Олександр Олесь — талановитий поет, драматург, яскравий представник символізму в літературі, який збагатив її задушевністю, ніжними почуттями і багатою внутрішньою силою, виразивши українську філософію буття, глибокий гуманізм. Він європеїзував українську лірику, став однією з центральних постатей української поезії початку XX століття, уособлюючи новий тип поета, інтелігента, аристократа духу, захисника національних інтересів України.
О. Олесь дуже рано почав складати вірші. У дитинстві він часто ходив по садку і тихенько наспівував, коли ж його питали, яку пісню він співає, О. Олесь відповідав, що тієї пісні ще ніхто не знає, бо це пісня його.
«Весь Божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце, ниви, луки…
І я не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів.»
Творчість Олександра Олеся поділяється на 2 періоди.
Еміграція стала справжньою трагедією для Олександра Олеся. Настрої його поезій змінилися кардинально. Рідна земля була для нього тією життєдайною криницею, з якої він черпав натхнення та життєві сили. А втративши духовний зв’язок з Батьківщиною, він втратив натхнення. Муза Олександра Олеся навіки залишилася в Україні.
“Що далі, то все більше поезія Олеся стає на шляхи розпачу і туги. Вона і раніше любила спинятися над усіма непристосованими до життя і життям одметеними, над усіма призначеними на загин і офіру.”
Микола Зеров
Олександр Олесь до останнього подиху вірив в Україну, у "свою правду і свою державу", на службу якій він поклав усе своє життя.Взамін просив мало:
«Принесіть, як не надію, то крихту рідної землі…»
