• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Самоосвіта
  • Підготовка до незалежного тестування фахових знань та вмінь учителів початкової школи у межах сертифікації педагогічних працівників

Підготовка до незалежного тестування фахових знань та вмінь учителів початкової школи у межах сертифікації педагогічних працівників

Опис документу:
Систематизований теоретичний матеріал, що стане в пригоді для підготовки до незалежного тестування фахових знань та вмінь учителів початкової школи у межах сертифікації педагогічних працівників. Упорядковано за Програмою незалежного тестування фахових знань та вмінь учителів початкової школи, затвердженої наказом МОН України від 14 січня 2019 року № 33. Упорядниця - вчителька-методистка початкових класів Лілія Прозорова.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

http://gmi.nau.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=158:kaf6navch5&catid=12:2011-10-08-10-14-51&Itemid=117

https://studopedia.su/8_51515_funktsii-dityachoi-literaturi.html

І. Планування та організація освітнього процесу

1.1. Мета і завдання освітнього процесу

    1. Мета та очікувані результати у когнітивній сфері, їх ще називають елементами таксономії Блума (знання, розуміння, застосовування, аналіз, синтез, оцінювання);

  1. Цілі навчання у когнітивній сфері можуть бути виражені через такі елементи засвоєння (їх ще називають елементами таксономії Блума): знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез і оцінка. Нижче розшифровується їх зміст, а також та діяльність, виконання якої передбачається даним рівнем освоєння змісту.

  2. 1. Знання. Ця категорія означає запам'ятовування та відтворення матеріалу, який вивчається. Йдеться про запам'ятовування і відтворення термінів, конкретних фактів, методів і процедур, основних понять, правил, принципів, цілісних теорій.

  3. 2. Розуміння. Показником розуміння значення вивченого може бути здатність людини встановлювати зв'язок одного матеріалу з іншим, перетворювати його із одної форми вираження в іншу, переводити його з однієї «мови» на іншу (наприклад, зі словесної у графічну, математичну і навпаки). Як показник розуміння може також бути інтерпретація матеріалу учнем (пояснення, короткий виклад), прогнозування майбутніх наслідків, що випливають із наявних даних.

  4. 3. Застосування. Цей елемент засвоєння означає уміння використовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях. Сюди входить застосування правил, методів, уміння розбивати матеріал на складові понять, законів, принципів, теорій.

  5. 4. Аналіз. До цієї категорії належить виділення частин цілого, виявлення взаємозв'язку між ними, осмислення принципів організації цілого. Навчальні результати характеризуються осмисленням не тільки змісту навчального матеріалу, а і його внутрішньої структури. Учень, який добре оволодів цією категорією навчальних цілей, бачить помилки й огріхи в логіці міркувань, бачить різницю між фактами і наслідками, оцінює значимість даних.

  6. 5. Синтез. Ця категорія означає вміння комбінувати елементи, щоб одержати ціле з новою системною властивістю. Таким новим продуктом може бути повідомлення, план дій, нова схема тощо.

  7. 6. Оцінка.[1] Як категорія навчальних цілей, вона означає вміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу для конкретної мети. Судження і умовиводи учня мають засновуватися на чітких критеріях. Учень оцінює логіку побудови матеріалу у вигляді письмового тексту, оцінює відповідність висновків уже даним і т.д

Після Другої світової війни група американських педагогів і психологів під керівництвом Б. Блума розробила правила чіткого й однозначного формулювання і впорядкування цілей навчання. Вони визначили цілі когнітивної групи, (знання, розуміння, застосовування, аналіз, синтез, оцінювання);

цілі афективної групи(вони виражаються через сприймання, інтереси, нахили, здібності тощо)

та цілі психомоторні (навички письма, мовні, фізичні, трудові навички).

Цілі когнітивної групи можуть бути виражені через такі елементи засвоєння, як розуміння, відтворення, застосування, аналіз, синтез, оцінка.

1.2. Нормативноправова база організації освітнього процесу в початковій школі

1.2 Нормативні документи, що регламентують діяльність учителя початкової школи (Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту»; Концепція «Нова українська школа», Державний стандарт початкової освіти, типові освітні програми для 1-2, 3-4 класів).

Закон України «Про освіту»,

Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

8) здобувачі освіти - вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти;

9) індивідуальна освітня траєкторія - персональний шлях реалізації особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на виборі здобувачем освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої діяльності та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і рівня їх складності, методів і засобів навчання. Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план;

10) індивідуальна програма розвитку - документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання;

11) індивідуальний навчальний план - документ, що визначає послідовність, форму і темп засвоєння здобувачем освіти освітніх компонентів освітньої програми з метою реалізації його індивідуальної освітньої траєкторії та розробляється закладом освіти у взаємодії із здобувачем освіти за наявності необхідних для цього ресурсів;

12) інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;

13) інклюзивне освітнє середовище - сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;

14) кваліфікація - визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання);

15) компетентність - динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність;

16) освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;

17) освітня діяльність - діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті;

18) освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання;

19) освітня програма - єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання;

20) особа з особливими освітніми потребами - особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту;

21) педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей;

22) результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;

23) рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій;

24) розумне пристосування - запровадження, якщо це потрібно в конкретному випадку, необхідних модифікацій і адаптацій з метою забезпечення реалізації особами з особливими освітніми потребами конституційного права на освіту нарівні з іншими особами;

25) система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними;

26) спеціальні закони - закони України "Про дошкільну освіту""Про загальну середню освіту""Про позашкільну освіту""Про професійно-технічну освіту""Про вищу освіту";

27) суб’єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність;

28) універсальний дизайн у сфері освіти - дизайн предметів, навколишнього середовища, освітніх програм та послуг, що забезпечує їх максимальну придатність для використання всіма особами без необхідної адаптації чи спеціального дизайну;

29) якість освіти - відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг;

30) якість освітньої діяльності - рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг.

2. Положення цього та спеціальних законів щодо батьків стосуються також інших законних представників здобувачів освіти. Батьки, інші законні представники реалізують відповідні положення цього Закону та спеціальних законів стосовно осіб, які не досягли повноліття, а також відповідно до законодавства стосовно осіб, дієздатність яких обмежена.

Стаття 8. Види освіти

1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.

2. Формальна освіта - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

3. Неформальна освіта - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

4. Інформальна освіта (самоосвіта) - це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

5. Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 9. Форми здобуття освіти

1. Особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх.

Основними формами здобуття освіти є:

інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева);

індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві);

дуальна.

2. Очна (денна, вечірня) форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, що передбачає їх безпосередню участь в освітньому процесі.

3. Заочна форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти шляхом поєднання очної форми освіти під час короткочасних сесій і самостійного оволодіння освітньою програмою у проміжку між ними.

4. Дистанційна форма здобуття освіти - це індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.

5. Мережева форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою відбувається за участю різних суб’єктів освітньої діяльності, що взаємодіють між собою на договірних засадах.

6. Екстернатна форма здобуття освіти (екстернат) - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, за яким освітня програма повністю засвоюється здобувачем самостійно, а оцінювання результатів навчання та присудження освітньої кваліфікації здійснюються відповідно до законодавства.

7. Сімейна (домашня) форма здобуття освіти - це спосіб організації освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та/або неформальної освіти. Відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства.

8. Педагогічний патронаж - це спосіб організації освітнього процесу педагогічними працівниками, що передбачає забезпечення ними засвоєння освітньої програми здобувачем освіти, який за психофізичним станом або з інших причин, визначених законодавством, зокрема з метою забезпечення доступності здобуття освіти, потребує такої форми.

9. Здобуття освіти на робочому місці - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою (як правило, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти) відбувається на виробництві шляхом практичного навчання, участі у виконанні трудових обов’язків і завдань під керівництвом фахівців-практиків, залучених до освітнього процесу.

10. Дуальна форма здобуття освіти - це спосіб здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти (в інших суб’єктів освітньої діяльності) з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації, як правило, на основі договору.

11. Особливості застосування форм здобуття освіти для різних рівнів освіти можуть визначатися спеціальними законами.

12. Положення про форми здобуття освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Три види освіти - формальна, неформальна та інформальна

Формальна - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

Неформальна - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

Інформальна освіта (самоосвіта) передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

"Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством", – йдеться в законі.

Однак яким чином це буде здійснюватися, поки незрозуміло.

12-річне навчання, яке поділяється на три періоди

12-річне навчання запроваджується з 2027 року.

Воно поділятиметься на три періоди:

- 4 роки початкової школи;

- 5 років базової середньої школи (гімназії, причому відбір до гімназій скасують);

- 3 роки профільної середної школи.

Після завершення кожного з рівнів результати оцінюватимуться шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися у вигляді зовнішнього незалежного тестування. Однак для учнів молодшої школи така атестація здійснюватиметься лише для моніторингу.

Старша профільна школа

Старша профільна школа матиме ліцеї академічного та професійного спрямування.

В академічних ліцеях учні поглиблюватимуть знання для вступу до вищих навчальних закладів.

У професійних ліцеях, крім загальної середньої освіти, вони отримуватимуть першу професію.

 

Головна мета навчання - оволодіння набором компетентностей та наскрізних вмінь

Компетентність - це впорядковані знання та вміння застосувати їх у житті.

Закон передбачає наступні компетентності: 

– вільне володіння державною мовою;

– здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та щонайменше однією з іноземних мов;

– математична компетентність;

– компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій;

– інноваційність;

– екологічна компетентність;

– інформаційно-комунікаційна компетентність.

– навчання впродовж життя;

– громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробутом  та здоровим способом життя;

– культурна  компетентність;

– підприємливість та фінансова грамотність;

– інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Усі компетентності повинні об'єднувати наскрізні вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими.

Індивідуальний навчальний план

Батьки разом з учнем та школою зможуть створити індивідуальний навчальний план. В ньому можна визначати послідовність, форму і темп засвоєння навчальної програми дитиною.

Крім того, батьки зможуть брати участь у розробці індивідуальних програм розвитку для дітей з особливими потребами.

Декілька форм домашнього навчання

Новий закон передбачає кілька форм навчання вдома:

- дистанційне навчання - коли учень навчається у школі через інтернет;

- екстернатне навчання, яке перебачає самостійне оволодіння навчальним матеріалом;

- сімейне або домашнє навчання, коли освіту забезпечують батьки;

- педагогічний патронаж - якщо дитина через стан здоров'я не може відвідувати заняття у школі, за нею закріплюють вчителя, який навчає її вдома.

Однак у будь-якому випадку, щоб перейти в наступний клас, школяр має пройти оцінювання.

Створення Агентства забезпечення якості освіти

Місцеві органи влади втратять право контролювати освітній процес, у їхніх повноваженнях залишиться виключно створення відповідного освітнього середовища.

На базі Державної інспекції навчальних закладів буде створено незалежний орган – Агентство забезпечення якості освіти. До його повноважень належатимуть питання акредитації освітніх закладів (крім вищої освіти). Регіональні підрозділи Агентства, що будуть абсолютно незалежними, забезпечуватимуть фахове інспектування закладів освіти.

Єдиним державним заходом планового контролю над школою буде інституційний аудит закладу освіти, який відбуватиметься раз на 10 років.

Такий аудит у виключних випадках можна буде провести у позаплановому порядку.

Державна служба якості освіти також отримує повноваження звертатися до судів з позовами, наприклад, якщо класи переповнені чи місцева влада не створює нормальні умови для роботи і навчання дітей. 

Вчителі зможуть самостійно обирати, де проходити підвищення кваліфікації

Запроваджується система добровільної зовнішньої незалежної сертифікації вчителів - перевірки педагогів на володіння предметом, уміння спілкуватися з дітьми та використання сучасних методик компетентнісного навчання (навчання через діяльність, формування критичного мислення, організація роботи у групах, проектна робота тощо).

Вчителі, які успішно пройдуть цю сертифікацію, отримуватимуть 20% надбавки до зарплатні.

Крім того, вчителі зможуть самі обирати місце та форми підвищення кваліфікації, яку можна буде отримати на тренінгах, у профільних установах та інших навчальних закладах.

У законі визначено, що успішне проходження сертифікації зараховується як проходження атестації. Однак це не одне й те ж саме.

Атестацію, як і раніше, зобов'язані проходити всі педагогічні працівники мінімум раз на 5 років.

За її результатами визначається відповідність педагога займаній посаді, присвоюються кваліфікаційні категорії й педагогічні звання.

Підвищення кваліфікації вчителів фінансуватиметься з держбюджету, навіть якщо педагоги оберуть платні курси.

Директора школи обиратимуть за конкурсом

Обраний за конкурсом директор зможе працювати у якійсь одній школі максимум дві каденцї - 12 років. Водночас після цього він зможе стати керівником в іншому навчальному закладі або перейти на іншу посаду.

Директори самі зможуть призначати своїх заступників і педагогічний склад.

Звітування для шкіл щодо фінансів

Кожен навчальний заклад муситиме оприлюднювати інформацію про надходження усіх коштів, а також їх призначення на своїх сайтах або на сайтах місцевих управлінь освіти.

Батьки бачитимуть, скільки та на що витрачає коштів держава, та зможуть контролювати використання своїх благодійних внесків.

Крім того, новий закон дозволяє робити цілеспрямовані благодійні внески на користь певної школи.

До школи можна йти в 6 або 7 років

У статті 12 закону написано так: "Початкова освіта здобувається, як правило, з шести років.

Діти, яким на початок навчального року виповнилося сім років, повинні розпочинати здобуття початкової освіти цього ж навчального року"

"Особи з особливими освітніми потребами можуть розпочинати здобуття початкової освіти з іншого віку, а тривалість здобуття ними початкової та базової середньої освіти може бути подовжена з доповненням освітньої програми корекційно-розвитковим складником", – йдеться також у законі.

Інклюзивна освіта

"Заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків така група або клас утворюється в обов’язковому порядку", – говориться у тексті.

Щоб допомогти таким дітям у навчанні, до штату закладу освіти вводиться посада асистента вчителя.

Діти з особливими освітніми потребами навчаються за індивідуальною програмою розвитку з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей.

Особи з порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального розвитку і сенсорними порушеннями забезпечуються у закладах освіти допоміжними засобами для навчання.

Вказується також, що будівлі, споруди і приміщення закладів освіти повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають утворити інклюзивно-ресурсні центри з метою забезпечення реалізації права на освіту та психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами.

Освіта для дітей сільської місцевості

В Законі визначаються два поняття. 

Освітній округ - це сукупність закладів освіти (їхніх філій), у тому числі закладів позашкільної освіти, закладів культури, фізичної культури і спорту, що забезпечують доступність освіти для осіб, які проживають на відповідній території.

Опорний заклад освіти - це заклад загальної середньої освіти, що має зручне розташування для підвезення дітей з інших населених пунктів, забезпечений кваліфікованими педагогічними кадрами, має сучасну матеріально-технічну і навчально-методичну базу та спроможний забезпечувати на належному рівні здобуття профільної освіти.

Учні, які проживають у сільській місцевості і потребують підвезення до закладу освіти і у зворотному напрямку, забезпечуються таким підвезенням за кошти місцевих бюджетів.

Можна, аби уникнути підвезення, у сільській місцевості створювати філії закладів освіти, які не будуть окремими юридичними особами. У філіях можна буде здобути не лише початкову, але й базову середню освіту (до 9 класу включно).

"Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи", – говориться в законі.

Різновікові класи початкової школи, якщо не набирається клас дітей певного віку

"Початкова школа може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об’єднані в один або в різні класи (групи).

Освітній процес у такій школі може організовуватися одним чи кількома вчителями або в будь-якій іншій формі, яка є найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти".

Стаття 12. Повна загальна середня освіта

  1. Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.

Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування 11 - ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності:

1.вільне володіння державною мовою;

2.здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

3.математична компетентність;

4.компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;

5.інноваційність;

6.екологічна компетентність;

7.інформаційно-комунікаційна компетентність;

8.навчання впродовж життя;

9.громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;

10. культурна компетентність;

11. підприємливість та фінансова грамотність.

інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

{Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2004 від 04.03.2004}

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Державний стандарт початкової освіти, типові освітні програми для 1-2, 3-4 класів)

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ початкової освіти

1. Цей Державний стандарт визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти (додаток 1), загальний обсяг їх навчального навантаження у базовому навчальному плані початкової освіти (додаток 2) та форму державної атестації.

2. У цьому Державному стандарті терміни вживаються у такому значенні:

1) здобувач освіти — здобувач освіти на першому рівні повної загальної середньої освіти;

2) початкова освіта — перший рівень повної загальної середньої освіти, який відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій. Інші терміни вживаються у значенні, наведеному у Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, інших нормативно-правових актах.

3. Цей Державний стандарт є основою для розроблення закладами загальної середньої освіти освітніх програм. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження Державною службою якості освіти.

4. Метою початкової освіти є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості та допитливості.

5. Початкова освіта має такі цикли, як 1—2 і 3—4 класи, що враховують вікові особливості розвитку та потреби дітей і дають можливість забезпечити подолання розбіжностей у досягненнях, зумовлених готовністю до здобуття освіти. 6. Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначаються з урахуванням компетентнісного підходу до навчання, в основу якого покладено ключові компетентності.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти визначено за такими -9- освітніми галузями:

1 мовно-літературна (українська мова та література, мови та літератури відповідних корінних народів і національних меншин, іншомовна освіта);

2 математична;

3 природнича;

4 технологічна;

5 інформатична;

6 соціальна і здоров’язбережувальна;

7 громадянська та історична;

8 мистецька;

  1. фізкультурна.

Базовий навчальний план початкової освіти визначає загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти та дає цілісне уявлення про зміст і структуру початкової освіти як першого рівня загальної середньої освіти, встановлює погодинне співвідношення між освітніми галузями за роками навчання, визначає гранично допустиме тижневе навантаження здобувачів освіти та загальну щорічну кількість годин за освітніми галузями. Для учнів з особливими освітніми потребами (з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку, тяжкими порушеннями мовлення, затримкою психічного розвитку), які здобувають початкову освіту у спеціальних закладах (класах) загальної середньої освіти, базовий навчальний план визначає кількість годин для проведення корекційно-розвиткової роботи.

Стаття 32. Стандарти освіти

1. Стандарт освіти визначає:

вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти відповідного рівня;

загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти;

інші складники, передбачені спеціальними законами.

2. Стандарти освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій.

3. Стандарти освіти розробляються та затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами та іншими нормативно-правовими актами.

4. Центральні органи виконавчої влади, які згідно з цим Законом та спеціальними законами уповноважені на затвердження стандартів освіти, оприлюднюють на своїх веб-сайтах:

проекти відповідних стандартів з метою їх громадського обговорення;

стандарти освіти не пізніше десяти днів з дня їх затвердження.

1.4. Планування освітнього процесу

Календарно-тематичний план;

план-конспект навчального заняття (уроку, екскурсії, дослідницького, проектного заняття тощо),

індивідуальний план професійного саморозвитку вчителя.

ІІ. Забезпечення і підтримка навчання, виховання і розвитку учнів

Прийоми організації ігрової та дослідницької діяльності учнів.

Особистісно зорієнтований підхід до навчання учнів

Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості.

Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації.

Інтегроване навчання: тематичний і діяльнісний підходи.

Що таке інтегроване навчання? • Інтегроване навчання - це навчання, яке засновано на комплексному підході. Навчання розглядається через призму цілісної картини світу (велика ідея), а не ділиться на окремі дисципліни. • Предметні межі руйнуються, коли вчителі заохочують учнів робити зв'язки між дисциплінами і спиратися на знання і навички з кількох предметних областей. Учням потрібні відкриті можливості для інтеграції знань і навичок з різних дисциплін і критичного оцінювання того, як всі ці частини взаємодіють.

Діяльнісний підхід - Інтеграція навичок. Формування навичок ХХІ століття:

критичне мислення і вирішення проблем: прогнозування; висування гіпотез; порівняння і зіставлення; узагальнення; оцінка суперечливих ідей; вибір альтернативи; прийняття обґрунтованих рішень;

соціальні / комунікативні навички: уважне слухання; повага до точки зору інших; розуміння думок інших; коректне донесення власної думки; співпраця з іншими в ході спільної роботи або ігор;

організаційні навички: логічне вибудовування ідей; планування, як краще висловити розуміння (наприклад, у письмовій, усній, візуальній або драматичній формі); керування часом; створення гри в навчальних ситуаціях;

навички застосування: використання раніше засвоєної інформації або навичок у новій ситуації (наприклад, дослідницькі навички, розуміння прочитаного, навички вимірювання) Ці навички навчання є ключовими, які дозволяють учням опанувати навчальну програму. Вони також корисні в повсякденному житті і підсилюють підходи навчання двадцять першого століття.

Тематичний підхід - інтеграція змісту

Учні отримують можливість зв'язати зміст двох або більше предметів або дисциплін в межах однієї теми дослідження (Наприклад: «Гірські породи» - математика, природознавство, мова, суспільні науки, мистецтво; «Первоцвіти» - мова, природознавство, математика, мистецтво, IT тощо. Адаптовано з “Natural Curiosity: A Resource for Teachers” University of Toronto OISE І

Тематичні тижні. Інтегрований урок. Формування ключових компетенцій учнів у процесі тематичного інтегрованого навчання.

  • технологія формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності);

  • технологія досягнення обов'язкових навчальних результатів (продуктивна організація навчання молодших школярів з метою досягнення цілей, що зазначені в Державному стандарті початкової загальної освіти).

Цілісне і систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної діяльності вчителя початкової школи дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу.

  • Ігрова технологія, ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грі);

технологія проблемного навчання,

  • диференційованого навчання, технологія диференційованого навчання (включення молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності і зони найближчого розвитку);

  1. технологія розвивального навчання, системи розвивального навчання Л. Занкова, В. Давидова, Д. Ельконіна.

  2. інтерактивна,

  • проектна технологія, технологія організації навчальної проектної діяльності (самостійна пошуково-творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці);

технологія розвитку критичного мислення стратегії РАФТ, ДІАГРАМА ВЕНА, АСОЦ. КУЩ

Проект як форма організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Особливості підготовки та проведення дослідницьких занять у початковій школі. Дидактичні функції та можливості використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) освітньому процесі.

2.2. Педагогіка партнерства

Основні принципи:

повага до особистості;

доброзичливість і позитивне ставлення;

довіра у відносинах, стосунках;

діалог – взаємодія – взаємоповага;

розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Педагогічна взаємодія,

форми взаємодії учнів і вчителя.

Діалог з учнями як засіб партнерської взаємодії.

Партнерство.

  • Педагогіка співробітництва - технологія організації навчального співробітництва (побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу, де вчитель і учні виступають партнерами);

Технології, що дають змогу реалізувати педагогіку партнерства в освітньому процесі (гуманноособистісна технологія, ( і технологія індивідуалізації навчання).

Ранкове коло як спосіб налагодження взаємодії учнів.

2.3. Система теоретичних знань з освітніх галузей, визначених Державним стандартом початкової освіти http://pravila-uk-mova.com.ua/index/movoznavstvo/0-4

Збагачене навчання – форма роботи з обдарованими дітьми, яку
застосовують у класах, де навчаються діти з різними здібностями; в основі –
збагачена якісно програма, яка передбачає індивідуальний підхід, самостійний вибір учнем навчального матеріалу та методів навчання.

Специфіка, функції літератури для дітей, сучасні теоретичні підходи до її вивчення

Традиційними функціями дитячої літератури педагоги та керівники дитячого читання вважають виховну та освітню.
Однією з найважливіших функцій дитячої літератури є функція розважальна.

Комунікативна функція, як вважає В. Кизилова, "привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття". Естетична Науковці ж виокремлюють і риторичну функцію дитячої літератури. Названі функції посилює гедоністична (функція насолоди, задоволення) компенсаторна функція. пізнавальна функція дитячої літератури: ученими встановлено, що до семи років людина одержує 70% знань і лише 30% - за все подальше життя!

2.3.1. Мовнолітературна освітня галузь

Лексичні, морфологічні, синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

Т.Г.Шевченка по праву вважають основоположником сучасної української літературної мови.

Норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, закріплених в процесі суспільної комунікації, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.

Нормативн Стиль – це різновид мовлення, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: 1) офіційно-діловий; Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-канцелярський. Документ – зафіксована на матеріальному носієві інформація за визначеними стандартами чи формою. Документ має правове значення, юридичну силу.

Держстандартом установлений не тільки склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розміщення на документі. Сукупність реквізитів і схема їх розташування на документі складають його формуляр.

2) науковий;  підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний (дидактичний), науково-технічний (виробничо-технічний), науково-популярний, науково-інформативний (науково-реферативний), науково-довідковий (довідково-енциклопедичний), науково-діловий. Частина вчених зараховує науково-інформативний та науково-довідковий різновиди до власне наукового підстилю. У межах наукового стилю виокремлюють також науково-публіцистичний та науково-фантастичний підстилі. Кожний підстиль охоплює різні жанри і види текстів. Розрізняють два типи словників — енциклопедичні й лінгвістичні (філологічні). 3) публіцистичний; Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі: стиль ЗМІ,  художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний. 

4) художній; 5) розмовно-побутовий, також виокремлюють епістолярний та конфесійний стилі мовлення.

Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації (наголошування), лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики.Необхідно дотримуватися певних вимог до професійної мови, зокрема мови документів, які випливають з норм літературної мови:

  1. Вимога зрозумілості мови ділового документа передбачає вживання загально відомих, зрозумілих усім мовцям слів.

  2. Вибір слова має бути вмотивованим.

  3. Уживання іншомовних слів повинно бути правильним і доречним.

  4. Слід уникати вживання вузькоспеціальних термінів, термінів-новотворів.

  5. Слід уникати кальок з російської мови або перенесення російських слів в українську мову, коли в останній існують слова з цим значенням.

  6. Слід уникати зайвих слів, які несуть надлишкову інформацію.

  7. Має бути широко використана синонімія української мови.

Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. Добір, і вживання іншомовного слова в професійному тексті диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.

Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон. При складанні документів потрібно зважати на такі правила функціонування синонімів:

1) не допускається взаємодія абсолютних синонімів;

2) слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень.

Досить активно у діловому мовленні вживають евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення.

Явище паронімії – досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина відчуваючи її, перевіряє себе за словником

Термін – це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.         Основні ознаки терміна: системність, точність, тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми, наявність дефініції тощо.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити натри основні групи. Загальнонаукові терміни – це  терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях,        Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Вузькогалузеві терміни – це терміни, характерні лише для певної галузі.

Морфологічні засоби української мови за професійним спрямуванням

Офіційно-діловим текстам властиві такі загальні особливості щодо вживання граматичних засобів:

  1. висока частотність уживання абстрактних, віддієслівних іменників;

  2. перевага імені над дієсловом;

  3. використання безособових дієслівних форм на -но, -то;

  4. відсутність займенниково-дієслівних форм 1–2 особи і частотність форм 3 особи;

  5. уживання похідних відіменних прийменників, складених сполучників;

  6. мінімальне вживання прислівників, особових займенників, вигуків, часток;

  7. велика кількість простих поширених речень (часто ускладнених однорідними членами речення, зворотами); прямий порядок слів;

  8. широко використовуються односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні;

  9. крім складних речень із сурядним чи підрядним зв’язком, часто використовуються безсполучникові конструкції;

  10. активне вживання  кліше (стандартних, типових висловів).

У більшості випадків вибір відмінкового закінчення для носіїв української мови не становить великих труднощів. Однак інколи постає питання про те, яка саме форма іменника є нормативною. Труднощі часто пов’язані з визначенням закінчення іменників чоловічого роду другої відміни.

Флексію -а (-я) мають іменники

1. що називають істот;

2. назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа;

3. назви міст, населених пунктів;

4. географічні назви  з наголошеним закінченням або з суфіксами;

5. назви мір, грошових одиниць, днів тижня;

6. наукові й технічні терміни власне українського та іншомовного походження;

7. назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх.

Флексія -у, -ю виступає

1. у збірних назвах, назвах рослин;

2. у назвах матеріалів і речовин (піску, гіпсу);

3. у назвах установ, організацій, закладів; 

4. у назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій;

5. у назвах явищ природи;

6. у назвах ігор і танців;

7. у географічних назвах, де наголос не падає на закінчення.

Давальний відмінок іменників чоловічого роду другої відміни має паралельні флексії -ові, -еві (-єві) та -у (-ю).

У визначенні роду іменників не завжди можна орієнтуватись на флексії. Інколи відбувається під впливом російської мови іменники неправильно відносять до певного роду і, відповідно, неправильно змінюють. Іменники на означення статусу, професії, посади, звання, переконань (у більшості випадків) належать до чоловічого роду й позначають осіб чоловічої та жіночої статі.  

У словозміні прикметників на особливу увагу заслуговує творення ступенів порівняння прикметників та уживання прикметників на позначення більш або менш інтенсивної ознаки.

Не можна утворювати форму найвищого ступеня порівняння за допомогою слів самий, сама, саме: самий близький товариш, самий головний, самий найвищий.

Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов’язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов’язати речення в тексті.

Щодо відмінювання слід звернути особливу увагу  на займенники мій, моя, та, ця.

Синтаксичні засоби української мови у професійному мовленні

У реченні присудок узгоджується з підметом за ознаками роду, числа чи особи. Якщо до складу підмета входить числівник один (один, двадцять один, сто один та ін.), присудок ставиться в формі однини. До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва. У такому разі присудок ставиться у множині. Однина можлива лише у випадку вживання безособової конструкції з дієприкметником на -но, -то. Наприклад: Було присуджено дві перших премії. До складу підмета можуть входити інші числівники, починаючи з п'ять. У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що залежить від деяких особливостей значення підмета. Питання про те, в якій формі треба вживати присудок, з'являється і в тих випадках, коли до складу підмета входить займенник, не схарактеризований за ознакою числа: хто, ніхто, дехто. При такому підметі присудок ставиться в однині.

Одним із прикладів порушень синтаксичних норм є неправильне вживання форми залежного слова в числівникових словосполученнях. У функціонування числівників виявляються такі закономірності їх сполучуваності з формами числа іменників:

1. числівник один (одна, одне) узгоджується з іменниками в роді, числі й відмінку;

2. числівники два, дві, обидва, три, чотири, а також складені числівники з останнім компонентом два, три, чотири в називному і тотожному з ним знахідному відмінках мають при собі іменники у формі називного відмінка множини; у непрямих відмінках ці числівники узгоджуються з формами іменників.

3. числівники п’ять – десять, одинадцять – дев’ятнадцять, двадцять – дев’яносто, сто, двісті – дев’ятсот, двоє, обоє, троє, четверо, п’ятеро (і далі) в називному і знахідному відмінках мають при собі іменники у формі родового відмінка множини; у непрямих відмінках ці числівники узгоджуються з формами іменників;

4. неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, кільканадцять, стонадцять, кількадесят поєднуються з іменниками за такими ж принципами, як кількісні, починаючи з п’ять, і збірні числівники;

5. невідмінювані числівники півтора, півтори вимагають після себе форми родового відмінка однини іменників; у непрямих відмінках іменники виступають у властивих їм формах множини.

Культура мовлення

У сучасному житті більшості людей доводиться виконувати безліч соціальних ролей і потрапляти в різні ситуації спілкування. Ці ситуації складають певну систему, в які можна виділити такі типи спілкування.

1) Анонімне спілкування, тобто стосунки між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства. Таке спілкування спостерігається на вулиці, в транспорті, у громадських місцях.

2) Функціональне спілкування, тобто стосунки, пов’язані з діяльністю людей.

3) Неформальне спілкування, тобто стосунки в різноманітних колективах за інтересами (спортивні секції, різноманітні товариства і т. п.), взаємини між друзями, приятелями, знайомими, сусідами та ін.

4) Інтимно-сімейне спілкування, тобто стосунки між подружжям, батьками та дітьми, родичами.

Мовленнєвий етикет — це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни, але без яких не обходиться жоден народ. 

Мовний етикет позначений рисами національної самобутності, він пов’язаний з традиціями кожного народу, його історією, культурою, ментальністю.  

У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну (дружню), вульгарну. 

За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спілкування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1) вітання; 2) скарга; 3) звертання, привертання уваги; 4) втішання; 5) знайомство; 6) комплімент; 7) запрошення; 8) несхвалення; 9) прохання, порада, пропозиція; 10) поздоровлення; 11) погодження; 12) подяка; 13) вибачення; 14) прощання; 15) незгода, відмова.

В українській мові існують різноманітні можливості для висловлення подяки, прохання, запрошення, вибачення, співчуття, заборони тощо.

Мовознавство

Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua - мова) - це наука про мову.

Основні розділи мовознавства:

Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

В культурі мовлення виділяють:

 правильне мовлення;

 мовна майстерність.

ПРАВИЛЬНЕ МОВЛЕННЯ

Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.

З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).

МОВНА МАЙСТЕРНІСТЬ

Мовна майстерність - це здатність, використовуючи мовні норми, обирати з них найбільш вдалу для викладення своїх думок.

Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

Речення як основна синтаксична одиниця. Види речень у сучасній українській мові.

Речення — це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну та смислову завершеність і служить для спілкування.

1. За будовою речення бувають прості й складні.

Просте речення має одну граматичну основу: Непомітно вечір підіймався. Дедалі більше cірієтиша (І. Коваль).

Складне речення має кілька граматичних основ (дві або більше): І вийде день. і знов огорне ніч, по колу підуть зустрічі, прощання (В. Беля). Навіщо має битися серце, якщо його ніхто не чує (В. Думанський).

2. За емоційним забарвленням — окличні й неокличні: Як ти зжилася з тугою чаїною! Як часто лицемірив твій Парнас! Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас (Л. Костенко).

3. За метою висловлювання — розповідні, питальні й спонукальні.

4. За наявністю головних членів прості речення поділяють на односкладні й двоскладні.

Односкладні речення мають один головний член — або підмет, або присудокЙди. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої кайлі (М. Коцюбинський). Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь (II. Тичина). Київ. Старий ПоділТиша (В. Підмогильний).

Двоскладні речення мають два головні члени — і підмет, і присудоквітер вірить мені і в дарунок привітно посилає в пісні запах ніжного цвіту (Г. Чубач). Чужа душа — то, кажуть, темний ліс (Л. Костенко).

  1. За наявністю другорядних членів — поширені й непоширені.

Поширені речення мають один або більше другорядних членів речення: На небі сонце (М. Коцюбинський). Мріють кешами з туману лебеді рожеві (В. Симоненко).

Непоширені речення не містять другорядних членів: Засурмив листопопад (Р. Лубківський). Усі ми не в тім'я биті (Нар, тв.).

6. За наявністю ускладнюючих компонентів — ускладнені й неускладнені.

Ускладнюються речення звертаннями, вставними і вставленими конструкціями, однорідними членами, відокремленими членами речення: А якою мовою ти плачеш і смієшся? (Л. Таран). Не знаючи броду, не лізь у воду (Нар. тв.).

7. За наявністю чи відсутністю необхідних членів речення  повні й неповні.

Повне речення містить усі необхідні для розуміння його змісту члени: Поезія згубила камертон (Л. Костенко), Снігопади нарешті припинились (В. Думанський).

У неповних реченнях одна з ланок його будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю (її відновлюють з контексту чи ситуації мовлення): Над містом розмовляють голуби. Про що, не знаю. Про цікаві речі Про той собор. Про людство. Про війну. Про білий світ, про небо з далиною (Л. Костенко). А довкола — млисто-бузкова далеч (О. Гончар). В останньому реченні присудок домислюється зі змісту другорядного члени (обставини місця довкола); тут присудком можуть бути слова є, розляглася і видніється та ін.

Зауважте!

Односкладне речення хоч і не містить у своїй будові одного з головних членів, проте вважається повним: Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (В. Сосюра). Осінь. Київ. Поділ, Слухаю вечорову тишу (І. Коваль).

Двоскладне речення з пропущеним дієсловом - зв'язкою вважається повним: Книги — морська глибина (І. Франко).

Види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування.

Мовленнєва діяльність виявляється в таких видах: говоріння, слухання, читання, письмо.

Мовлення може бути усним і писемним, монологічним (говорить чи пише одна особа) або діалогічним (говорять чи пишуть дві особи або більше).

Мовець, який говорить або пише, — адресант; той, хто сприймає (слухає, читає), — адресат мовлення.

Усне мовлення володіє більшим арсеналом засобів передачі думок і почуттів. У писемному мовленні ясності і виразності правильно дібраних мовних елементів сприяють характерні для даної форми мовлення додаткові засоби.

В усному мовленні добір засобів повинен відповідати вимогам стилю. У писемному мовленні добір засобів повинен відповідати не тільки літературній нормі, а й вимогам стилю, до якого належить текст.

Слово в усному мовленні майже завжди супроводжується інтонацією, мімікою, жестами. Вони є засобом для усного мовлення. Важливим засобом для написаного є розділові знаки, без яких інколи зрозуміти правильно написане просто неможливо. А. Чехов писав, що знаки служать нотами під час читання написаного.

В усному мовленні вживаються здебільшого неповні речення. Характерною ознакою писемно-го мовлення є повні і закінчені речення, які розміщені у логічній послідовності.

В усному мовленні використову-ються частіше речення прості. У писемному мовленні більшість ре-чень – складні. Прості ж речення, як правило, поширені і ускладнені.

Усне мовлення розраховане на слухача, що знаходиться перед очима оратора. Писемне мовлення розраховане на читача (слухача).

Порядок слів у реченні вільний, зустрічаються повторення окремих слів, словосполучень, частин речень, неповні речення, вставні слова тощо. Порядок слів часто прямий, повто-рення слів автори намагаються уникати.

Зіставлення двох форм мовлення дає підстави стверджувати, що писемне мовлення значно складніше від усного.

Людина, яка хоче успішно використовувати мову, повинна пам'ятати, що  мовлення має бути змістовним, логічно послідовним, багатим, точним, виразним, доречним, правильним.

Типи мовлення

Ро́зповідь — повідомлення про певні події, що відбуваються в часі. Загальна структура розповіді така: початок, розвиток та кінець події. Розповідь має такі різновиди: повідомлення, оповідання, відповідь, найменування, перелік, оголошення. До розповіді ставлять питання що відбувалося?

Опис — розповідь про властивості, ознаки певного предмета або явища. У ньому подається характеристика людини, предмета, явища природи шляхом перелічування їхніх суттєвих ознак. Найголовніше в описі — надати читачу повне, конкретне або цікаве уявлення про головний об'єкт. Описи бувають: пейзажні, портретні, інтер'єру, явищ, предметів, людини. До опису ставлять питання який?

Ро́здум — висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов'язково наявні три частини: теза, докази, висновок. Чисті описи, роздуми, розповіді використовуються рідко. У текстах найчастіше буває таке, що описи входять до змісту розповіді або зв'язані з роздумом, або роздум може доповнювати розповідь. До роздуму ставлять питання чому?

Специфіка функціональних стилів сучасної української літературної мови

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Науковий стиль існує у двох формах:

  • писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці);

  • усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. Публіцистичний стиль також має дві форми:

  • писемна (статті, фейлетони, нариси);

  • усна (публічні виступи).

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками. У межах кожного мовного стилю сформувалися й формуються власні різновиди — підстилі, орієнтовані на досягнення конкретних завдань спілкування.

ВИДИ ТЕКСТІВ

Тексти бувають:

текст

1.

  • розмовно-побутовий;

  • художній;

  • науковий;

  • офіційно- діловий;

  • публіцистичний

2.

усний і писемний

3.

  • текст- розповідь;

  • текст- опис

  • текст- роздум

4.

з ланцюговим зв'язком;

з паралельним зв'язком

ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА СТИЛІСТИЧНИМИМ ОЗНАКАМИ

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно- ділові та публіцистичні.

ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА МОВЛЕННЯМ

За мовленням тексти поділяються на усні і писемні.

За типом мовлення (або формою реалізації інформації) тексти поділяються на
тексти-розповіді, тексти-описи і тексти-роздуми.

СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ

  1. Прочитайте текст. Доведіть, що це саме текст, а не просто набір речень.

  2. Визначте вид тексту: розповідь, опис чи роздум (а може, їх поєднання).

  3. Вкажіть, ознаки якого функціонального стилю в ньому найбільш виразні (підкрепіть свої міркування прикладами).

  4. Знайдіть в тексті зачин, основну частину і кінцівку.

  5. Якщо текст художній, голосно прочитайте його, намагаючись засобами інтонації, словесного та логічного наголосу передати основну думку (ідею) тексту.

  6. Знайдіть в художньому тексті слова, які мають образне значення і є стрижневими щодо ідеї тексту.

  7. Сформулюйте, який вплив на вас справив художній текст.

ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА ЗВ'ЯЗКОМ

За зв'язком розрізняються тексти з ланцюговим зв'язком і тексти з паралельним зв'язком.

Письмова взаємодія

розділ

основні направлення

Фонетика

вивчає звуки як одиницю мови, а також звуковий склад мови

Лексикологія

вивчає слово як одиницю мови і словниковий склад мови як систему

Фразеологія

вивчає фразеологізми як одиниці мови

Морфемика (будова слова)

вивчає значущі частини слова (морфеми), а також їх значення і місце у слові

Словотвір

вивчає способи творення слів

Морфологія

вивчає слова як частини мови

Синтаксис

вивчає будову і значення словосполучень і речень, а також види зв'язків, за допомогою яких слова поєднуються у словосполучення і речення

Граматика

вивчає поєднання слів у словосполученнях і реченнях

Орфоепія

сукупність норм української літературної вимови

Графіка

вивчає сукупність всіх умовних знаків, за допомогою яких звуки передаються на письмі

Орфографія

система правил, що визначає способи написання слів

Пунктуація

система правил, що визначають способи вживання розділових знаків

Лексикографія

розробляє теорію і практику укладання словників

Культура мовлення

розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні

ОСНОВНІ ОДИНИЦІ МОВОЗНАВСТВА

Українська мова представляє собою складну систему. Основними одиницями її вважаються звук, буква, слово, частина мови, словосполучення і речення:

одиниці мови

приклади

звук

[с' ], [а], [х], [дж], [дз]

буква

б, к, й, ц, в, р, у, д, а, ь

слово

вмію, рахувати, до, я

частина мови

рахувати (дієслово)

словосполучення

рахувати до десяти

речення

Я вмію рахувати до десяти

Одиниці мови тісно пов'язані між собою і створюють системи у мові: фонетичну, лексичну, морфологічну і синтаксичну.

https://edera.gitbook.io/ed-era-book-ukr/fonetika_grafka_orfoepya/upodbnennya_prigolosnih_zvukv

Фонетика. вивчає звуки як одиницю мови, а також звуковий склад мови

Орфографія. система правил, що визначає способи написання слів

  • Основні випадки уподібнення приголосних звуків. Уподiбнення за глухiстю

    • Дзвiнкi не оглушуються.

Винятки: легко [леˊхкол\acute{е}хколеˊхко], вогко, кiгтi, нiгтi, дьогтю

    • Приголосний [з] у префiксі з- чи прийменникові з перед глухими переходить в с. Наприклад: зцілити [ссс'ццц'ілиˊтиіл\acute{и}тиілиˊти], з кавою [каˊвойук\acute{а}войукаˊвойу].

ЗНО В тестовому завданнi часто зустрiчається щось подiбне: лiжко [$$л$$′$$\acute{і}шко$$]. Це неправильно, адже [к] – глухий, а [ж] – дзвiнкий. Перед глухими дзвiнкi не змiнюються.

  • Уподiбнення за дзвiнкiстю

Глухi приголоснi перед дзвiнкими одзвiнчуються: боротьба – [бородбородбород′баˊб\acute{а}баˊ]

  • Уподiбнення за м’якiстю

Попереднiй приголосний стає м’яким пiд впливом наступного. Наприклад: кузня [куˊзк\acute{у}зкуˊ​з′ннн′ааа]. Це стосується лише приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р]

  • Уподiбнення за мiсцем i способом творення

При цiй асимiляцiї зливається або дуже наближається вимова близьких звукiв.

Свистячi уподiбнюються наступним шиплячими.

Наприклад: безжурний - бебебе[жжж:]уˊрний\acute{у}рнийуˊ​рний, принісши - принпринприніˊ\acute{і}іˊ[шшш:]иии.

Деякi особливостi вимови груп приголосних краще запам’ятати:

-шся [c':a]

робишся [$$р\acute{о}би^ес$$':a]

-ться [ц':a]

молиться [$$м\acute{о}ли^ец$$':а]

-жся [з'с'a]

намажся [$$нам\acute{а}з$$'$$с$$'а]

-чся [ц'с'a]

не скалічся [$$не$$ $$скал\acute{і}ц$$'$$с$$'а]

-шці [с'ц'і]

комашці [$$ком\acute{а}с$$'$$ц$$'$$і$$]

-жці [з'ц'і]

мережці [$$ме^ир\acute{е}з$$'$$ц$$'$$і$$]

-зж [ж:]

розжився [$$рож$$:$$\acute{и}вс$$'а]

-зч [шч]

зчистиш [$$шч\acute{и}сти^еш$$]

-здж [ж$$\widehat{дж}$$]

з джурою [$$ж\widehat{дж}\acute{у}ройу$$]

-зш, -сш [ш:]

зарісши [$$зар\acute{і}ш$$:$$и$$]

-тч, -тш [ч:]

братчик [$$бр\acute{а}ч$$:$$ик$$]

Приголосний НЕ уподібнюється за м’якістю у слові:кінськийпіснякамінчикселянський [$$кам$$′$$інчик$$]

Глухий приголосний одзвінчується у слові:футболмерехтітивогкодігтяр [фудбол]

Спрощення в групах приголосних. Спрощення вiдбувається:

  1. У групах приголосних -ждн-, -здн- випадає д: виїздити – виїзний, тиждень – тижня.

  2. У групах приголосних -стл-, -стн- випадає т: щастя – щасливий, честь – чесний.

  3. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при твореннi дiєслiв iз суфiксом -ну-. Наприклад: бризк - бризнути, трiск – трiснути.

  4. У групi приголосних -слн- випадає л: масло - масний, ремесло - ремiсник.

  5. У групах приголосних -рдц-, -рнц- випадають д, н: чернець – ченця, сердечний – серцевий.

Спрощення НЕ вiдбувається: 1. У словах зап’ястний, кiстлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шiстнадцять i похiдних вiд них. 2. У прикметниках, утворених вiд iменникiв iншомовного походження з кiнцевим СТ (вiдповiдний звук не вимовляється). Наприклад: баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний. 3. У групах приголосних –стц-, -стч-, -стськ-, -нстськ-, -нтств-. Наприклад: артист – артистцi, студент – студентський, агент – агентство. 4. У словах вискнути, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скнiти.

Тренажер https://webpen.com.ua/pages/Morphology_and_spelling/orthography_words_with_piv-poly.html

http://schoollit.com.ua/velika-litera-ta-lapki-u-vlasnix-nazvax/

Основні випадки чергування у-в, і-й.

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні звуки.

Правила вживання знака м’якшення, апострофа. Подвоєння букв. Правопис префіксів і суфіксів. Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків.

Велика літера та лапки у власних назвах.

Написання слів іншомовного походження.

Основні правила переносу слів.

Написання складних та складноскорочених слів.

Складні іменники

Разом пишуться іменники

Через дефіс пишуться іменники

утворені за допомогою сполучного голосного о, е: чорнозем, зорепад, водогін

утворені з двох іменників без сполучних голосних: купівля-продаж, інтер-нетп-магазин, Вовчик-Братпчик, хліб-сіль

першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, мокро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу

з першою частиною віце-, екс-, лейб-, альфа-, бета- максі-, міні-, міді-, обер-: віце-ректор, екс-президент, максі-програма, міні-маркет

назви одиниць виміру: тонно-кілометр, людино-день

першою частиною яких є дієслово у формі наказового способу: горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт (але люби-мене)

назви посад, професій, спеціальностей: прем’єр-міністр, генерал-майор

першою частиною яких є числівник, записаний словом: п’ятикласник, сторіччя

прикладки, що стоять після пояснюваного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)

з першою частиною nie-, напів-, полу-: пів’яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок

прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора

власні назви з частиною nie-: nie-Луганська, nie-Японії

Складні прикметники

Разом пишуться прикметники

Через дефіс пишуться прикметники

утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити сполучника і): східно-слов’янський (східні слов’яни), лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)

утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): мовно-літературний (мовний і літературний), валютно-фінансовий (валютний і фінансовий)

до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: багато-канальний, староукраїнський

назви відтінків кольору, смаку та поєдна-ня кольорів: темно-зелений, кисло-солоний, червоно-чорний (але жовтогарячий, червоногарячий, золотогарячий)

першою частиною яких є числівник, записаний словом: семиденний, двадцятирічний

першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: 50-річний, 2-гігабайтний

назви проміжних частин світу: південно-східний, північно-західний

з першою частиною військово-, воєнно-:

військово-спортивний, воєнно-стратегій-ний (але військовополонений, військовозобов’язаний — прикметники, що стали іменниками)

Зауважте! Прикметники, утворені від складних іменників, пишуться так, як відповідні іменники: лісостеп — лісостеповий, Івано-Франківськ — івано-франківський, але іванофранківець.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, цілком правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає членом речення).

Запам’ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний.

Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом: інтерконтинентальний, контрудар (але контр-адмірал).

Написання разом, окремо й через дефіс слів, що належать до інших частин мови, подано у відповідних темах з морфології.

Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Написання н та нн у прикметниках та дієприкметниках, не з різними частинами мови. Лексичне значення слів. Поділ української лексики за походженням та значенням. Поняття про фразеологізми. Будова слова. Спільнокореневі слова й форми того самого слова. Базові знання з морфології. Частини мови, їх морфологічні ознаки, синтаксична роль. Граматичні категорії частин мови, особливості їхнього відмінювання/дієвідмінювання. Особливості написання різних частин мови та їхніх форм. Написання та відмінювання чоловічих і жіночих імен, прізвищ та імен по батькові. Узгодження числівників з іменниками. Особливості творення ступенів порівняння прикметників та прислівників.

Театралізація

Рема́рка (від фр. remarque — позначка, примітка)  літературознавчий термін, яким позначають авторські пояснення в тексті драматичного твору, що містять стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб[1]. Наприклад, українська опера на дві дії «Наталка Полтавка» Івана Котляревського починається з такої ремарки[2]:

«Село над рікою Ворсклою. Уподовж сцени вулиця, що веде до річки; тут між хатами і Терпилишина хата».

Мета цієї ремарки — дати уявлення читачеві чи глядачу про місцевість, в якій відбувається одна з дій у творі.
Ремарка також має й інше значення, а саме примітка на полі книги.

2.3.2. Математична освітня галузь

Переставний закон множення: добуток не зміниться від зміни місць множників.
a • b = b • a

28 • 3 = 3 • 28

Сполучний закон множення: добуток не зміниться, якщо будь-яку групу множників, що стоять поруч, замінити їх добутком.
a • b • c = a • (b • c)

7 • 8 • 4 = 7 • (8 • 4)

Розподільний закон множення відносно додавання: щоб помножити суму на число, можна помножити на це число кожний доданок і утворені добутки додати
(a + b) • c = a • c + b • c

Розподільний закон множення справедливий також і для віднімання. Його використовують для полегшення обчислень.

Циліндр Прямим круговим циліндром називається тіло, утворене обертанням прямокутника навколо його сторони.

Площа поверхні циліндра

Sцил = Sбічн + 2Sосн,

де Sбічн = 2nRH, Sосн = nR2

Об'єм циліндра

V = Sосн ∙ H; V = nR2H

2.3.3. Природнича освітня галузь

Навчальні моделі. Види моделей. Глобус, телурій Телурій – модель Сонце-Земля-Місяць.

З 19 природних заповідників у зоні мішаних лісів знаходяться 4 (Поліський, Рівненський, Древлянський, Черемський), у лісостеповій зоні — 3 (Розточчя, Медобори, Канівський), у степовій зоні — 7 (Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ, Михайлівська цілина), у Карпатах — 1 (Ґорґани), у Кримських горах — 4 (Карадазький, Кримський, Мис МартьянЯлтинський).

рослини та тварини, занесені до Червоної книги України.

2.3.4. Громадянська та історична освітня галузь

Зв’язки між теперішнім та попередніми поколіннями (українські традиції https://etnoua.info/rik/#more-33

, державні та народні свята)

  • 01.01.2019 (вівторок) – Новий рік;

  • 07.01.2019 (понеділок) – свято Різдва Христового;

  • 08.03.2019 (п′ятниця) – 8 Березня (Міжнародний жіночий день);

  • 28.04.2019 (неділя) – Пасха або Світле Христове Воскресіння;

  • 01.05.2019 (середа) – День Праці;

  • 09.05.2019 (четвер) – День Перемоги;

  • 16.06.2019 (неділя) – Трійця;

  • 28.06.2019 (п′ятниця) – День Конституції;

  • 24.08.2019 (субота) – свято на честь Дня Незалежності;

  • 14.10.2019 (понеділок) – День захисника України;

  • 25.12.2019 (середа) – Різдво (католицьке).

  • ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ (10 принципів)

  • Прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН
    від 20 листопада 1959 року

Правозахисні органи України

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Органи юстиції України

Нотаріат в Україні

Адвокатура в Україні Спілка адвокатів України

Культурна спадщина

Основні етапи розвитку української культури

Культура – комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, що включає не лише мистецтво, а й спосіб життя, людського буття, системи цінності традицій та вірувань. Культура поділяється на матеріальну та духовну. 

Історія Української культури поділяється на 7 періодів

Отже, перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією, племена трипільської культури, виникнення Києва 

Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. українська культура княжої доби. А запровадження християнства поставилo в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами.

Третій період розвитку (XIV-серXVII) української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Насаджувався насильницькими методами католицизм . За таких умов виник і почав

міцніти так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям.

Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, І все ж, розвиток української культури в цей період виступає як процес послідовний, об'єктивно обумовлений, процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та Просвітництва.

П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок— від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії.

Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові. Перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX — поч. XX ст. поставила із невідомості й забуття в один ряд з найрозвинутішими націями світу.

Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років.

Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків).

Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

Перелік пам’яток культури:

золота пектораль з кургану Товста могила. IV ст. до н. е.; Пектораль було виявлено о 14 годині 30 хвилин 21 червня 1971 під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області[1

Софійський собор у Києві, перша половина ХІ ст.; Софійський собор, або Софія Київська — християнський храм в Україні, в центрі Києва. Розташований на Софійській площі міста. Збудований 1037 року київським князем Ярославом. Названий на честь святої мудрості Божої (софії). Мав статус катедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних і унійних). До ХІІІ століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, були створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).

Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві, 1108–1113; Михайлівський Золотоверхий монастир — діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України.

Оригінальний храм був споруджений у 11081113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого соборуХрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм — семикупольний. В 30-х роках XX століття був зруйнований, та відтворений в 1997-1998 роках. Михайлівський Золотоверхий собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

На території монастиря знаходиться Київська православна богословська академіяцерква святого апостола і євангеліста Іоана Богословадзвіниця, а також Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, розташований у дзвіниці та корпусі Варваринських келій.

Кам’янець-Подільська фортеця, ХІV–ХVІ ст.; Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське. Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці.

В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці.

пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві, 1888, скульптор М. Микешин. Пам'ятник Богданові Хмельницькому в Києві — пам'ятка мистецтва ХІХ століття, один із символів Києва. Урочисто відкритий 11 (23) липня 1888 року на Софійській площі в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі.

Україна – європейська держава

Основні етапи становлення України як держави

Історія України — це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності. У періодизації історії Української держави можна виділити такі періоди її становлення і розвитку:

Перший — зародження ранньої Української державності почалося з VІ ст. н. е., засновниками якої стали князі Кий, Щек та Хорив, котрі започаткували династію перших її правителів — Києвичів (як у сусідній нам Польщі — династія П’ястів). Подальший розвиток «Руської землі» привів до утворення могутньої ранньосередньовічної Української держави — Київської Русі, основу якої становили етнічні українські землі. Київська Русь, Галицько-Волинська держава. З ІХ ст. по 30-ті роки ХІІІ ст. Київська держава була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. Проте в другій половині ХІV ст. Галицько-Волинська держава припинила своє існування. 

Другий — Запорозька Січ та Українська козацька держава (Гетьманщина). Українська козацько-гетьманська держава проіснувала понад сто років — із середини ХVII ст. до кінця ХVIIІ ст.

Третій — УНР за Центральної Ради, Українська держава за П. Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР.  Україна пережила різні форми національної державності: Українську Народну Республіку за Центральної Ради, Українську державу — Гетьманат П. Скоропадського, Українську Народну Республіку за Директорії і Західноукраїнську Народну Республіку, але державну незалежність втримати не змогла. у Харкові 25 грудня 1917 р. було проголошено Українську радянську республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р. 

Четвертий — сучасна Українська держава. На жаль, були періоди, коли Українська державність була перервана і її територія перебувала у складі іноземних держав. Політика, яку проводили поневолювачі українських земель, переважно негативно позначалася на етнічній свідомості українців. Проте українці, як і інші європейські народи, формувалися волелюбними і завжди прагнули мати свою державу, а в часи її відсутності піднімалися на боротьбу за її відродження.

(Київська держава (Русь-Україна), Галицько-Волинська держава, Козацька республіка (Військо Запорозьке, Гетьманщина),

Перша світова війна на теренах України,

легіон українських січових стрільців У березні 1913 року виникло військове товариство «Січові стрільці». До початку першої світової війни таких товариств налічувалось близько ста.

«Січі» вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у ВовчинціНадієвіМикулинцяхВовчківцяхКосові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914  -; року спортивні й військові «Січі» провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.[

Українська революція та державні утворення ХХ століття,

В часи Української революції 1917–1921 років українці відродили державність – утвердили державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), створили боєздатне військо, отримали визнання світової спільноти. Лише зовнішня агресія та внутрішні протиріччя не дали можливості зберегти цю державу.

Друга світова війна на теренах України, Рух Опору, УПА,

Події Другої світової війни відбувалися на українській етнічній території від 1939 до 1944 року.

УПА

Розпочала свою діяльність з весни 1943 року на територіях, які до 19391940 років входили до складу Польщі і Румунії: райхскомісаріату Україна (Генеральна округа Волинь-Поділля) — з кінця березня 1943, Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943, Холмщина — з осені 1943) та румунської Трансністрії (Північна Буковина) — з літа 1944.

УПА діяла до 1953 року, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-1960-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

Ставлення до історії УПА в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. З 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, свято Покро́ви Пресвято́ї Богоро́диці).

Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920—1950 років.

Коли нацистська Німеччина та її союзники розпочали операцію Барбаросса в 1941 році, багато поляків і українців, втомившись від гніту СРСР дивилися на загарбників, як визволителів. Українські націоналістичні активісти відчули у той момент, що потрібно скористатися влучним моментом для створення незалежної Української держави. На початку війни, німці заохочували деякою мірою українських націоналістів, обіцянками про проголошення «Великої України». Вони хотіли використати антирадянську ворожість.

опозиційний рух (шістдесятники, дисиденти),

Виникнення руху "шістдесятників", дисидентського руху кінець 1950-х - поч. 1960-х рр.

Покоління молодих художників і письменників України, які боролися за відродження української культури і мови в 1960-ті роки, назвали "шістдесятниками". Організаційною формою руху "шістдесятників" стали клуби творчої молоді "Супутник" (1960 р., Київ) і "Пролісок" (1962 р., Львів).

"Відлига" в культурі й духовної сфері була суперечливою і супроводжувалася посиленням ідеологічного наступу на мистецтво, літературу, суспільні науки, переслідуванням творчої інтелігенції, забороною видавати наукові та художні твори.

Обмеженість десталінізації сприяла зародженню опозиційного або дисидентського руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, реалізацію права українського народу на власну державність, вільний розвиток української культури й мови.

Першими організаціями інакодумців в Україні стали:

  • Об'єднана партія визволення України;

  • Українська робітничо-селянська спілка (УРСС);

  • Український національний комітет (УНК);

  • Український національний фронт (УНФ).

Україна в умовах незалежності,

Україна — унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава (стаття 1 КУ), парламентсько-президентська республіка. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 КУ). Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України — згідно з Конституцією він зобов’язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

збройна агресія Російської Федерації проти України).

Президенти незалежної України. ( Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко, Зеленский)

Державний та політичний устрій сучасної України.

Конституція України

Стаття 53.

Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічно ї, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Розділ XIV. Стаття 161.

День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України. День Конститу́ції Украї́ни — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України того ж дня 1996 року.

День Конституції України — єдине державне свято, закріплене в самій Конституції:

Основні державні символи-

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
0
5
дн.
1
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!