Могутньою, стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі – воно втілюється у звуки музичних творів, натхненних її співучою музикою, її безсмертним генієм.
«Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.»
Пісня – незрадливий друг на життєвих дорогах, невичерпне і завжди нове джерело натхнення. Протягом усього життя зберігала Леся Українка в пам’яті безліч пісень. Письменниця захоплювалася гармонією української пісні, віртуозністю гри гомерів України – кобзарів, могуттям органної музики, усною народною піснею, зокрема колядками.
«Мені часто здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет», зізнавалася Леся Українка у листі до М. Драгоманова.
Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів красномовно свідчать про музично – поетичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми», «Сім струн», «Романс».
Поетичний задум «Лісової пісні» так глибоко пов’язаний з музичними образами, що Леся Українка, вперше у цьому творі, впроваджує в дію живе звучання народних мелодій. Вона сама добирає 16 волинських пісень, включає їх як нотний додаток до п’єси і пояснює, як саме і в які моменти розгортання дії вони повинні звучати.
У циклі «Мелодії» Леся Українка висловила одну зі своїх найзаповітніших мрій:
«Хотіла б я піснею стати
У сююхвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну.»
Ця мрія геніальної поетеси здійснилась.
І це тільки початок життя поетеси в музиці. На крилах своєї поезії і музики наша Леся крокує в планетарне безсмертя. Одним з доказів цього є збірка «Золоті зерна», в якій зібрано понад двадцять солоспівів. А композитори України і всього світу будуть ще і ще звертатися до перлин Лесиного Слова, яке надихатиме їх на створення все нових і нових музичних творів
