• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Педагогіка
  • Узагальнення досвіду "Інформаційні технології та інноваційні методи і їх використання в процесі вивчення географії та біології"

Узагальнення досвіду "Інформаційні технології та інноваційні методи і їх використання в процесі вивчення географії та біології"

Опис документу:
Характерною ознакою сучасної педагогіки є здатність до оновлення, тобто інноваційність, адже подолання кризи освіти, наявність якої визначається й учителями, й науковцями, й широкою громадськістю, неможливе без її реформування відповідно до вимог часу. Неабиякі можливості для якісних змін в освіті пов’язані з інтенсивним розвитку засобів комунікації та інформаційних технологій.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема досвіду: "Інформаційні технології та інноваційні методи і їх

використання в процесі вивчення географії

та біології"

Автор досвіду:

Болотіна Ольга Василівна

вчитель географії та біології

Зміст

Вступ стор.3

1. Психологічне забезпечення введення іновацій

у навчально – виховний процес стор. 4

2. Особливості формування інноваційної культури вчителя стор. 7

3. Формування компетентності саморозвитку

на уроках географії стор. 13

4. Використання інформаційних технологій

на уроках географії стор. 17

5. Інноваційні методи при вивченні біології стор. 20

Література стор. 27

2

Вступ

Характерною ознакою сучасної педагогіки є здатність до оновлення, тобто інноваційність ( лат. innovatio – оновлення, зміна), адже подолання кризи освіти, наявність якої визначається й учителями, й науковцями, й широкою громадськістю, неможливе без її реформування відповідно до вимог часу. Прагнення до змін, знаття певних обмежень на інноваційну діяльність прислужилися зародженню широкого інноваційного руху в системі освіти. Неабиякі можливості для якісних змін в освіті пов’язані з інтенсивним розвитку засобів комунікації та інформаційних технологій. Такі складні процеси не можливі без зміни ролі педагога в сучасній школі, його компетентності та особистісто – професійних якостей.

В цій роботи увага звернута на психологічні аспекти введення інновацій у навчально-виховний процес, особливості формування інноваційної культури вчителя, та інноваційні методи, що використовуються при вивченні географії та біології.

3

Психологічне забезпечення введення іновацій у навчально – виховний процес

На сучасному етапі забезпечення інновацій у процесі навчання є до­сить актуальним. Даною проблемою серйозно займаються психологи, оскільки інноваційний процес стосується цілого ряду питань, серед яких особливим предметом уваги є людські ресурси.

Що ж таке «інновація», або «нововведення»? Це процес якісної зміни чого-небудь, а також результат цієї зміни — нововведення.

Класифікацій нововведень за типами досить багато. Нововведення в навчально-виховному процесі можуть бути:

1) Предметно-цільовими (що включають у себе профілююче навчання, а також введення нових шкільних предметів, факультативних курсів). Із психологічної точки зору вони найбільшою мірою характеризуються очікуванням нових вимог до педагогів.

2) Організаційно-управлінськими (розробка й застосування нових форм контролю за діяльністю педагогів (учнів); методів керування педаго­гічним колективом).

3) Соціальними (які припускають застосування нових виховних прийомів і впливів, у т. ч. робота з батьками).

Незалежно від типу нововведення виділяють основні етапи процесу інновації.

Перший етап — ініціація нововведення. Може бути викликана й зовнішнім, і внутрішнім тиском, а також внутрішнім спонуканням кого-небудь із членів колективу. На цьому етапі з'ясовується потреба в ново­введенні, а також визначається його тип. Такого роду аналітична робота проводиться адміністрацією школи, причому нерідко її ініціатором мо­жуть бути й зверхні організації.

Другий етап — ухвалення рішення про необхідність впровадження нововведення певного типу. Це наступний крок, що дозволяє зважити ще раз всі «за» й «проти», щоб переконатися, що пропонована ідея дій­сно правильна.

Третій етап — розробка нововведення. Цей етап підготовки й опра­цювання нововведень.

Четвертий етап — підготовка до нововведення членів педагогічного колективу. На цьому етапі важливо знайти прихильників інноваційної ідеї із числа впливових людей, а також постаратися передбачити ставлення до неї інших людей, яких можуть торкнутися пропоновані ново­введення. На цьому етапі керівник-іноватор виступає в ролі психолога, здатного розбудити в членів колективу ентузіазм й «заразити» їхніми нововведеннями.

П'ятий етап — впровадження нововведення. Доцільно спочатку розробити пробний варіант нововведення, а потім і повний. Психологи вважають, що для успіху впровадження нововведення необхідно враховувати

4

такий психологічний момент, як можливість групового ухвалення рішення.

Шостий етап — практичне використання нововведень. На цьому етапі важлива психологічна характеристика колективу: терпимість до невдач, віра в одержання ефективних результатів і т. ін.

На думку Р. Л. Кричевського, для успішного проведення інновацій необхідні:

- певний освітній рівень як педагогів, так й учнів (чим він вищий, тим легше сприймається нововведення);

- інформаційні контакти й поінформованість педагогів (тобто одер­жання ними адекватної інформації про нововведення);

- мотивація до нововведення (передбачається, що вона є реакцією на інноваційне поводження керівників й ініціаторів нововведення, реакцією на відповідне стимулювання й т. д.).

Серед педагогів виділені п'ять типів ставлення до нововведень:

  • активно позитивне;

  • позитивне;

  • нейтральне;

  • пасивно негативне;

  • активно негативне.

У дослідженні психологів показано, що конкретне ставлення педагогів до нововведення традиційно складається із трьох компонентів -пізнавального, емоційного й поведінкового.

Важливим психологічним моментом, здатним загальмувати інновацій­ний процес, а в деяких випадках і взагалі зупинити його, є неприйняття інновацій, що одержало назву психологічного бар'єра стосовно ново­введень. Це опір змінам, творцем якого є сама людина. Воно пов'язане з генетичним і психологічним складом особистості, із природним пра­гненням до збереження стабільності, з перевагою «знайомого» над «не­знайомим», з життєвими стереотипами, що спонукують до обережності й побоювань.

Психологічний бар'єр є утворенням, що розвивається. Його параме­три змінюються на різних етапах нововведення, різні у вчителів з різним педагогічним стажем.

Основні причини опору педагогів нововведенням можуть мати дві основні характеристики: особистісні й соціальні.

Причинами особистісного характеру вважаються наступні:

а) сприйняття критики особистих методів роботи як образи;

6) острах того, що набуті навички виявляться незапитаними або «не впишуться»;

в) небажання витрачати сили на перенавчання (самоосвіта);

г) страх перед невизначеністю, що обумовлена нерозумінням суті й на­
слідків нововведень;

д) острах росту інтенсивності праці.

5

У числі соціальних причин називають наступні:

а) небажання пристосовуватися до нових вимог;

б) прагнення зберегти звичні вимоги до роботи й умови роботи;

в) острах, що нововведення приведуть до меншого задоволення робо­тою;

г) ворожість до зовнішнього втручання в особисті справи й до осіб, які
впроваджують нововведення;

д) невдоволення слабістю особистої участі й незначністю своєї ролі при

впровадженні нововведень;

є) упевненість у тому, що будь-які нововведення вигідні комусь, а не

педагогові й учням.

Слід зазначити, що також причинами, що мають соціально-психологічний характер, є: орієнтація деяких педагогів не на досягнення, а ско­ріше на уникнення невдачі; острах непередбачених труднощів; небажання перестроюватися відповідно до нових умов; низький рівень домагань.

Для того щоб нововведення було успішним, при його впровадженні, на думку Н. А. Ільїної, необхідно враховувати наступні моменти:

Адміністрація школи й педагогічний колектив повинні чітко уявляти собі, у чому полягають нововведення. По можливості повинен бути проведений колективний аналіз можливих варіантів нововведень, сформований поетапний план впровадження й т. д.

Психологом повинна бути проведена оцінка психологічного стугіеня готовності колективу до змін й участі в інноваціях. Як відомо, до успіху веде гарний соціально-психологічний клімат у колективі.

Сприяє нововведенням підтримка нововведень людьми, які мають авторитет у колективі, а також залучення до цього неформальних лідерів.

Необхідною умовою є інформованість колективу про підготовку до реалізації нововведення. Оскільки, як відомо, уривчасті відомості здобувають форму слухів. Таким чином, чим більше питань буде вирішено на підготовчій стадії, тим успішніше будуть впроваджуватися інновації.

Психологи відзначають, що в період впровадження нововведень у більшості колективів мають місце поліпшення взаємин між педагога­ми, знижується конфліктність спостерігається зростання згуртованості, тобто в сфері взаємин проявляється своєрідна компенсація загальної напруженості.

Однак варто враховувати, що все це відбувається в неофіційних групах. У той же час учені відзначають, що в цей період взаємини між підлеглими й керівництвом можуть погіршуватися, збільшується конфліктність між педагогами й адміністрацією, іноді знижується авторитетність керівника. Керівникові необхідно пам'ятати, що в ситуації нововведення керівник сприймається як людина, на яку покладено всю відповідальність за ре­зультати й труднощі нововведень.

6

Особливості формування інноваційної культури вчителя

У наш час вимоги, які ставляться до будь-якої форми суспільної ді­яльності, незмінно пов'язують з культурою, тому що її високий рівень — необхідна умова ефективності будь-якої праці, а тим більш педагогічної.

Нова українська держава, нове суспільство, що будується відкритим, громадянським, потребує нового вчителя, нового учня. Тому зростання педагогічної майстерності вчителя, рівня його культури, мислення, світо­гляду завжди було й буде актуальною проблемою.

Сучасна соціально-економічна ситуація характеризується тим, що багато областей людської діяльності, у тому числі й освіта, стрімко роз­виваються за рахунок упровадження різноманітних інновацій. Людині в цій ситуації треба бути не тільки виконавцем у їх здійсненні, але й без­посереднім творцем інноваційних процесів.

Таким чином, перед сучасною школою постає проблема формування вчителя-інноватора як носія інноваційної культури.

Поняття «інноваційна культура вчителя» до цього часу є не достатньо вивченим. Воно розглядалося такими науковцями, як: Кларін М. В., Колеснікова Л. Ф., Турченко В. М., Борисова Л. Г., Ніколаєв А. І., Фо-кін В. М., Постряков А. А. та ін.

Інноваційна культура — це знання, уміння й досвід цілеспрямованої підготовки комплексного впровадження й усебічного освоєння нового в різних галузях людської життєдіяльності при збереженні в інновацій­ній системі динамічної єдності старого, сучасного й нового; іншими словами,— це вільне творіння нового з дотриманням принципу спад­коємності.

Загальновідомо, що людина культури — це духовно багата особистість, яка має творчі здібності, віддана своїй справі, захоплена нею. Формування такої особистості передбачає розвиток духовних потреб пізнання й самопізнання, краси, спілкування, творчості, пошуку сенсу життя, щастя, наявність ідеалу.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен «культура» багатозначний і характеризується складністю та ба-гатовимірністю. Серед великої кількості визначень поняття «культура» можна виділити такі основні положення: суть культури — гуманістична, людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини; продуктом й одночасно творцем культури є лю­дина; головне джерело культури — діяльність людини; культура вбирає в себе способи й результати діяльності людини. Культура розглядається як механізм, що регламентує й регулює поведінку й діяльність людини, а сама людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура — специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.

7

З огляду на те шо глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, які відбуваються сьогодні в Україні, спонукають до реформи системи освіти, що має сприяти утвердженню; людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різнома­нітних освітніх проблем, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, формуванню готовності вчителя до інноваційної діяльності, постає проблема формування інноваційної культури вчителя.

Інноваційні процеси в галузі освіти виникали в різні історичні періоди й визначали її розвиток. Найбільш широкого масштабу вони досягли в кінці XIX — початку XX ст. в Росії, Німеччині, Франції та США, які відрізнялися яскраво вираженою творчою спрямованістю й нестандарт­ністю підходів до навчання й виховання. Інноваційний досвід висвітлений у роботах С. Т. Шацького, А. І. Пискунова, 3. І. Равкіна та ін. Педагогічні ідеї того часу були сприйняті і розвинені в школах Росії 20-30-х років (школах-комунах Наркомпроса, школах-лабораторіях та ін.). Педагогічні інновації виконують безліч функцій у розвитку освітньої системи й стають масовим явищем, вимагають управління творчими пошуками вчителів.

Інновації в освіті, що розуміються в широкому значенні як внесення нового, зміна, удосконалення й поліпшення існуючого, можна назвати іманентною характеристикою освіти, яка витікає з її основної сутності, значення. Адже новизна будь-якого засобу відносна як в особистому, так і в часовому плані. Те, що нове для однієї школи, одного вчите­ля, може бути пройденим етапом для інших. Новизна завжди носить конкретно-історичний характер. Немає значення, є в даний час ідея, концепція, технологія об'єктивно новими чи ні, можна визначити час, коли вони були об'єктивно новими (наприклад, новою у свій час була класно-урочна система Коменського). Народжуючись у конкретний час, прогресивно вирішуючи задачі певного етапу, новизна швидко може стати надбанням багато кого, нормою, загальноприйнятою масовою практикою або віджити, застаріти, стати гальмом розвитку в більш пізній час. Тому вчителю потрібно постійно стежити за новинами в освіті й здійснювати інноваційну діяльність. До основних функцій інноваційної діяльності вчителя відносяться прогресивні (так звані бездефектні) зміни педаго­гічного процесу і його компонентів: зміна в цілях (наприклад, новою метою є розвиток індивідуальності школяра), зміна в змісті освіти (нові стандарти освіти), нові засоби навчання (комп'ютерне навчання), нові ідеї виховання (Ю. П. Азаров, Д. Байярд, Б. Спок), нові способи і при­йоми навчання (В. Ф. Шаталов), розвитку (В. В. Давидов, Л. В. Занков) та виховання молодших школярів (Ш. А. Амонашвілі) тощо.

Комплексне дослідження інноваційної культури як феномена люд­ської діяльності, що виступає умовою відтворювання й змін соціального буття та є іманентним процесу людського розвитку на фазі постінду-стріального суспільства, слід виконувати в контексті загального змісту культури, а також у

8

розрізі структури інноваційної культури, виявлення її функцій та основних проявів, предметної діяльності, розроблення на­прямів формування, впливу на

ступінь розвитку інноваційних процесів та ефективність проведення державної інноваційної політики. При цьому детерміновані зв'язки інноваційної культури з буттям проявляються через суб'єкти та об'єкти інноваційного процесу .

Перш за все інноваційну культуру слід було б представити як явище професійне, оскільки саме професіонали, в якій би галузі вони не діяли, вносять нове в різні сфери суспільного життя — сфери праці, побуту, відпочинку, пізнання й спілкування. Проте ми починаємо з того, що початковою базою інноваційної культури педагога (можливо, і пред­ставників багатьох інших професій) є загальнокультурні (соціокультурні) якості

особистості: духовність, громадянськість, ерудиція, оскільки всі вони пронизують зміст освітнього процесу, складають його атмосферу й повинні поступово ставати якостями учнів .Інноваційна культура особистості багато в чому залежить і від рівня розвитку її творчих здібностей. Тут потрібно відзначити, що існують як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей.

Перший підхід. У рамках цього підходу вважається, що як таких творчих здібностей немає, але як необхідна (але недостатня) умова творчої актив­ності особистості виступає інтелектуальна обдарованість. Головну роль у детермінації творчої активності відіграють мотиви, цінності, особисті риси.

Другий підхід. Творча здібність (креативність) є самостійним чин­ником, незалежним від інтелекту. У більш «м'якому варіанті» ця теорія свідчить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативності (інновативності) є незначна кореляція.

Третій підхід. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає.

Деякі дослідники зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особис­тості, що володіють певною мотивацією й психічними рисами.

Загальновизнано, що творчість — є вихід за межі заданого. Але це лише негативне визначення творчості, тоді як перше, що впадає в очі,— це схожість у поведінці творчої особистості й людини з психічними відхи­леннями. У зв'язку з цим існують дві точки зору:

1) талант — це максимальне здоров'я;

2).талант — це хвороба.

Традиційно другу точку зору пов'язують з ім'ям італійського психі­атра, родоначальника антропологічного напряму в кримінології Чезаре Ломброзо (1835-1909), який, хоча й ніколи не стверджував про те, що існує пряма залежність геніальності й безумства, разом з тим наводив приклади саме на

9

користь цієї гіпотези: він уважав, що сивина й об­лисіння, худина тіла, погана мускульна і статева діяльність, властива всім схибленим, дуже часто зустрічаються й у великих мислителів. Крім того, мислителям, разом зі схибленими, властиві, як він уважав, постійне переповнювання мозку кров'ю, сильний жар у голові й відчуття холоду в кінцівках, схильність до гострих хвороб мозку й слабка чутливість до голоду й холоду.

Чезаре Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до своїх сімейних і суспільних обов'язків. Серед них непропо­рційно багато наркоманів і п'яниць, уважає він. Геніальна людина завжди хворобливо чутлива, погано переносить зміни погоди. У такої людини часто спостерігаються різкі спади й підйоми творчої активності.

Висно­вок: геніальність і безумство можуть поєднуватися в одній людині.

Більшість авторів виділяє наступні особистісні риси творців-інно-ваторів:

- незалежність: коли особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, коли в наявності конконформізм оцінок і думок;

- відвертість розуму: готовність охоче повірити своїм і чужим фантазіям;

- висока толерантність до невизначених і нерозв'язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;

- розвинене естетичне відчуття, прагнення до краси як до абсолютно невмотивованого задоволення;

- часто поряд з цим згадують також упевненість у своїх творчих здіб­ностях, у своїй обдарованості й силі характеру;

- змішані риси жіночності й мужності в поведінці, що "відзначають не тільки психоаналітики, але й генетики.

Можливо, до цих типових рис творців-інноваторів слід додати й таку характеристику, як відсутність прямих меркантильних інтересів у дослідницькій діяльності. Урешті-решт, мірою інтелектуальної активності служить інтелектуальна ініціатива, що розуміється саме як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою або суб'єктивною оцінкою роботи.

Інноваційна культура особистості все більше й більше визначається сьогодні (як, утім, і раніше) рівнем здатності тієї або іншої людини до творчого (продуктивного) й критичного (оцінюючого) мислення.

Творче мислення — це перш за все таке мислення, результатом якого є відкриття принципово нового розв'язання якоїсь задачі.

Критичне ж мислення є перевіркою запропонованих розв'язань із метою, припустімо, визначення галузі їх можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки. Зрозуміло, що для ефективного розв'язання інноваційних задач необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони порізно (як правило, ці функції всередині інноваційної команди беруть на себе різні її учасники), бо критичне мислення часто є немовби перешкодою для творчого мислення, і навпаки.

10

Підвищення інноваційної культури особистості передбачає форму­вання умінь і навичок подолання всякого роду перешкод, які можуть виникнути на шляху продуктивного інноваційного мислення. Серед таких перешкод потрібно назвати наступні:

- конформізм — бажання бути схожим на інших людей; людина боїться виказати незвичайні ідеї через боязнь виглядати смішно або не дуже розумно;

- цензура (перш за все і особливо — внутрішня, або занадто висока самокритичність); люди, які бояться власних ідей, як правило, не бувають інноваторами; необхідна якась рівновага між обдарованістю й самокритичністю, бо дуже прискіплива самооцінка може призвести до творчого тупика;

- страх; боязнь невдачі також сковує уяву й ініціативу;

- ригідність; це утрудненість в зміні способів діяльності в нестандартних умовах;

- прагнення знайти розв'язання нової задачі негайно; але надмірно висока мотивація часто сприяє ухваленню неадекватних, помилкових рішень.

При формуванні інноваційної культури особистості слід також ура­ховувати й перешкоди критичного мислення:

1) побоювання бути дуже агресивним; відомо, що деякі з нас ще з ди­тинства засвоюють думку про те, що критикувати — значить бути неввічливим;

2)боязнь відплати; критикуючи чужі ідеї, ми можемо викликати у від­повідь критику своїх ідей;

3) переоцінка власних ідей — ми неохоче ділимося тим, що нам подо­бається;

надмірна стимуляція творчої фантазії; це також знижує критич­ність [10].

Інноваційне мислення, що генерує нові знання, напряму залежить від рівня професіоналізму інноватора, його здатності до систематичного отримання нової інформації, психологічної й діяльнісної спрямованості не на адаптацію, а на розвиток, на пошук нового.

Професійними якостями, які сприяють внесенню в освітній процес новизни високого рівня ефективності, поза сумнівом, є: 1) знання предме­та; 2) технологічна культура; 3) психологічна культура. Про психологічну культуру треба сказати особливо. Педагог знаходиться в безпосередньо­му контакті з людьми, більш того,— з дітьми. Зрозуміло, що необхідно володіти психологічною компетентністю тому, хто віч-на-віч, щодня, за непростих обставин повинен створювати прийнятне людям, комфортне середовище, запобігати конфліктам, викликати щирий інтерес до того, що відбувається, налагоджувати співпрацю й співдружність у колективі. Ясно, що психологічна культура потрібна не тільки педагогам, вона об'єктивно необхідна представникам багатьох професій. Без неї ніякі інновації ви­никати не можуть, хоча б тому, що самому новатору важче за всіх — треба не пасувати перед невідомістю, невдачею, тим більше зуміти з гідністю переносити успіх. «Вогонь, вода й мідні труби» — це доля першопрохідців. Уміти психологічно грамотно підтримувати не тільки тонус оточуючих, але й регулювати власне самопочуття дуже важливо.

11

Проте частіше за все дослідники підкреслюють, що в тих сферах суспільно значущої діяльності, де неодмінною умовою є прояв особистих якостей,— в мистецтві, науці і, звичайно, у сфері освіти,— найважливі­шим чинником інноваційного розвитку сфери є певні якості особистості. З цією очевидною обставиною не можна не погодитися. Але при цьому слід виділити, які саме якості, перш за все, необхідні для формування інноваційної культури педагога.

Можна виокремити три групи таких властивостей особистості: 1) ставлення до дітей як до суб'єктів, які роз­виваються; 2) культура людської взаємодії; 3) ставлення до себе як до суб'єкта, який розвивається. Якщо про

перші дві властивості часто гово­рять і пишуть, то про розуміння педагогом себе як особистості, здібної до розвитку, говорять тільки в професійному плані. Проте ми вважаємо, що усвідомлення себе як людини, яка розвивається до кращого, усвідом­лено й цілеспрямовано, знаходить позитивні зміни, нові здібності й риси вдачі, дуже важливо. Оновлення навколишнього життя без оновлення себе, мабуть, неможливе. Це взаємопов'язані процеси.

Творчі орієнтації та інноваційні установки у своїй основі залишаються без потреби, багато які з учителів просто не мають змоги їх застосувати. Для того щоб інерція буденного шкільного життя була зламана енергією новаторського духу, необхідно створити відповідні соціально-економічні й морально-психологічні умови.

Творча активність учителів та учнів — необхідна умова успіху ради­кальних змін в освіті, а значить, і в суспільстві. Наскільки були вклю­чені вчителі в зміни, що відбуваються, як вони взаємодіють з учнями, батьками, адміністрацією в нових умовах, що вимагають уміння будувати відносини на демократичній і гуманістичній основі, на нових принципах педагогічного й економічного мислення — все це вимагає подальших досліджень, а головне — поліпшення якості управління, культурно-по­бутових умов, збагачення та оновлення способу життя й професійної діяльності педагогів системи освіти. Для розвитку й реалізації творчого потенціалу, якщо не всіх, то більшості вчителів, особливо молодих, необхідно забезпечити комплекс соціально-економічних, професійно-педагогічних, соціально-психологічних заходів.

Таким чином, інноваційна культура вчителя — це професійне явище, початковою базою якого є загальнокультурні (соціокультурні) якості осо­бистості: духовність, громадянськість, ерудиція. Вони залежать від розвитку особистісних якостей педагога, рівня розвитку його творчих здібностей.

Головне завдання, яке стоїть перед системою управління освітою,— створення комплексу соціально-економічних й організаційно-педаго­гічних умов, що дозволяють розкрити величезний потенціал соціальної енергії кожного конкретного педагога, а отже, і творчий потенціал само­розвитку кожного вихованця, школяра.

12

Формування компетентності саморозвитку на уроках географії

Складні процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для освіти — формування компетентної особистості, здатної до творчої самореалізації, до навчання впродовж усього життя. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні на­голошується на необхідності «формування потреби та здатності осо­бистості до самоосвіти» . Система освіти повинна орієнтуватися на особистість, яка буде відзначатися самостійністю, самодостатністю, творчою активністю.

Знання, вміння та навички, які учні набувають, навчаючись у школі, беззаперечно, є важливими. Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, шо дозволяють визначити готовність учня-випус-кника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить уміння оперувати такими технологі­ями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей у цьому суспільстві. Саме тому важ­ливим нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя.

Основою даного досвіду є ідея підвищення рівня навчальних досяг­нень з географії на підставі системної підготовки учнів до самоосвітньої діяльності, формування самоосвітньої компетентності та створення умов для саморозвитку школярів. Ми припустили, що спеціально сконстру­йований педагогічний процес, спрямований на формування домінанти самовдосконалення через самоосвіту, сприятиме інтенсифікації процесів учіння, дозволить підготувати випускника, здатного до саморозвитку, компетентного у власній життєдіяльності.

На думку сучасних науковців, педагогів (О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков, С. Є. Шишов, А. В. Ху-торськой, А. Н. Дахін, В. В. Краєвський та ін.), саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, в інформаційному просторі. Під компетент­ністю розуміється коло питань, в якому особистість володіє пізнанням і досвідом, що дозволяє їй бути успішною у власній життєдіяльності. Компетентнісний підхід зумовлює чітку орієнтацію на майбутнє, що ви­являється в можливостях побудови своєї освіти з урахуванням успішності в особистій та професійній діяльності.

13

Компетентності саморозвитку та самоосвіти пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися, а знання складають основу будь-якої компетентності, отже, формування саме цієї компетентності вважаємо одним із найважливіших завдань сучасної школи, тому обрали саме цей напрям у роботі.

На теоретико-методологічному рівні проблема саморозвитку особис­тості знайшла своє висвітлення в працях вітчизняних (І. Бех, Б. Вуль-фов, О. Газман, Г. Звенигородська, В. Зінченко, О. Киричук, Б. Кобзар, Л. Кулікова, А. Меренков, М. Цеко) та зарубіжних (Р. Берне, А. Маслоу, Г. Оллпорт, К. Роджерс та ін.) дослідників. Психологічні аспекти само­розвитку особистості аналізували Н. Бітянова, С. Максименко, Б. Мас-теров, Г. Цукерман.

Категорія «саморозвиток» на даний момент є одним із ключових по­нять у філософії, соціології, психології. Аналіз досліджень М. Бахтіна, М. Бубера, К. Роджерса, П. Щедровицького [19], В. Франкла дозволив нам виокремити ряд суттєвих ознак цього феномену. Саморозвиток — вну­трішній процес, певний спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе самою людиною. Порівняння визначень поняття «саморозвиток», які дають різні автори, дозволяє дійти висновку, що саморозвиток — це внутрішній процес самозміни системи внаслідок дії власних протиріч, вищий рівень саморуху. При цьому система, що розвивається, має бути відкритою, оскільки внутрішні ресурси не можуть довго забезпечувати її існування.

Проблема формування готовності учнів до самоосвіти розкриваєть­ся в літературі в роботах Громцевої А. К., Райського Б. Ф., Скаткіна М. М., Підкасистого П. ]., Сєрікова Г. Н., Закірова Г. С, Сидорук Н. Г., Бондаренка М. І., Терещенко Н. М. та ін. Аналізуючи літературу, ді­йшли висновку, що самоосвіта — це систематична навчальна діяльність, побудована на самостійному-вивченні якогось питання чи проблеми з періодичними консультаціями у фахівця чи без нього. Ефективність самоосвіти залежить від інтелектуального розвитку, від настанов на на­вчальну діяльність, від ставлення до знань, від вольових та інших якостей. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають утруднення, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи, ведуть до згасання інтересу до неї. Ці утруднення пов'язані з відсутністю в школярів умінь та навичок самостійної розумової праці, невмінням систематизувати перетворення, підтримувати учнів, супроводжувати їх розвиток та само­розвиток — це, вважаємо, є завдання сучасного педагога.

Щоб забезпечити процес формування компетентностей самоосвіти та саморозвитку, потрібно створити відповідні умови:

- перейти від навчання як функції запам'ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, що дозволяє творчо використовувати засвоєне;

- стимулювати навчально-пізнавальну активність учнів, створюючи умови

14

для активного самостійного пошуку знань;

- вдосконалювати загальнонавчальні вміння та навички;

- вчити вмінням здійснювати цілепокладання, організовувати свою
діяльність, вести самоконтроль за виконанням та вносити необхідні
корективи, критично оцінювати результати діяльності.
Психолого-педагогічна діагностика кожного учасника навчально-ви­
ховного процесу дозволяє здійснити повноцінний аналіз та передбачення
(прогнозування) перебігу, формування та розвитку самоосвітніх умінь та
умінь саморозвитку учнів, сприяє створенню ситуацій успішної діяльності
для кожної особистості. Тому високопрофесійний педагог повинен воло­
діти технологіями діагностики та аналізу динаміки зростання самоосвітніх
умінь та умінь саморозвитку учнів. Комплексна діагностика сприяє ви­
вченню тих чинників, які найбільш впливають на формування мотивації
самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти, самореалізації; постійне ж
відстеження цих чинників надає педагогу можливість супроводжувати
самоосвітню діяльність учнів та їх саморозвиток, постійно створювати
умови для успішної самореалізації кожного школяра.

Формування і розвиток загальнонавчальних умінь в учнів відбувається на уроках, де учні отримують допомогу вчителя у вигляді пам'яток, алгоитмів, які дозволяють ефективно виконувати певні завдання і сприяють розвитку відповідних умінь. Потрібно використовувати комплексний підхід до їх формування: спочатку визначаємо рівень сформованості тих чи інших умінь; потім створюємо умови для їх розвитку, а час для цієї роботи зна­ходимо на різних уроках, ураховуючи розвивальні можливості кожної окремої навчальної теми; постійно контролюємо процес формування відповідних умінь, коригуючи при цьому власну діяльність та діяльність дітей.

Використовуючи на уроках елементи ТРВЗ-педагогіки, концентруємо увагу учнів, вчимо їх знаходити раціональний шлях вирішення проблем через застосування таких прийомів, як «Піраміди слів», «Драбинки асо­ціацій», гри «Так чи ні».

Методи дослідницьких проектів стимулюють пізнавальні потреби учнів, самостійність у прийнятті рішення. Вибір тематики пропонуємо відповідно до навчального плану починаючи з 6 класу. Виконуються вони як індивідуально, так і в групах. Перед учнями ставиться проблема, яку вони не тільки розв'язують, а і щодо розв'язання якої створюють свої проекти. Прикладом є веб-сайт «Екологічна освіта учнів», який пропагує серед школярів необхідність захисту природи.

Для розвитку практичних навичок мислення ми використовуємо при­йом «вільного письма», який допомагає учням співставляти свої знання з отриманими на уроці. Прийом «Айсбергу» — для уміння протиставляти ідеї,

15

обробляти та створювати власні. «Кубування» — для ефективного перетворювання інформації на важливі ідеї, які потім можна втілювати в практику.

З урахуванням отриманих у процесі моніторингу даних створюються програми, розраховані на певний рівень досягнень, можливостей, інте­ресів, потреб учнів даного класу. Стимулюємо самоосвітню діяльність учнів під час вивчення нової навчальної теми через створення різнома­нітного інструментарію: структурно-логічних путівників з теми, програм самовдосконалення знань, різнорівневих завдань, корекційних програм лля тих, хто хоче підвищити рівень навчальних досягнень з конкретної теми. Значну роль у формуванні самоосвітньої компетентності віді­грає курс за вибором «Рідний край: географія, історія та культура», розроблений з метою залучення учнів до вивчення рідного краю, його природи, культури, історії, літератури. Підготовка до цих занять сти­мулює пошук відповідних додаткових джерел, творче їх опрацювання та використання.

Така взаємодія з учнями сприяє формуванню мотивації до самоосвіти та саморозвитку, адже учні переконуються в тому, що їх робота має прак­тичне значення для них і цікава та корисна й іншим.

Позитивні зрушення, які ми отримали за результатами моніторингу, свідчать про зростання мотивації до вивчення географії (у 41 %), вдо­сконалення загальнонавчальних умінь та навичок школярів, підвищення рівня навчальних досягнень учнів з предмета (від 57 % до 63 %), розвиток їхніх розумових здібностей, уміння запам'ятовувати навчальний матеріал тощо. Спостереження за діяльністю учнів на уроках показало, що вони стали більш активно брати участь в обговоренні проблем, більш вільно спілкуються, дослухаючись до думки інших тощо.

16

Використання інформаційних технологій на уроках географії

Система освіти, відповідно до вимог сучасності, потребує докорінного переосмислення, практичної реалізації базових принципів компетентності за концепцією ЮНЕСКО — навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити разом, навчитися жити.

Визначення стратегічних пріоритетів у роботі учителя відбувається в контексті становлення нової освітньої парадигми, що витікає із необ­хідності реалізації особистісно зорієнтованої освіти. Це передбачає широ­кий пошук нових підходів, педагогічних технологій, адекватних динаміці розвитку суспільства, нових інформаційних технологій, комп'ютерну підтримку викладання предмета, використання освітніх комп'ютерних програм.

Комп'ютер, телевізор з відеомагнітофоном та слайдпроектор з набором слайдів – це мінімум засобів які можуть допомогти вчителю географії при проведенні сучасного уроку, з використанням демонстрації відео епізодів чи комп’ютерних презентацій уроку.

Ці засоби навчання дають змогу створити нове навчальне середовище, яке здатне підвищити якість географічної освіти, залучитися до світо­вого інформаційного простору. І у цьому середовищі наголос робиться не на вивчення фактологічного матеріалу, а більше на розвиток навичок мислення міжособистісних відносин і творчості.

Основні напрями використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках географії

Використання комп'ютерної техніки та комп'ютерних технологій розширює можливості навчально-виховного процесу, забезпечує нові

шляхи подання інформації, дає можливість для випробування власних ідей та проектів.

17

Електронні засоби навчання дозволяють продемонструвати процеси або змоделювати явища, за якими не можливо спостерігати протягом одного уроку або які несуть небезпеку для здоров'я та життя людини. На допомогу приходять мультимедійні засоби навчання, які позбавляють нас цієї небезпеки та дають змогу учням більш глибоко зрозуміти при­роду досліджуваного явища чи процесу.

Так, під час вивчення теми «Магматизм» у 6 класі можлива демон­страція такого небезпечного явища, як виверження вулкану, за допо­могою відео.

А комп'ютерне забезпечення до цього уроку дає змогу змоделювати це явище мультимедійними засобами, що сприяє кращому розумінню учнями природи досліджуваного явища, розвиває їх мислення, зорову пам'ять, уміння спостерігати та аналізувати побачене.

З метою активізації діяльності мислення учнів використовуються прийоми виділення головного, порівняння, аргументації і доведення. В умовах засвоєння великої кількості інформації особливої ваги набуває прийом виділення головного в навчальному матеріалі, оскільки допомагає знайти «ядро» нової інформації.

А як не скористатися комп'ютерними технологіями під час вивчення теми «Космос» у 6 класі? Можна здійснити уявну подорож у Всесвіті.

Комп'ютер допоможе навчити учнів визначати місцезнаходження Полярної зірки, яку під час уроку ми не можемо спостерігати.

А чи можливо навчити учнів 6 класу визначати типи хмар, якщо на дворі ясне небо? На допомогу також приходить комп'ютер.

До речі, більшу частину комп'ютерних матеріалів можна виготовити особисто, за допомогою сканера та звичайного, а тепер і цифрового фотоапарату, Використання комп'ютера на уроці також дає змогу учителю складати тести нового покоління, логічні ланцюжки, уявні карти до гри-подорожі, тренувальні вправи, головоломки, діаграми, графіки, супроводжувати лекційні заняття слайдами, виконувати практичні роботи тощо.

Для розвитку логічного мислення складені невеличкі головоломки та логічні ланцюжки, які записуються не на дошці, а на дискеті, а потім за допомогою комп'ютера використовуються на уроці.

Наприклад:

1. Закінчіть речення:

а) з висотою температура повітря...

б) завод з виробництва глинозему знаходиться у...

2. Заповніть пропуски в реченні:

а) коли дві літосферні плити... то утворюються гори;

б) Австралія — це най... материк планети.

18

При використанні комп'ютера учителю треба пам'ятати про негатив­ний вплив випромінювання монітора на зір, симптом хронічної втоми та болі в спині, появу психічного стресу тощо, тому треба додержуватися санітарно-гігієнічних вимог, передбачати спеціальні вправи на уроках для запобігання можливим небажаним наслідкам.

19

Інноваційні методи при вивченні біології

До шляхів запровадження інтерактивних технологій, особистісно орієнтованого навчання в шкільну біологічну освіту належить реалізація різноманітних інноваційних форм і методів навчання.

Новим методом навчання є моделювання — процес складання й застосування різних моделей для глибшого проникнення в суть навчального матеріалу, узагальнення й систематизації знань. Основні функції методу моделювання — евристична та узагальнювальна. Результати моделювання втілюються в модельних схемах, графіках, математичних аналогах, символах, кресленнях, образах, іноді — в матеріальних моделях.

Моделювання біологічних систем відносять до активних методів навчання. Він полягає в уявному або практичному створенні учнями моделі

біологічного об'єкта — біогеоценозу, агроценозу, клітини, системи органів, організму тощо. Використання даного методу спонукає студентів до пошуку, часто вимагає різноманітних практичних дій.

Наприклад, створюючи схему заселення акваріума, учні вказують у ньому ланки екосистеми — продуцентів, консументів, редуцентів, установлюють зв'язки між ними, визначають потік речовини та енергії. Цю модель можна використовувати під час вивчення рослинних угруповань (6 клас), природних угруповань (7 клас), біогеоценозу (11 клас), хоча глибина розкриття суті біологічних явищ при цьому буде різною.

Вчителі біології використовують метод моделювання в процесі дослідження різноманітних взаємозв'язків у популяції, між популяціями

різних видів, розглядаючи зміни чисельності риб, птахів, ссавців, вивчаючи вид, популяцію, біогеоценоз, а досвідчені вчителі — під час вивчення

статистичних закономірностей: моделюється дія природного добору, прояв законів спадковості тощо.

Навчання учнів користуванню методом моделювання має здійснюватись поетапно:

  • створення проблемної ситуації (мотивація);

  • роз'яснення значення моделей у навчанні на прикладах;

  • застосування моделей для набуття й узагальнення знань;

  • конструювання моделей;

  • самостійне складання моделей.

Інтерактивні технології також належать до активних методів навчання. Їхня суть полягає в спів- та взаємонавчанні (колективному, ко­оперативному, навчанні у співпраці), за яких і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель лише виступає в ролі організатора процесу навчання, лідеру групи учнів.

Інтерактивні методи навчання найбільше відповідають особистісно орієнтованому підходу, оскільки передбачають моделювання реаль­них

20

життєвих ситуацій, спільне розв'язання проблем, рольові ігри.

Метод «Прес» доцільно використовувати за таких навчальних ситуацій, коли можуть виникати суперечливі питання або треба при­стати на певну позицію з обговорюваної проблеми. За цього методу уч­ні добирають аргументи або висловлюють власну думку з дискусійно­го питання, обґрунтовують її, доводять на прикладах і формулюють висновки. Передбачається використання дидактичних матеріалів, на­приклад:

ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що ___________________________________

(висловіть свою думку й поясніть її)

ОБҐРУНТУВАННЯ

_________________ тому, що_____________________

(доведіть правильність вашої позиції)

ПРИКЛАД

Наприклад_____________________________________

(наведіть факти на підтвердження вашої позиції)

ВИСНОВКИ

____________________Отже (тому)____________________

(узагальніть свою думку й зробіть висновок про те, як необхідно діяти в цьому разі)

Метод «Мікрофон» полягає ось у чому: учні, уявляючи, що і їхніх руках символічний мікрофон, по черзі відповідають на запитання або висловлюють свою думку чи позицію.

Робота в малих групах дає змогу учням набути навички, не­обхідні для спілкування та співпраці. Вона розвиває командний дух. Спільно виробляючи ідеї, учасники групи відчувають себе корисним: один одному. Висловлюючи думки, вони перевіряють власні можливості й зміцнюють їх.

Учитель об'єднує учнів у невеликі групи (по 4—6 осіб) та розділяє між ними завдання. Групи мають за короткий час (5—10 хв) ви­конати своє завдання й представити результати роботи.

Більшість завдань доцільно розв'язувати саме в малих групах (або в парах), бо це дає змогу учням краще висловитися й, крім того, у ве­ликих групах більше часу витрачається на вислуховування кожного учасника. Порядок роботи вчителя з малими групами такий.

1. Швидко сформуйте групи з 4—6 осіб.

2. Ознайомте учнів із ролями, які можуть виконувати члени групи:

Спікер (керівник групи):

- зачитує завдання групи;

- організовує порядок виконання;

- пропонує учасникам групи висловитися за чергою;

- заохочує групу до роботи;

- підбиває підсумки роботи;

- визначає доповідача.

21

Секретар:

- стисло й розбірливо записує результати роботи групи;

- має бути готовим висловити думку групи під час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник:

- стежить за часом;

- заохочує групу до роботи.

Доповідач:

- чітко висловлює думку групи;

- доповідає про результати роботи групи. Решта учнів мають дорадчі функції.

3. Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо орга­нізації групової роботи:

- можна висловлюватися спочатку за бажанням, а потім — за чергою; - необхідно дотримуватися правил активного слухання, коли хтось

- один говорить, а решта слухають, не перебиваючи; обговорювати

ідею, а не особу, яка її висловила;

- утримуватися від оцінок учасників групи та образ на їхню адресу;

- намагатися дійти спільної думки, хоча в деяких випадках має право на існування й особиста думка когось з учасників.

4. Призначте термін виконання групової роботи.

5. Під час роботи в разі потреби надайте кожній групі допомогу.

6. Запропонуйте групам представити результати роботи.

7. Прокоментуйте роботу кожної з груп.

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Можливий такий варіант її проведення. Поставте учням питання для дискусії, створіть гіпотетичну ситуацію. Після пояснення питання або і із щодо ситуації дайте учням трохи часу, аби вони самостійно продумали можливі відповіді або рішення. Об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватися, й запропонуйте їм обговорити свої ідеї одне з одним. Краще відразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари й спільне обговорення, що сприятиме чіткій організації роботи. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення. Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом чи студентською групою, що створює дискусію.

«Мозковий штурм» — це поширений та ефективний інтерактивний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукають учасників проявляти свою уяву та творчість. Цей метод передбачає вільне висловлювання думок усіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень із конкретної теми. Порядок його проведення такий

22

1. Визначте основні правила (див. нижче).

2. Повідомте учням проблему, яку треба розв'язати.

3. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

4. Вислуховуйте їх по черзі надходження ідей. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

5. Спонукайте учасників до висування нових ідей, пропонуючи при цьому свої.

6. Не допускайте глузування, коментарів або висміювання якихось ідей.

7. Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

8. На завершення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.
Правила проведення «мозкового штурму» для учнів:
1. Уважно прислухайтеся до кожної висунутої ідеї. Якщо ви будете

аналізувати ідеї та оцінювати їх під час своїх висловлювань, учасники зосередять більше уваги на обґрунтуванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші.

2. Необхідно швидко висловлювати якомога більше ідей, навіть фантастичних (Якщо ідей небагато, це свідчить про те, що учасники всі­ються до самоцензури — двічі подумають, перш ніж висловитися.)

3. Слід пам'ятати, що кількість переходить в якість. Якщо висувається багато ідей, учасники мають змогу пофантазувати.

4. Усі учасники мають право розвивати або коректувати ідеї інших Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто сприяє появі нові:" досконаліших.

5. У класі можна повісити плакати такого змісту:

- «Кажіть усе, що з приводу проблеми спаде вам на думку»;

- «Не коментуйте й не критикуйте висловлювань інших»;

- «Можна обговорювати ідеї, запропоновані іншими»;

- «Доповнення запропонованої ідеї заохочується».

Імітаційними іграми називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють (імітують) будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію

в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад, проводячи дослід.

Симуляційні ігри. Симуляції полягають у створенні вчителем ситуацій, за яких учні спрощено копіюють процеси, що відбуваються насправді в суспільному, економічному та політичному житті. Симуляції — це складні імітації, які є «мініатюрною» версією реальності.

Імітаційні ігри, хоча й наближені до рольових, проте істотно відріз­аються від них метою: це не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів. Отже, імітації — це не лише демонстрування акторських здібностей, а й уміле й за можливості

23

безособове відтворення даного процесу. Симуляції — це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених і відомих ролей та кроків, які мають здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні тощо.

Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не лише розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент усієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті. Однак слід пам'ятати, що симуляція спрощує дійсність, бо інакше була б не­можливою на уроці.

Метод «По сядь або зміни власну п о з и ц і ю » корисний для проведення в класі дискусії на суперечливу тему. За обговорювані проблеми слід взяти дві протилежні думки з досліджуваної теми. Учні мають змогу висловити свій погляд і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення такий.

1. У протилежних кінцях кабінету розмістіть два плакати, наприклад: «Згоден» та «Не згоден». (Варіанти можуть бути різними, але з по­лярними позиціями щодо проблеми, скажімо: «Вживати наркотики не можна» і «Спробувати наркотики можна всім»).

2. Вивісьте правила проведення вправи, обговоріть їх (див. нижче)

3. Запропонуйте учасникам стати біля відповідного плаката залеж­но від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

4. Довільно виберіть кілька учасників із двох груп і попросіть їх обґрунтувати свою позицію.

5. Вислухавши різні точки зору, запитайте, чи не змінив хтось з учасників своєї думки й чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.

6. Попросіть учасників назвати найпереконливіший аргумент про­тивної сторони.

Правила для учасників:

1. Висловлюйтеся за чергою. Не перебивайте один одного.

2. Не сперечайтесь один з одним. Наводьте нові аргументи або ідеї.

3. Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові обґрунтувати зміну своєї позиції.

4. Вислухайте аргументи та ідеї інших. Будьте готові відповісти, які з них здалися вам найпереконливішими.

Проектна технологія, як засвідчила шкільна практика, є високо­ефективною. Застосування її в процесі навчання спрямоване на набут­тя учнями досвіду самостійного здобуття нових знань і творче їх вико­ристання, на формування у вихованців нових пізнавальних цінностей та життєвих орієнтацій. Метод проектів сприяє поглибленню їхнього інтересу до пізнавальної та творчої діяльності, формуванню вмінь і на­вичок

24

дослідництва в сприйнятті та осмисленні світу. Проектна техно­логія вимагає використання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своїм змістом методів, прийомів, засобів.

Мета проектної технології — стимулювати інтерес учнів до розв'я­зання нових проблем, які передбачають практичне застосування набу­тих знань як інструментів проектної діяльності.

У процесі проектної діяльності учні набувають таких умінь:

- планувати свою роботу;

- використовувати багато джерел інформації;

- самостійно відбирати й нагромаджувати матеріал;

- аналізувати, підставляти факти;
- аргументувати факти;

- приймати рішення;

- налагоджувати соціальні контакти;

- створювати «кінцевий продукт» (фільм, журнал, календар, про­спект, сценарій тощо);

- презентувати створене перед аудиторією;

- оцінювати себе й одне одного.

Критерії проектної діяльності:

  • орієнтація на інтереси учнів, на актуальні проблеми й завдання;

  • причетність до власного перспективного дослідження;

  • інтегративність;

  • орієнтація на «кінцевий продукт»;

  • розвиток комунікативних умінь;

  • партнерська роль педагога в окресленні шляху досягнення постав­леної мети.

Підготовка до опанування нової за змістом і формою діяльності — проектування — вимагає від учнів не засвоєння знань з однієї конкретної. галузі, а їх синтезу. Учні вчаться самовиражатися, бути реалістами, спокійно реагувати на перемоги й невдачі, самостійно приймати рішення й застосовувати знання в нових незвичних ситуаціях.

Для безпосереднього здійснення проекту учням потрібні спеціальні знання, вміння й навички, володіння сукупністю способів поведінки, які забезпечують успіх особистості в самореалізації. Для цього їх треба навчати виконувати конкретні соціальні ролі, керуватися фактами в життєдіяльності, ставити відкриті запитання й відповідати на них, прислухатися до ідей інших та обстоювати свою точку зору, відповідати за результати своєї діяльності, не шукати в інших людях причини своїх труднощів і невдач, правильно використовувати час, розуміти свої почуття та обмеження, бути гнучкими в стосунках — у співпраці й парт­нерстві.

Система підготовки учнів до проектної діяльності спрямована на досягнення

25

таких цілей:

  • формування системи знань про проекти;

  • допомога в розумінні змін, що відбуваються в найближчому ото­ченні, суспільстві;

  • сприяння усвідомленню практичної цінності проектної діяльності;

  • формування проектного мислення, мотивів та поведінки партнерст­ва й співробітництва;

  • розкриття соціальної цінності й ролі «Я» в самореалізації життєвій планів і потреб.

Завдання підготовки:

- засвоєння учнями теоретичних основ проектування, організація по­шукової роботи;

- створення необхідних передумов для здобуття знань і застосуванню їх у стосунках і спільній діяльності з однолітками, близькими й не­знайомими людьми;

- організація практичної діяльності учнів — підготовка й проведенню засідань клубів, тренінгів, ділових ігор тощо.

Залучення учнів до проектної діяльності сприяє розвиткові їхньої творчої ініціативи, самостійності, організаторських здібностей, стимулює процес самовдосконалення, самоствердження, усвідомлення себе як потрібної в соціумі особистості.

Проектна діяльність відкриває широкі можливості для вибору рол в системі взаємин (організатор, учасник, виконавець), передбачає ак­тивність кожного, оскільки кінцевий результат залежить від спільних зусиль, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій.

Проектна технологія дає змогу залучати учнівську молодь до р: в'язання різних суспільних проблем, формувати нові стосунки, неп систему спілкування, що, своєю чергою, зумовлює нові обов'язки : значно вищі вимоги до пізнавальної діяльності.

Такий підхід гарантує систематичне співвіднесення та об'єкти;-оцінювання, коригування й розвиток якостей особистості згідно з ви­могами соціальної реальності. У зв'язку з цим надзвичайної ваги набуває проектна діяльність, яка залучає учнів до клопотів проблем най­ближчого оточення, сприяє вдосконаленню життя в мікросоціумі. Соціальне проектування є важливим джерелом набуття соціальних знані та соціального досвіду.

Головне завдання проектної діяльності — допомогти учнівській молоді зорієнтуватись у вирі суспільних подій та явищ — соціальна економічних, екологічних, інформаційних, а також набути досвід життя в громаді. Все це передбачає не пасивну адаптацію в соціумі, а актив­не й творче самоствердження в суспільстві задля його розвитку й удосконалення.

26

Література

1. Афанасьєв Е.Д., Борисова Л. Г. Инновационная культура педагога //httр://іmage.websib. ru/05/ text_агtіс1е.htm?237

2. Выготский Л. Я. Вопросы детской психологии.— СПб., 1997.

3. Гриньова В. М. Соціальні аспекти педагогічної культури вчителя /

3. Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць / За заг. редакцією І. Ф. Прокопенка.— Х.:ХДПУ,2001.-Вип. 19.-Ч. 1.

4. Гусєв В. Формування інноваційної культури як пріоритет державної інноваційної політики // Освіта і управління.— 2003.— Т. 6.— Ч. 2.

5. Николаев А. И. Инновационное развитие и инновационная культура // Наука и наукознавство.— 2001.— № 2.

6. Поскряков А. А. Инновационная культура //Ьпр://\у\¥\у.50сіо1о§у.терЬі.ги/сюс5/ киїїигоіоеіа/іііті/ров 1 .Ьіт

7. Фокина В. Н. Инновационная культура преподавателя ВУЗа: теоретическая мо­дель социологического исследования // Инновации в образовании.— 2001.— № .1.

8. Ю. П. Ситник, заступник директора з навчально-виховної роботи

Харківського ліцею № 107 ХМР ХО

1. Національна доктрина розвитку освіти / Указ Президента України № 347 / 2002.— К., 2002.

2. Аналітико-прогностичний супровід формування самоосвітньої компетентності учнів / Уклад.: Бухлова Н. В., Черніковва Л. Г,— Донецьк: ОІППО, 2003.

3. Андреев В. А. Диалсктика воспитания и самовоспитания творческой личности.— Казань, 1988.

4. Выготский Л. Я. Вопросы детской психологии.— СПБ., 1997.

Мороз І. В., Степанюк А.В та ін. Загальна методика навчання біології. – К.: Либідь, 2006

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.