Виховання підлітків має свої труднощі, пов’язані з особливостями їх фізіологічного розвитку, що впливає і на розвиток пізнавальних процесів (відзначаються деякі зниження темпів наростання розумової працездатності, швидка втома), проявляється в їх загальній реакції на виховні впливи (більшій збудженості і подразливості, немотивованому негативізмі). Як відомо, у 15–17 років фізіологічне і психологічне формування людини ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний розвиток розумової діяльності людини: вона стає здатною сприймати і переробляти порівняно великий обсяг інформації. У неї ускладнюються психологічні та етичні стосунки з товаришами і дорослими. Влада дорослих над учорашньою дитиною поступається місцем їх моральному авторитету, а при слабкості цього авторитету неминуче виникають конфлікти між юнаками і дорослими. Швидкий розвиток самостійного мислення, проте, ще не означає достатньої громадянської зрілості та досвідченості. У громадських, сімейних, інтимних стосунках юнаки ще намагаються наслідувати дорослих, але в той же час у них швидко появляються критичні погляди на життя і поведінку людей.
Однією з особливостей юнацького віку є максималізм і динамічність у судженнях і висновках. У цілому це позитивне психологічне явище. Проте воно може перерости в негативну лінію поведінки, коли міркування і погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі.
Життя показує, що поведінка учнів не завжди відповідає їх свідомості. Непоодинокими є випадки, коли старшокласник добре знає, що йому дозволено, а що заборонено. Але його дії не завжди відповідають відомим йому моральним нормам.
Багатьом старшокласникам бракує критичного ставлення до себе, до своїх учинків, думок і оцінок, прагнень, на які молода людина, як це вона й сама розуміє, не має морального права. І водночас їм властиве надто критичне ставлення до дій інших, особливо дорослих — батьків, учителів.
Дорослі ж не завжди розуміють прагнення молоді до самовизначення, тлумачать подібні явища як невихованість, некультурність, розпусту. На цьому ґрунті можливі особисті конфлікти між старшими і молодшими — між матір’ю і донькою, педагогом і учнем і т. д.
«Нас не розуміють дорослі»,— нерідко вголос або про себе скаржаться молоді люди. «Тут і розуміти нічого, просто ви погано виховані»,— так само, глибоко не замислюючись, відповідають старші.
Зі своєї точки зору кожна сторона ніби має рацію. І все ж дорослі, яким життя надає остаточне право встановлювати норми поведінки молоді, матимуть більше підстав, коли вони зуміють розумно переключити прагнення молоді до самовизначення на «внутрішній фронт», допоможуть їй формувати багатство душі, широту почуттів, поєднуючи їх з правильним «оформленням» своєї зовнішності.
Спостерігаючи за молоддю, можна помітити, що 15–17-річні юнаки і дівчата вже досить уважно стежать за своєю зовнішністю, можуть точно відповісти, як вони хотіли б одягатись, яку мати зачіску тощо. За згоди батьків і наявності матеріальних можливостей вони не вагаючись приводять свою зовнішність у відповідність з метою, за відсутності таких умов інколи заздрять іншим, «модерніше» одягненим, вимагають і собі від батьків такого одягу. Таким чином, у поведінці юнаків яскраво проступає намагання хоч зовнішньо самоствердитись.
У старших школярів виробляються й певні манери поведінки. Природна соромливість прикривається словесною розбещеністю. Вони намагаються засвоїти свої, відмінні від інших манери. Над ними тяжіють прагнення «виділитись» чимось серед ровесників, фальшивість поведінки.
Пора юності характеризується виявленням інтересу до іншої статі. Між хлопцями і дівчатами посилюються дружба і товаришування, які нерідко переходять в інтимні почуття першого кохання. Уміння користуватися засобами самооцінки і взаємооцінки допомагає юнакам краще пізнати свого друга, скласти собі більш точне уявлення про його позитивні й негативні риси. Без такої логічної оцінки перше почуття нерідко засліплює людину. А деяким молодим людям (найчастіше дівчатам) перші прояви кохання здаються чи не найголовнішим у житті. Формування особистості за цих умов здійснюється здебільшого залежно від поглядів та вподобань їх обранців.
Для підлітків характерне прагнення до подвигу. Вони чекають якихось надзвичайних обставин, коли можна буде проявити себе, їм здається, що в мирних умовах — у навчанні та праці, у повсякденному житті — немає місця для подвигу. «А от коли настане час, тоді я покажу себе — вправність, відвагу, хоробрість. А поки навіщо старатись? Я й так проживу»,— такі слова можна дуже часто почути від підлітка. Треба затратити чимало зусиль, щоб роз’яснити йому, що життя кожної людини складається з безперервного і нескінченного ряду зусиль вольового порядку — тисяч маленьких дій, на перший погляд незначних, у ретельному виконанні яких саме і загартовується воля; довести йому, що треба не піддаватись лінощам, уміти спрямовувати свої бажання, бути діяльним усюди і завжди.
Підлітки, які не усвідомлюють прямого зв’язку між своєю діяльністю і суспільними інтересами, здебільшого ставляться «з холодком» до навчання і праці, до громадської діяльності, а їх мрії про великі героїчні справи позбавлені реального ґрунту.
А. С. Макаренко говорив, що людину слід поставити в такі умови, за яких вона могла б найповніше проявляти ті якості, які проектуються для її подальшого розвитку.
