Робота практичних психологів щодо попередження емоційного вигорання педагогів

Психологія

12.11.2018

9989

149

0

Опис документу:
Останнім часом у суспільстві бурхливо відбуваються освітні реформи, які повинні нести в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, а й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу. Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………1

Розділ I. Сутність синдрому

емоційного вигорання……………………………………………………………4

1.1.Дослідження синдрому

емоційного вигорання в психології…………………………………………….4

1.2.Емоційне вигорання: причини виникнення,

динаміка та шляхи подолання……………………………………………….....7

1.3. Синдром професійного вигорання та

методи гармонізації психофізичного

стану педагогів…………………………………………………………………11

Висновки до першого розділу………………………………………………...23

Розділ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА……………………………..24

2.1.Методи і методика дослідження………………………………………….25

2.2 Результати дослідження та їх аналіз……………………………………..27

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...30

Додатки ………………………………………………………………………..30

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………...41

Вступ

Останнім часом у суспільстві бурхливо відбуваються освітні реформи, які повинні нести в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, а й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу. Це можливо, якщо педагог професійно компетентний, фізично і психологічно здоровий, а також стійкий до розвитку негативних професійно-обумовлених станів. На сьогоднішній день останнє завдання залишається важкоздійснюваним. У зв'язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, нестандартністю педагогічних ситуацій, відповідальністю і складністю професійної праці вчителя, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». При цьому дуже мало звертається уваги на діючі ефективні психолого-педагогічні та медичні технології, які спрямовані на збереження здоров'я педагога, що знижують ризик формування синдрому «емоційного вигорання» і появи кризи професії в цілому.

Проблема психологічного здоров'я особистості, що живе в нестабільному, світі, що змінюється, складних, екстремальних соціо-екологічних умовах, набула особливої ​​актуальності в кінці XX-початку XXI століття - століття наук про людину, серед яких консолідуюче місце належить психології.

Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

Синдром «професійного вигорання» - один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.

Зважаючи на актуальність проблеми, було обрана тема курсового дослідження «Робота практичних психологів щодо попередження емоційного вигорання педагогів»

Об'єкт дослідження - синдром емоційного вигорання.

Предмет дослідження - особливості емоційного вигорання у педагогів.

Мета дослідження - визначити рівень професійного вигорання педагогів. Гіпотеза дослідження:

  • Синдром емоційного вигорання розвивається в процесі тривалої професійної діяльності педагога;

  • На формування синдрому емоційного вигорання впливають, як особистісні якості педагогів, так і організаційні характеристики їх діяльності.

Завдання дослідження:

  • Проаналізувати літературу по даній темі;

  • Виявити рівень професійного вигорання педагогів;

  • Зробити висновки.

Методологічна основа дослідження:

У ході дослідження використовувалися наукові праці таких авторів як Бойко В. В. Синдром емоційного вигорання в професійному спілкуванні, Кузьміна Т. Як допомогти вчителю зберегти своє здоров'я та подолати стрес, Маслач К. Професійне вигоряння: як люди справляються.  Коцюба Г.О. Емоційне вигорання: причини виникнення, динаміка та шляхи подолання.

Методи дослідження:

  • 1. Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка.;

  • Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина».

База дослідження:Новофедорівська ЗОШ I-II ступенів.

Респонденти – вчителі.

Розділ I. Сутність синдрому емоційного вигорання.

1.1. Дослідження синдрому емоційного вигорання в психології.

Термін «емоційне вигорання» був введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги . Спочатку цей термін позначав стан знемоги, виснаження, зв'язане з відчуттям власної даремності. Поняття вигорання («burnout») зазвичай використовується для позначення стану фізичного, емоційного і психічного виснаження, що викликається тривалою включеністю в ситуації, що містять високі емоційні вимоги, які, у свою чергу, найчастіше є наслідком поєднання надмірно високих емоційних витрат з хронічними ситуативними стресами, що переживається людиною

Вперше на цю проблему звернули увагу американські фахівці у зв'язку із створенням і масовим розповсюдженням соціальних служб, працівники яких, що мають професійну освіту (спеціальну підготовку) в області психології або соціології, за службовим обов'язком вступали в постійні контакти з відвідувачами, що приходили до них зі своїми різноманітними і, як правило, досить важкими проблемами. Часто їх єдиним обов'язком в подібних випадках було надання психологічної підтримки — вислухати, підтримати, якщо можливо, щось порадити. Не дивлячись на спеціальну підготовку і підбір персоналу, керівництво служб через деякий час їх роботи нерідко стикалося з фактами незадовільної роботи співробітників, перш за все зі скаргами відвідувачів на їх неувагу, байдужість і навіть грубість. Проведені дослідження привели до виявлення своєрідного професійного стресу — «стресу спілкування», який у поєднанні з іншими професійними стресами, приводить до виникнення так званого феномена «емоційного вигорання» .

Перша стаття К. Маслач на цю тему, опублікована в журналі «Human Behavior» в 1976 р., за її власним визнанням, викликала величезний і несподіваний відгук, перш за все серед непрофесіоналів. Вона отримала безліч листів від людей самих різних «допомагаючих» професій. Тільки після десяти років з проблеми синдрому «вигорання» було опублікована більше тисячі статей, створені спеціальні методики діагностики синдрому «вигорання». І якщо спочатку мова йшла про опис проблем медичних працівників, то подальші дослідження в цій області дозволили розповсюдити виявлену феноменологію на ширший круг професіоналів. У книзі К. Маслач, опублікованої після шести років, мова йде вже і про вчителів, вихователів, поліцейських і т.д. К. Кондо визначає синдром «емоційного згорання» як дезадаптацію до робочого місця через надмірне робоче навантаження і неадекватні між особові відносини. Цьому визначенню відповідає і дане ним тлумачення поняття «згорання», до якого схильні перш за все ті, хто альтруїстично й інтенсивно працює з людьми. Така емоційно напружена робота супроводжується надмірною витратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми (виснаження) і емоційного виснаження (вичерпання) в результаті з'являються неспокій (тривога), роздратування, гнів, знижена самооцінка на тлі прискореного серцебиття, задуха, шлунково-кишкові розлади, головні болі, знижений тиск, порушення сну; як правило, виникають і сімейні проблеми. Дія стресогенних чинників, що викликають явище «емоційного згорання»» охоплює значний круг професій, розширюючи число схильних до цього захворювання.

Первинні дослідження цього явища носили в основному описовий і епізодичний характер. Але в 1981 р. Маслач, один з провідних фахівців з вивчення «емоційного згорання», деталізувала цей феномен як особливий стан, що включає відчуття емоційного виснаження, знемогу; симптоми дегуманізації, деперсоналізації; негативне само сприйняття, а в професійному плані — втрату професійної майстерності .

У 1983 р. Е.Махер в своєму огляді узагальнює перелік симптомів «емоційного згорання»: зниженні працездатності; психосоматичні нездужання, безсоння, негативне ставлення до клієнтів, до самої роботи; мізерність репертуару робочих дій; зловживання: тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками; відсутність апетиту або, навпаки обїдання, негативна «Я-концепція»; агресивні відчуття (дратівливість, напруженість, тривожність, неспокій схвильованість до перезбуджування, гнів); знижений настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, відчуття безнадійності, апатія, депресія, відчуття безглуздя); переживання відчуття провини.

У 1982 р. К.Маслач виділила як важливі характеристики особи, схильної до синдрому, наступні: індивідуальна межа можливостей емоційного «Я» протистояти виснаженню, протидіяти «згоранню» на основі самозбереження; внутрішній психологічний досвід, що включає відчуття, установки, мотиви, очікування; негативний індивідуальний досвід; дистрес, дискомфорт, дисфункції або їх наслідки. Основними ознаками синдрому згорання є:

- відчуття емоційного виснаження;

- наявність негативних відчуттів по відношенню до клієнтів;

- негативна самооцінка.

Ці ознаки синдрому відзначають більшість клініцистів, що вивчали і спостерігали його прояви .

1.2.Емоційне вигорання: причини виникнення, динаміка та шляхи подолання.

Емоційне вигорання (burn-out) – це механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання є надбаним і частково функціональним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункціональні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. Емоційне вигорання виникає, як професійна деформація особистості.

Фази емоційного вигорання. У 1974 році психіатр з Нью-Йорка Г.Фройденбергер вперше опублікував статтю про волонтерів, які працювали у соціальній сфері від імені місцевої церкви. У цих людей були симптоми, схожі на депресію. В їх анамнезі він виявляв завжди одне і те ж: спочатку ці люди були в абсолютному захваті від своєї діяльності. Потім цей захват поступово починав зменшуватися. І в кінцевому підсумку вони вигоріли. У всіх було виявлено подібну симптоматику: емоційне виснаження, постійна втома. При одній лише думці, що завтра потрібно йти на роботу, у них виникало відчуття втоми.

Що стосується їхніх почуттів, то вони більше не мали сили. Сталося те, що Г.Фройденбергер назвав дегуманізацією. Змінилося їхнє ставлення до людей, яким вони допомагали: спочатку це було любляче, уважне ставлення, потім воно перетворилося на цинічне, негативне. Також погіршилися відносини з колегами, виникло почуття провини, бажання піти, покинути це все. Вони працювали менше і робили все по шаблону, як роботи. Ці люди вже не були здатні, як колись, вступати у відносини і не прагнули цього.

Вчені дійшли висновку, що синдром емоційного вигорання виникає поетапно і може ділитися на фази. Кожен з дослідників наводить різну динаміку. Нижче представлені чотири фази за Матіасом Бурішем:

Попереджувальна фаза - передвісник і «пусковий механізм» у формуванні емоційного вигорання. На думку автора перший етап виглядає абсолютно нешкідливо. Це ще не вигорання, симптоми ледь помітні, а головним передвісником є надто високі вимоги людини до себе. Людиною рухає ідеалізм, якісь ідеї, захопленість. Вона надто багато вимагає від себе протягом тижнів і місяців. Для цієї фази характерними є:

  • надмірна активність;

  • відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, або іншою справою, що захоплює;

  • витіснення зі свідомості переживань невдач і розчарувань,

  • обмеження соціальних контактів.

Другий етап - це фаза виснаження: фізичне, емоційне, тілесна слабкість. Даються взнаки постійне почуття втоми, безсоння. З’являються наступні симптоми:

  • незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою, обраною професією, посадою, розвивається при неможливості конструктивного вирішення ситуації;

  • «загнаність до клітки»: проявляється відчуттям безвихідності, гостро переживається, коли психотравмуючі обставини дуже тиснуть і усунути їх неможливо. Людина розвивається при марних спробах усунути натиск психотравмуючих обставин. Це стан інтелектуально-емоційного затору, безвиході.

Третю стадію, М. Буріш називає власне фазою «дегуманізації». На цьому етапі зазвичай починають діяти перші захисні механізми. Якщо вимоги надмірні - відбувається дегуманізація. Це реакція протидії, для того щоб виснаження не збільшувалось. Інтуїтивно людина відчуває, що їй потрібен спокій, і в меншій мірі підтримує соціальні відносини. В принципі, це правильна реакція, але тільки та сфера, де ця реакція починає діяти, не є вдалою. Людині потрібно бути спокійнішою щодо тих вимог, які їй висуваються. Але саме це їй не вдається - піти від запитів і претензій.

Цей період характеризується втратою позитивного сприйняття колег, переходом від допомоги до нагляду і контролю, приписуванням вини за власні невдачі іншим людям. Спостерігається домінування стереотипів у ставленні до співробітників (учнів, клієнтів, пацієнтів і так далі) – втрата гуманності. У поведінці переважає байдужість, цинічні оцінки оточуючих. Людина захищає свою стратегію: виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб’єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта, замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Таким людям не можна співчувати». На роботі фахівець не бажає виконувати свої обов’язки, намагається штучно продовжити перерви у роботі, запізнюється, завчасно йде з роботи. Крім того, акцентує увагу на матеріальному аспекті при одночасній незадоволеності роботою.

В емоційній сфері відбувається дисбаланс, неадекватне вибіркове емоційне реагування, коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування. Емоційний контакт встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не хочу» — неадекватним або вибірковим чином.

Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза професійною діяльністю — вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На роботі спеціаліст так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.

Четверта фаза «емоційної відрази». Характеризується вираженим падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист стає невід’ємним атрибутом особистості - відбувається посилення того, що з’явилося на третьому етапі, термінальна стадія вигорання. М. Буріш називає це "синдром відрази". Це означає, що людина більше не відчуває жодної радості. У ставленні до всього виникає відраза. Дана фаза також проявляється низкою симптомів: людину переслідують безпідставні страхи, постійне почуття провини, що веде до зниження самооцінки, апатії. Ситуація загострюється звинуваченнями інших, ігноруванням своєї участі в невдачах, підозрілістю і конфліктами з оточенням. Відтак починається фаза деструктивної поведінки в усіх сферах. У фахівця знижується концентрація уваги, він позбавляється здатності виконати складні завдання, проявити власну ініціативу. Для людини нормою стає постійна байдужість, уникнення неформальних контактів, відстороненість від життя інших людей або надмірна прихильність до конкретної особистості. Фахівець уникає тем, пов’язаних із роботою, починає тяжіти до самотності, відмовляється від хобі, нудьгує.

1.3. Синдром професійного вигорання та методи гармонізації психофізичного стану педагогів.

Останнім часом у суспільстві бурхливо відбуваються освітні реформи, які повинні нести в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, а й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу. На сьогоднішній день останнє завдання залишається нерозв’язаним.

У зв'язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, нестандартністю педагогічних ситуацій, відповідальністю і складністю професійної праці вчителя, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». При цьому дуже мало звертається уваги на діючі ефективні психолого-педагогічні та медичні технології, які спрямовані на збереження здоров'я педагога, що знижують ризик формування синдрому «емоційного вигорання» і появи кризи професії в цілому.

Проблема психологічного здоров'я особистості, що живе в нестабільному світі, що змінюється, складних, екстремальних соціоекологічних умовах, набула особливої актуальності на початку XXI століття - століття науки про людину, серед яких консолідуюче місце належить психології.

Підвищений інтерес до людини як до суб'єкта праці звернув увагу дослідників на зміни, які відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності. Останнім часом багато говорять і пишуть про таке явище, як професійне вигорання. У вітчизняній літературі поняття «професійне вигорання» з'явилося порівняно недавно, хоча за кордоном цей феномен виявлено та активно досліджується вже чверть століття (Маслач, Джонс, Фрейденбергер та ін.).

Центральне місце в розвитку вигоряння як наукової концепції зайняли роботи К. Маслач і її колег (С. Джексон, А. Пайнс). Розроблені ними моделі вигоряння послужили основою для проведення подальших досліджень феномену. Щуркова Н.Є. у своїй роботі «Класне керівництво» (2000р.) говорить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога, то перша основна риса - це інтерес до життя. Вплив цієї особистісної риси на зміст і характер роботи педагога надзвичайно сильне, і тим сильніше, що воно непомітно навіть самому вчителю.

За визначенням М. Є. Водоп'янова, емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. На думку Маркової А.К. для роботи вчителя характерні: інформаційний стрес, що виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням, не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі при високому ступені відповідальності за їх наслідки, і емоційний стрес, коли під впливом небезпеки виникають емоційні зрушення, зміни в мотивації, характері діяльності, порушення рухової і мовної поведінки.

Орел В.Е. відзначає, що з усіх соціально-демографічних характеристик найбільш тісний зв'язок з вигорянням має вік і стаж. Причини спаду професійної діяльності вчителя старшого віку («педагогічний криз») виділяє Львова Ю.Л.

Сьогодні для кого не секрет, що вчитель-центральна фігура навчально-виховного процесу і відіграє провідну роль у процесі навчання. Тому проблема психологічного благополуччя вчителя є однією з найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної психології.

У цьому зв'язку великого значення набуває вивчення феномена вигоряння - психологічного явища, що негативно впливає на психофізичне здоров'я і ефективність діяльності фахівців. Професія вчителя належить до сфери професій типу "людина - людина», тобто професій, які відрізняються інтенсивністю і напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу професійного вигорання. В даний час цей синдром удостоєний діагностичного статусу.

Сучасний вчитель покликаний вирішувати завдання, що вимагають серйозних педагогічних зусиль. Освоєння нового змісту навчальних предметів, нових форм і методів викладання, пошуки ефективних шляхів виховання, реалізація гуманістичної парадигми, необхідність враховувати дуже швидкі зміни, що відбуваються в суспільстві та інформаційному полі навчального предмета - все це під силу лише психологічно здоровому вчителю.

Адже від здоров'я вчителя багато в чому залежить і психологічне здоров'я його учнів. Дія численних емоціогенних факторів викликає у вчителів наростаюче почуття незадоволення, погіршення самопочуття та настрою, накопичення втоми. Ці фізіологічні показники характеризують напруженість роботи, що призводить до професійних криз, стресів, виснаження і вигорання.

Результатом цих процесів є зниження ефективності професійної діяльності вчителя: він перестає справлятися зі своїми обов'язками, втрачає творчий настрій щодо предмета та продукту своєї праці, деформує свої професійні відносини, ролі та комунікації. Явище вигоряння проявляється у вигляді цілого ряду симптомів, які утворюють так званий синдром професійного вигорання. Що це за синдром і чому він виникає?

У процесі виконання будь-якої роботи людям властиво відчувати фізичні та нервово-психічні навантаження. Їх величина може бути різною в різних видах діяльності. При невеликих навантаженнях, які діють постійно, або значних разових навантаженнях підсвідомо включаються природні механізми регуляції, і організм справляється з наслідками цих навантажень сам, без свідомої участі людини.

В інших випадках, коли навантаження значні і діють тривалий час, потрібно використовувати різні прийоми і способи, що допомагають організму відновитися. Як встановлено численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених, робота педагогів пов'язана з великими нервово-психічними навантаженнями. При такій роботі день за днем рівень напруженості може накопичуватися.

Можливими проявами напруженості є: збудження, підвищена дратівливість, неспокій, м'язова напруга, часте дихання, серцебиття, підвищена втомлюваність. Можуть бути й інші індивідуальні її прояви. При досягненні певного рівня напруженості організм починає намагатися захищати себе.

Це проявляється в неусвідомлюваному або усвідомлюваному бажанні зменшити або формалізувати час взаємодії з учнями. Великий інтерес для досліджень вигоряння представляє концепція А. Пайнс, який розглядає феномен в іншому ракурсі, а саме як результат поступового процесу розчарування у невдалому пошуку сенсу життя, який проявляється в стані фізичного, емоційного та психологічного виснаження.

В. В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив. Зовні це проявляється як незадоволення своїм статусом, погано приховане роздратування на адресу людей, соціально більш успішних.

Їх досягнення трактуються як випадкові, рівно як і власна неможливість зрівнятися з ними. Як правило, ці люди важко перебудовують свої життєві плани, поведінкові стереотипи, тому самостійно рідко можуть впоратися з проблемою емоційного вигорання. І наступним етапом його розвитку може стати поява тих чи інших психосоматичних захворювань. До теперішнього часу існує єдина точка зору на сутність психічного вигорання і його структуру. Згідно з сучасними даними, під психічним вигорянням розуміється стан фізичного, емоційного, розумового виснаження, що виявляється у професійній сфері.

Цей синдром включає в себе три основні складові, виділені К. Маслач: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням розуміється відчуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об'єктів своєї праці. Редукція професійних досягнень - це виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

Працюючий з людьми, сприймає все дуже емоційно, віддається справі без залишку. Кожен стресовий випадок з практики залишає глибокий слід в душі. Доля, здоров'я, благополуччя суб'єкта діяльності викликає інтенсивну участь і співпереживання, болісні роздуми й безсоння. Професор Решетова Т.В. називає це «безграмотним співчуттям» - повному розчиненні в іншому, слабкими кордонами «Я». Поступово емоційно-енергетичні ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих чи інших прийомів психологічного захисту.

Деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Частина молодих вчителів залишає школу в перші 5 років трудового стажу. Але типовий варіант економії ресурсів - емоційне вигоряння. Нерідко буває, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної роботи і психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється. І тоді людина дуже переживає стресові ситуації, конфлікти. Трапляється, що вчитель розуміє, що треба проявити особливу увагу до учня і його родини, однак не в силах зробити відповідні кроки.

Емоційне вигоряння обернулося байдужістю та апатією. Однак, лише внутрішніх передумов буває недостатньо, щоб викликати емоційне вигоряння. До цього повинні підключитися зовнішні фактори, пов'язані з організацією роботи та соціально-культурні умови суспільства. В організації можна виділити два моменти. Один з них - це неефективний стиль керівництва: або надмірно жорсткий «чоловічий», або надмірно м'який «жіночий», нерідко нечіткий і некеровано емоційний. «Чоловічий» стиль керівництва не забезпечує людям необхідної емоційної підтримки, підсилює почуття незахищеності. А «жіночий» піднімає рівень тривоги до нестерпного, оскільки невизначені вимоги ставлять під загрозу реалізацію перфекціонізму, а значить - цілісність власної особистості.

Другий момент - це відсутність згуртованого соціального оточення, яке могло б надати порятунок, сприяти посиленню «Я» людини за рахунок приєднання до сильного «Ми», і таким чином знизити ризик емоційного вигорання.

Емоційне вигоряння - один з новітніх, розглянутих у педагогічній літературі, механізмів психологічного захисту. І, в силу своєї новизни, його визначення дещо розмито, хоча, по суті, ні одне з цих розумінь емоційного вигорання не суперечать один одному. Слід зазначити, що емоційне вигоряння має і свої плюси, так як дозволяє людині економно і дозовано витрачати енергетичні ресурси.

Емоційне вигоряння негативно позначається на виконанні людиною своєї діяльності та відносинах з партнерами, оскільки призводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволення собою, слідом за якими йде тривога, депресія і всілякі психосоматичні порушення, неадекватне емоційне реагування.

Професію педагога відносять до професій вищого типу за ознакою необхідності постійної рефлексії. Педагог повинен володіти певною сумою високих особистісних якостей. Педагогічна література переповнена спробами позначити якості, без яких немає успіху педагогічної роботи.

Але такі спроби зазвичай закінчуються перерахуванням рис сучасної людини таких як гуманізм, чесність, справедливість, працьовитість і інших настільки ж прекрасних рис гідної людини. Інтерес до життя - умова роботи з дітьми, це умова ефективного виховання, тому що виховання неодмінно зорієнтовано на формування здатності бути щасливим, а в основі такої здатності лежить прийняття життя в якості великого дару природи.

За даними соціально-демографічних досліджень праця педагога відноситься до числа найбільш напружених в емоційному плані видів праці: за ступенем напруженості навантаження вчителя в середньому більше, ніж у менеджерів і банкірів, генеральних директорів і президентів асоціацій.

Педагоги є найскладнішою категорією, з якою працює психолог. Вони по-різному сприймають психологічну службу: із прагненням до співробітництва, цікавістю, байдужністю, недовірою й скептицизмом і навіть відкритою ворожістю. Тільки високий рівень компетентності, об’єктивності психолога, практична спрямованість і результативність його роботи допоможуть йому завоювати довіру в педколективі.

У всякому разі практичному психологові обов’язково необхідно буде  виконувати психотерапевтичні функції. Потрібна практична робота з психокорекції, гармонізації особистості педагога через психотерапевтичні сеанси, різні види соціально-психологічного тренінгу: особистісної причинності, мотивації досягнень, сензитивності, гуманних взаємин між педагогами і їх вихованцями.

Серед предметів психологічної корекції педагога можна назвати:

- дисбаланс культурного й соціального розвитку;

- малодиференційований образ «Я»;

- неадекватна самооцінка;

- особистісна тривожність і надконтроль;

- емоційна холодність;

- формалізм у ставленні до дитини (або емоційна нестійкість, афективне ставлення);

- авторитарність і гіперсоціалізованість;

- недостатня професійна компетентність у роботі з дітьми групи ризику.

Відомо декілька моделей роботи психолога з педагогами.

Психоаналітичний підхід орієнтований на виявлення глибинних мотивацій особистості, її «психобіографії»;припускає, що педагог проявляє у своїй діяльності ті невідреаговані травми, які він зазнав у раннім дитинстві, і відтворює у своїй діяльності той стиль відносин, що встановився між ним і його батьками. Несвідоме прагнення до відреагування травм переноситься на спілкування з дітьми у вигляді гіпертрофованого прагнення до влади, потребі у визнанні й інших трансферних формах взаємодії. Педагог може бути занурений у свої почуття, пов’язані з дитинством, і проявляє нездатність відчути дитину.

У психоаналітичній роботі психолога з педагогами важливо дійти думки, що поведінка людини по своїй суті полімотивована й на неї не може впливати який-небудь один фактор.

Біхевіоральний підхід до педагогічної діяльностізаснований на тім, що поліпшення дій педагога може відбутися на підставі операціоналізації його поведінки. Для роботи психолога з педагогом необхідне розуміння контексту, у якому існує його підопічний, через функціональний аналіз, і позначення для нього соціально значимих цілей.

Гігієнічний підхід: причини й розв’язання емоційних проблем педагога. Емоціогенність закладена в самій природі вчительської праці. Емоціогенні форми професійної дезадаптації вчителів-практиків (у яскраво вираженій формі це синдром згоряння) є характерною ознакою цього виду праці й у той же час можуть бути проявом професійної непридатності.

Психологічна допомога в разі виникнення емоційних проблем може здійснюватися через роботу із «згорянням» і «зм’якшення дії організаційного фактора». Перший варіант роботи роботу з педагогом як із клієнтом і, отже, можливість для психолога використовувати широкий спектр психотерапевтичних і консультативних практик: біхевіоральну, тілесно-орієнтовану, гуманістичну, когнітивну тощо.

Психолог займається профілактикою відхилень психічного здоров’я, прагне збільшити ступінь розуміння вчителем психології учнів, учить педагога створювати здорову атмосферу в класі. Важливе місце в зміцненні психічного здоров’я вчителів посідають аутогенне тренування, медитація, елементи аутопсихоаналізу, техніки гештальттерапії.

Гуманістичний підхід до педагогічного процесу розглядає навчання як процес вільного, самостійного засвоєння елементів особистісного досвіду.

Розроблена К. Роджерсом технологія групового консультування дозволяє педагогам побачити маніпуляції у своєму житті, зрозуміти, у яких ситуаціях «маніпулятор» ставиться до інших як до «речей», навчитися описувати й виражати свої почуття, які приходять до людини в результаті інтеграції як сильних, так і слабких сторін своєї особистості.

Працюючи з педагогічним колективом, найкраще почати із психодіагностики особистості: адже кожній людині властивий величезний інтерес до самопізнання. Вивчивши особливості того або іншого вихователя, необхідно дати стимулювальні поради: як, опираючись на сильні сторони свого характеру, оптимізувати педагогічну працю. Для більш точного діагнозу психологу доводиться спостерігати педагога в спілкуванні, діяльності. Для цього необхідно аналізувати навчально-виховний процес. Спочатку це можна робити за допомогою адміністрації. Педколектив завжди із задоволенням сприймає психолого-педагогічну інформацію, якщо вона відповідає на його запити, викладається в системі, методично грамотно й ґрунтовно.

Багато шкільних психологів, крім традиційних методів підготовки вчителів (лекції й семінари з вікової і педагогічної психології, психології спілкування, спостереження за роботою більше досвідчених колег, аналіз уроків і виховних заходів), використовують соціально-психологічні тренінги, рольові й ділові ігри, групові дискусії для формування психологічної компетентності педагогів.

Хоча не завжди психологу вдається організувати й провести соціально-психологічний тренінг відповідно до тих вимог, які висувають до нього як до методу навчання спілкуватися. Разом з тим участь психолога в підготовці й проведенні педагогічних рад, психолого-педагогічних консиліумів, семінарів щодо психологічної проблематики дозволяє йому використовувати різні методи, що активізують роботу педагогів.

Психотехнічні ігри й вправи, які може використовувати психолог, допомагаючи педагогам справитися з обставинами, впоратися на досягнення двох цілей. По-перше, вони сприяють гармонізації внутрішнього світу педагога, ослабленню його психічної напруженості, тобто мають суто психотерапевтичну мету.

По-друге, вони націлені на розвиток внутрішніх психічних сил учителя, розширення професійної самосвідомості. Регулярне виконання педагогом психотехнічних ігрових вправ допоможе йому правильно орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно оцінювати їх і ефективно управляти собою для збереження й зміцнення власного психічного здоров’я і, як наслідок, досягнення успіху в професійній діяльності за порівняно незначних витрат нервово-психічної енергії.

З огляду на суб’єкт-об’єктні відносини психолог не тільки використовує методи психокорекції, але й рекомендує педагогам методи самодопомоги, самоосвіти й самовиховання, навчаючи деяких із них.

З метою протистояння вигоряння запропоновані поради, рекомендовані лікарем Д. Лейком, названі звичками, що дозволяють піклуватися про своє психосоматичне здоров'я.

1. Правильне харчування:

  • регулярний прийом збалансованої, багатої на вітаміни їжі;

  • включення в раціон фруктів і овочів, багато грубої їжі;

  • обмеження жирної їжі, рослинних олій і білків;

  • дуже багато свіжої чистої води (не менше 8 склянок на день).

2. Рухливий спосіб життя: фізично тренуватися по 20-30 хвилин три рази на тиждень. Регулярні фізичні вправи сприяють виведенню з організму хімічних речовин, що утворюються в результаті стресу, роблять релаксацію більш глибокою, поліпшують сон.

3. Правильне дихання: якщо воно рівне і глибоке, діафрагмальне, то діє заспокійливим чином.

4. Освоєння і щоденне використання прийомів релаксації, спрямоване на зниження фізичної, розумової та емоційної напруженості.

5. Жити цікаво. Культивувати хобі, не замикатися лише на роботі, знаходити різні інтереси в житті.

6. Робити перерви в роботі і активно відпочивати, влаштовувати розвантажувальні дні зі зміною діяльності, екскурсіями, прогулянками і поїздками на природу..

7. Сказати «ні» шкідливим звичкам.

8. Дбати про позитивний настрій на цілий день. Розвивати звички позитивного самонавіювання і мислення, формувати позитивні установки та побажання.

9. «Вирощувати сад» вдома, на робочому місці, на дачі, у дворі. Спілкування з живою природою.

10. Спілкуватися з домашнім улюбленцем.

11. Знаходити час для турботи про себе, слухати музику, дивитися улюблені передачі, фільми, читати книги.

12. Культивувати в собі відчуття спокою. Не дозволяти похмурим думкам і поганому настрою руйнувати душевну рівновагу і благополуччя. Використовувати всілякі техніки для саморегуляції психічного стану.

Також пропонуються такі рекомендації:

-визначте і розділіть короткострокові і довгострокові цілі;

- «тайм-аути», які необхідні для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

-навчіться вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, що веде до вигоряння);

-займіться професійним розвитком і самовдосконаленням (одним із способів запобігання від РЕВ є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи - курси підвищення кваліфікації, конференції та пр .);

-йдіть від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню РЕВ);

-залучайтеся до емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигоряння значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим)

-намагайтеся розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження;

-вчитеся переключатися з одного виду діяльності на інший;

-простіше ставитеся до конфліктів на роботі;

-не намагайтеся бути кращим завжди й у всьому.

Ще хочеться відзначити: небезпека РЕВ полягає в тому, що йому властиво день у день прогресувати! Загальмувати цей процес буває вкрай складно. На його фоні можуть загострюватися різні хронічні захворювання, розвиватися нові хвороби і навіть змінюватися склад крові. У цей момент спроби подбати про себе, як правило, не дають бажаного результату. І навіть професійна допомога лікаря не приносить швидкого полегшення. Тому найрозумніше - запобігти появі даного синдрому, «задушити його на корені».

Висновки до першого розділу.

На розвиток синдрому емоційного вигорання впливають як особистісні, так і організаційні чинники і ці чинники взаємно підсилюють один одного. Небезпека синдрому полягає в тому, що йому властиво день у день прогресувати! Загальмувати цей процес буває вкрай складно.

На його фоні можуть загострюватися різні хронічні захворювання, розвиватися нові хвороби і навіть змінюватися склад крові. У цей момент спроби подбати про себе, як правило, не дають бажаного результату. І навіть професійна допомога лікаря не приносить швидкого полегшення. Тому найрозумніше - запобігти появі даного синдрому, «задушити його на корені».

Адже емоційне вигоряння має негативний вплив не тільки на самих педагогів, на їх діяльність і самопочуття, але і на тих, хто знаходиться поруч з ними. Це і близькі родичі, і друзі, а також учні, які просто змушені перебувати поруч, і тому стають заручниками синдрому.

Розділ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

Дослідження синдрому емоційного вигорання у педагогів проводилися відповідно до поставленої мети і раніше позначеними завданнями.

Об'єктом дослідження є синдром емоційного вигорання.

Предмет дослідження - особливості емоційного вигорання.

База дослідження:

Випробувані став педагогічний колектив, що складається з 12 педагогів з різною тривалістю професійної діяльності.

З них: 7 вчителів-предметників, 4 вчителів початкових класів.

З випробовуваних- 9 жінок від 20 до 53 років та 3 чоловіків від 27 до 47 років. Середній вік 39.6 років

Мають освіту: 68% вища, 32% середню спеціальну.

Тестування проводилося невеликими групами або індивідуально. Піддослідні отримували інструкції та бланки відповідей .Після проведення тестування, дані тестів, були оброблені і зведені в таблиці показників. На основі отриманих даних ми спробували зробити висновок про вплив стажу на розвиток синдрому емоційного вигорання.

Дослідження здійснювалось у декілька етапів:

На першому етапі дослідження були виявлені соціально-демографічні характеристики досліджуваних.

На другому етапі дослідження були виявлені рівень сформованості синдрому емоційного вигорання та провідні симптоми емоційного вигорання у випробуваних у процесі виконання професійної діяльності.

На третьому етапі проведено аналіз дослідження і зроблені висновки.

2.1.Методи і методика дослідження

1.Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка є найбільш комплексною і дає можливість системно і детальніше проаналізувати міру вираженості дванадцяти симптомів синдрому «вигорання», враховуючи компоненти, до яких вони відносяться. Зокрема, це такі компоненти та симптоми:

Перший компонент — «Напруження»:

1. Переживання психотравмуючих обставин;

2. Незадоволеність собою;

3. «Загнаність у кут»;

4. Тривога і депресія.

Другий компонент — «Резистенція»:

1. Неадекватне вибіркове емоційне реагування;

2. Емоційно-моральна дезорієнтація;

3. Розширення сфери економії емоцій;

4. Редукція професійних обов'язків. Третій компонент — «Виснаження»:

1. Емоційний дефіцит;

2. Емоційне відчуження;

3. Особистісне відчуження (деперсоналізація);

4. Психосоматичні та психовегетативні порушення.

Враховуючи якісні і кількісні показники, які обчислюються за даними методики для різних компонентів синдрому «вигорання», організаційні психологи можуть дати досить змістовну характеристику щодо проявів синдрому в особистості, а також визначити індивідуальні та групові заходи профілактики і психокорекції. Для якісної інтерпретації даних, за словами В.В. Бойка, можна використовувати такі питання:

• які симптоми домінують;

• якими сформованими і домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;

• чи обумовлене «виснаження» (якщо виявлене) факторами професійної діяльності, що ввійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами;

• який симптом (симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;

• у яких напрямках треба впливати па виробничу обстановку, щоб знизити нервову напругу;

• які ознаки й аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб «емоційне вигорання» не завдавало шкоди їй, професійній діяльності і партнерам.(див.додаток 1)

2.Методика «Синдром «вигорання» у професіях системи «людина — людина» зорієнтована перш за все на дослідження тих категорій фахівців, які працюють в системі «людина — людина», насамперед педагогічних працівників. Тому саме цю методику, на думку авторів, доцільно використовувати організаційним психологам, аналізуючи синдром «вигорання» у працівників освітніх закладів.

Варто нагадати, що методика базується на теорії синдрому «вигорання», розробленій К. Маслач і С. Джексон, і дає можливість визначити такі основні складові синдрому «вигорання»:

• емоційне виснаження;

• деперсоналізація;

• редукція особистих досягнень.

Суттєвим є те, що методика має два варіанти опитувальника, які можуть бути використані окремо при дослідженні як менеджерів, так і викладачів, учителів.

Методика є досить компактною у використанні порівняно з першими двома методиками — вона включає лише 22 питання (у двох попередніх методиках — 84 та 72 відповідно). Тому її доцільно застосовувати у ситуації, коли потрібно дуже швидко провести опитування, зокрема з менеджерами організацій.

На основі результатів, отриманих за допомогою опитувальника, можна також розробити програми подолання синдрому «вигорання» як для окремої особистості (менеджера або працівника), так і для групи людей, які працюють в одному відділі чи організації. .(див.додаток 2)

2.2 Результати дослідження та їх аналіз.

Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка

У таблиці 1 представлені результати досліджень ступеня емоційного вигорання у педагогів.

Табл.1

Досліджувані

Напруження

Резистенція

Виснаження

Емоційне вигорання

1

Сергій Олександрович

38

75

53

156

2

Ольга Віталіївна

0

17

7

20

3

Віоріка Іванівна

22

71

48

141

4

Ольга Миколаївна

29

40

29

98

5

Ірина Володимирівна

21

33

50

104

6

Альбіна Олександрівна

1

17

15

33

7

Лілія Степанівна

4

54

25

83

8

Інна Леонідівна

8

49

11

68

9

Костянтин Васильович

2

46

13

63

10

Наталя Василівна

23

45

18

61

11

Микола Миколайович

5

23

19

29

12

Алла Миколаївна

19

20

26

81

З таблиці за факторами ми бачимо, що 2-є досліджуваних мають середній рівень емоційного вигорання. Досліджуваний 1 (стаж 26 років), досліджуваний 3 (стаж 23 років). У досліджуваних переважно спостерігаються сформовані симптоми у фазі «Резистанція», що свідчить про супротив психологічному захисту. А саме, люди з якими досліджувані працюють, починають їх дратувати. Досліджувані починають погано відноситися до них. Можливості для роботи в запропонованому режимі вичерпуються і психіка досліджуваних починає не свідомо міняти режим, витісняючи фактори, які стали стресогенними: співчуття, емпатію, співпереживання. Чим далі люди тим спокійніше.

2.Методика «Синдром «вигорання» у професіях системи «людина — людина».

У таблиці 2 представлені результати досліджень ступеня емоційного виснаження,

деперсоналізації,редукції особистих досягнень.

Табл.2

Досліджувані

Емоційне виснаження

деперсоналізація

Репрод.особистісних досягнень

Н.р.

Сер.р.

Вис.р.

Н.р.

Сер.р.

Вис.р.

Н.р.

Сер.р.

Вис.р.

1

Сергій Олександрович

31

11

39

2

Ольга Віталіївна

15

7

38

3

Віоріка Іванівна

28

10

40

4

Ольга Миколаївна

16

6

41

5

Ірина Володимирівна

27

12

39

6

Альбіна Олександрівна

29

9

36

7

Лілія Степанівна

24

11

41

8

Інна Леонідівна

23

8

43

9

Костянтин Васильович

15

6

45

10

Наталя Василівна

25

12

26

11

Микола Миколайович

16

7

39

12

Алла Миколаївна

18

12

46

З таблиці ми бачимо , що емоційне виснаження низького рівня є у 33%;

Середнього рівня- у 50% , високоно рівня – у 17%.

Деперсоналізація низького рівня – у 8% ,середнього рівня – у 92% , високого рівня немає.

Репродукція особистісних досягнень . Низький рівень у 75% , середній рівень - у 17% , та високий рівень становить 8%.

ВИСНОВОК

Професійна діяльність педагога визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, із нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності педагога, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо. Емоційне вигорання та синдром професійного вигорання педагогів стали проблемними явищами сучасних навчальних закладів. Профілактика та мінімізація професійної деформації педагога потребує системного підходу на різних етапах діяльності. Саме психологічні служби навчальних закладів мають бути провідниками на шляху до усвідомлення необхідності психологічної допомоги та її прийняття.

Таким чином, на основі короткого аналізу літератури з даної проблеми, досвіду дослідження синдрому професійного вигорання можна визначити наступні найбільш важливі принципи моделі корекційної програми, що присутні на різних етапах її здійснення: діагностичний, психокорекційний і інформаційно-ознайомлювальний. У відповідності з ними реалізується основна мета (профілактика і корекція синдрому емоційного вигорання) програми і ряду головних завдань: підвищення адаптаційних можливостей особистості, формування позитивного настрою по відношенню до оточуючих і своєї професії, розвиток особистісної рефлексії, навчання навикам взаємодії у важких екстремальних ситуаціях. Для здійснення корекційної програми можуть бути використані найрізноманітніші прийоми і методи: психодіагностика, консультаційна і психокорекційна бесіда, особистісна рефлексія, самоспостереження, дискусія, варіанти психотерапії, імітаційно-рольові ігри і інше.

Додатки

Додаток 1. Методика 1. Методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В.В. Бойка

Інструкція. На кожне із запропонованих нижче суджень дайте відповідь «так» чи «пі». Візьміть до уваги: якщо у формулюваннях опитувальника згадуються партнери, то йдеться про суб'єктів Вашої професійної діяльності — пацієнтів, клієнтів, споживачів, замовників, учнів, студентів та інших осіб, з якими Ви щоденно працюєте.

Текст опитувальника

1Організаційні помилки на роботі постійно змушують нервувати, напружуватися, хвилюватися.

2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар'єри.

3. Я помилився у виборі професії чи профілю діяльності (займаю не своє місце).

4. Мене турбує те, що я став гірше працювати (менш продуктивно, менш якісно, повільніше).

5. Теплота у взаємодії з партнерами дуже залежить від мого настрою.

6. Від мене, як від професіонала, мало залежить добробут партнерів.

7. Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (години 2-3) мені хочеться побути на самоті, щоб зі мною ніхто не спілкувався.

8. Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся швидше вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).

9. Мені здається, що емоційно я не можу дати колегам того, що потребує професійний обов'язок.

10. Моя робота притупляє емоції.

11. Я відверто втомився від людських проблем, з якими доводиться мати справу на роботі.

12. Трапляється, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов'язані з роботою.

13. Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження. 14. Робота з людьми приносить мені все менше задоволення.

15. Я б змінив місце роботи, якби з'явилась така можливість.

16. Мене часто засмучує те, що я не можу на потрібному рівні падати професійну підтримку, послугу, допомогу.

17. Мені завжди вдається запобігти впливу поганого настрою на ділові контакти.

18. Мене дуже засмучує ситуація, коли щось не йде на лад у стосунках з діловим партнером.

19. Я так стомлююся на роботі, що вдома намагаюся спілкуватися якомога менше.

20. Через брак часу, втому та напруження часто приділяю партнеру менше уваги, ніж потрібно.

21. Іноді звичні ситуації спілкування на роботі дратують мене.

22. Я спокійно сприймаю обґрунтовані претензії партнерів.

23. Спілкування з партнерами спонукає мене уникати людей.

24. При згадці про деяких партнерів та колег, у мене псується настрій.

25. Конфлікти та суперечки з колегами віднімають багато сил та емоцій.

26. Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з діловими партнерами.

27. Обставини па роботі мені здаються дуже складними і важкими.

28. У мене часто виникають тривожні очікування, пов'язані з роботою: щось має трапитися, як би не припуститися помилки, чи зможу зробити все як потрібно, чи не скоротять мене тощо.

29. Якщо партнер мені неприємний, то я намагаюсь обмежити час спілкування з ним, менше приділяти йому уваги.

30. У спілкуванні на роботі я дотримуюся принципу «не роби людям добра — не отримаєш зла».

31. Я з радістю розповідаю домашнім про свою роботу.

32. Трапляються дні, коли мій емоційний стан погано відображається на результатах роботи (менше працюю, знижується якість, виникають конфлікти).

33. Іноді я відчуваю, що потрібно поспівчувати партнерові, але не в змозі цього зробити.

34. Я дуже хвилююся за свою роботу.

35. Партнерам по роботі віддаю більше уваги та турботи, ніж отримую від них вдячності.

36. При одній згадці про роботу мені стає погано: починає колоти в області серця, підвищується тиск, виникає головний біль.

37. У мене добрі (в цілому задовільні) стосунки з безпосереднім керівником.

38. Я часто радію, коли бачу, що моя робота приносить користь людям.

39. Останнім часом мене переслідують невдачі па роботі.

40. Деякі аспекти (факти) моєї роботи викликають розчарування, нудьгу і зневіру.

41. Трапляються дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж зазвичай.

42. Я переймаюся проблемами ділових партнерів (суб'єктів діяльності) менше, ніж зазвичай.

43. Втома від роботи призводить до того, що я намагаюся скоротити час спілкування з друзями та знайомими.

44. Зазвичай я виявляю зацікавленість особистістю партнера більше, ніж того вимагає справа.

45. Зазвичай я приходжу па роботу відпочивши, зі свіжими силами, в доброму настрої.

46. Іноді я ловлю себе па тому, що працюю з партнерами автоматично, без душі.

47. У справах зустрічаються настільки неприємні люди, що всупереч волі бажаєш їм чогось недоброго.

48. Після спілкування з неприємними партнерами в мене буває погіршення фізичного та психічного самопочуття.

49. На роботі я постійно відчуваю психічне та фізичне перевантаження.

50. Успіхи в роботі надихають мене.

51. Ситуація на роботі, в якій я опинився, здається безвихідною (майже безвихідною).

52. Я втратив спокій через роботу.

53. Впродовж останнього року траплялися скарги на мене з боку партнерів.

54. Мені вдається зберегти нерви тільки через те, що багато з того, що відбувається з партнерами, я не беру близько до серця.

55. Я часто з роботи приношу додому негативні емоції.

56. Я часто працюю через силу.

57. Раніше я був більш співчутливим та уважним до партнерів, ніж тепер.

58. У роботі з людьми керуюся принципом: не псуй нерви, бережи здоров'я.

59. Іноді я йду на роботу з важким відчуттям: як все набридло, нікого б не бачити й не чути.

60. Після напруженого робочого дня я відчуваю, що занедужав.

61. Контингент партнерів, з якими я працюю, дуже важкий.

62. Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, які я витрачаю.

63. Якщо б мені поталанило з роботою, я був би набагато щасливішим.

64. Я у відчаї від того, що на роботі в мене серйозні проблеми.

65. Іноді я поводжуся зі своїми партнерами так, як би не хотів, щоб вони вчиняли зі мною.

66. Я засуджую партнерів, що розраховують на особливу поблажливість та увагу.

67. Зазвичай після робочого дня у мене не вистачає сил займатися домашніми справами.

68. Часто я підганяю час: швидше б закінчився робочий день.

69. Стан, прохання, потреби партнерів зазвичай мене щиро хвилюють.

70. Працюючи з людьми, я зазвичай ніби ставлю екран, що захищає мене від чужих страждань та негативних емоцій.

71. Робота з людьми (з партнерами) дуже розчарувала мене.

72. Щоб відновити сили, я часто вживаю ліки.

73. Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.

74. Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю через певні обставини.

75. Моя кар'єра склалася вдало.

76. Я дуже нервую з приводу того, що пов'язано з роботою.

77. Деяких із своїх постійних партнерів я не хотів би бачити й чути.

78. Я схвалюю колег, які повністю присвячують себе людям (партнерам), нехтуючи власними інтересами.

79. Моя втома па роботі зазвичай мало або взагалі не відображається па спілкуванні з домашніми і друзями.

80. За можливості, я віддаю партнерові менше уваги, але так, щоб він цього не помітив.

81. Мене часто підводять нерви в спілкуванні з людьми на роботі.

82. До всього (майже до всього), що відбувається на роботі, я втратив зацікавленість, живе почуття.

83. Робота з людьми погано вплинула на мене як па фахівця — зробила знервованим, злим, притупила емоції.

84. Робота з людьми вочевидь підриває моє здоров'я.

Бланк для відповідей

№ з/п

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Відповідь + або -

№ з/п

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

Відповідь + або -

№ з/п

25

26

27

28

29

ЗО

31

32

33

34

35

36

Відповідь + або -

№ з/п

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

Відповідь + або -

№ з/п

49

50

51

52

53

54

55

56

57

58

59

60

Відповідь + або -

№ з/п

61

62

63

64

65

66

67

68

69

70

71

72

Відповідь + або -

№ з/п

73

74

75

76

77

78

79

80

81

82

83

84

Відповідь + або -

Обробка та інтерпретація результатів

Кожен варіант відповіді попередньо оцінений компетентними суддями тим чи іншим числом балів — зазначається в «ключі» поруч із номером судження в дужках. Це зроблено тому, що ознаки, які включені в симптом, мають різне значення для визначення його складності. Максимальну оцінку — 10 балів — отримала від суддів та ознака, яка є найбільш показовою для симптому.

Відповідно до «ключа» здійснюють такі підрахунки:

1) визначають суму балів окремо для кожного з 12 симптомів «вигорання»;

2) підраховують суму показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування «вигорання»;

3) знаходять підсумковий показник синдрому «емоційного вигорання» — сума показників за всіма 12 симптомами.

У «ключі» поряд із номерами суджень у дужках вказаний бал, встановлений експертами, який показує «вагу» цієї ознаки симптому. «Ключ»

Фаза «Напруження»

1. Переживання психотравмуючих обставин: +1(2),+13(3), +25(2), -37(3), +49(10), +61(5), -73(5)

2. Незадоволеність собою:

-2(3), +14(2), +26(2), -38(10), -50(5), +62(5), +74(3)

3. «Загнаність у кут»:

+3(10), +15(5), +27(2), +39(2),+51(5), +63(1), -75(5)

4. Тривога і депресія:

+4(2), +16(3), +28(5), +40(5), +52(10), +64(2), +76(3)

Фаза «Резистенція»

1. Неадекватне вибіркове емоційне реагування: +5(5), -17(3), +29(10), +41(2), +53(2), +65(3), +77(5)

2. Емоційно-моральна дезорієнтація:

+6(10), -18(3), +30(3), +42(5), +54(2), +66(2), -78(5)

3. Розширення сфери економії емоцій:

+7(2), +19(10), -31(2), +43(5), +55(3), +67(3), -79(5)

4. Редукція професійних обов'язків:

+8(5), +20(5), +32(2), -44(2), +56(3), +68(3), +80(10)

Фаза «Виснаження»

1. Емоційний дефіцит:

+9(3), +21(2), +33(5), -45(5), +57(3), -69(10), +81(2)

2. Емоційне відчуження:

+10(2), +22(3), -34(2), +46(3), +58(5), +70(5), +82(10)

3. Особистісне відчуження (деперсоналізація): +11(5), +23(3), +35(3), +47(5), +59(5), +71(2), +83(10)

4. Психосоматичні та психовегетативні порушення: +12(3), +24(2), +36(5), +48(3), +60(2), +72(10), +84(5)

Інтерпретація результатів

Запропонована методика дає детальну картину синдрому «емоційного вигорання».

Насамперед, необхідно звернути увагу на окремі симптоми. Показник вираженості кожного симптому знаходиться в межах від 0 до 30 балів:

0-9 балів — симптом не сформований;

10-15 балів — симптом на стадії формування;

16 і більше балів — симптом сформований.

Симптоми з показниками 20 і більше балів є домінуючими у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».

Методика дає можливість побачити провідні симптоми «вигорання». Суттєвим є те, до якої фази формування «емоційного вигорання» належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільша кількість.

Наступний крок в інтерпретації результатів — осмислення показників фаз розвитку -«вигорання»: «напруження», «резистенція» та «виснаження».

У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак співставленим балів, отриманих для фаз, не є правомірним, тому що не свідчить про їхню відносну роль або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різі — реакція на зовнішні і внутрішні фактори, прийоми психологічногозахисту, стан нервової системи. За кількісними показниками можна твердити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася більшою або меншою мірою.

• 36 і менше балів — фаза не сформована;

• 37-60 балів — фаза на стадії формування;

• 61 і більше балів — фаза сформована.

Додаток 2.Методика 2. Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина»

Інструкція. Вам пропонується 22 твердження про почуття та переживання, пов'язані з роботою. Будь ласка, прочитайте уважно кожне твердження і вирішіть, чи почуваєте Ви себе таким чином відносно Вашої роботи. Якщо у Вас не було такого почуття, у бланку для відповідей позначте позицію 0 — «ніколи». Якщо у Вас було таке почуття, вкажіть, як часто Ви його відчували. Для цього навпроти питання поставте бал, що відповідає частоті виникнення того чи іншого почуття.

0

1

2

3

4

5

6

ніколи

дуже рідко

рідко

іноді

часто

дуже часто

завжди

1. Я відчуваю себе емоційно виснаженим.

2. Наприкінці робочого дня я відчуваю себе, як вичавлений лимон.

3. Я відчуваю себе втомленим, коли прокидаюсь вранці і мушу йти па роботу.

4. Я добре розумію, то відчувають мої учні та колеги, та використовую цс в інтересах справи.

5. Я спілкуюся з моїми учнями цілком формально, без зайвих емоцій, і намагаюся звести спілкування з ними до мінімуму.

6. Я відчуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.

7. Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.

8. Я відчуваю пригніченість і апатію.

9. Я можу позитивно впливати па продуктивність роботи моїх учнів та колег.

10. Останнім часом я став більш черствим (нечутливим) у ставленні до тих, з ким працюю.

11. Як правило, оточуючі мене люди багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони скоріше втомлюють, ніж радують мене.

12. У мене багато планів на майбутнє і я вірю в їх здійснення.

13. У мене все більше життєвих розчарувань.

14. Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.

15. Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими з моїх учнів і колег.

16. Мені хочеться усамітнитися і відпочити від усього й усіх.

17. Я можу легко створити атмосферу доброзичливості і співпраці при спілкуванні з моїми учнями та колегами.

18. Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їх статусу і характеру.

19. Я багато встигаю зробити.

20. Я відчуваю себе на межі можливостей.

21. Я багато чого ще зможу досягти в своєму житті.

22. Іноді учні та колеги перекладають на мене тягар своїх проблем і обов'язків.

Бланк для відповідей

Номер твердження

Бали

0

1

2

*

3

4

5

6

1

….

22

Обробка та інтерпретація результатів

Відповідно до «ключа» підраховуються суми балів за трьома субшкалами.

«Ключ»

Субшкала

Номер твердження

Сума балів (максимальна)

Емоційне виснаження

1, 2, 3, 6, 8, 13, 14, 16, 20

54

Деперсоналізація

5, 10, 11, 15, 22

30

Редукція особистих досягнень

4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21

48

Рівень «професійного вигорання» визначається за таблицею рівнів «вигорання»

Таблиця рівнів «вигорання»

Субшкала

Низький рівень

Середній рівень

Високий рівень

Емоційне виснаження

0-16

17-26

27 і більше

Деперсоналізація

0-6

7-12

13 і більше

Редукція особистих досягнень

39 і більше

38-32

31-0

Інтерпретація даних. Згідно з моделлю американських дослідників К. Маслач і С. Джексон, «вигорання» тлумачиться як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації і редукції особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується заниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється у деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності від інших людей, у інших — зростання негативізму, цинічності установок і почуттів стосовно реципієнтів: пацієнтів, клієнтів, підлеглих тощо.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов'язків щодо інших.

Використана література

  1. Борисова М. В. Психологические детерминанты психического выгорания у педагогов : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Педагогическая психология» / М. В. Борисова. - Ярославль, 2003.

  2. Безносов С. П. Профессиональная деформация личности. - СПб: Речь.-2004.

  3. Булатевич Н. М. Синдром емоційного вигоряння вчителя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.04 «Медична психологія» / Н. М. Булатевич. - К., 2004.

  4. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. - СПб.: Питер, 2005.

  5. Жогно Ю. П. Психологічні особливості емоційного вигорання педагогів. - Одеса 2009

  6. Емоційне вигорання. – Упоряд.: В.Дудяк – К.: Главник, 2007.

  7. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар`єра працівників освітніх організацій: ґендерні аспекти / За наук. ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової. – К. : Міленіум, 2006.

  8. Піговська С. Профілактика синдрому емоційного вигорання // Психолог. – 2011. - №14-15

  9. https://vseosvita.ua/webinar/profilaktika-ta-podolanna-emocijnogo-vigoranna-17.html

  10. http://meduk.net.ua/archives/6713

  11. http://www.mykolaivpl.org/metodrozrobka/171-profilaktyka-ta-podolannia-syndromu-profesiinoho-vyhorannia.html

  12. http://journal.osnova.com.ua/article/36148-Особливості_роботи_шкільного_психолога_з_педагогами_та_керівницт

38

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.