Україна на політичній карті Європи на зламі ХVIII – ХІХ ст.

По-перше, маємо звернути увагу на розділення українських територій між кількома державами. На жаль, само по собі це становище не було для українського народу унікальним. Проте, з одного боку, тут можна говорити про набуття суспільного досвіду формування абсолютно нових явищ як економічного, так і політичного життя в контексті еволюції у складі держав різних не тільки за рівнем розвитку, а й за своєю цивілізаційною спрямованістю. З іншого боку, становище розділення українського народу в ХІХ ст. сприяло формуванню внутрішнього розколу не тільки на регіональній основі, а й на ідеологічному рівні, створюючи розбіжності у світосприйнятті українців західних регіонів від частини нації інших українських земель.

По-друге, ХІХ ст. характеризується стрімкими темпами у розвитку економічних та соціальних змін у суспільстві. Насамперед варто звернути увагу на формування нових верств населення, без яких подальший розвиток української нації був би просто неможливий. Йдеться про появу інтелігенції як найбільш суспільно активної частини населення, яка поступово перебирає на себе роль духовної еліти, а також верстви підприємців, які забезпечували можливість динамічного розвитку економічної складової життя нації. Проте відсоткова частина українців серед підприємців була досить невелика і мала тенденцію до зменшення відповідно до розміру капіталу. Водночас національна інтелігенція виявлялась малоактивною і здебільшого лояльною до влади. Однак на ці процеси наклало свій відбиток бездержавне становище української нації, яке розпочалося з другої половини XVIII ст. з поступової ліквідації української автономії спочатку на Слобожанщині, а потім і на Гетьманщині та у результаті поділів Польщі і вдалих перемог Росії у ході російсько-турецьких воєн кінця XVIII – початку XX ст.

Переважна більшість українських земель – Слобожанщина, Лівобережжя (Гетьманщина), Правобережжя, Південь (Новоросія) увійшли до складу Російської імперії. Західноукраїнські землі – Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття відійшли до Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) імперії.