви вчинків інших і відповідно на них реагувати. Так формується симпатія, чуйність.

У колективі, якщо діти об'єднані цікавою змістовною діяльністю, дружніми відносинами, у його членів формується почуття душевного комфорту, психологічної захищеності, що в свою чергу, сприяє виявленню творчої ініціативи, почуття гордості, радості.

Дитячий і в тому числі класний колектив є ареною самовираження і самоствердження особистості. Колектив повинен відкрити кожній дитині шлях до осмислення себе як особистості. Дитина прагне до визначення колективом її гідності, закріпленню певних позицій в колі однолітків. І якщо учень не вписується в систему позитивних відносин у колективі, не відчуває любові, поваги, він займає в ньому пасивну, нейтральну позицію або протидіє колективу, що досить часто веде до того, що окремі школярі намагаються завоювати увагу, популярність у колективі негативними вчинками, займаючи позицію шута в класі, грубіяна, бешкетника, тобто вони виходять з-під впливу колективу, він перестає бути для них виховуючим фактором, відбувається конфронтація з однолітками, учителями, батьками, замкненість у собі та ін. Не отримуючи любові, порозуміння вдома, у школі, діти ідуть на вулицю, їх охоплює озлобленість, розчарування. Вони шукають самореалізації в різних групах, які можуть вплинути як позитивно, так і негативно.

Головною причиною слабкого впливу колективу на дітей є недостатній діапазон тих соціальних ролей, які може запропонувати колектив індивіду.

Види і структура дитячого колективу

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові й різновікові.

Колектив класу — одна із форм первинного учнівського колективу, хоч і з великою кількістю людей, що вимагає особливої уваги вихователя. Класний колектив входить у загальний шкільний, і між ними повинен бути тісний зв'язок. Формами цього зв'язку можуть бути: спільна трудова діяльність, загальношкільні заходи (диспути, вечори, конференції), шефство старших над молодшими, суспільні дитячі організації, заняття в гуртках, секціях тощо.

Постійними є класні колективи, а тимчасові створюються для спільної діяльності, щоб реалізувати певну мету (ремонт меблів, участь у трудових справах тощо).

Класний колектив є одновіковим. Різновікові групи створюються в мікрорайонах, літніх оздоровчих таборах і т. ін. Кожен із цих видів має свої переваги і недоліки.

Будь-який первинний колектив характеризує як офіційна (формальна), так і неофіційна (неформальна) його структура. Формальні групи створюються на основі будь-яких офіційних документів. Положення дитини визначається тим, в якій мірі вона реалізує свою соціальну роль (відмінника, організатора та ін.). Неформальні групи виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань. Вони не передбачаються ніякими інструкціями. Становище дитини визначається ставленням до товаришів.

Місце дитини в колективі визначають різні фактори: моральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан в сім'ї, товариськість; уміння встановлювати контакти. Дослідження, проведені Л. Уманським, виявили цікаву закономірність: люди, які не користуються авторитетом, повагою в групі і які не поважають групові норми, пасивні в суспільних справах, конфліктують з колективом, схильні перебільшувати свою гідність і своє місце в групі. Лідери ж частіше скромної про себе думки.

Тому важливо вивчати становище дитини в системі колективних відносин, щоб забезпечити сприятливе положення дитини в колективі, формувати її високі ціннісні орієнтації.

Дітям з високим позитивним статусом (лідери) в колективі слід надавати самостійність в організації і проведенні конкретних справ, доручати керівництво групами, гуртками, секціями, проводити з однолітками індивідуальні бесіди, спрямовані на коректування їх поведінки та інше. Але разом з тим слід пропонувати і справи, в яких ці школярі повинні бути виконавцями.

Саме цю групу школярів необхідно залучати до роботи, що потребує організаторських навичок, самостійності, висловлення своїх думок, оцінок. Для розвитку творчої активності, ініціативи цих дітей слід надавати їм певну допомогу.

Дітям групи «ізольованих» вихователі повинні допомогти пізнати самих себе, виявити свої кращі риси, уміння. Це потребує глибокого вивчення індивідуальних особливостей школярів, організації їх успіху, розширення кола їх спілкування в первинному колективі, підбору доручень, які спонукали б дітей звертатися із запитаннями, проханнями до однокласників та ін.

Конфліктні стосунки можуть бути як між окремими школярами, так і між малими групами, групами і окремими індивідами.

Причиною їх є різне розуміння норм моральності, ставлення до навчання, конфронтація між лідерами, хлопчиками і дівчатками, між окремими учнями, які бажають увійти в певну групу, й групою, що не приймає його тощо.

Отже, неформальні групи в певній мірі визначають особливості класного колективу, ступінь його впливу на особистість. Ідеальне положення, коли формальні і неформальні структури доповнюють одна одну, коли офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері виборчих відносин, а лідери малих груп, що користуються авторитетом, є носіями позитивних цінностей.

Динаміка розвитку колективу

Колектив у своєму розвитку проходить певні стадії, які характеризують його з якісного боку.

Спираючись на теорію і досвід А.С. Макаренка, О.Г. Ковальов визначає три стадії розвитку колективу: стадію первинного синтезу, стадію диференціації і стадію синтезу.

Перша стадія є початковою, коли колектив тільки створюється, формується, люди придивляються один до одного, до вихователя. Колектив — мета виховних зусиль педагогів. Вихователь знайомить вихованців з метою, завданнями, перспективами колективу. Вимоги ідуть від нього. Школярів об'єднує загальне емоційне напруження, бо невідомі норми, вимоги до їх життя, але поступово діти дізнаються, хто є хто, з'являються малі групи.

Друга стадія характеризується тим, що завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, накопичуються традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога. Вимоги йдуть не лише від вихователя, а й від активу, лідерів. Колектив стає фактором розширення соціального досвіду дітей, залучення його до духовної культури свого народу.

На третій стадії затверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поваги один до одного. Дитина має можливість самореалізуватись, бо створюються умови для діяльності кожного. Це той ідеал стосунків, який максимально сприяє всебічному розвитку особистості.

На всіх етапах розвитку колективу головна мета — створення умов для самореалізації особистості.

Шляхи згуртування дитячого колективу

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіхсфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича праця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення. Американський психолог Урі Бронфенбреннер описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізніше, після спільної праці, домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Особливе місце в становленні класного колективу займає педагогічно доречно організована навчальна діяльність. У процесі навчальної діяльності школярів встановлюються ділові зв'язки. Свої успіхи, невдачі вони переживають у колективі класу. І від характеру цих відносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко писав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і в роботі, коли виросте. Гра потрібна не тільки молодшим школярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

У будь-якій грі діти прагнуть до самоврядування, тобто до участі в управлінні і керівництві справами свого колективу. Це може бути діяльність органів учнівського самоврядування (учком, суспільна організація), об'єднання школярів за інтересами (клуби, гуртки), чергування по школі, самообслуговування, робота дитячих кооперативів.

Цікавою є методика організації колективних творчих справ (КТС) І.П. Іванова. Починається все з колективного планування, якому передує бесіда про планування роботи. Створюються групи, що визначають: що і для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицію, розвідку справ тощо. Тільки після цього здійснюється вибір справи членами класного чи шкільного колективу. Це може бути: прес-бій, прес-конференція, конкурс малюнків, телеміст, турнір-вікторина, естафета улюблених занять, турнір ораторів, майстерня Саморобника, «Книжкова лікарня», конкурс інсценованої пісні, літературний карнавал, огляд мальованих фільмів, конкурс живих картин, зібрання невідомих поетів; конкурс читців, співаків, танцюристів, музикантів, пантоміми, спортивних танців, усних розповідей; літературно-музичні клуби, народні спортивні ігрища, веселі спартакіади та ін., захист пір року, професії, фантастичних проектів: конкурс ораторів; проведення дня віку, спорту.

Поточна організаторська діяльність передбачає створення ради справ, в які можуть включитися і старші: вчителі, старшокласники, батьки, випускники школи. Успіх справи у великій мірі визначається саме цією співдружністю.

Після виконаної справи проводиться колективне обговорення й оцінка зробленого на основі відповідей на запитання: що вдалося і чому? Що не вдалося і чому? Який треба зробити висновок? Що найбільше сподобалось? Чому? Чому навчилися?

При оцінюванні враховується і здійснення основних принципів організації КТС, а саме:

1. Справа — це піклування про щось, когось, тобто справи повинні бути на радість і користь людям.2. Брати участь у справах повинні всі члени даного колективу.3. Романтична форма проведення.4. Творча основа діяльності.5. Змінність лідерів.

Постановка перспектив. Перспектива — це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, «завтрашня радість», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, далека. Близька перспектива є у кожної дитини: зароджуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, допомагає їй переборювати труднощі.

Середня заключається в прагненні дитини до якоїсь події в її житті, але відсуненій за часом. Далека перспектива — це те, до чого прагне людина протягом тривалого періоду.

Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спілкування дітей по реалізації поставленої мети.

Створення традицій, тобто установлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята2. Традиції вимагають від школярів конкретних дій.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвоїти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів досягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов'язків, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати.

Використання методу паралельної дії. Побічний вплив на учня через колектив А.С. Макаренко назвав паралельною педагогічною дією, але вплив необхідно використовувати дуже обережно і тільки у зрілому колективі.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Сучасні проблеми адаптації та соціалізації особистості»
Левченко Вікторія Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.