Каша – обрядова страва українців.
«Каша» — це одна з найдавніших і найпоширеніших слов'янських страв. Її вживали на щодень, готували з пшона, гречки, ячменю, вівса, чищеного житнього або пшеничного зерна, кукурудзяної крупи, рису. Змащували кашу смальцем, олією, маслом, запивали молоком або кисляком.
Страву робили круту (густу) та рідку. Рідку кашу — «розмазню» варили для дітей, хворих людей або в ті весняні дні, коли закінчувалися запаси продуктів. Щоб була поживнішою, її готували на молоці, сироватці, на грибному відварі.
Вживання каші було пов'язане також із народженням дитини. Її варили з пшона в глиняному горщику, який потім розбивали названі батьки — «хрещені». Коли дитина вперше йшла до школи, увечері напередодні події кашею частували хрещених, а вранці пшоняну кашу несли до школи — «щоб наука пішла на ум».
Коли не було дощу, жінки готували обрядову кашу, виносили за село і просили Бога змочити землю.
Дівчата за допомогою каші ворожили.
Цю страву ставили і для домовиків — охоронців оселі.
Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона зберегла символізм поминальної страви.
Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося, або купували щораз новий. У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію – вона могла бути густою, або ж рідкою, як юшка. Також варився узвар з сушених яблук, грушок, слив, вишень.
На сьогоднішній день приготування каш вдосконалили і доповнили різними заправками та видами оформлення подачі.
Отже, ваші знання, які ви отримали на уроках, з приготування страв та гарнірів з круп, бобових і макаронних виробів ми доповнимо і вдосконалимо.
