Дана робота призначена для того щоб порівняти традиційне навчання та особистісно-орієнтоване.
Домінуюча тенденція традиційного навчання передбачає, що метою освіти є отримання певних наукових знань, а також вмінь і навичок, необхідних для практичного життя, орієнтації в освіті явищ і процесів. Наслідком реалізації мети традиційного навчання є розгляд сутності знання як предмета засвоєння, а не як результату наукового пізнання. При цьому навчальний процес орієнтується на створення однакових умов навчання для всіх його суб’єктів, а не на однакове засвоєння ними необхідного навчального матеріалу. Технологія такого навчального процесу грунтується на ідеї педагогічного керування, формуванні і корекції особистості ззовні, без урахування та використання власного суб’єктного досвіду самого учня як активного учасника процесу власного розвитку.
Метою особистісно-орієнтованого навчання є розвиток особистості як процес і як результат. Очевидно, що знання не стануть здобутком особистості і не будуть сприяти розвитку здібностей учня, якщо їх об’єктивний зміст не буде усвідомлений ним з точки зору практичного призначення. Становлення людини як особистості тільки тоді буде активним, якщо цей процес стане усвідомленим. В даній роботі викладач розкриває питання щодо організація особистісно-орієнтованого навчання передбачає розробку педагогічних технологій, метою яких на всіх етапах навчання є не безпосереднє накопичення знань і умінь, а постійне збагачення досвідом творчості,формування механізму самоорганізації та самореалізації особистості. В процесі навчання з фізики рекомендується створити умови для самовизначення і самореалізації кожного учня по відношенню до фізики як фундаментальної природничої науки, основи науково-технічного процесу і важливого компоненту загальнолюдської культури.
