Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — це загальномистецька течія, котра виникла в 1860-х рокахна противагу реалізмута остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити особисті враження і спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, явища природи, схопити мінливі ефекти світла.
Визначальні риси імпресіонізму:
•зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури);
•імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
•відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;
•часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
•герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
•найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
