Розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів

Розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів шляхом впровадження інноваційних технологій

Автор : Циганенко Тетяна Іванівна

вчитель початкових класів, української мови та літератури

Скригалівського ЗЗСО І-ІІ ступенів

Фастівського району

Київської області

Зміст

1. Вступ ……………………………………………………………………….…3

2. Пізнавальна діяльність дошкільнят………………………………………….6

3. Використання інноваційних педагогічних технологій на уроках в початкових классах ………………………………………………………….9

4.Формування творчих та пізнавальних здібностей учнів з використанням технології розвитку критичного мислення …………….…………………….13

5.Формування пізнавального процесу молодших школярів……...…………21

6.Висновки ……………………………………………...………………………30

7.Список використаних джерел…………………………………………..……33

ВСТУП
У час глобальних перетворень, появи нових соціально-економічних відносин, інтеграції у світовий освітній простір одним із найактуальніших завдань сучасного суспільства є формування і розвиток пізнавальної активності особистості. 
Велику роль у вирішенні цих завдань відіграє початкова ланка школи. Фундаментальність початкової освіти – не лише у формуванні знаннєвої сфери, а й у формуванні ключових компетентностей, які є найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти.

З точки зору реалізації основних засад компетентнісного підходу моєю задачею стало проектування стратегії організації діяльності молодших школярів з домінуючим акцентом на пізнавальну активність з метою досягнення її найвищого рівня – творчості. Я переконана, що творчість дає людині можливість актуалізувати свої потреби, інтереси, здібності, знаходити форми прояву індивідуальної активності. Творче самовираження сприяє усвідомленню особистісної ваги, емоційному розкріпаченню, зростанню впевненості у власні сили. У зв`язку з цим все більшої теоретичної і практичної значущості набуває залучення учнів до творчої діяльності, створення необхідних умов для формування творчої активності школярів.
Творчу активність необхідно розглядати у єдності двох сторін. Перша (пов`язана з поняттям «творчість») – комплекс якостей і властивостей особистості, який сприяє повній реалізації її творчого потенціалу і виражається в оригінальному, своєрідному мисленні й емоційності. Друга (пов`язана з поняттям «активність») – ініціативність, енергійність, самостійність творчих дій і поведінки, мотивом яких служить потреба у самореалізації. Зважаючи на загальноприйняту психолого-педагогічну думку та власний досвід, творчу активність тлумачимо як найвищий рівень пізнавальної активності особистості, що виражається у здатності активізувати свої природні задатки і здібності, вмінні нестандартно мислити, генерувати ідеї за умови відповідної мотивації та високого розвитку психічних процесів.

Актуальність проблеми зумовила вибір методичної теми самоосвіти – «Формування та розвиток творчих здібностей кожного учня шляхом активізації пізнавальної діяльності через застосування інноваційних технологій» – та її апробації у власній педагогічній діяльності.
Проблема творчої активності завжди була у полі зору вчених. Педагогічний аспект зазначеної проблеми досліджували В.Сухомлинський, О.Захаренко, Ш.Амонашвілі, Л.Аристова, В.Андрєєв, І.Лернер, Л.Мамот, В.Паламарчук, М.Скаткін, Т.Коваленко. Ця проблема залишається однією з найактуальніших і репродукується всебічно та досить ґрунтовно. У працях багатьох дослідників (Д.Богоявленська, І.Редковець, Г.Щукіна) творча активність вважається найвищим рівнем пізнавальної активності учнів і розглядається як мета та зміст її досягнення. Багатогранність проблеми формування творчої активності знайшла своє відображення у різноманітних підходах до її визначення: як якості особистості, специфічної потреби особистості, творчої діяльності особистості.
Вивчивши теоретичні положення наукових досліджень педагогів і психологів, я прийшла до висновку, що творча активність найчастіше розглядається у двох аспектах: як стихійний процес творення нового і як сукупність властивостей особистості, які забезпечують її залучення у цей процес. Особливу увагу науковці акцентують на самостійності мислення учня, тому що тільки у творчій активності найбільш яскраво виявляється його індивідуальність (Т.Коваленко).
Творчі здібності формуються протягом усього життя людини, але дослідження Т.Н. Байбари, Д.Б. Богоявленської, Л.С. Виготського, Ю.З.Гільбуха, Л.І. Лозової показують, що саме молодший шкільній вік є найсприятливішим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. В цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, критично оцінювати діяльність.
Я впевнена, що значущість пропонованого досвіду полягає в тому, що формування творчої активності молодших школярів забезпечується шляхом впровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій. Сукупність методів та прийомів, різних типів уроку, використання елементів сучасних педагогічних технологій дають більш ширше коло для співпраці у системі «учитель-учень», «учень-учень», створюють можливість для підвищення результативності навчальних досягнень учнів та їх участі у навчально-виховному процесі. 
Розвиток творчих, інтелектуальних здібностей – це вміння використовувати знання в нестандартних ситуаціях. Відомо, що діти від природи допитливі і сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі здібності, необхідне розумне керівництво з боку вчителя. Я згодна з думкою, що найголовнішим завданням педагога на кожному уроці має стати розвиток у дитини гнучкості мислення. Впевнена, що демократизація навчання неможлива без осучаснення уроку. Тому, планую свої уроки так, щоб урок проводився для учнів і заради учнів. Щоб стимулювати в учнів творчу активність, провожу уроки, спрямовані на розвиток усіх її компонентів .

1.ПІЗНАВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНИКА

На етапі дошкільного дитинства особливе значення має розвиток образних форм пізнання навколишнього світу — сприймання, образного мислення, уяви. Відомо, якими неповторно яскравими бувають враження, отримані в дитинстві. Але, на жаль, далеко не у всіх дітей вони такі. Не так багато дітей виносять із дитячих років здатність по-дитячому сприймати світ у його розмаїтті фарб і образів. А такі вміння є важливою складовою будь-якої творчої діяльності.

Варто підкреслити, що дошкільне дитинство — оптимальний період для розвитку пізнавальної сфери: це, перш за все, значно вищий, порівняно з іншими періодами, темп розумового розвитку і надто висока ціна промахів і помилок, яких ми припускаємося у вирішенні проблеми формування передумов загальнолюдських здібностей.

Відомо, що пізнання починається зі сприймання. Повноцінний розвиток сенсорних здібностей, засвоєні сенсорні штампи і дії з ними вже на етапі молодшого дошкільного дитинства — ось необхідний ґрунт для загального розумового розвитку, який немислимий без опори на повноцінне сприймання.

Пізнавальна діяльність має створювати ситуацію, за якою дитина займає активну позицію по відношенню до самої себе, коли діяльність вимагає включення всього комплексу дитячих здібностей. Дитина має прагнути самостійно шукати спосіб вирішення завдань. Лише за таких умов формується активна, творча особистість, яка здатна не лише засвоювати запропоноване, а й доцільно активно ним користуватись у нових ситуаціях.

Таким чином, залучаючись до пізнання, дитина найперше повинна навчитись думати, розмірковувати, сперечатись, не боятись не погоджуватись із тим, що їй пропонують інші, навіть старші [26, 8-9].

Мова йде про навчання, спрямоване на розвиток інтелектуальних здібностей. Це означає, що воно має бути націлене на розвиток здатності дитини отримувати безпосередньо об’єктивне знання про дійсність. Дитина повинна оволодіти способами пошуку істини, а не бути пасивним споживачем інформації. (Мало знати “Що...”, слід ще й розуміти, чому... заєць білий-сірий, тощо).

Оволодіння засобами і способами пізнавальної діяльності і є основою для творчого їхнього використання дитиною у вирішенні проблем пізнавальної діяльності. Здатність творчо використовувати засоби і способи у власній діяльності залежить від уміння бачити й усвідомлювати проблему, спрямовувати свої зусилля на її аналіз, на пошуки шляхів вирішення. Одним словом, процесуальні й особистісні аспекти пізнавальної діяльності нерозривні, єдині.

Особистісний аспект пізнання виявляється через пізнавальну активність. Пізнавальну активність ми розуміємо як стан готовності до пізнавальної діяльності, який передує і породжує саму діяльність

Виділяються такі основні лінії аналізу пізнавального розвитку дошкільника:

1. Характеристика загальної особистісної спрямованості дитини (через якісну оцінку рівня активно-пізнавального ставлення дитини до навколишнього світу);

2. Характеристика предметного змісту свідомості дитини: скільки ознак, які з них і яким способом дитина може враховувати і зв’язувати в цілісний предмет (широта і творчість у використанні засвоєних способів при розв’язанні різних задач).

Формування в дошкільників активно-пізнавального ставлення до навколишньої дійсності, уміння успішно орієнтуватися у всьому розмаїтті предметів і явищ, здатність довільно регулювати свою пізнавальну діяльність — ось ті передумови, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дитини, визначають швидкість і легкість засвоєння нових знань і здатність їхнього творчого використання в різноманітних життєвих ситуаціях.

Пізнавальний розвиток складається з розвитку сприймання і розвитку мислення. Розвиток пізнання в дитини слід розглядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій: дії сприймання та дії мислення.

Що стосується процесів уяви та пам’яті, то в дошкільників ще немає спеціальних дій, вони вплетені в дії сприймання і мислення дитини, лише під кінець дошкільного дитинства відбувається розвиток деяких дій запам’ятання. До дій сприймання відносяться: ідентифікація — підбирати за зразком; прирівнювати до еталону — знайти схоже; моделюючі дії, одночасне використання кількох еталонів. Дії мислення: символізація — здатність замістити предмет якимось іншим предметом; схематизація — здатність будувати образ предмета не в цілому, а за найбільш важливими його якостями; перші передумови логічного мислення, яке складається на наступному віковому етапі, — здатність виявляти в предметі декілька якостей і сторін.

Підсумовуючи, можна виокремити якості мислення, що становлять ядро змісту пізнавальних здібностей дитини:

• осмисленість мислення, яка визначається співвідношеннями його практичної і словесно-логічної сторін

• гнучкість мислення як здатність перебудови звичних дій, висновків при зміні умов пізнавальної задачі, яка виявляється в оригінальності підходу до аналізу ситуації, подоланні “бар’єра минулого досвіду”

• узагальненість мислення — спрямованість на узагальнення суттєвих ознак, на абстрагування;

• самостійність та ініціативність, критичність суджень, які будуть активно розвиватись далі в період шкільного навчання.

Достатньо розвинуті в дошкільному дитинстві пізнавальні здібності мають суттєве значення для загального розвитку і виявляються:

• у здатності самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні якості, суттєві для розв’язання завдання)

• у розвитку децентрації — уміння змінювати свою точку відліку при вирішенні наочних завдань і в ситуаціях спілкування

• у розвитку задумів — уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації.

2.ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ У ПОЧАТКОВИХ КЛАС  Процес реформування освіти в Україні є спробою застосування нових форм роботи в межах традиційної системи. Результативність у роботі досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, пошуками відповіді на питання: «Як навчати, як створити сприятливі умови засвоєння нового матеріалу?» [ 6 ]. Тому, на мою думку, будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не розглядатимуть дану проблему як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв’язків. Описати технологію – це одне, а реалізувати її на уроці – це зовсім інше. Адже відіграє велику роль відбиток особистості, інтелекту конкретного вчителя. Сучасний урок вимагає від педагога оптимального поєднання індивідуальної, парної, групової і колективної форм організації навчальної діяльності учнів. Виховний та розвивальний характер навчально-пізнавальної діяльності на уроці поглиблюється за умови постійного включення учнів у ситуації, де вони повинні: - доводити власну думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватись здобутими знаннями; - ставити запитання вчителю, товаришам, з’ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання; - рецензувати відповіді однокласників, інші творчі роботи, давати поради; - ділитися своїми знаннями з іншими; - допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати незрозуміле; - спонукати до знаходження не одного рішення, а декількох самостійно зроблених; - вільно вибирати завдання, переважно пошукового і творчого характеру; - урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри та спілкування; - виконувати завдання-максимум, розраховане на читання додаткової літератури, першоджерел, на тривалі спостереження. Значна кількість основних методичних інновацій пов’язана сьогодні із застосуванням інтерактивних методів навчання. Тому, змінивши слова великого китайського педагога Конфуція «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію», можна сформулювати як кредо інтерактивного навчання. Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.   Як бачимо, процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини і власної активності у цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонструвати. Справжнього результату можна досягти лише за допомогою інноваційного навчання. Уміння і бажання навчатися – це той фундамент, який маю закласти я, як вчитель. Тому перед кожним уроком шукаю відповідь на «вічне» запитання: як побудувати навчальну роботу, щоб вона викликала емоційне піднесення у школярів, неодмінно позитивно впливала на їхні почуття і мислення, збагачувала їх досвідом самостійних пошуків та роздумів. У своїй практиці я використовую різні інноваційні методи навчання. Прикладом може бути вправа «Ромашка», завдання якої полягає у створенні правильного речення, що стосуються даної теми. Наприклад: казка «Кривенька качечка». Дівчина: працьовита, лагідна, добра, жорстока, мовчазна, зла, горда. Вибравши правильні ознаки даного героя, учні складають його внутрішню характеристику. Ця вправа допомагає учням у відтворенні змісту тексту, запобігає зазубрюванню. Дитина намагається прочитати текст так, щоб на наступному уроці «зірвати» з ромашки правильні відповіді. Добре спрацьовує вправа «Мозковий штурм», яка дає можливість повторити вивчене на попередніх уроках та узагальнити почуте. Ця вправа – міра швидкості думки та шкала виявлення рівня знань. У дітей зник страх перед неправильною відповіддю. Самостійний пошук учнями відповіді на запитання «Чому?» приносить мені масу задоволення. Спираючись на власний досвід, учні самі пропонують завдання, ставлять запитання та шукають на них відповіді. Здавна популярна, але трохи забута гра «Морський бій». Ця гра дає величезний заряд енергії. Це – прекрасна зарядка для очей та потужний поштовх мозку до праці. На уроці я враховую те, як учень бере участь у навчальній діяльності, спосіб спілкування з однокласниками, готовність до співпраці і прийняття відповідальності, дотримання правил обміну думками та інших норм поведінки на уроках. Використовуючи інноваційні методи навчання, переконалась, що учні краще почали аналізувати, зіставляти, виділяти головне, вміло застосовувати набуті знання на практиці, набули комунікативних навичок. Підвищується інтерес учнів до знань, зростає самоповага. Тому я впевнена: за активними методами навчання – майбутнє. Постійне впровадження їх у практику роботи робить процес навчання значущим, орієнтованим на особистість учня. І дає, врешті – решт, вагомі здобутки. Отже, оскільки вчитель є організатором освітнього процесу то його основною метою є пробудити і підтримати прагнення дітей до пізнання, що спонукає педагогічний колектив шукати шляхи підвищення інтересу учнів до навчання, урізноманітнюючи його зміст, форми та прийоми через використання інновацій.

 

3.ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ТА ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙУЧНІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Упровадження нових освітніх технологій особистісно орієнтованого навчання на уроках читання, на мою думку, - це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота, що пробуджує у дітей інтерес до знань і сприяє емоційному, духовному та інтелектуальному розвитку школярів. Однією з інноваційних технологій, що допомагає учневі не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення.

Розвиток критичного мислення стає дуже актуальним під час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв'язання проблем, значну частину яких неможливо передбачити. Саме тому очевидною є життєва необхідність критичного мислення для вітчизняної освітньої системи. Лише таким чином можна міркувати про розвиток демократії відповідно до вимог світового суспільства [ 23, 127].

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має перебувати учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

Розвиток критичного мислення - це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а й у повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки - це твої дії та дії твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично - означає правильно поставити запитання, спрямувати увагу в правильне русло, вчити робити висновки та знаходити рішення. Для того щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідним є розумне керівництво з боку вчителя.

Моя мета: створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини; надати можливість кожному вихованцеві відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили; допомогти дитині зрости в умовах успіху; дати відчути радість від здолання труднощів; допомогти зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, завжди необхідно докласти зусиль. І тоді успіх супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності, виникає почуття компетентності.

Наведу деякі прийоми створення «ситуації успіху»:

1. «Радість класу» - емоційний відгук оточуючих на успіх учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного, позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.

2. «Ліній горизонту» - перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на складнішому рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.

3. «Авансування» - учитель підчас індивідуальної роботи виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає аналогічне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання - відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді міцна пам'ять, гостре око, гарний смак, образне мислення. На уроці важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків певних висновків. «Роби, як ми, роби краще нас!» - ось девіз уроків із використанням технології критичного мислення. Створення ситуації успіху, віра в дитину та врахування її індивідуального стилю діяльності найпродуктивніше впливає на мотивацію навчальної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращим, ніж учора!» Лише таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення [ 1, 78 ].

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, підчас навчального пронесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній світогляд, а з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвішаються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нові, задовольняючи свої потреби в пізнанні. Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках я будую у такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Я намагаюся зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. «Важких наук немає. Є лише важке викладання».

Дитині має бути зрозумілою мета завдання, і тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи. Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один із принципів методики сучасного уроку. Однак, інтерес не має нічого спільного з розважальністю, що не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і водночас захоплювали як своїм змістом, так і способом викладання. За роки навчання в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, що характерні для місця проживання дітей.

До уроків природознавства я добираю вправи стимулювання пізнавальної активності учнів. При цьому даю дітям можливість вільно висловлювати свої припущення, а потім критично аналізувати і відбирати правильні відповіді. Головне - не кінцева відповідь, а сам процес розумової роботи, різні варіанти досягнення результату. Природа пошуку в усіх випадках одна: дати відповідь на питання «як?», «чому?», виявити допитливість.

Критичне мислення починається з питань й з'ясовування проблем, які необхідно розв'язати. Складність навчання критичного мислення полягає в тому, щоб допомогти учням роздивитися безкінечну різноманітність проблем, що нас оточують. «Лише коли б'єшся з конкретною проблемою, відшукуючи власний вихід зі складної ситуації, учень дійсно мислить» [ 23, 46].

Дуже важливим є стимулювання пізнавальної діяльності учнів на уроках математики. Пріоритетним напрямом у моїй роботі є розвиток логічного мислення й математичного мовлення. Для вдосконалення обчислювальних навичок намагаюся добирати цікавий і пов'язаний із життям матеріал, що спрямований на формування життєвих компетенцій учнів, а саме:

• дидактичні та сюжетні ігри;

• задачі у віршах;

• задачі-жарти;

• ребуси;

• ігрові та цікаві ситуації;

• корисні вправи «Цікава математика в царстві геометричних фігур».

Усі ці нестандартні завдання передбачають оригінальне розв'язування, вибір раціональних способів дослідження, порівняння, а також потребують від кожного учня вищого ступеня творчої активності, гнучкості мислення.

Критичне мислення прагне до переконливої аргументації. Кожна аргументація містить у собі три основних елемента:

• твердження;

• доводи;

• докази.

Це мислення соціальне. Коли ми дискутуємо, читаємо, обмірковуємо, обмінюємося думками, ми уточнюємо і поглиблюємо свою класну позицію.

Тому я, працюючи в руслі критичного мислення, на уроках читання приділяю значну увагу інтерактивним формам і прийомам робот, що сприяють розвитку читацьких навичок молодших школярів. Досвід 17-ти років роботи у молодших класах поступово привів мене до розуміння, що клас не є однорідною безликою масою з єдиною дум кою та однаковим світосприйняттям. Клас - це тимчасовий колектив особистостей, неповторних індивідуальностей, тому необхідно, щоб учитель був гарантом права маленької людини на індивідуальність. Такий підхід, що виражений терміном «особистісно орієнтоване навчання і виховання», є компонентом педагогічної ідеї В. О. Сухомлинського - ідеї гуманізації школи [ 20, 93 ]. Ця ідея є особливо актуальною сьогодні - у непростих умовах техногенного та інформаційного перевантаження і ринкового середовища, де часто втрачається, губиться гуманне, людяне, духовне.

Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень повинен володіти певними якостями:

• гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

• самостійно і критично мислити;

• уміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального розв'язання;

• усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в навколишньому середовищі;

• бути здатним генерувати нові ідеї;

• творчо мислити;

• уміти працювати з інформацією;

• бути комунікабельним, контактним, уміти працювати у колективі, різних ситуаціях;

• уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту. 

У своїй роботі я намагаюся дотримуватись принципів диференціації та індивідуалізації навчання. На моє переконання, позитивних результатів у втіленні ідеї гуманізації навчання і виховання на основі особистісно орієнтованого підходу можна досягти лише за таких умов:

• застосування інновацій у навчально-виховному процесі;

• психолого-педагогічний моніторинг із метою вивчення інтересів, стану здоров'я дітей;

• індивідуальний вибір обсягу розумового і фізичного навантаження;

• комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на особистість.

Ураховуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, я розподіляю учнів на різнорівневі групи, в яких діти мають можливість працювати на тому рівні, який для них сьогодні є можливим і доступним.

Одним із ключових компонентів моєї роботи є навчання читання - процесу, що є основою отримання знань із будь-якого предмета. Саме через книгу дитина вчиться сприймати навколишній світ, отримує знання про нього.

Як і багато інших вчителів, я стикаюся з проблемою: навчившись грамоти, учні нелегко опановують мистецтво свідомого читання. Цей процес відбувається дуже нерівномірно, зважаючи на неоднакові моторно-психологічні властивості різних учнів. Тому на уроках читання я враховую такі фактори:

• загальний рівень класу;

• рівень кожного учня;

• сприйняття читацького матеріалу класом в цілому та кожним окремо.

Урахувавши ці фактори, я намагаюсь добирати такі дидактичні методи і прийоми, що є найоптимальнішими для цього класу, а також для кожного учня окремо.

Кожен урок читання складається з таких елементів і завдань.

1. Актуалізація знань

• вправи на дихання; артикуляційні вправи: вправи на темп читання;

• вправи на тембр читання; вправи на висоту голосу; вправи на правильність;

• вправи на свідомість; вправи на мелодику.

2. Робота з новим текстом на уроці

Ознайомлення; багаторазове читання з різними видами завдань; вибіркове читання; доведення думки словами з тексту; діалоги; багаторазове механічне перечитування («ланцюжок»; у парах; «буксир»; «коректор»; скоромовка; «дощик»; «сонечко»; «ну, постривай!»).

3. Закріплення отриманих знань

Читання за особами; виділення і перечитування найголовнішого в тексті; характеристика героїв; визначення частини, яка виражає головну думки тексту; поділ тексту на смислові частини.

Домашні завдання добираю за принципом доцільності: такі, що містять елементи творчості.

Важливою педагогічною умовою формування критичного мислення учнів є створення зацікавленості та доброзичливої співпраці на уроці, активне залучення до парної та групової роботи . Вже починаючи з дитячих років дитину необхідно привчати формулювати свої думки, оцінні судження, переконання, незалежно від інших. Тобто, мислення може бути критичним лише тоді, коли воно має індивідуальний характер. Для розвитку позитивної самооцінки дитини молодшого шкільного віку надзвичайно важливим є відчуття, що вона в результаті самостійного пошуку дійшла висновку, який сприймається як правильний іншими членами колективу та вчителем.

Отже технологія формування та розвитку критичного мислення є однією з інноваційних педагогічних технологій, що відповідає вимогам Національної доктрини розвитку освіти України щодо переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, які трансформуються в компетенції.

Системне запровадження цієї технології в школі сприяє тому, що учні поступово опановують її не лише як навчальну технологію, вміння самостійно вчитися, критично мислити, але й використовувати свої знання у повсякденному житті. А саме початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку виховання особистості сучасної молодої людини.

4.ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЧЕРЕЗ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основами наук. З перших днів дитини у школі треба вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання з радістю.

Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів [15, 19].

Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально - виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється у запитаннях, діях. Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності. Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація та розвиток пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

З метою розвитку та активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.

Оновлення змісту освіти сприяє трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості.

Слово «технологія» - грецького походження й означає «знання про майстерність». За визначенням ЮНЕСКО, технологія - це «системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням уважає оптимізацію форм освіти». Інноваційна освітня технологія - сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об'єднаних єдиною метою, добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процессу [7, 54].

Інтерактивне навчання - це, насамперед, діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Інтерактив - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.

Пізнавальний інтерес - це один із важливих мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального навчання робота навіть у слабких учнів відбувається продуктивно. Пізнавальний інтерес за умов правильної організації педагогічної діяльності учнів та системності повинен впливати на розвиток дитини.

Пізнавальний інтерес - це міцний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджувала «Смертельний гріх учителя - бути нудним». Тому потрібно надавати перевагу тим методам, що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань. Тільки вміле їх поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

Інтерактивні технології та методи навчання

«Асоціативний кущ»

Серед інтерактивних методів навчан­ня вчителі початкових класів віддають перевагу методу побудови «асоціативного куща».

Зупинімось детальніше на методі побудови «асоціативного куща». На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім - другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається».

Цей метод універсальний, адже може використовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.

На уроках читання побудова «асоціативного куща» може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.

На уроках мови побудова «асоціативного куща» також може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.

Під час вивчення теми «Грунт. Значення та охорона грунтів» учитель, пояснюючи, проводить досліди з метою визначення складу грунту. У підсумку будується «асоціативний кущ».

«Мікрофон»

Технологія «Мікрофон» надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію.

Правила проведення:

• Говорити має тільки той, у кого є «символічний» мікрофон;

• подані відповіді не коментуються і не оцінюються;

• коли хтось висловлюється, решта не має права перебивати, щось говорити, вигукувати з місця.

Робота в парах

Роботу в парах можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Серед них можна назвати такі:

• обговорити текст, завдання;

• узяти інтерв'ю і визначити став­лення партнера до будь-якої на­вчальної діяльності;

• зробити аналіз чи редагування письмової роботи одне в одного;

• проаналізувати разом проблему, вправу;

• протестувати її оцінити одне од­ного;

• дати відповіді на запитання вчи­теля;

• порівняти записи, що зроблені в класі.

Робота в групах

Робота в групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, відпрацювання прийомів активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів). Роботу в групах слід використовувати тоді, коли необхідно розв'язати проблему, з якою важко впоратись індивідуально та коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді.

Під час створення груп рекомендується об'єднувати в одній групі учасників із різними рівнями підготовки та досвіду з питання, що розглядається, оскільки в різнорідних групах стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних боків.

Методична література містить сформульовані на основі досвіду інтерактивного навчання загальні правила роботи в групах:

• кожний учасник за бажанням має можливість висловитися;

• усі учасники групи поважають цін­ності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;

• обговорюються ідеї, а нелюди, що їх висловили;

• усі учасники роблять зауваження стисло й по суті;

• усі конфлікти, що виникають, розв'язуються мирним шляхом із урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

• усі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу;

• після завершення групової роботи її результати повинні бути презентовані іншим групам.

Правила групової роботи:

• Кожен учасник має можливість висловитися, якщо в нього є бажання.

• Усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними.

• Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили.

• Усі учасники роблять суттєві зауваження коротко.

• Кожен учасник, навіть, захищаю­чи свою точку зору, відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників.

• Усі розбіжності, конфлікти, що виникають під час роботи, розв'язуються мирним шляхом, з урахуванням інтересів учасників і правил роботи.

• Усі учасники намагаються створити відкриту, ділову, дружню атмосферу.

Правила роботи в групах:

• Перед початком роботи розподілити ролі.

• Уважно читати завдання-інструкцію(слухати).

• Говорити по черзі, не перебивати одне одного.

• Дотримуватися відведеного часу.

• Презентувати роботу може командир групи.

• Давати можливість презентувати дослідження всім членам групи.

• Дотримуватися правила піднятої руки.

• Працювати так, щоб не заважати іншим.

«Мозковий штурм»

«Мозковий штурм» є відмінним методом для використання досвіду учнів із метою розв'язання проблем та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для «мозкового штурму», яких потрібно дотримуватись.

«Мозковий штурм» найкраще спрацьовує в групах у кількості 5-7 осіб.

Основні ознаки

Чітко визначте проблему або тему для «мозкового штурму». Працюйте в колі.

• Оберіть лідера, який веде обговорення і заохочує появу нових ідей. Він повинен заохочувати кількість, а не якість ідей.

• Щоб збільшити появу нових ідей, ви можете надати учням певний час на роздуми і після декількох хвилин розпочинати знову.

Правила «мозкового штурму»

• Жодної критики!

• Запозичення інших ідей є нормальним явищем.

• Бажаною є велика кількість ідей.

• Оцінювання відбувається згодом.

Щоб удосконалити якість ідей, надайте дітям час для того, щоб вони написали свої ідеї спочатку індивідуально.

Діліться ідеями циклічно, коли окремі учасники або групи розповідають про одну ідею по черзі та ідеї не повторюються.

«Мозковий штурм» може бути проведений у двох групах - тоді кожна група поширює список, який складається зважаючи на списки інших.

«Мозаїка»

Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати до таблиці ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця.

Цей метод можна застосовувати під час вивчення теми «Корисні копалини» на уроці природознавства у З класі.

На одному уроці вивчаються такі корисні копалини, як граніт, вапняк, пісок, глина. На початку уроку дітям необхідно чітко поставити завдання про те, що вони повинні занотувати:

• властивості корисної копалини;

• де її видобувають і як;

• як її використовують.

Разом слід накреслити таблицю, яку діти заповнюватимуть під час опрацювання своєї статті та обміну інформацією.

Кінцевий результат цього уроку - складена таблиця в кожної дитини.

Отже інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їхня перевага полягає в тому, що учні за­своюють рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінювання), у класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію у засвоєнні знань, зростає їхній інтерес у сприйманні знань. Значно підвищується особистісна роль учителя - він є лідером, організатором. Але необхідно зазначити, що проектування і проведенням уроків за інтерактивними технологіями потребують, перш за все, компетентності в цих технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

Суспільству майбутнього потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціалом. Не менш важливими будуть такі їх якості, як висока моральність, особистісна відповідальність, внутрішня свобода, налаштованість на максимальну самореалізацію, здатність досягати високої мети раціональним шляхом і коректними засобами [19, 42].

ВИСНОВКИ

Отже з точки зору інноваційної педагогіки, новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження навчання, самостійного життя.

Оптимальним є цілісний погляд на освіту як на головний механізм соціального кругообігу якості.

• Якість особистості людини (те, що закладає педагог у самовиховання й виховання дитини)

• Якість життя

• Якість культури

• Якість виробництва

• Якість культури екологічного середовища (залежить від культури застосувань знань)

Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив наводять на думку, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські інтелектуальні, духовні, соціальні позиції. Педагог із зашкарублими знаннями, байдужий до пізнання й використання у своїй діяльності нового, формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто може стати успішною особистістю.

Із розвитком цивілізації постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Щодо особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

• відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, що передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

• відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;

• відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її прана на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Розвиток інноваційних процесів в освіті на сучасному етапі є об'єктивною закономірністю, що зумовлюється: інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект; гуманістично зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу; необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та активної діяльності у нових соціально-економічних умовах. У зв'язку з цим винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога.

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий підхід, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.

Залучення педагога до інноваційної діяльності може бути наслідком дії різноманітних чинників. Часто до неї спонукає їх невдоволеність методиками, результатами особистої праці, освоєння нових знань, особливо у суміжних сферах, осмислення та якісно нове бачення особистої життєвої місії, іноді - творче осяяння, яке, як правило, є результатом тривалого пошуку й аналізу здобутого на цьому шляху. Певною мірою є ефективним і зовнішній організаційний вплив, тобто цілеспрямоване використання різноманітних форм залучення педагога до інноваційної діяльності, до яких належать:

• організація наукового семінару з найактуальніших проблем, що постійно діє, над якими працюють педагоги навчального закладу;

• стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛНачало формы

Начало формы

1. Бублій О. А. Розвиток творчих здібностей учнів / О. А. . Бублій. // Нива знань. – 2005. – №3. – С. 30–32.

2. Волощук І. С. Методи розвитку творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку / І. С. Волощук. – Київ, 1998. – (Інститут педагогіки АПН України).

3. Вукіна Н. В. Критичне мислення: як цього навчити / Н. В. Вукіна, Н. Л. Дементієвська, І. М. Суизенко. – Харків, 2007. – 190 с. – (науково методичний посібник).

4. Даниленко Л. І. Теорія і практика інноваційної діяльності в загальній середній школі / Л. І. Даниленко. // Управління освітою. – 2001. – №3. – С. 18–24.

5. Державний стандарт початкової загальної освіти. // Початкове навчання та виховання. – 2012. – №4. – С. 26–34.

6. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І. М. Дичківська. – Київ: Академвидав, 2004.

7. Дівакова І. Інтерактивні технології навчання у початкових класах / І. Дівакова. – Тернопіль: Мандрівець, 2008.

8. Досяк І. М. нестандартні уроки з використанням інноваційних технологій у 1-4 класах / І. М. Досяк. – Харків: Основа, 2007. – 160 с.

9. Єльникова О. Інтерактивні методи навчання, їх місце у класифікації педагогічних інновацій / Єльникова О.// Дайджест педагогічних ідей та технологій «Школа - парк»2001р.

10. Коберник Г. Виховний та розвивальний потенціал інтерактивних технологій навчання/ Г.Коберник // Сільська школа України.-2006р.- №16- 18.

11. Коваль Л.В. Сучасні навчальні технології в початковій школі./ Л.В. Коваль.- Д.: ТОВ «Юго-Восток», 2006 р.

12. Максимова Н. Інтерактивні методи навчання: Крок у майбутнє / Н. Максимова, Л. Порох. // Рідна школа. – 2008. – №12.

13. Національна доктрина розвитку освіти – Київ, 2001. – (Шкільний світ).

14. Пометун О. І. Інтерактивні методи та системи навчання / О. І. Пометун. – Київ: А,С,К,, 2007.

15. Пометун О. І. Інтерактивні методи та системи навчання / О. І. Пометун. – київ: А,С,К,, 2007.

16. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. І. Пометун, Л. Пироженко. – Київ: А,С,К,, 2003.

17. Програма для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи – Київ: Початкова школа, 2012.

18. Савченко О. Я. Розвивай свої здібності / О. Я. Савченко. – Київ: Освіта, 1998. – (Навчальний посібник для молодших школярів).

19. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах / О. Я. Савченко. – Київ: Магістр, 2007. – 255 с.

20. Сиротинко Г. О. Сучасний урок : Інтерактивні технології навчання / Г. О. Сиротинко. – Харків: Основа, 2003.

21. Сухомлинський В. О. Школа і природа / В. О. Сухомлинський. – Київ: Радянська школа, 1977. – 549 с. – (Вибрані твори у 5 томах).

22. Сучасний урок у початковій школі. 33уроки з використанням технології критичного мислення / Упор. Г.О.Ярош, Н.М.Сєдова – Харків: Основа, 2005.

23. Телячук В. П. Інноваційні технології у початковій школі / В. П. Телячук, О. В. Лесіна. – Харків: Основа, 2007.

24. Тименко В. П. Кожний урок нестандартний / В. П. Тименко. // Початкова школа. – 1991. – №1. – С. 18–23.

25. Тягло О. В. Критичне мислення / О. В. Тягло. – Харків: Основа, 2008. – 190 с.

26. Чирцова Н. Забезпечити дитині психологічну готовність до школи / Н.Чирцова// Початкова школа. – 2001. – №2. – С. 8-9.