Посттравматичні розлади у дітей військовослужбовців

Опис документу:
Україна переживає складну соціально-політичну ситуацію. Продовжуються бойові дії в Донецькій і Луганській областях, не зменшується кількість переселенців. За останніми даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями. Є сім’ї, що втратили житло, своїх близьких, є поранені. Діти військовослужбовців, що постійно перебувають в напруженому стані, з відчуттям тривоги за своїх рідних, сім'ї та діти що постійно перебувають у стресовій ситуації, мають ознаки посттр

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

4

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД

У ДІТЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1 ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ……………………………………………………………………..…5

    1. Характеристика та особливості посттравматичного стресового розладу……………………………………………………………………..... 5

    2. Фактори та причини що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації………………………………………………………………8

    3. Особливості посттравматичного стресового розладу у дітей військовослужбовців…………………………………………………………15

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ У ДІТЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ…………………………………………….21

2.1. Психологічне дослідження посттравматичного стресового розладу ………21

2.2. Дослідження розвитку супутніх психічних розладів у дітей військовослужбовців………………………………………………………………...22

РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ УЧАСНИКІВ АТО В УМОВАХ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ………………………………..32

3.1. Особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в кризових ситуаціях……………………………………….32

3.2. Напрямки роботи соціального педагога з дітьми, батьки яких є учасниками АТО ………………………………………………………………………………….35

3.3. Робота соціально-психологічної служби з батьками в контексті супроводу дітей учасників АТО………………………………………………………………...38

3.4. Робота соціально-психологічної служби з педагогами в контексті супроводу дітей учасників АТО………………………………………………………………...39

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...44

ВСТУП

Актуальність дослідження

Україна переживає складну соціально-політичну ситуацію. Продовжуються бойові дії в Донецькій і Луганській областях, не зменшується кількість переселенців. За останніми даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями. Є сім’ї, що втратили житло, своїх близьких, є поранені. Діти військовослужбовців, що постійно перебувають в напруженому стані, з відчуттям тривоги за своїх рідних, сім'ї та діти що постійно перебувають у стресовій ситуації, мають ознаки посттравматичного стресового розладу, потребують особливої уваги. З метою попередження або мінімізації негативних наслідків конфліктних подій важливо формувати знання про ситуацію, що склалася у дітей, батьків та педагогічних працівників. Своєчасне донесення такої інформації до дітей, батьків та педагогічних працівників сприятиме зверненню по допомогу від осіб, які її потребують, водночас запобігаючи більш складним наслідкам перенесених подій.

Мета нашої роботи дослідити рівень уразливості дітей військовослужбовців посттравматичним стресовим розладом та супутніми психічними розладами, вивчити особливості психолого-педагогічного супроводу дітей в умовах загальноосвітнього закладу, усвідомлення гостроти проблеми в сучасному суспільстві.

Завдання:

- Розкрити суть явища посттравматичний стресовий розлад, як проблема сьогодення;

- Вивчити фактори, що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації;-

- Проаналізувати особливості посттравматичного стресового розладу у дітей військовослужбовців;

- Дослідити рівень розвитку супутніх психічних розладів у дітей військовослужбовців;

- Проаналізувати особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в умовах навчального закладу.

Об’єкт дослідження: постравматичний стресовий розлад у дітей військовослужбовців.

Предмет дослідження: супутні психічні розлади у дітей що пережили травмуючи подію.

Методи дослідження: у роботі використовували метод аналізу, порівняння, опитування, конкретизації, узагальнення.

Наукова новизна: новизна одержаних результатів полягає у поглибленні теоретичних і науково-методичних положень розвитку посттравматичних стресових розладів безпосередньо у дітей військовослужбовців. Основні результати, що містять елементи наукової новизни, полягають у тому, що

Здійснено аналіз певних симптомів стресового розладу. Здійснено трактування поняття «Постравматичний стресовий розлад», розвиток супутніх психічних розладів, зокрема «депресія», «тривожність». Здійснено класифікацію чинників та наслідків. Це, в свою чергу, дає змогу визначити групи ризику серед населення. Така інформація необхідна для проведення профілактики та визначення соціально-психологічних напрямків запобігання посттравматичного стресового розладу серед дітей.

Апробація результатів дослідницької роботи. Основні положення та результати дослідження були представленні на засіданні шкільного методичного об'єднання класних керівників. На засіданні творчої групи соціальних педагогів Житомирського району, та проведено районний семінар практичних психологів та соціальних педагогів «Психолого-педагогічний супровід дітей військовослужбовців в умовах навчального закладу »на якому розглядалося питання психологічний супровід дітей з симптомами ПТСР. Виступ на загальношкільних батьківських зборах, де висвітлювалося питання: «Постравматичний стресовий розлад у дітей військовослужбовців та учасників АТО.

РОЗДІЛ 1

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

    1. Характеристика та особливості посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний стресовий розлад (PTSD, ПТСР, посттравматичний синдром, «комбатський синдром», «в'єтнамський синдром», «афганський синдром», «східний синдром» тощо) психічний розлад, різновид неврозу, що виникає в результаті переживання однієї чи кількох психотравмівних подій, таких як, наприклад, військові дії, теракти, аварії чи стихійні лиха, катастрофи, важка фізична травма, побутове чи статеве насильство, загроза смерті або перебування свідком чужої смерті, емоційне перенавантаження.

ПТСР проявляється як довготермінова реакція на стрес — за визначенням лікарів його дія спостерігається щонайменше після чотирьох тижнів після травматичної події [7].

Діагноз ПТСР введений в практику, починаючи із 1980 р. Критерії захворювання востаннє переглянули у 2013 році. Захворювання розглядають у межах загальної концепції посттравматичного стрессу.

Стресовий розлад діагностують:

1) серед військовослужбовців після перебування у зоні бойових дій,

2) серед цивільного населення, постраждалого від бойових дій або катастроф,

3) серед дітей, жінок та чоловіків у цивільному житті мирного часу,

4) у членів родини військовослужбовців.

У 2013 році «Американська психіатрична асоціація» переглянула діагностичні критерії ПТСР у п’ятому виданні свого Діагностичного та статистичного підручника з розумових розладів (англ. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, DSM-5).

Посттравматичний стресовий розлад (так само, як і гострий стресовий розлад) було переміщено із класу «Розлади тривоги» у новий клас «Розлади, зумовлені травмою та стресором». Всі стани, котрі внесли до цього класифікаційного класу, передбачають такий діагностичний критерій, як «експозиція до травми або стресової події. За даними фахівців США, загальна «базова» розповсюдженість ПТСР серед тамтешніх військових призовників варіює у діапазоні 3–6 %. Оцінювання персоналу наземних підрозділів США на театрі військових дій в Іраку та Афганістані (у 2004–2007 роках) виявили розповсюдженість гострого стресу або ПТСР (за балами опитувальника PCL на рівні 50 та більше) у діапазоні 10–20%, із наявністю чіткої кореляції до частоти та інтенсивності бойових дій.

Проблема ПТСР, протягом 2005–2015 років, на порядку денному військової медицини країн Заходу, посіла одне із чільних місць. Цей складний психосоціальний феномен вражає самого солдата, безпосередньо його родину, а також громаду в цілому. В Україні Полковник медичної служби Всеволод Стеблюк, станом на 2016 рік, оцінює розповсюдженість ПТСР серед військовослужбовців на території проведення військових дій на Донбасі у 10–15%.

Станом на червень 2017 року в Україні 280 тис. чоловік мали статус учасників бойових дій; за даними прокуратури 500 учасників війни на Донбасі скоїли самогубство після повернення з зони бойових дій.

Історичні (попередні) назви захворювання ПТСР

За даними радянських психіатрів, під час війни 1941—1945 років, військовослужбовці із нервово-психічними захворюваннями, включно «контужених», становили 3—4% від загального числа санітарних бойових втрат Червоної Армії.

У перші місяці Війни військово-психіатричної роботи майже не проводилося. Заград-загони (рос.  заградотряды) НКВД у 1941 р., серед відступаючих лав Червоної Армії, широко проводили арешти «изменников, трусов, паникёров, распространителей панических слухов, самострельщиков». Наводяться дані, що за перші чотири місяці війни з числа цих арештованих було розстріляно 10201 особа – у тому числі, 3321 осіб – перед строєм.

Під час Війни 1941—45 років, радянські лікарі (психіатри та невропатологи) широко вживали «лікувально-організаційне поняття "контузія"», яке використовували до військовослужбовців із різними проявами бойового стресу. Єдиної системи поглядів не було сформовано, тож у відношенні психогенних розладів військового часу у лікувальних закладах було уживано велику кількість різноманітних термінів, як-то: «экзогенная реакция», «реактивное состояние», «реактивный психоз», «реактоз», «реактивная неврастения», «неврастеническая реакция», «истеро-травма», «реактивный невроз», «функциональный невроз», «истеропатия», «травматическая неврастения», «травматическая психастения»[1].

Центральними положеннями в концепції стресу, запропонованій в 1936 р. Гансом Сельє, є гомеостатична модель самозбереження організму та мобілізація ресурсів для реакції на стресор. Усі дії на організм він розділив на специфічні та стереотипні неспецифічні ефекти стресу, які проявляються у вигляді загального адаптаційного синдрому. Цей синдром у своєму розвитку проходить три стадії: 1) реакцію тривоги; 2) стадію резистентності; 3) стадію виснаження. Сельє ввів поняття адаптаційної енергії, яка мобілізується шляхом адаптаційної перебудови гомеостатичних механізмів організму. Її виснаження безповоротне і веде до старіння і загибелі організму. Психічні прояви загального адаптаційного синдрому позначаються як «емоційний стрес» – тобто афективні переживання, які супроводжують стрес і такі, що ведуть до несприятливих змін в організмі людини. Оскільки емоції залучаються до структури будь-якого цілеспрямованого поведінкового акту, то саме емоційний апарат першим включається в стресову реакцію при дії екстремальних і руйнуючих чинників. У результаті активуються функціональні вегетативні системи і їх специфічне ендокринне забезпечення, що регулює поведінкові реакції. Згідно із сучасними уявленнями емоційний стрес можна визначити як феномен, що виникає при порівнянні вимог, що ставляться до особи, з її здатністю впоратися з цією вимогою. У разі відсутності у людини стратегії подолання стресової ситуації (копінг-стратегії) виникає напружений стан, який разом з первинними гормональними змінами у внутрішньому середовищі організму викликає порушення його гомеостазу. Ця реакція у відповідь є спробою впоратися з джерелом стресу [4].

1.2. Фактори та причини що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, здатний викликати психічні порушення практично у будь - якої людини. Вченими виділені наступні чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес:

1) подія, що сталася, усвідомлюється, тобто людина знає, що з нею сталося, і через що у неї погіршився психологічний стан;

2) цей стан обумовлений зовнішніми причинами;

3) пережите руйнує звичний спосіб життя;

4) подія, що сталася, викликає жах і відчуття безпорадності, безсилля що-небудь зробити або не зробити.

Травматичний стрес – це переживання особливого роду, результат особливої взаємодії людини і навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду. Ряд явищ, що викликають травматичні стресові порушення, досить широкий і охоплює безліч ситуацій, коли виникає загроза власного життя або життя близької людини, загроза фізичному здоров'ю або «образу Я».

Відстрочені реакції на сильну стресову ситуацію  комплекси змін в емоційній та психічній сфері, зміни в поведінці, що виникають після отримання психічної травми.

Психічна травма – наслідок травматичного стресового впливу; передбачає крайній (екстремальний) ступінь стресогенності фактора, який руйнує систему індивідуальних особистісних захистів, що, призводить до глибинних порушень (від психологічних до біологічних) цілісної системи функціонування практично будь-якої людини.

Травматичний досвід не вкладається в повсякденні алгоритми поведінки людини. Йдеться про ситуації де була загроза (фізична, психологічна) життю та безпеці людини, було порушено базові людські інстинкти: інстинкт самозбереження, інстинкт збереження роду.

У цих випадках прийняття всієї ситуації відразу має руйнівний вплив на психіку. Механізм витіснення, як один з потужних психологічних захистів, дозовано проявляється, симптом за симптомом, нагадуючи про те, що трапилося.

Відстрочені реакції – реакції, що відбуваються не в момент сильного стресу, а після нього (пограбування, зґвалтування, повернення із зони бойових дій тощо), але психологічно для людини це ще незакінчено. Ці реакції виникають на тлі загального благополуччя через тривалий час після події.

Психологічна травма – «душевна рана», що «болить», турбує, викликає дискомфорт, погіршує якість життя, приносить страждання людині і оточуючим її близьким людям. Як і будь-яка рана, психологічна травма може бути різного ступеня прояву, і, відповідно, «лікування» буде різним.

Іноді рана поступово затягується сама по собі і «хворе місце» «гоїться» природним шляхом. Існує певна послідовність етапів переживання, що приводить психіку до відновлення. У цих випадках відбувається усвідомлення, осмислення, прийняття людиною того, що сталося, не як травматичного, а як життєвого досвіду, як частини своєї біографії.

Етіологія (причини)Загальні умови розвитку травматичного стресу:

  • людина сприймала ситуацію як неможливу;

  • людина не могла ефективно протидіяти ситуації (боротися або тікати);

  • людина не могла вивільняти емоційну енергію (стан заціпеніння);

  • присутність у житті людини раніше невирішених травматичних ситуацій.

Фактором, що призводить до отримання психічної травми може стати фізіологічний стан у момент отримання травми, особливо фізичної перевтоми на фоні порушення режиму сну та прийому їжі.

До умов виникнення емоційних порушень відноситься відсутність соціальної підтримки, емоційний зв'язок з оточуючими людьми (друзями, членами сім'ї, колегами).

Має значення і попередня оцінка ситуації. Більш інтенсивною та тривалою є реакція на антропогенні (соціальні) катастрофи, де має місце людський фактор (терористичний акт, військові дії, зґвалтування), ніж на природні катастрофи. Детальніше в таблиці проаналізовано фактори, що впливають на ступінь дії людини під час стресової ситуації.

Таблиця 1.1.

Фактори, що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації

Фактори, що підсилюють травматичний стрес

Фактори, що послаблюють травматичний стрес

Сприйняття того, що сталося як крайньої несправедливості

Сприйняття того, що сталося як можливого

Нездатність і/або неможливість хоч якось протистояти ситуації

Часткове прийняття відповідальності за ситуацію

Пасивність у поведінці. Наявність невилікованих травм

Поведінкова активність. Наявність позитивного досвіду самостійного вирішення складних життєвих ситуацій

Фізична перевтома

Сприятливе фізичне самопочуття

Відсутність соціальної підтримки

Психологічна підтримка з боку членів родини, друзів, товаришів по службі

Стратегії поведінки

Фахівці розрізняють кілька стратегій поведінки людей, які пережили психічну травму. Постраждалих переслідують нав'язливі спогади та думки про травму. З часом вони починають організовувати своє життя таким чином, аби витіснити, уникнути цих спогадів та негативних емоцій. Уникнення може набувати різні форми: відхід від спогадів про події; зловживання наркотиками або алкоголем, щоб притупити усвідомлення сильного внутрішнього дискомфорту.

У поведінці людей, які перенесли психічну травму, часто спостерігається неусвідомлене прагнення до повторного переживання травматичних подій. Цей поведінковий механізм проявляється в тому, що людина підсвідомо прагне до участі в ситуаціях, схожими з початковою травматичною подією в цілому або якимось її аспектом. Цей феномен називається компульсивною поведінкою і спостерігається практично при всіх видах травматизації [8].

Динаміка переживання травматичної ситуації

Динаміка переживання травматичної ситуації включає чотири етапи:

Перший етап  фаза заперечення або шоку. На цій фазі, що настає відразу після дії травматичного фактора, людина не може прийняти подію на емоційному рівні. Психіка захищається від руйнівної дії травматичної ситуації. Цей етап, як правило, відносно нетривалий.

Другий етап  носить назву фази агресії і провини. Поступово починаючи переживати те, що сталося, людина намагається звинувачувати в цьому тих, хто прямо або опосередковано причетний до події. Потім людина направляє агресію на саму себе й відчуває інтенсивне почуття провини («якби я вчинив інакше, цього б не сталося»).

Третій етап  фаза депресії. Після того, як людина усвідомлює, що обставини сильніші за неї, настає депресія. Вона супроводжується почуттями безпорадності, самотності, власної непотрібності. Людина не бачить виходу з ситуації, що склалася, втрачає відчуття мети. Життя стає безглуздим: «Що б я не робив, нічого не зміниш».

На цій стадії дуже важлива ненав'язлива підтримка близьких, але людина, яка переживає травму, не завжди її отримує, оскільки оточуючі несвідомо бояться «заразитися» її станом. Крім цього, людина в депресивному настрої неухильно втрачає інтерес до спілкування («Ніхто мене не розуміє»), співрозмовник починає втомлювати його, спілкування переривається, почуття самотності посилюється.

Четвертий етап  це фаза зцілення. Для неї характерне повне (свідоме та емоційне) прийняття свого минулого і набуття нового сенсу життя: «Те, що сталося, дійсно було, я не можу цього змінити; я можу змінитися сам і продовжувати життя, незважаючи на травму». Людина здатна набути з того, що сталося корисний життєвий досвід.

Ця послідовність є конструктивним розвитком ситуації. Якщо потерпілий не проходить фази проживання травматичної ситуації, етапи занадто затягуються, не мають логічного завершення, з'являються симптомо комплекси (посттравматичний стресовий розлад), впоратися з якими самостійно він вже не може.

Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, зачіпають усі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистісний, рівень міжособистісної і соціальної взаємодії), призводять до стійких особистісних змін не лише у людей, що пережили стрес, але й у членів їх сімей.

Депресивні стани

Одним із синдромів, що становлять основу посттравматичного стресового розладу, є депресія.

Люди часто вживають слово «депресія», маючи на увазі смуток, поганий настрій, стан туги та печалі. Поганий настрій і смуток час від часу зустрічаються у кожної людини і можуть бути пов'язані з цілком зрозумілими причинами  втомою, переосмисленням неприємних вражень та ін.

Такий стан буває корисним для людини. Саме в цьому стані людина вирішує важливі для себе проблеми або створює чудові твори мистецтва. Проте ці стани не є станом депресії.

Про депресію можна говорити, коли протягом тривалого часу (не менше кількох тижнів) спостерігається стійке зниження настрою, людина перестає відчувати задоволення від того, що раніше приносило їй радість, підвищується стомлюваність. Також спостерігається не менше двох з нижче перерахованих симптомів:

  • зниження здатності до зосередження, виникнення проблем з концентрацією уваги;

  • зниження самооцінки, невпевненість у собі;

  • ідеї провини та приниження;

  • похмурість і песимістичне бачення майбутнього;

  • ідеї та дії, спрямовані на самоушкодження або самогубство;

  • порушення сну;

  • порушення апетиту;

  • зниження сексуального потягу.

Депресія часто супроводжується втратою інтересів, плаксивістю, почуттям безнадії. Багато людей залишаються в такому стані настільки довго, що звикають до нього, входячи в стан хронічної депресії. Серйозна депресія може привести до спроб самогубства.

До саморуйнівної поведінки, поряд з суїцидальною, відносять зловживання алкоголем, наркотиками, сильнодіючими медикаментозними засобами, а також паління, навмисне робоче перевантаження, завзяте небажання лікуватися, небезпечну їзду на автотранспортних засобах (особливо керування автомобілем і мотоциклом у нетверезому стані), захоплення екстремальними видами спорту.

Будь-яка психотравматична подія супроводжується втратою (колишнього способу життя, майна) та реакцією горя (загибель друзів, рідних і близьких). З втратою близьких стикається кожна людина.

Для людини, яка переживає горе характерні періодично виникаючі напади фізичного дискомфорту (спазми в горлі, удушення, прискорене дихання, зниження м'язового тонусу тощо) та суб'єктивного страждання (душевний біль). У цій ситуації людина може бути поглинена думками про померлого або про свою власну смерть (Ліндеман, 2002). Можливі легкі зміни свідомості  відчуття нереальності, відгородженості від оточуючих.

Схематично взаємозв'язок різних за часом виникнення, тривалості та глибини стадій формування постстресових порушень представлено на наступній схемі.

Рис.1.1.

    1. Особливості посттравматичного стресового розладу у дітей військовослужбовців

Посттравматичний стресовий розлад є природної емоційною реакцією на події, які глибоко вражають. Це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Може бути зумовленим не лише подіями із масивною загрозою життю та здоров’ю, але й так званими «нормальними» життєвими обставинами – важкою втратою, професійними невдачами та значними емоційними перенавантаженнями.

Ознаки ПТСР у дітей

Часто ПТСР виникає у дитини, яка пережила, стала свідком або зіткнулася з подією, що викликала у неї відчуття сильного страху, безпорадності чи жаху. У подальшому можуть розвиватися такі ознаки:

  • повторні настирливі болісні спогади про подію (образи, думки, враження);

  • неприємні сни про подію, які повторюються;

  • почування та поводження так, наче травматична подія відбувається знову;

  • сильний психологічний та фізичний дискомфорт при зіткненні із будь-якими натяками, що символізують чи нагадують про обставини травматичної події.  

Для дітей та підлітків травматичний досвід – це, зокрема, втрата рідних, насильство, важкі ушкодження, природні лиха, серйозні медичні втручання. Травматичним для дітей є також те, що дитина може стати свідком подій, пов’язаних із насильством, автомобільними аваріями чи авіакатастрофами. Усе це може викликати реакцію на травматичний стрес, яка впливає на те, що дитина думає, як почувається та поводиться. Така реакція є нормальною. Якщо ви усвідомити це, то краще зможете допомогти вашій дитині це подолати, а також знатимете, у яких випадках звертатися за допомогою.

За результатами досліджень від 14 до 43% дітей принаймні один раз у житті пережили травматичну подію. Однак, всупереч переконанню, що діти «ще нічого не розуміють», вони можуть бути так само сильно уражені, як і дорослі.

Існує широкий спектр реакцій на події. Деякі діти та підлітки переживають тимчасові хвилювання та страхи, які швидко минають, інші стикаються з більш тривалими проблемами, такими як страх, депресія, замикання в собі, гнів, настирливі спогади, уникання всього, що нагадує про травму, регресивна поведінка (коли діти поводяться так, ніби молодші за свій вік), боязнь смерті та каліцтва (своїх та родичів), дратівливість. Такі реакції можуть з’явитися відразу або ж через кілька тижнів після травми [7].

Діти, які пережили травматичні події, можуть:

  • не хотіти проводити з близькими стільки ж часу, скільки раніше;

  • неохоче відвідувати школу, мати труднощі з навчанням або не могти зосередитися;

  • гратися менше ніж раніше, уникати певних видів ігор або втрачати інтерес до того, що раніше їм подобалося;

  • сумувати або менше виражати свої емоції;

  • відчувати провину щодо того, що вони зробили чи не зробили у зв’язку з травматичною подією.

Таблиця 1.2.

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

Ознаки стресу у дітей та підлітків

Діти ясельного та дошкільного віку

Діти молодшого шкільного віку

Діти 10-12 років і підлітки

Злість

Недовірливість

Злість

Тривога

Скарги щодо головних болів і болів у животі

Втрата ілюзій

Проблеми з харчуванням і сном, включаючи нічні кошмари

Почуття, що тебе не люблять

Недовіра до всього світу

Страх самотності

Відсутність апетиту

Низька самооцінка

Дратівливість

Проблеми зі сном

Головні болі та болі в шлунку

Повернення до дитячої поведінки

Потреба часто ходити в туалет

Бунтарська поведінка

Тремтіння від страху

Байдуже ставлення до школи та до дружби

Неконтрольований плач

Переживання відносно майбутнього

Аутизм

Аутизм

Таблиця 1.3.

Дитячі реакції на травму та перші кроки допомоги

Симптоми

Перші кроки допомоги

1. Поглинання власними діями під час події, стурбованість своєю відповідальністю і/або виною

Допомога у висловлюванні прихованих переживань, спровокованих подією

2. Специфічні страхи, що запускаються спогадами або перебуванням на самоті

Допомога в ідентифікації та висловлюванні спогадів, тривог і в попередженні їх генералізації

3. Перекази і програвання події (травматичні гри), пізнавальні повторення і обсесивна деталізація

Дозвіл говорити і гратися, аналіз спотворень, знання про нормальність почуттів і реакцій

4. Страх бути пригніченим своїми переживаннями

Стимулювання вираження страху, гніву, печалі тощо в підтримуючій присутності дорослого, щоб попередити почуття захопленості переживанням

5. Порушення концентрації та навчання

Стимулювання повідомляти батькам і вчителям, коли думки і почуття заважають

6. Порушення сну (погані сни, страх спати самому)

Підтримка в оповіданнях про сни, пояснення, чому бувають погані сни

7. Турбота про свою безпеку і про безпеку інших

Допомогти поділитися занепокоєнням, заспокоїти реалістичною інформацією

8. Порушена або нестабільна поведінка (наприклад: незвично агресивна поведінка, негативізм)

Допомога в оволодінні переживаннями, апеляцією до самоконтролю (н-д: сказавши: «Напевно, це до самоконтролю (наприклад: сказавши: «Напевно, це важко – відчувати себе таким сердитим»)

9. Соматичні скарги

Допомогти ідентифікувати пережиті під час події тілесні відчуття

10. Пильна увага до реакцій і одужання батьків, страх засмутити батьків своїми тривогами

Пропозиція спільних зустрічей з дітьми та батьками, щоб допомогти дітям поділитися інформацією з батьками – що вони відчувають

11. Турбота про інші жертви і їх сім’ї

Заохочення конструктивних дій в інтересах постраждалих і загиблих

12. Страхи, викликані власними реакціями горя, страх привидів

Допомога у збереженні позитивних спогадів про те, що дитина робила у важкий момент, підлітковий вік

13. Погляд з боку, сором і вина (подібно до того, що буває в дорослих)

Спонукання до обговорення події, пов’язаних з нею почуттів і реалістичного бачення того, що було важливо

Категорія дітей, що пережили посттравматичний стрес:

  • члени яких поранені чи пропали безвісті;

  • внутрішньо переміщених осіб;

  • які зазнають насильства та переслідувань за свої переконання;

  • які перебували в зоні АТО;

  • військовослужбовців;

  • в яких зруйновані родинні зв`язки;

  • які знаходяться в зоні ризику проведення бойових дій.

Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов'язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм не вистачає соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, він просто запам'ятовує саму ситуацію, свої переживання в цю мить (в пам'ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню тощо).

Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.

У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучитися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні.

Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивій більш молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як малюки.

Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших.

Висновок до розділу 1:

Отже, в даному розділі ми вивчили таке негативне явище сучасного українського суспільства, як посттравматичний стресовий розлад та його супутні наслідки. Посттравматичний стресовий розлад є природною емоційною реакцією на події, які глибоко вражають. Це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Може бути зумовленим не лише подіями із масивною загрозою життю та здоров’ю, але й так званими «нормальними» життєвими обставинами – важкою втратою, професійними невдачами та значними емоційними перенавантаженнями. Проаналізували ознаки та симптоми ПТСР у дітей військовослужбовців, та наслідки сильного емоційного переживання. Проаналізували стадій формування постстресових порушень у дітей.

Тому, враховуючи вище сказане, ми вирішили дослідити рівень розвитку супутніх психічних розладів у дітей військовослужбовців що пережили ПТСР. І в другому розділі буде описано дослідження, особливості проявів посттравматичного стресового розладу у дітей військовослужбовців

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ У ДІТЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2.1. Психологічне дослідження посттравматичного стресового розладу у дітей

Наукові дослідження проблеми ПТСР у дітей і підлітків засвідчили, що в більшості випадків цей розлад проявляється у них у перші кілька тижнів , а відтермінована форма траплялася рідко. Поширені в дітей такі розлади як тривога і депресія.

Депресія і тривога також можуть виникати внаслідок травмівної події і супроводжувати ПТСР . Тривожність – це особистісне утворення, комплекс емоцій страху, гніву, роздратованості, хвилювання.

За даними психологічного дослідження, що проводилося під егідою Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) у Донецькій області, майже 40% дітей віком 7-12 років та більше половини дітей віком 13-18 років стали безпосередніми свідками подій, що пов’язані з війною. Відповідно 14% та 13% бачили танки та іншу військову техніку, 13% та 22% бачили бої та сутички, 4% і 15% – побиття знайомих людей, 6% та 5% стали свідками погроз застосування зброї. Декілька дітей з опитаних бачили вбитих і поранених. 76% дітей віком 7-12 років та 43% дітей віком 13-18 років відчували страх, коли ставали свідками вищеописаних подій [12].

Діти що пережили гострі стресові реакцій за 2017-2018 р.

Діти до 17 років -70,1%; гострі стресові розлади;

20% дітей по всій Україні з тривожним станом;

2,9% дітей в Україні з депресією.

Нижче подана діаграма, статистика за 2016-2018 роки , діти з розвитком супутніми психічними розладами.

Рис.1.2.

Статистика

за 2016-2018 роки

діти з розвитком супутніми психічними розладами

Так, для визначення рівня депресивного стану дитини можна використовувати методики В. Жмурова «Методика диференціальної діагностики депресивних станів» та Т. Балашової «Визначення рівня депресії» Шкала реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна.

2.2. Дослідження розвитку супутніх психічних розладів у дітей військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом

Для виявлення ознак депресії та тривожності ми використовували такі методики Т. Балашової «Визначення рівня депресії» Шкала реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна

Дослідження проводилося на базі Сінгурівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Вибірка: 35 дітей з сімей військовослужбовців, внутрішньо переміщених, та дітей чиї батьки були учасниками АТО.

Для вивчення розвитку супутніх психічних розладів ми використовували

шкалу реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна

Інструкція: Залежно від самопочуття в даний МОМЕНТ, вкажіть найбільш підходячу для Вас цифру: «1» - ні, це зовсім не так; «2» - мабуть так; «3» - вірно; «4» - абсолютно вірно:

 Таблиця 2.1.

№п/п

Судження СТ

Ні, це зовсім не так

Мабуть так

Вірно

Абсолютно вірно

1

Ви спокійні

1

2

3

4

2

Вам ніщо не загрожує

1

2

3

4

3

Ви знаходитесь в напрузі

1

2

3

4

4

Ви відчуваєте співчуття

1

2

3

4

5

Ви відчуваєте себе вільно

1

2

3

4

6

Ви засмучені

1

2

3

4

7

Вас хвилюють можливі невдачі

1

2

3

4

8

Ви відчуваєте себе відпочившою людиною

1

2

3

4

9

Ви стривожені

1

2

3

4

10

Ви відчуваєте почуття внутрішнього задоволення

1

2

3

4

11

Ви впевнені в собі

1

2

3

4

12

Ви нервуєте

1

2

3

4

13

Ви не знаходите собі місця

1

2

3

4

14

Ви напружені

1

2

3

4

15

Ви не відчуваєте скутості і напруги

1

2

3

4

16

Ви задоволені

1

2

3

4

17

Ви стурбовані

1

2

3

4

18

Ви дуже збуджені і Вам не по собі

1

2

3

4

19

Вам радісно

1

2

3

4

20

Вам приємно

1

2

3

4

 

Інструкція до другої групи суджень про самопочуття: Прочитайте (прослухайте) уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть (запишіть) підходячу для Вас цифру справа залежно від того, як Ви себе почуваєте ЗВИЧАЙНО: цифри справа означають «1» - майже ніколи; «2»- іноді;«3»- часто;«4»- майже завжди.

 Таблиця 2.2.

№нп

Судження ОТ

Майже ніколи

Іноді

Часто

Майже завжди

1

Ви відчуваєте задоволення

1

2

3

4

2

Ви швидко втомлюєтеся

1

2

3

4

3

Ви легко можете заплакати

1

2

3

4

4

Ви хотіли б бути такою ж щасливою людиною, як і інші

1

2

3

4

5

Буває, що Ви програєте через те, що недостатньо швидко приймаєте рішення

1

2

3

4

6

Ви відчуваєте себе бадьорим чоловіком

1

2

3

4

7

Ви спокійні, холоднокровні і зібрані

1

2

3

4

8

Очікування труднощів дуже турбує Вас

1

2

3

4

9

Ви занадто переживаєте через дрібниці

1

2

3

4

10

Ви буваєте цілком щасливі

1

2

3

4

11

Ви приймаєте все занадто близько до серця

1

2

3

4

12

Вам не вистачає впевненості в собі

1

2

3

4

13

Ви відчуваєте себе в безпеці

1

2

3

4

14

Ви намагаєтеся уникати критичних ситуацій і труднощів

1

2

3

4

15

У Вас буває нудьга, туга

1

2

3

4

16

Ви буваєте задоволені

1

2

3

4

17

Будь-які дрібниці відволікають і хвилюють Вас

1

2

3

4

18

Ви так сильно переживаєте своє розчарування, що потім довго не можете про них забути

1

2

3

4

19

Ви врівноважена людина

1

2

3

4

20

Вас охоплює сильне занепокоєння, коли Ви думаєте про свої справи і турботи

1

2

3

4

Ситуативна тривожність (CT) визначається по ключу:

СТ = (3,4,6,7,9,12,13,14,17,18) – (1,2,5,8,10,11,15,16,19,20) + 50 =

ОТ - Особистісна тривожність визначається по ключу:

ОТ = (2,3,4,5,8,9,11,12,14,15,17,18,20) – (1,6,7,10,13,16, 19) + 35 =

Поняття ситуативної (актуальною), - тобто реактивної тривожності і поняття особистісної, - тобто активної тривожності мають не тільки спеціальний, описаний вище, але й більш загальний психологічний сенс. З нашого досвіду, діагностика реактивної та активної тривожності дозволяє досить точно судити про прояв основних особливостей поведінки особистості в плані її ставлення до діяльності.

Обробка та інтерпретація отриманих даних:

Ситуативна тривожність – 50 балів серед опитуваних учнів

Особистісна тривожність – 53 бали серед опитуваних учнів

Отримані дані свідчать про високий рівень тривожності в усіх опитуваних учнях.

На даній діаграмі зображено співвідношення ситуативної та особистісної тривожності в дітей.

Рис.2.2.

Рівень тривожності в учнів що пережили ПТСР


Дослідження рівня депресії в учнів, що пережили ПТСР з використанням методики Т. Балашової «Визначення рівня депресії»

Вибірка: : 35 дітей з сімей військовослужбовців, внутрішньо переміщених, та дітей чиї батьки були учасниками АТО.

Таблиця 2.3.

A

В

З

D

1. Я відчуваю пригніченість

1

2

3

4

2. Вранці я відчуваю себе найкраще

1

2

3

4

3. У мене бувають періоди плачу чи близькості до сліз

1

2

3

4

4. У мене поганий нічний сон

1

2

3

4

5. Апетит у мене не гірше звичайного

1

2

3

4

6. Мені приємно дивитися на привабливих жінок, розмовляти з ними, перебувати поруч

1

2

3

4

7. Я помічаю, що втрачаю вагу

1

2

3

4

8. Мене турбують закрепи

1

2

3

4

9. Серце б`ється швидше, ніж зазвичай

1

2

3

4

10. Я втомлююся без всяких причин

1

2

3

4

11. Я мислю так само ясно, як завжди

1

2

3

4

12. Мені легко робити те, що я вмію

1

2

3

4

13. Відчуваю неспокій і не можу всидіти на місці

1

2

3

4

14. У мене є надії на майбутнє

1

2

3

4

15. Я більш дратівливий, ніж зазвичай

1

2

3

4

16. Мені легко приймати рішення

1

2

3

4

17. Я відчуваю, що корисний і необхідний

1

2

3

4

18. Я живу досить повним життям

1

2

3

4

19. Я відчуваю, що іншим людям стане краще, якщо я помру

1

2

3

4

20. Мене досі тішить те, що радувало завжди

1

2

3

4

Обробка результатів і інтерпретація

Рівень депресії (УД) розраховується за формулою:

УД = пр + обр

де пр - сума закреслених цифр до "прямим" висловлювань № 1, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 13, 15, 19-
обр - сума цифр, "зворотних" закресленим, до висловлювань № 2, 5, 6, 11, 12, 14, 16, 17, 18, 20.

Наприклад: у висловлювання № 2 закреслена цифра 1, ми ставимо в суму 4 бали у висловлювання № 5 закреслено відповідь 2 - ставимо в суму 3 бали у висловлювання № 6 закреслено відповідь 3 - ставимо в суму 2 бали у висловлювання № 11 закреслити відповідь 4 - ставимо в суму один бал і т.д.

В результаті отримуємо УД, який коливається від 20 до 80 балів.

якщо УД не більше 50 балів, то діагностується стан без депресії. якщо УД більше 50 і менше 59 балів, то робиться висновок про легку депресію ситуативного чи невротичного ге-неза. показник УД від 60 до 69 балів - субдепрессивное стан або маскована депресія. Істинне депресивний стан діагностується при УД більше 70 балів.

Обробка та інтерпретація отриманих даних

В ході дослідження ми розділили дітей на три категорії, діти військовослужбовців, діти військовослужбовців які безпосередньо перебувають в даний момент в зоні АТО, та діти вимушених переселенців.

Отже за результатами дослідження діти військовослужбовців в середньому 47 балів- не мають таких явних ознак депресії, діти, чиї батьки безпосередньо перебувають в зоні АТО, і в даний час відсутні далеко поза межами родини - 50 балів, що свідчить про легку депресію ситуативного ґенеза, діти вимушених переселенців -57 балів, що теж свідчить про легку форму депресії ситуативного або невротичного ґенеза.

На даній діаграмі зображено рівні переживання депресії дітьми певних категорій.

Рис.3.2.

Отже, для того щоб краще проаналізувати ПТСР у дітей та різні негативні наслідки, таких як депресія, тривога,зміни у поведінці ми всі дані перенесли в діаграму.

Рис.4.2.

Посттравматичний стресовий розлад у дітей

Отже, діти, що пережили травмуючи ситуацію, мають не лише тривожність, депресивний стан поведінки, а й емоційні розлади, такі як: страх, поява нових специфічних фобій, почуття провини за те, що трапилося. Поведінка дитини переважно характеризується ворожістю і конфліктністю стосовно інших. Іноді незадоволення викликає те, що раніше приносило задоволення, дитина перестає контролювати емоції, спонтанно викидаючи їх на зовні.

Якщо порівняти отримані результати дітей військовослужбовців та дітей які проживають у звичайних родинах то можна сказати, що діти військовослужбовців частіше переживають стресові ситуації, відчуття тривоги, депресії.

Серед опитуваних дітей військовослужбовців ознаки ПТСР переживають:

Депресія у 89% опитуваних дітей;

Ситуативна тривожність у 78% опитуваних дітей;

Особистісна тривожність у 79% опитуваних дітей;

Відчуття страху переживає 61% опитуваних дітей;

Соматичні розлади в 57% опитуваних дітей.

Рис.5.2.

Діти, що проживають у звичайних родинах не мають ознак ПТСР, про що свідчить діаграма яка подана нижче.

Рис.6.2.

Висновок: Провівши дослідження ознак ПТСР у дітей військовослужбовців ми виявили, що діти мають в середньому серед опитуваних , легку депресію ситуативного або невротичного ґенеза. Високий рівень ситуативної та особистісної тривожності, відчуття страху та соматичні розлади.

Депресія у 89% опитуваних дітей;

Ситуативна тривожність у 78% опитуваних дітей;

Особистісна тривожність у 79% опитуваних дітей;

Відчуття страху переживає 61% опитуваних дітей;

Соматичні розлади в 57% опитуваних дітей.

Таким чином, щоб полегшити дитині пережити певний тяжкий період , наступним кроком нашої роботи буде проведення профілактичної роботи з подолання ознак ПТСР у дітей військовослужбовців.

Висновок до розділу 2:

Дослідивши посттравматичний стресовий розлад у дітей та рівень розвитку супутніх розладів, ми виявили, що діти які пережили гострі стресові реакцій за 2017-2018 р. віком до 17 років -70,1%; гострі стресові розлади;20% дітей по всій Україні з тривожним станом; 2,9% дітей в Україні з депресією. В ході дослідження ми розділили дітей на три категорії, діти військовослужбовців, діти військовослужбовців які безпосередньо перебувають в даний момент в зоні АТО, та діти вимушених переселенців. Якщо порівняти отримані результати дітей військовослужбовців та дітей які проживають у звичайних родинах то можна сказати, що діти військовослужбовців частіше переживають стресові ситуації, відчуття тривоги, депресії. Серед опитуваних дітей військовослужбовців ознаки ПТСР переживають:депресія у 89% опитуваних дітей; ситуативна тривожність у 78% опитуваних дітей; особистісна тривожність у 79% опитуваних дітей; відчуття страху переживає 61% опитуваних дітей; соматичні розлади в 57% опитуваних дітей. діти, що пережили травмуючи ситуацію, мають не лише тривожність, депресивний стан поведінки, а й емоційні розлади, такі як: страх, поява нових специфічних фобій, почуття провини за те, що трапилося. Поведінка дитини переважно характеризується ворожістю і конфліктністю стосовно інших. Іноді незадоволення викликає те, що раніше приносило задоволення, дитина перестає контролювати емоції, спонтанно викидаючи їх на зовні. Тому, наступним кроком нашої роботи було проаналізувати особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в кризових ситуаціях.

РОЗДІЛ 3

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ УЧАСНИКІВ АТО В УМОВАХ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ

    1. Особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в кризових ситуаціях

Політичне протистояння, яке відбувається в Україні, трагічна загибель великої кількості людей породили гострі стресові ситуації та докорінно змінили спосіб життя значної частини українських громадян. Особливої гостроти набула проблема соціально-психологічного захисту та супроводу, психологічної допомоги як окремим людям, так і цілим соціальним групам. Особливо вразливою верствою населення є жінки та діти із соціально незахищених категорій, сім’ї, члени яких загинули або були поранені в ході АТО, зокрема, вдови, які залишилися єдиними годувальниками родин, сім’ї військовослужбовців, які стають внутрішніми мігрантами. Надзвичайну увагу варто приділяти дітям з огляду на обмеженість їх життєвого досвіду, вразливість та незрілість дитячої психіки. Для дитини непросто зрозуміти, що сталося в родині, місті, країні, що часом призводить до переживання безпорадності, тривоги, навіть до виникнення стресових розладів. Зважаючи на те, що і надалі відбуваються бойові дії, не зменшується потік переселенців, актуальності та значущості набуває професійна діяльність працівників соціально-психологічної служби системи освіти [2].

За даними Мінсоцполітики станом на 31 березня 2018 року з ПТСР 25% військовослужбовців що перебували в зоні проведення бойових дій.

  • 2086 дітей втратили батьків унаслідок їх участі в АТО

  • Дітей з числа внутрішньо переміщених нараховується 350 тисяч.

До категорії учнів, які потребують супроводу з боку соціального педагога, класного керівника, учителів школи в першу чергу належать діти із сімей:

  • члени яких поранені чи пропали безвісті;

  • внутрішньо переміщених осіб;

  • які зазнають насильства та переслідувань за свої переконання;

  • які перебували в зоні АТО;

  • військовослужбовців;

  • в яких зруйновані родинні зв`язки;

  • які знаходяться в зоні ризику проведення бойових дій.

Особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу в кризових ситуаціях.

Важлива роль у подоланні наслідків впливу екстремальних умов, зниженні агресивності та нормалізації емоційного стану дітей відводиться загальноосвітнім навчальним закладам, а саме психологічним службам закладів освіти. У контексті нових викликів, що постали перед країною, педагогічні працівники, представники соціально-психологічних служб повинні переглянути тактику виховної роботи та соціального захисту дітей у закладі. Соціальні педагоги можуть зробити багато для того, щоб заспокоїти учнів та допомогти їм адекватно ставитися до подій. Постійний контакт з учителями, друзями, батьками, представниками соціально-психологічної служби закладів освіти допоможе дітям відновити почуття безпеки.

Соціально-психологічний супровід має носити комплексний характер та поширюватися не лише на самого учня, а й на сім’ю дитини, клас в якому вона навчається, та педагогів, які працюють з даним класом чи дитиною.

Для здійснення ефективної професійної діяльності щодо надання допомоги дітям, батьки яких є учасниками АТО, працівникам соціально-психологічної служби необхідно налагодити взаємодію з різноманітними державними установами і закладами, що забезпечують соціальний захист населення, а також зі всіма учасниками навчально-виховного процесу.

Взаємодія психологічної служби школи:

  • педагоги

  • Працівники Департаменту праці і соціального захисту населення

  • батьки

  • учні

  • Працівники благодійних, дитячих, молодіжних, громадських організацій

  • Спеціалісти обласного (міського) Центру практичної психології і соціальної роботи

  • Працівники центру зайнятості

  • Працівники закладів позашкільної освіти населення

Психологічний супровід, що розгортається в часі, нараховує три етапи:

1) діагностико-аналітичний ;

2) власне діяльнісний ;

3) контрольно-аналітичний.

Діагностико-аналітичний етап передбачає оцінку ситуації: встановлення контакту, з’ясування, що відбувається, визначення, чи має місце гостра криза, і встановлення робочого контакту для подальшої діяльності. При цьому використовуються: бесіда з клієнтом, тестування, анкетування, спостереження, аналіз документації.

Власне діяльнісний етап присвячується вирішенню специфічних проблем кризової ситуації дитини. Перш за все, проводиться робота зі зняття гостроти переживання, формування адекватної самооцінки; здійснюється допомога в усвідомленні як зовнішніх, так і внутрішніх проблем, які привели до кризи і перешкоджають зміні дезадаптивних форм поведінки на адаптивні, а також формування стресодолаючої поведінки в процесі індивідуальної та групової роботи.

Особливу увагу слід надати побудові нових взаємостосунків дитини з оточуючими, тобто формуванню мережі психосоціальної підтримки. Окрім роботи з родичами і найближчим оточенням необхідний пошук можливостей надання підтримки з боку людей зі схожими проблемами або які знаходяться в аналогічних ситуаціях (робота з групою осіб, що пережили кризу). Крім того, ефективне рішення проблем людини, що знаходиться в кризовій ситуації, вимагає комплексного підходу та залучення можливих учасників подій: лікарів, психологів, юристів, а також фахівців таких установ, як Центр зайнятості населення, Управління соціального захисту населення, Центр соціального обслуговування населення та ін. Фахівець із соціальної роботи виступає при цьому в ролі посередника з метою активізації підтримуючих систем, залучення уваги формальних підтримуючих систем до проблем клієнта.

Контрольно-аналітичний етап – період осмислення результатів діяльності за рішенням тієї або іншої проблеми, обговорення досягнутого прогресу, аналіз змін (у поведінці, відновленні когнітивного контролю над ситуацією, психологічного стану). Якщо проблему можна вважати вирішеною і дитина відчуває надію та здатність у подальшому поліпшувати ситуацію самостійно, то цей етап може стати заключним. Якщо змін не спостерігається або вони незначні, цей етап може стати стартовим у проектуванні процесу супроводу (відбувається повернення на перший етап або даються рекомендації щодо відвідин групи взаємодопомоги). Безперечно, визначені етапи є лише напрямами для роботи, оскільки конкретний зміст кризової допомоги визначається ситуацією і сутністю кризового стану [4].

Напрями роботи соціального педагога з дітьми, батьки яких є учасниками АТО:

  • Робота з дітьми;

  • Робота з батьками;

  • Робота з вчителями.

    1. Напрямки роботи соціального педагога з дітьми, батьки яких є учасниками АТО

Діти є активними свідками процесів, що відбуваються у суспільстві. Криза, що охопила країну – безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, природно, позначається на дітях. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм.

Важливим аспектом у роботі соціального педагога з дітьми, які знаходяться у кризовій ситуації у зв’язку з перебуванням одного з членів родини у зоні АТО, є обов’язків аналіз усіх поведінкових реакцій. Це допоможе краще зрозуміти ситуацію,створити умови для ефективної взаємодії і підібрати найбільш сприятливі форми роботи з конкретним учнем.

Діяльність соціального педагога з дітьми, батьки яких є учасниками АТО, включає три основні складові: освітню, психологічну, посередницьку.

На підставі здійсненого аналізу соціальних, психологічних, правових, педагогічних проблем внутрішньо переміщених осіб і членів родин учасників АТО подані складові соціально-психологічного супроводу можна розділити на такі напрямки роботи:

  • виявлення осіб «групи ризику», зокрема з категорії сімей учасників АТО;

  • вивчення соціально-психологічних особливостей даної групи дітей та соціально-педагогічного впливу мікросередовища навчального закладу на вихованців шляхом спостереження, бесід, тестування, аналізу документів тощо;

  • здійснення аналізу їх потреб, які можуть бути досить специфічними;

  • надання допомоги в межах своїх можливостей і компетентності;

  • перенаправлення в органи державної влади, волонтерські групи, громадські організації;

  • створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчально-виховному закладі та оптимізацію змісту соціальнопсихологічної просвіти педагогічних працівників і батьків;

  • недопущення своїми діями або бездіяльністю повторної травматизації учасників навчально-виховного процесу;

  • перенаправлення дітей, батьків, педагогів у разі потреби до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога, психіатра, юриста).

Зміст соціально-педагогічної діяльності з дітьми учасників АТО можна визначити через основні функції:

Профілактична: використання різних профілактичних програм навчання учнів новим формам поведінки, виховання стресостійкості особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя. Профілактичні програми, призначені для проведення групових занять з учнями та їх батьками, можуть включати:

групові заняття з розвитку комунікативних навичок як в учнів, так і в батьків;

групові заняття з профілактики асоціальної поведінки з основами правових знань;

групові заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих цілей тощо.

Консультативна: соціальний педагог дає рекомендації (поради) учням, батькам, вчителям, але не вирішує проблему за клієнта і, відповідно, не бере на себе відповідальність за це рішення. Він допомагає клієнту об`єктивно поглянути на проблемну ситуацію, пропонує альтернативні способи реагування на дану ситуацію, психологічно підтримує клієнта в момент прийняття власного рішення проблеми.

Діагностична: є вихідною у діяльності соціально-психологічної служби. Її реалізація починається з комплексного соціально-психологопедагогічного дослідження, яке вимагає серйозного аналізу та інтерпретації отриманих результатів. Так, для визначення рівня депресивного стану дитини можна використовувати методики В. Жмурова «Методика диференціальної діагностики депресивних станів» та Т. Балашової «Визначення рівня депресії».

Крім того, варто працювати з визначенням рівня тривожності особистості, оскільки це суб`єктивний прояв неблагополуччя індивіда і показник переживань наслідків психічної травми дитиною. Щоб перевірити, наскільки сімейне виховання сприяє адаптації та гармонійному розвитку дитини, можна скористатись методикою «Внутрішній світ». Для цього дитині самостійно необхідно заповнити частину 1 поданої анкети. Батькам – частину 2 . Разом з батьками ефективним буде проведення аналізу відповідей, знаходження слабких, «порожніх» місць сімейного виховання

Соціально-перетворювальна: в рамках соціально-перетворювальної та корекційної роботи на діяльнісному етапі варто використовувати під час проведення групових чи індивідуальних консультацій, бесід, "круглих столів" з батьками щодо подолання наслідків травмуючих ситуацій, розширення способів поведінки в напрямку підтримки дитини в сучасних умовах нестабільності та невизначеності: 1) Інформування дитини про події, що відбуваються. Обов’язково зважати на вік дитини – пояснювати їй зрозумілими словами, без вдавання в подробиці, не більше ніж вона запитує, максимально спокійним, врівноваженим голосом, не використовуючи фрази типу: «тобі цього не зрозуміти», «ти занадто маленький», «підростеш – дізнаєшся». Найголовніші установки, які повинні транслюватися дитині від батьків: «Ти під захистом і опікою, ми поруч, тобі нічого не загрожує». Якщо в сім’ї на даний момент хтось воює в зоні АТО, не можна приховувати цю інформацію від дитини. Якщо це зробити, то є великий шанс, що коли вона дізнається правду, то може сприйняти факт приховування, як зраду близьких людей. Це може негативно вплинути на її емоційний стан, довіру до батьків та до світу. Маленьким дітям можна розповідати про ситуацію в країні за допомогою казок, в яких завжди добро перемагає зло. Це дозволяє дітям зрозуміти, що добрі, сміливі люди, за участі й допомоги інших зможуть перемогти будь-яку ворожу силу. При дитині не варто дивитися новин, в яких демонструються смерті, вибухи, плач, крики тощо. Якщо так сталося, що дитина стала свідком такої інформації, необхідно ніжно пригорнути її, притиснути міцно до себе і повідомити, що в країні зараз неспокійно, багатьом людям важко, але дорослі справляться із цією проблемою і все буде добре. 2) Надання можливості виходу негативним емоціям.

Дитині не можна забороняти «виплескувати» свої негативні емоції чи агресію. У цьому можуть допомогти такі види діяльності як гра, малювання, ліплення, взаємодія з піском, водою, заняття фізкультурою, танцями, плаванням тощо [2].

    1. Робота соціально-психологічної служби з батьками в контексті супроводу дітей учасників АТО

Криза, що охопила країну, безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, природно, позначається на дітях. У цей період знижені або порушені можливості і здатності працювати, любити і насолоджуватися життям. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомоги дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Адже внаслідок травми порушуються дитячо-батьківські зв’язки, виникають симбіотичні або примусово дистанційні відносини між батьками і дитиною. У випадку порушення поведінки дитини один з батьків відчуває свою некомпетентність і безсилля та мимоволі сприяє закріпленню негативних поведінкових стереотипів: потурає дитячим примхам, занадто часто реагує на будь-які скарги дитини, оберігає її від найдрібніших життєвих труднощів. Діти, на відміну від дорослих, швидше повертаються до нормального емоційного стану завдяки кращій гнучкості та адаптивній можливості психіки. Стан батьків змінюється повільніше і заважає, в свою чергу, нормалізації психічного стану дітей. Незважаючи на те, що батьки занепокоєні наданням допомоги своїм дітям, недостатня критичність до особистого психоемоційного стану часто змушує їх самих уникати психологічної допомоги.

Кожна родина має свою специфіку, тому потребує індивідуального підходу, але важливо дотримуватися базових етапів роботи з родиною:

1 етап: соціальний супровід розпочинається на підставі результатів соціального інспектування та інформації, що підтверджує наявність проблеми в родині.

2 етап: на початку здійснення соціально-психологічного супроводу соціальний педагог відвідує сім'ю або особу з метою комплексного обстеження та здійснення оцінки потреб сім'ї або дитини. Під час комплексного обстеження соціальний педагог вивчає: - стан здоров'я, умови розвитку та виховання дитини та ставлення до неї; - думки членів сім'ї або дитини про проблеми і потреби, шляхи їх подолання; - матеріальні, соціальні та інші можливості щодо подолання складних життєвих обставин.

3 етап: знайомство з членами родини і її оточенням, бесіда з дітьми, оцінка їхніх умов життя; Вже з першого відвідування родини педагог побачить, які взаємини переважають між її членами, який в родині психологічний клімат, як він впливає на емоційний стан дитини.

4 етап: вивчення причин складних обставин в родині, особливостей сім’ї її ціннісних орієнтацій; На даному етапі соціальний педагог на основі отриманих результатів роботи з родиною проводить причинно-наслідковий аналіз становища сім'ї та емоційного стану її членів. За результатом комплексного аналізу сім'ї та результатів діагностичної роботи з дитиною оформляється облікова картка соціально-психологічного супроводу дитини. 5 етап: складання індивідуального плану роботи з родиною. Цілеспрямоване й чітке планування допомагає соціальному педагогу уникнути багатьох помилок та негативних явищ в роботі. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи й конкретні шляхи вирішення поставлених корекційно-відновлювальних завдань.

6 етап: співпраця з відповідними організаціями та установами (освітніми, дошкільними установами, цент у справах сім'ї та молоді, службою у справах дітей, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх.)

Соціальному педагогу слід усвідомити що не все в роботі з дитиною та сім’єю він має робити самотужки. Значний обсяг роботи покладається на представників інших галузей, відомств та служб.

7 етап: здійснення поточних і контрольних відвідувань родини;

8 етап: завершальний етап, підведення підсумків роботи з родиною. На цьому етапі соціальний педагог закінчує супровід дитини, але продовжує вести дистанційне спостереження за родиною.

    1. Робота соціально-психологічної служби з педагогами в контексті супроводу дітей учасників АТО

Характер роботи соціального педагога з учителями та класними керівниками в рамках соціально-психологічного супроводу дітей носить консультативний та просвітницький характер. Робота з педагогами може проводитись як у груповій так і індивідуальній формі та повинна мати певну періодичність. Варто наголосити на важливості консультування класного керівника з питання супроводу дитини з класу, батьки якої є учасниками АТО. Так, воно може бути здійснена за такими темами:

«Особливості спілкування з дитиною в стані кризи», «Як допомогти дитині пережити лихо», «Особливості організації виховної роботи в класі, де є діти учасників АТО», «Взаємодія класного керівника з сім’єю, члени якої є учасниками АТО» тощо.

Навички, які необхідні педагогам, щоб надавати дітям підтримку:

Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями.

Беззаперечне прийняття дитини та повага до її переживань;

Вміння спокійно та уважно вислухати дитину;

Визнання почуттів дитини словами «так», «зрозуміло»;

Проговорювання (називання) почуттів: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»…

Вміння розуміти бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).

Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…».

Встановлення відносин, що базуються на довірі.

Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.

Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах. Спостереження за поведінкою дитини тривалий час.

Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.

Чуйність та співчуття

Авторитетність педагогів та класного керівника в очах дітей зумовлює великий рівень відповідальності вчителя за якість та об’єктивність інформації, яку він доносить в процесі спілкування учням. Варто пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити іншим, а навпаки – бути корисним. Вся інформація, яку подає педагог має бути не лише об’єктивна, а й відповідати віковим особливостям дітей. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан. Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина.

Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату. Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, – це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків. Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати [9].

Висновок до розділу 3:

Дослідивши особливості психолого-педагогічного супроводу дітей військовослужбовців які мають посттравматичні стресові розлади в умовах навчального закладу, ми виокремили три напрямки роботи: робота з дітьми, батьками, вчителями. Діяльність соціального педагога з дітьми, батьки яких є учасниками АТО, включає три основні складові: освітню, психологічну, посередницьку. Проаналізували напрямки та зміст роботи психологічної служби школи під час супроводу дитини. Враховуючи вище сказане, можна стверджувати, що проведена робота з дітьми військовослужбовців в нашій школі здійснюється належним чином.

ВИСНОВОК

У даній роботі проведено теоретичне узагальнення та запропоновано шляхи вирішення важливого науково-практичного завдання, що полягає у подальшому розвитку теоретичних положень, методичного забезпечення та практичних рекомендацій профілактики посттравматичного стресового розладу та супутніх розладів у дітей військовослужбовців. За результатами дослідження зроблено такі висновки:

Розкрили суть явища посттравматичний стресовий розлад, як проблема сьогодення, посттравматичний стресовий розлад є природною емоційною реакцією на події, які глибоко вражають. Це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Може бути зумовленим не лише подіями із масивною загрозою життю та здоров’ю, але й так званими «нормальними» життєвими обставинами – важкою втратою, професійними невдачами та значними емоційними перенавантаженнями. Проаналізували ознаки та симптоми ПТСР у дітей військовослужбовців, та наслідки сильного емоційного переживання. Проаналізували стадій формування постстресових порушень у дітей.

Вивчити та проаналізували фактори, що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації. Проаналізувати особливості посттравматичного стресового розладу у дітей військовослужбовців.

Дослідили рівень розвитку супутніх психічних розладів у дітей військовослужбовців, ми виявили, що діти які пережили гострі стресові реакцій за 2017-2018 р. віком до 17 років -70,1%; гострі стресові розлади; 20% дітей по всій Україні з тривожним станом; 2,9% дітей в Україні з депресією. В ході дослідження ми розділили дітей на три категорії, діти військовослужбовців, діти військовослужбовців які безпосередньо перебувають в даний момент в зоні АТО, та діти вимушених переселенців. Якщо порівняти отримані результати дітей військовослужбовців та дітей які проживають у звичайних родинах то можна сказати, що діти військовослужбовців частіше переживають стресові ситуації, відчуття тривоги, депресії. Серед опитуваних дітей військовослужбовців ознаки ПТСР переживають: депресія у 89% опитуваних дітей; ситуативна тривожність у 78% опитуваних дітей; особистісна тривожність у 79% опитуваних дітей; відчуття страху переживає 61% опитуваних дітей; соматичні розлади в 57% опитуваних дітей. діти, що пережили травмуючи ситуацію, мають не лише тривожність, депресивний стан поведінки, а й емоційні розлади, такі як: страх, поява нових специфічних фобій, почуття провини за те, що трапилося. Поведінка дитини переважно характеризується ворожістю і конфліктністю стосовно інших. Іноді незадоволення викликає те, що раніше приносило задоволення, дитина перестає контролювати емоції, спонтанно викидаючи їх на зовні. Тому, наступним кроком нашої роботи було проаналізувати особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в кризових ситуаціях.

Велику увагу у своїй роботі ми приділили психологічному супроводу дітей що мають посттравматичний стресовий розлад. Тому детально проаналізували особливості та напрямки соціально-психологічного супроводу дітей військовослужбовців в умовах навчального закладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Александровский Ю.А. Психические расстройства во время и после чрезвычайных ситуаций // Психиатрия и психофармакотерапия, 2001, № 4. – т.3.

    2. Баева И.А. Тренинги психологической безопасности в школе. СПб., Речь, 2002.

    3. Гостюшин А.В. Энциклопедия экстремальных ситуаций. М., Зеркало, 1994.

    4. Калмыкова Е.С., Е. А. Миско, Тарабрина Н. В. Особенности психотерапии посттравматического стреса // Психологический журнал. – 2001. – Т. 22 – № 4. – С. 70-80.

    5. Малкина-Пых И.Г. Психосоматика. Новейший справочник. СПб. -М., Сова – Эксмо, 2003.

    6. Назаретян А. П. Психология стихийного массового поведения. М., ПЕР СЭ, 2001.

    7. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. М., 1993.

    8. Пушкарев А.Л., Доморацкий В.А., Гордеева Е.Г. Посттравматическое стресовое расстройство: диагностика,психофармакоте-рапия, психотерапия. Изд. Института психотерапии, М., 2000.

    9. Романюк М. Взаємодія педагога з першокласниками з психологічною травмою / М.Романюк // Практичний психолог: Школа.––2014.––№09.–– С. 32-34.

    10. Романюк М. Співпраця психологічної служби і педагогів щодо подолання ПТСР у підлітків/ М.Романюк // Практичний психолог: Школа.––2014.––№10.–– С.36-39.

    11. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О. Синдром посттравматических стресовых нарушений: современное состояние и проблемы // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. – № 2. – С. 14–29.

    12. Юнісеф, Дитячий фонд, Україна. Експрес оцінка соціально психологічного становища дітей в Донецькій області / [Електронний ресурс]http://www.unicef.org/ukraine/ukr/Rapid_Psychosocial_Assesment_of_Children_in_Donetsk_Oblast_ua.pdf

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
4
міс.
2
0
дн.
0
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!